Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Думки видатних і наше життя



 


 
 
 
Батьківщино моя 
 
Батьківщино моя, 
Зореносна моя, 
Бачу, правда твоя 
Над віками сія. 
Чую, слава моя, 
Наче сонячний дзвін, 
Крізь сторіччя луна 
У серцях поколінь. 
Чую, слава моя,
Наче сонячний дзвін, 
Крізь сторіччя луна 
У серцях поколінь. 
Бери очі й мої, 
Щоб видніше було. 
Бери слово й моє, 
Щоб ясніше було… 
    Володимир Івасюк
 
 
 
                  

Быть знаменитым некрасиво.
Быть знаменитым некрасиво. 
Не это подымает ввысь. 
Не надо заводить архива, 
Над рукописями трястись. 
Цель творчества самоотдача, 
А не шумиха, не успех. 
Позорно ничего не знача, 
Быть притчей на устах у всех. 
 
Но надо жить без самозванства, 
Так жить, что бы в конце концов 
Привлечь к себе любовь пространства, 
Услышать будущего зов. 
И надо оставлять пробелы 
В судьбе, а не среди бумаг, 
Места и главы жизни целой 
Отчеркивая на полях…
                Борис Пастернак 
 
 
 
 
 
 
 

Вакарчу́к Святосла́в 
український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи»,
композитор, громадський діяч. Заслужений артист України

  

    
 
 
Андрій «Кузьма» Кузьменко
(1968 — 2015)
український співак, письменник, телеведучий, продюсер, актор
 
Васи́ль Симоне́нко
 (1935 — 1963) 
 український поет і журналіст,
шістдесятник
          

Василь Стус

(1936 – 1985)
 Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
Василь Стус
Український поет-дисидент, перекладач, літературознавець. Перекладав лірику Іоганна Вольфганга Гете і Федеріко Гарсія Лорки.
Автор збірок «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Дорога болю», «Золотокоса красуня», «Круговерть» та інші.
І знов Господь мене не остеріг,
І знов дорога повилася.
Тож — до побачення — у просторі
І — до побачення у часі.
В. Стус «Останній вірш»
        Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. 
        Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним.
Любомир Гузар «Про свободу»
… Але голови гнути я не збирався… 
За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину.
                                                                         Василь Стус
***
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости і рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
                        Василь Стус «Сто років як сконала Січ»
Поет-патріот
Ліна Василівна Костенко
 






 
 

Смерть — це ще не поразка. 

В переможних боях теж бувають полеглі.
Л.Костенко
 
 
 
Прости мені, мій змучений народе, 
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать! 
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе, 
І тільки змії кубляться й сичать. 
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні. 
Злість рухає людьми, але у бік безодні
 
 
 
 
 
 
 
 
 


А Ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни
Л.Костенко
 
 
 
 
   Розп’ято нас між заходом і сходом. 
    Що не орел — печінку нам довбе. 
    Зласкався, доле, над моїм народом, 
    щоб він не дався знівечить себе!
        Починаю розуміти, чому Людовик ХІV сказав:
                                     «Держава – це я». 
                    Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. 
І якби кожен усвідомив,  що держава – це він, 
            то досі у нас вже була б достойна держава
 
 
 
 
 
    
Моя любове! Я перед тобою.
    Бери мене в свої блаженні сни.
    Лиш не зроби слухняною рабою,
    не ошукай і крил не обітни!
Важко любити розумну жінку. 
Завжди боїшся впасти в її очах. 
Жінка втрачає  на інтелекті, лише коли вона закохана.
Так що бажано підтримувати в ній цей  стан.
Втім, жінка — як музика, її можна любити,
 навіть не дуже розуміючи.

“Нам треба жити кожним днем,

Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати”.
 
“Вічна парадигма історії:
За свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.” 
Ліна Костенко 
 Поет-патріот Ліна Костенко художньо осмислює загальнолюдяні цінності, примушує замислитися над тим, що залишає по собі людина.
 
 
 
 
 
 
 
 
 Поет для всіх часів і народів – 
                                    Володимир Висоцький
 
***
Всю войну под завязку я все к дому тянулся, 
И хотя горячился, воевал делово. 
Ну а он торопился, как-то раз не пригнулся,- 
И в войне взад-вперед обернулся, за два года – всего ничего!… 
 
 
Он кричал напоследок, в самолете сгорая: 
– Ты живи, ты дотянешь! – доносилось сквозь гул. 
Мы летали под богом, возле самого рая – 
Он поднялся чуть выше и сел там, ну а я до земли дотянул…
 
 Я кругом и навечно виноват перед теми,
С кем сегодня встречаться я почел бы за честь. 
И хотя мы живыми до конца долетели, 
Жжет нас память и мучает совесть – у кого? У кого она есть…
 
 
 
 
В чому секрет нашої любові до його поезії.
                Вся справа – в особистій долі, яка починається не в момент народження людини.
  Вона, твоя доля, – частина загальної, величезної долі твого народу.
 
