Ловля Д.С.

 





ЛОВЛЯ
Дмитро Сергійович


кандидат медичних наук, доцент,
мікробіолог,
директор Чернівецького медичного інституту
(1945-1951 рр.)


Основні дати життя та діяльності

Листопад  народився у с. Рамешки Тверського повіту Тверської губернії
1895 р.

1914 р.       закінчив Тверську чоловічу гімназію та поступив на медичний факультет Московського університету

1916 р.         одночасно з навчанням почав працювати медичним працівником в евакошпиталі Москва-Лефортово

1918 р.          працює у м. Твері у губнаросвіті та міськнаросвіті інструктором з  позашкільного виховання

1919 р.           переїжджає у м. Зміїв Харківській області і деякий час працює  інструктором у  повітовому комітеті наросвіти 

жовтень       йде добровольцем у Червону армію, де працює послідовно: 
1919 р.           фельдшером батальйону, старшим лікарем полку, комісаром санчастини 41-ї стрілецької дивізії, потім воєнкомом                     санчастини  цієї дивізії

1921 р.           за його проханням був переведений до Києва в Окружне санітарне  управління політінспектором, Це дозволило                             поновити заняття тепер вже у Київському медичному інституті

В кінці         демобілізувався і, навчаючись в інституті, працює в органах 
1921 р          охорони   здоров’я 

1924 р.       став деканом робітфаку Київського інституту народної освіти

1925 р.      закінчив медінститут за терапевтичним напрямом

1926 р.       працює головним лікарем 2-ї Київської робітничої лікарні

1928 р.     головний лікар 1-ї залізничної лікарні м. Одеса

1929 р.       призначений директором Харківського медичного інституту

193б-1937 рр.  заарештований і засуджений на 12 років 

1940 р.     Реабілітований. Починає працювати асистентом на кафедрі мікробіології у Харківському медичному інституті № 1

1941 р.      разом з інститутом евакуйований у м. Чкалов (нині Оренбург)
серпень  
1945 р.     направлений до Чернівців на посаду директора Чернівецького  медичного інституту

1949 р.    захистив кандидатську дисертацію

1950 р.    присвоєно звання доцента

30 квітня  Дмитро Сергійович Ловля після тяжкої хвороби  пішов із життя 
1955 р.     



