Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Клятва Гіппократа

Клятва Гіппократа — присяга, авторство якої приписують «батькові медицини» Гіппократу

Першим вчителем Гіппократа був його батько – лікар Геракліт. Але після смерті його батьків він покинув острів Кос, жив в Афінах, де продовжував свою освіту (одним із його вчителів був лікар Геродік).

Заслугою Гіппократа було звільнення медицини від храмової медицини і опре ділення шляху її самостійного розквіту. Гіппократ вважав основним методом в медицині „мислячі” спостереження в ліжку хворого – підвищення досвіду розумом і пробірка теорії на практиці. В роботах Гіппократа представленні практично всі сторони і розділи сучасної клінічної медицини. Але хоч сучасна медицина ішла далеко вперед від медицини Гіппократа, останнє може рахуватись її колискою.

Гіппократ – засновник принципу індивідуального підходу до хворого. В протилежність тенденції представників кнідської школи, обмежуючі тільки встановленням діагнозу захворювання, він намагався дати оцінку загального стану конкретного хворого. Принцип індивідуалізації пронизує представлення Гіппократа про природу людини.

В працях Гіппократа описані основні тілесні і душевні якості сангвініків, холериків, флегматиків і меланхоліків.

Виділення типів тілесного і душевного складу мало практичне значення і встановлення типу пов’язувалась з діагностикою лікування хворих, як вважав Гіппократ, кожний тип схильний до конкретної хвороби.

Згідно з поглядами на природу людини Гіппократ розглядав і причини хвороб. Їх він поділяв на загальні, переважно зовнішні (вплив пори року, клімату, повітря, води, продуктів харчування і так далі) і індивідуальні (вік, стать, темперамент, звички, схильність до спадкових хвороб, ведення способу життя, недостатність або відсутність фізичних вправ і так далі).

Гіппократ критично відносився до бездіяльності людини, що на його думку і призводить до різноманітних захворювань. Він осуджував такі погані звички, як надмірного вживання алкоголю, вважаючи, що це являється важливим фактором слабкості і хворобливості. Цей принцип не втратив свого значення і до наших днів.

Велике значення в цілях збереження здоров’я Гіппократ надав перевагу гімнастиці. Він писав: „Гімнастика, фізичні вправи, ранкова та вечірня зарядка, повинні ввійти в повсякденне життя кожного хто хоче і прагне до працездатності, здорового стану здоров’я, повноцінного і радісного життя .”.

Одною з найбільших заслуг Гіппократа являється розробка етології хвороб, із якої він не підтримував представлення про їх божественне походження. Розглядаючи хворобу, як розвиваюче явище, він встановив основні стадії хвороб, сутність яких зводилася до порушення рівноваги вологи тіла, до порушення сирості, до порушення виділення вологи і так далі.

Вивчивши досвід попередніх поколінь медиків і свій власний досвід, Гіппократ розробив вчення про діагностики і симптоми хвороб. При обстеженні хворого він користувався обстеженням, ощупуванням, постукуванням, прикладав вухо до грудей і живота, звертав увагу на вигляд і запах виділеної сечі, слини, фекалії і так далі. Гіппократ поклав початок описання хвороби (первинні історії хвороби).

В працях Гіппократа зустрічаються назви багатьох хвороб, ввійшовши в сучасну номенклатуру (наприклад, пневмонія, епілепсія, апоплексія та інші захворювання).

Велика заслуга Гіппократа – створення вчення про передбачення, яке спиралося на всебічний аналіз минулого і теперішнього стані хворого, критеріям при цьому являється порівняння із здоровою людиною.

Логічним висновком медичного погляду Гіппократа являлась його система лікування, яка складалась із наступних принципів:

1. Приносити користь і не шкодити хворому.

2. Протилежне лікувати протилежним.

3. Допомагати природі, організовувати свої дії з її намаганнями позбутися від хвороби.

4. Зберігати обережність і зберігати сили хворого, різко не замінювати ліки, застосовувати більш активні ліки тоді, коли менш активні не діють.

В загальній терапії Гіппократ широко використовував два методи:

1. Гігієно-дієтичний метод.

2. Фармацевтичний, який зводиться до приймання рвотних, сечогінних, проносних та інших препаратів.

Гіппократ відомий як видатний хірург давності. Йому належать розробки способів пов’язок (прості, спіральні, ромбовидні, „шапка Гіппократа”, перехресні та інші), способи накладання пов’язок, лікування переломів і вивихів за допомогою вправляння, накладання тугих пов’язок і шин.

Заслуговують уваги правила положення хірурга, його рук, розміщення інструментів, правильне освітлення при операції і так далі.

 

Ставши на матеріалістичні позиції лікування хворих Гіппократ являвся тим, хто започаткував клінічну медицину. 

 

Текст присяги в перекладі на латинську

Hippocratis jus — jurandum
Per Apollinem medicum et Aesculapium, Hygiamque et Panaceam juro, deos deasque omnes testes citans, mepte viribus et judicio meo hos jusjurandum et hanc stipulationem plene praestaturum.
Ilium nempe parentum meorum loco habitumm spondeo, qui me artem istam docuit, eique alimenta impertirurum, et quibuscunque opus habuerit, suppeditaturum.

Victus etiam rationem pro virili et ingenio meo aegris salutarem praescripturum a pemiciosa vero et improba eosdem prohibiturum. Nullius praeterea precibus adductus, mortiferum medicamentum cuique propinabo, neque huius rei consilium dabo. Casie et sancte colam et artem meam.
Quaecumque vero in vita hominum sive medicinam factitans, sive non, vel videro, vel audivero, quae in vulgus efferre non decet, ea reticebo non secus atque arcana fidei meae commissa.
Quod si igitur hocce jusjurandum fideliter servem, neque violem, contingat et prospero successu tarn in vita, quam in arte mea fruar et gloriam immortalem gentium consequar. Sine autem id transgrediar et pejerem contraria hisce mihi eveniam.

Т е к с т   у к р а ї н с ь к о ю

«Я засвідчую під присягою перед лікарямиАполлоном, АсклепіємГігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву: Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості;

Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками;

Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості;

Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов’язаними зобов’язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше;

Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди;

Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму;

Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту;

Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності;

Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам’яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи;

До якого дому я б не прийшов — я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо — від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами;

Про що б я не дізнався під час виконання свої професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею;

Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною».

Print Friendly, PDF & Email