 
Пісні Володимира Висоцького про війну – це, передусім, пісні про дуже справжніх людей. Людей із плоті і крові. 
Сильних, втомлених, мужніх, добрих. Які боронять свою країну, які до останнього впевнені у словах 
″Слава Україні!″
А у відповідь живі відповідають ″Героям слава!″
ШАНДОР  ПЕТЕФИ
(1823-1849)
 
31 липня 1849 року в останньому героїчному  бою венгерської революційної армії загинув 26-річний видатний поет Венгрії – Шандор Петефі.
Він був революціонером, виборювачем за демократичну Венгрію, співаком вікової
боротьби та мрій венгерського народу.
 
 
 
ПАТРИОТИЧЕСКАЯ  ПЕСНЯ
Я твой и телом и душой,
Страна родная.
Кого любить, как не тебя!
Люблю тебя я!
Моя душа – высокий храм
Но даже душу
Тебе, отчизна, я отдам
И храм разрушу
Пусть из руин моей груди
Летит моленье:
«Дай, боже, родине моей
Благословенье!»
Не буду громко повторять
Молитвы эти, —
Что ты дороже мне всего
На белом свете.
 

 
 
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Василь Стус «Сто років як сконала Січ»
Помер 3 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму Пермської області (РФ) під час голодування.
19 листопада 1989 року відбулось перепоховання праху Василя Стуса на Байковому цвинтарі в Києві.
 
 
Ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай –
ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні
                       В. Стус
 
 
Власне, чи є українська інтелігенція? Думаю, або її немає взагалі, або вона молода і все недозріла. Вона втратила свою якість або ніколи її не досягала. Український інтелігент на 95% чиновник і на 5% патріот. Отож, він і патріотизм свій хоче оформити в бюрократичному параграфі, його патріотизм і неглибокий і ні до чого не зобов’язує…
Василь Стус 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.
Л.Костенко
 
 
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. 
І наше діло праведне й святе. 
Бо хто за що, а ми за незалежність. 
Отож нам так і важко через те.

Жах не в тому, 

що щось зміниться, – 
жах у тому, що все може залишитися так  само.
  
 
 
 
 
     Я не скажу і в пам’яті – коханий.
    І все-таки, згадай мене колись.
    Ішли дві долі різними шляхами.
    На роздоріжжі долі обнялись.
 
 
 
 
***
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!…
… Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине…
… В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
Розуміючи плинність матеріальних цінностей, кожному з нас завжди необхідно пам’ятати про духовне: красу, мистецтво, любов до людини, любов та вірність Батьківщині.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сказати: «Героям слава!»  – легко. Важче, але конче необхідно, кожному з нас не тільки замислитися, що для нас слова «честь», «свобода», «Батьківщина». Необхідно щодня відстоювати її інтереси, захищати свободу і напрацьовувати право сказати: 
«Я честь маю».
 
 
 
***
Почему все не так? Вроде все как всегда:
То же небо опять голубое,
Тот же лес, тот же воздух и та же вода, 
Только он не вернулся из боя.
 
Мне теперь не понять, кто же прав был из нас,
В наших спорах без сна и покоя.
Мне не стало хватать его только сейчас,
Когда он не вернулся из боя.
Он молчал невпопад и не в такт подпевал:
Он всегда говорил про другое.
Он мне спать не давал, он с восходом вставал,
А вчера не вернулся из боя.
 
То, что пусто теперь, не про то разговор:
Вдруг заметил я – нас было двое…
Для меня словно ветром задуло костер,
Когда он не вернулся из боя.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
***
… Любовь и свобода — 
Вот все, что мне надої!
Любовь ценою смерти я 
Добыть готов, 
За вольность пожертвую 
Тобой, любовь!… 
 
***
Вслед за тобой я — тайный друг —
Иду не тенью:
Иду всегда — и в ясный день
И в черный день я!
Он меркнет, день; все гуще тень
И мгла ночная.
И по тебе растет печаль,
Страна родная.
Иду к приверженцам твоим…
Там, за бокалом,
Мы молимся, чтоб, вновь заря
Твоя сверкала.
Я пью вино. Горчит оно,
Но пью до дна я, —
Мои в нем слезы о тебе,
Страна родная!