Кроки поступу та наукова діяльність

          Історія вищих навчальних закладів – це історія конкретних людей. Своїм розвитком інститути в значній мірі зобов’язані волі, таланту, культурі окремих особистостей. Це було у всі доби й усі епохи. 
        Такою людиною в історії двох медичних інститутів – Харківського й Чернівецького (нині Харківський та Буковинський державні медичні університети) – стала прекрасна людина, талановитий організатор і керівник вищої медичної школи Дмитро Сергійович Ловля. 
         Доля Д.С. Ловлі, як і багатьох людей, початок творчої діяльності яких припав на 20-30-і роки минулого сторіччя, була щасливою й водночас важкою й трагічною.
Народився Дмитро Сергійович 8 листопада 1895 р. в сім'ї торговців у с. Ремешки Біжецького повіту Тверської губернії. Росіянин, член ВКП(б) з жовтня 1919 року до 1937 р. 
        В 1914 р., Д.С. Ловля закінчив Тверську чоловічу гімназію, в тому ж році поступив на медичний факультет Московського університету. Навчаючись в університеті, у 1916 р. почав працювати медичним працівником в евакошпиталі Москва-Лефортово. В цей час він вже займався революційною діяльністю.
        Не закінчивши університету, Д.С. Ловля повернувся в 1918 р. у м. Твер, де працював у губнаросвіті та міськнаросвіті інструктором з питань позашкільної освіти. В 1919 р. переїхав до м. Змійова Харківської області і недовгий час працював також інструктором у повітовому комітеті наросвіти.
        В зв'язку з наближенням до Харкова денікінців, Д.С. Ловля пішов добровольцем до Червоної Армії та в жовтні 1919 р. вступив у партію більшовиків. В армії послідовно він був фельдшером батальйону, старшим лікарем полку, комісаром санчастини 41-ї стрілецької дивізії, воєнкомом санчастини цієї ж дивізії.
        Потім Дмитра Сергійовича було переведено до Києва в Окружне санітарне управління політінспектором, що дозволило поновити заняття тепер вже у Київському медичному інституті. 
        В кінці 1921 р. Д.С. Ловля  демобілізувався і, навчаючись в інституті, працював в органах охорони здоров’я. Біля двох років очолював повітовий, а потім окружний відділ охорони здоров'я на Київщині, біля року - губздороввідділ на Волині.
        В 1924 р., будучи студентом 5 курсу, став деканом робітфаку Київського інституту народної освіти.
        В 1925 р. Дмитро Сергійович закінчив медінститут за терапевтичним напрямом і вже наступного року працював головним лікарем 2-ї Київської робітничої лікарні. З 1928 р. - головним лікарем 1-ї залізничної лікарні Одеси.
        У 1929 р. його було призначено директором Харківського медичного інституту.
        За період самостійного існування Харківського медичного інституту (з 1920 р. спадкоємця медичного факультету Харківського університету), в ньому змінилося 8 керівників.. Положення було дуже складним. За свідоцтвом заввідділом вищої школи Наркомздоров'я України Л. Духіна „ Ловлю було переведено до Харківського медичного інституту в період, коли цей інститут гостро потребував підсилення. ” 
        Спогади професорів, викладачів того часу свідчать, що інститут « … являв собою великий заклад з погано налаштованою роботою і вкрай недостатньо організованим колективом. Ніхто не займався як треба організацією педагогічного процесу. Застаріла апаратура та обладнання кафедр і клінік не дозволяли на належному рівні вести ані викладання, ані наукової роботи. 
        Не було ні навчальної, ні наукової частини як спеціальних відділів.  Дисципліна як на кафедрах, так і серед студентства була на дуже низькому рівні, в інституті не відчувалося належного керівництва, професори та викладачі не мали достатнього авторитету.»
Але завдяки вмілому та енергійному керівництву, принциповому та вимогливому ставленню до людей, чесному й відповідальному виконанню Д.С. Ловлею своїх обов’язків, положення інституту за недовгий час значно змінилося на краще. 
        П’ятиріччя його діяльності (1929-1934 роки) було відмічено вітальним листом професорів та викладачів за 130 підписами, в якому вони, звертаючись до Дмитра Сергійовича, писали: (наводиться мовою оригіналу, орфографія збережена) «...своїм ставленням до справи підготовки кадрів Ви запалювали весь наш професорсько-викладацький склад... Ваш такт та особисті властивості робили надзвичайно легкими та плодотворними зносини з Вами і часті зустрічі в ділових питаннях.
        Ми приходили до Вас за порадами для вирішення низки принципових питань і за повсякденними потребами і завжди були запевнені в тому, що в Вашій особі ми знайдемо серйозне, уважне і в той же час критичне відношення і підтримку...”
        Під час перебування Дмитра Сергійовича на посаді директора ХМІ значно зміцнилась учбово-матеріальна база кафедр інституту в цілому, розгорнулась велика методична робота. Фактично інститут стає свого роду лабораторією, де створювались, перевірялись та втілювались в життя нові методи викладання. Всі програми, що були видані в той час Наркоматом охорони здоров'я, були розроблені кафедрами ХМІ. В методкомісіях НКОЗ, в його Науковій Раді професура Харківського медичного інституту відігравала вирішальну роль.
        В 1931 р. за ініціативою та участю ХМІ на базі 2-ї Радянської лікарні (зараз 2-а міська лікарня) і 1-ої Радлікарні у Полтаві було створено 2 нових вуза: Харківський медичний виробничий інститут і Полтавський медичний виробничий інститут.
Зміцнюється матеріальна база ХМІ, росте кількість студентів. 
        В 1935 році інститут складався з 3-х факультетів з кількістю студентів 2359 чол. і п’ять робітфаків. На 58 його кафедрах працювало 58 професорів, 35 доцентів і 278 асистентів. Серед професорського складу були 1 академік, 2 члена кореспонденти Академії наук, 3 заслужених діяча науки та 3 заслужених професори.
        У 1935 році Харківський медичний інститут під керівництвом Д.С. Ловлі став переможцем українського конкурсу на кращий вищий медичний навчальний заклад. 
Харківський університет (Старий корпус)

            Але 1 жовтня 1937 року через безглуздий донос робота Дмитра Сергійовича на цій посаді була перервана арештом НКВС. Арешту передували неодноразові протягом 1936-1937 років упереджені перевірки діяльності директора, декілька партійних персональних справ.
Д.С.Ловлю звинуватили у тому, що він "вів в інституті ворожу діяльність, насаджував ворогів, не пускав очистити інститут від троцкистсько-бухарінських та націоналістичних виродків"

ЛОВЛЯ Дмитрий Сергеевич.
12.09.38 Украинская ССР, Харьковская область Кат.2.
АП РФ, оп.24, дело 418, лист 92

