Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Губа Микола Михайлович

Микола Губа народився 28 серпня 1943 року в селі Помоклях, Переяслав- Хмельницького району, на Київщині, в селянській родині.
    Батько – інвалід Великої Вітчизняної війни, тому дитинство було нелегким.
    Мати – колгоспниця. По лінії матері – дід був фельдшер, прадід – священник. По лінії батька – дід і прадід – заможні селяни.
    В 1960 році закінчив середню школу. З 1960 по 1963 рік навчався в Київському медичному училищі, яке закінчив з відзнакою. З 1963 по 1965 рік служив у прикордонних військах. Нагороджений під час перебування в армії медаллю. З 1965 по 1971 рік навчався в Чернівецькому медичному інституті.
Працював лікарем у сільській лікарні, районній лікарні, потім на курорті в м. Миргороді, де працює і понині. Автор книги « Проблеми довголіття »,  « Зелена гілка України » багатьох наукових праць та збірок.
Активний громадський діяч – обраний членом Національного комітету « Слов’янська єдність України ».
Скупість 
Нема для скупості пошани,
Бо скупість чорною бува:
Скупий не їсть і світ поганий
Несе в знебарвлені слова.
Несе він кару завелику,
Веде нерівнії бої,
Отак обкрадений довіку,
Він скоротає дні свої.
Кривда
Свічкою задобрюючи Бога,
Стаючи навколішки, однак,
В совісті не вимолиш нічого,
Мов тавро, тебе пектиме знак.
Кривди знак горітиме допоки,
Справедливість, ні, не обійти!
Будеш знать: твої прожиті роки,
Наче перекинуті мости.
Серце обігрій добром помалу,
Кривду, як звірину, затопчи,
Ницість кинь сумлінню на поталу,
Нагостри притуплені мечі.
 
Батьки
Батьків немає, та живе
Їх справа, зроблена руками.
Навчатимуть вони мене
Ще довгими роками.
На мені буде їх свитка,
І легше сам буду навчати.
А так іде Божа нитка,
Хоча бере батьків він спочивати.
 
 
 
 
Троянда
 
Росла біля хати троянда
Під ясеном високим,
Не могла зірвати її банда
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Трояндочка біла:
Її рука чоловіча
Віку вкоротила.
Понесли троянду білу
У велику залу,
Понесли троянду сміло
До столу, до балу.
Промовила біла троянда:
– Прощай, ясен милий!
Тебе також розпиляють,
Хоча маєш жили.
Так людину, як билину,
Зірвуть, розпиляють:
Може навіть за хвилину,
Як не захищають.
Рання весна
Чують люди в щебеті пташинім,
У голчастій зелені гаїв
Йде весна і сяє небо синє,
Первоцвіт бажання затаїв.
Ця пора свою ходу рівняє,
Скоро вже Великодню прийти,
Глицю почорнілу піднімає
Парость з під весняної води.
Тепло так. Вітрець легенький диха,
Мружать вії проліски малі.
Йде весна і так ступає тихо
По зігрітій сонечком землі.
 
 
 
М.Я. Калиті, доктору медичних
                                 наук, професору
 
За плечима – всі літа прожиті,
Многотруддя світла висота
Славою у праці оповита
Височіє здійснена мета.
Ти своє покликання високе
На долонях сонячних підніс,
Світ добра й науки світ широкий
Так вершинно для людей підвівсь.
Здійснене й окрилене бажання,
Наче крил омріяний розмах,
Тож по праці – вдячність і пошана,
Тож нехай проміниться твій шлях.
 
 
 
 
 