        Заарештований 1 жовтня 1937 року секретно-політичним відділом УДБ УНКВС по Харківській області як учасник української контрреволюційної націоналістично-терористичної організації (статті 54-8, 54-11 КК УРСР), етапований до Київської в'язниці, Дмитро Сергійович до 28 лютого 1938 року перебував під слідством УДБ НКВС УРСР, був повернутий до Харкова і утримувався під вартою у в'язницях № 5, 6. 
        Військовою колегією Верховного Суду СРСР 21 жовтня 1938 року за статтями 54-7, 20-54-8, 54-11 КК УРСР засуджений на 12 років ув'язнення з поразкою у правах на 5 років і конфіскацією особистого майна. 
        У ході судового розслідування Д.С. Ловля витримав численні моральні та фізичні тортури, але не обмовив ні себе та нікого з своїх друзів і колег.  Таким чином кадровий склад Харківського медінституту зберігся. Він не визнав себе винним ні в одному з висунутих проти нього звинувачень.
        І все ж був засуджений до 12 років позбавлення волі з відбуванням покарання на золотодобувних копальнях Колими. 

        Термін покарання відбував у Північсхідтабі НКВС на копальні Верхньо-Оротуканського району Колимського округу Хабаровського краю. 
        Нестерпні умови праці тут, здавалося, прирікали його на загибель. Але Пленумом Верховного Суду СРСР вирок від 21 жовтня 1938 року скасовано, справу направлено на дослідування; постановою міськвідділу НКВС м. Харкова від 22 березня 1940 року справу припинено за відсутністю складу злочину (стаття 4 п. "д" КПК УРСР) зі звільненням з-під варти, поверненням документів і конфіскованого майна. 