Бій
Присвячую В.С. Яцькову
 
Як гармати загуркочуть,
Смертних куль потік засвище,
Переляк бійців морочить –
Оте дике бойовище.
І снаряди пітьму крають,
Своїм блиском сліплять очі.
Крики, стогін й небо має –
Так щодня і так щоночі.
Там лежить солдат убитий.
Далі гільзи, шлем і сумки.
В пеклі бою, щоб не жити,
Ні у кого нема думки.
А ще як ідуть в атаку,
Міцно багнет зжали руки.
Зверху лють над переляком –
Всім бійцям великі муки.
Лікар воює за здоров’я,
Поранені чекають з нетерпінням.
Свої обов’язки несуть з любов’ю,
Виконують їх із горінням.
Церковний розбрат
Село мале,
Та грізні битви,
Не в небі вирували,
Суди, збір підписів, молитви,
Бо щось не так сказали.
Були утягнуті міщани,
Селяни, лікарі, попи.
Не були в бою лиш датчани,
Тягались сотні за чуби.
Нарешті всі, як народились,
Стихли бої і наговори.
Здоровя зберегти, що залишилось,
Надумали – й пішли у свої нори.
Не посягай
Не побажай собі чужого,
В чужу кишеню не дивись –
Твоя не схиблена дорога
Прямою спатиметься скрізь.
Живи із праці кожну днину,
Хай урожаєм лан дзвенить,
Хоч заболить плече чи спина,
Але по праці будеш жить.
Добрі люди
Простягніть долоні, добрі люди,
Вимовіть схвильовані слова.
І на світі затишніше буде,
Схилиться в шанобі голова.
Хай добро зігріє кожну душу,
Хай зоря підніметься увись…
Люди добрі, вашу щедрість дужу
Із розпуки винесіть і сліз.
Спокій
 
Його немає, спокою, на світі
І не шукай, і ти його не клич,
Бо не тривкі оті життєві ниті,
Та негаразди котяться навстріч.
Живеш, живеш – не думаєш про спокій,
З тенет лукавих вибратись не смій,
З дрібних бажань нема вершин високих,
Та підкорись невтомності людській.
Комусь він, може, на біду насниться,
Комусь у сильця попаде, мов птах,
Отож тримай собі в руках синицю,
Хай журавель кружляє в небесах.
 
 
 
 
Причини хвороб
 
Навколо людей є причини,
Що знищують здоров’я!
Родини, іменини і христини,
Кохання зверх любовне.
Радість, що сотів телефон,
Що телевізорів чотири.
У доданок сильний мікрофон,
Гомін із за музики в квартирі.
Людина на вигляд пишна,
Не заспокоєна, а буйна.
Така не буде людям ніжна,
Не може буть і чуйна.
Причини зроблені рукою.
Як зняти? – Я даю пораду:
Зробити кімнату спокою
І ви дасте душі відраду.
Позиція не байдужого
Стояти осторонь не личить,
Мовчати мовчуном ще гірше.
В житті відносини потрібно не калічить.
Нам є що оспівать ще більше.
Нам є що возвеличить
І є над чим добряче жартувати.
Добра побільше треба людям зичить,
А ближню, ближнього любити і кохати.
Мануальна терапія
Під пальцями, мов клавіші, хребці,
А на пучках живе лиш чутний дотик,
Та заповітні видно манівці,
Аби зуміть недугу побороти.
Незнано так отой дошкульний біль
Хребет несе у вигинах правічних,
З долонь легких добро іде звідтіль,
Одужання така тендітна свічка.
І кожний порух – крихітна мета,
Яка з-під рук пряде незнані кола,
Прямоходіння радість поверта –
Відходить біль і сходить день поволі.
Подяка
Лікарю-хірургу Я.В. Будному присвячую. 
 
Тобі вклоняюсь, мій брате,
І не знаходжу слів хвали,
Ми в час скрутний, моя розрадо,
Братерству вірність зберегли.
Холодним блиском скальпель сяє
І рук умілість – на межі.
Я слів подячних скільки маю,
Але слова, немов чужі.
Вклонюсь умінню я і хисту,
Спасіння з радістю прийму,
Твоя душа, свята і чиста,
Мені відкрита одному.
До тебе йду, несу сумління
І велич праці пізнаю,
Стаю в шанобі на коліна,
Любов висловлюю свою.
 
Зелена гілка України
 
Красі посвячена незмінній
На всі усюди і світи
Зелена гілка України,
Вишнева повінь доброти.
Іще коли великий пращур
Сідлав буланого коня,
І хоч було йому найважче,
Бо не було такого дня,
Щоб враг не ніс йому кайдани,
Не брав в полон, не гнав ясир,
Та обкладав завіщось данню –
Усе робив наперекір.
А предок був такий терплячий,
Він сіяв хліб, ходив на Січ,
Але не міг наругу бачить,
Ординцям лютим йшов навстріч.
Любив свій сад, хатину білу,
Онука пестив, як на те,
І знав своє простецьке діло,
Своє покликання святе!
Він Україну міг обняти,
Горою встати – він же син,
Щоб знову сіяти і жати
І слухать пісню полонин,
І знать, що є, що є родина
Та мови маминої світ…
Зелена гілка України,
Ця кучерява щедрість віт.
Ритми життя
Безсонна ніч не пройде марно,
Життєва нить коротшає на раз…
Що в долі вкрадене так гарно,
Ніколи не поверне вірний час.
Усе розмірене поволі,
Немов барометр сповнених надій:
Живи і знай, не схибивши ніколи,
Що ритм життя несхитний і твердий.
Слово
Слово умій сказати:
Від нього має бути лихо.
Часто умій змовчати,
Щоб не було біди і сміху.
– Воно, синок, не полова, –
Наказує батько!
Язик не помело для слова,
Слухай же, рідне орлятко.
Гілля, сину, ламаєш.
І що слово – не горобець,
Вилетить – його не піймаєш,
Доброму ділу кінець.
Мудрість
Мудрість навіть злодії ніколи
Не зуміють викрасти ніяк…
Це вона завжди високочола,
Це вона – добра високий знак.
Не поділиш з друзями, і часто
З нею на одинці – сам на сам,
Мудрість є і, значить, поруч щастя,
Мудрість не відсудиш пополам.
Жить без неї – дуже сенсу мало,
Світ оцей відчути і збагнуть,
З нею будь, не кидай на поталу,
Їй ніщо твого лукавства суд.
Це вона несе найвищу пробу,
Розкрива незвідану глибінь…
Прийде біль – вона і тут підсобить,
Буде, ніби матінка, тобі.
Подорож по Буковині
 
Обступили буки і смереки
Ту красу і той довічний лад,
Чернівці комусь, гляди, далеко,
А мені – в душі моїй дзвенять.
Річка Прут поволі горне хвилі,
Божий храм здіймається увись,
Буковині відданий я милій,
Я горнусь до неї, як колись.
Я стою один над Черемошем,
Я зріднивсь і тільки твій тепер,
Краю милий, бо довік не зможу
Збайдужіло бачити тебе.
Любий світ чарівності і дива
Десь глибинно викресав вогню,
Бачу Прут і знову я щасливий,
Почуття високе не збагну.
Скрізь сади гойдаються дитинно,
Лист широкий в крапельках роси…
Край милий, люба Буковино,
Я в полоні вічної краси.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Прожите життя
Що прожите вже не повернути,
На дорозі чи лишився слід?
Тож з банальним « Бути чи не бути?»
Невмолимо дивимось на світ.
Біди відчував так близько серцем,
Жив чужими болями завжди –
Так воно велося і ведеться,
І печуть прожитого сліди.
Сила з праці дужа виростає,
Крок за кроком – де отой рубіж?
Скільки жив, а часу бракувало,
Все писав один і той же вірш.
Життєві труднощі
 
Незбагненний цей дарунок долі,
Дні життя, в турботах вічних дні,
Вийдеш в світ, що світиться довкола
І радієш сонцю і весні.
З думою про хліб і чисту воду
Поспішаєш, мов сівач, щодня,
Кличеш степ, його чарівну вроду
І сідлаєш вірного коня.
Хоч судилось витерпіти лихо,
Хоч пече чомусь нестерпність літ,
Це так добре жить і вільно дихать
І на спині відчувати піт.
Праця 
 
Не зуміть ніяк переробити
Все на світі, звісно, не зуміть.
На Землі ти, мов єдиний житель,
Він для тебе, невгамовний світ.
Хліб рости, запалюй знову домну,
Куй залізо і сідай до книг,
Бог послав тобі святу невтомність,
Мало чи багато днів отих.
На руках – мозолі, піт на спині,
Глянь угору – сонце йде за пруг,
Хай тебе негода не зупинить,
Праця буде празником для рук.
Ректору і засновнику Кременчуцького
 політехнічного університету,
 академіку Володимиру Єлисейовичу Маслову
Пам’ятна така для мене й мила
Зустріч давня, а живе в душі,
Хай до зір тебе підносять крила
І шанують хай товариші.
Ноша ця невдячна і стотонна,
Світ лукавий, ні, не обійти
У жадобі знань такій бездонній
Як сягнути міру висоти?
Скільки їх несе добро промінне,
Бачу неоперених нетям,
У своїй високості незмінній
Я хвалу, схиляючись, воздам.
Ректору давно не сниться спокій,
Але бачу твій могутній злет,
Поклонюся зверхності високій
І відчую мудрість наперед.
Друже Володимире, для слави
Я найкращих слів не підберу…
Ти взірець для нашої Держави,
Відданий науці і добру.
Print Friendly, PDF & Email