            31 грудня 1939 року він, на щастя, був повністю реабілітований. Значну роль у реабілітації, без сумніву, відіграла велика кількість листів від професорів і викладачів Харківського медичного інституту, які в складний час масових репресій виявили мужність і не побоялися виступити на захист свого колишнього ректора.
            Звільнений з Північсхідтабу 8 червня 1940 року, Д.С. Ловля повернувся до Харкова і почав працювати асистентом на кафедрі мікробіології у першому ХМІ. 
            Під час Вітчизняної війни разом з інститутом перебував в евакуації у м. Чкалові (нині Оренбург), де крім викладання, працював головним державним санітарним інспектором Чкаловської області. У зв'язку з загрожуючим епідемічним станом у Чкаловській області рішенням облвиконкому його було направлено на роботу до облздороввідділу, де він очолив санітарно-епідемічний відділ.
 З цієї посади рішенням ЦК КП(б)У в серпні 1945 р. його було переведено до Чернівців на посаду директора Чернівецького медичного інституту, який був створений шляхом передислокації у Чернівці 2-го Київського медичного інституту.
            Це були непрості для інституту роки: гостра нестача викладачів, дуже бідна, напівзруйнована матеріальна база, відсутність навчальних посібників, підручників, обладнання, палива, продуктів харчування для забезпечення студентської їдальні й десятки інших питань. Усі вони потребували негайного вирішення й, дякуючи великому досвіду директора, успішно вирішувалися. 
            У короткі строки, завдяки активній підтримці колективу викладачів і студентів, щоденній увазі й допомозі Міністерства охорони здоров’я, місцевої влади, інших медичних інститутів країни, було створено необхідні умови для роботи Чернівецького медичного інституту. 
            Уже через два роки після відкриття інститут дав охороні здоров’я перших 88 лікарів! Безумовно, цими успіхами інститут багато в чому завдячував саме першому своєму директорові – Дмитру Сергійовичу Ловлі.
            В цей час особливо проявився його талант як організатора і керівника великого вузівського колективу, уважного до його потреб і запитів, сердечного і чуйного по відношенню до кожного, хто звертався зі своїми радощами і смутками до директора.
            В 1949 р. Д.С.Ловля захистив кандидатську дисертацію, в основу якої були покладені дані, отримані в результаті практичної діяльності у воєнні роки. Тема дисертації м Медико-санитарные организации в борьбе за ликвидацию сыпного тифа в Чкаловской, Харьковской и Черновицкой областях в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. и послевоенные годы."
В 1950 р. йому було присвоєно звання доцента. 
            Будучи  директором інституту, Д.С. Ловля за сумісництвом працював ще на кафедрі інфекційних хвороб. Клопітлива посада директора інституту у важкі повоєнні роки не давала йому можливості повноцінно займатися науковою роботою. 
            За свідоцтвом сучасників, він в першу чергу намагався дати можливість творити науку іншим. Так було у Харківському, так і в Чернівецькому медінститутах. А бути співавтором наукових робіт і винаходів, у виконанні яких він не брав безпосередньої участі, він не міг собі дозволити. Тому перелік його наукових робіт зовсім невеликий.
            Але він заслужив любов і приязнь багатьох людей, з якими спілкувався по роботі, зустрічався в житті.
            Високий авторитет Д.С.Ловлі в колективі Харківського медичного інституту сприяв тому, що до Чернівецького медичного інституту разом з ним перейшло працювати багато вчених з Харкова. 
Зокрема, це М.М. Зотін, який довгий час був заступником директора ХМІ з навчальної роботи. 
            Від 1945 по 1951 р. завідуючою кафедрою психіатрії Чернівецького медичного інституту працювала проф. Н.П.Татаренко, яку обрали депутатом міської Ради депутатів трудящих, а згодом – депутатом Верховної Ради УРСР. 
            Завідуючим кафедрою фармакології став професор С.П.Закривидорога, випускник ХМІ, що у свій час закінчив робфак цього ж інституту. Працюючи у Чернівцях, він виготовив ліки – терпентин, що добре себе зарекомендували при лікуванні багатьох шкірних хвороб. 
            У ЧМІ працювали О.І.Самсон, Г.А.Троян, В.К.Патратий та інші представники харківських медичних наукових шкіл.
У 50-х роках минулого століття кафедру нормальної анатомії Чернівецького медичного інституту очолила Вікторія Антонівна Малішевська - учениця відомого українського вченого-анатома, завідувача однойменної кафедри Харківського медичного інституту професора Р.Д. Синельнікова. Протягом багатьох років вона продовжувала науковий напрямок, запропонований їй Р.Д. Синельниковим ще в Харкові, - вивчала залози слизової оболонки глотки та стравоходу людини у віковому аспекті, а також залози глотки представників деяких класів хребетних тварин, що мешкають у різних умовах оточуючого середовища. 
            Нею було встановлено, що в філогенетичному ряді досліджуваних видів нема паралелізму між рівнем організації даного виду та морфологією його залозистого апарату. В.А.Малішевська досліджувала також взаєморозташування залоз та кровоносних судин – артеріол, венул, капілярів. Вона також встановила особливості іннервації залозистого апарата досліджуваних органів. 
            Саме ця когорта науковців під керівництвом ректорів Д.С. Ловлі (1945-1951) і М.Б. Маньковського (1951-1954) започатковувала діяльність медінституту в перші десять років після переїзду його в Чернівці. 
            Уже в 1946 році відбувся перший випуск 88 лікарів, із яких 8 отримали дипломи з відзнакою. Із початком своєї діяльності в Чернівцях інститут стає науково-методичним і лікувально-профілактичним центром Буковини. Науковці інституту разом із місцевими органами охорони здоров'я ліквідували в краї епідемії висипного (1944) та поворотного (1945) тифів, запобігли епідемії черевного тифу (1945), ліквідували високу захворюваність венеричними хворобами (1944-1948), туберкульозом (1944-1958), ендемічним зобом (1946-1963), більше ніж у 15 разів зменшили дитячу смертність (1944 -1968).
            Помер Дмитро Сергійович Ловля після тяжкої хвороби у квітні 1955 р. Йому не виповнилося і 60 років. Про те, наскільки поважали у Чернівцях Д.С.Ловлю, свідчила багатолюдна процесія на похованні. Д.С. Ловлю проводжало в останню путь усе місто. За свідченням сучасників, студенти-медики несли свого директора на Центральний цвинтар міста на руках.
 Пам'ятником йому залишилась Буковинський державний університет, першим директором якого він був.

Список праць вченого: 
 «Медико-санитарные организации в борьбе за ликвидацию сыпного тифа в Чкаловской, Харьковской и Черновицкой областях в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. и послевоенные годы." – дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук                   -          1949 р.

Наукові статті:

1. Ловля  Д.С. Прошлое и настоящее / Д.С. Ловля //125 лет Харьковского медицинского института (1810-1935). - Х., 1935. - С. 9-11.;  
2. Ловля  Д.С. 125 лет Харьковского медицинского института / Д.С. Ловля // Врачебное дело. - 1935. - № 12. - С. 963 - 968.;
3. Ловля  Д.С. Харьковскому медицинскому институту - 125 лет / Д.С. Ловля // Фронт науки и техники. - 1935. - № 11-12. - С. 54-58.; 
4. Ловля  Д.С. Медико-санитарные организации в борьбе за ликвидацию сыпного тифа в Чкаловской, Харьковской и Черновицкой областях в годы Великой Отечественной войны и послевоенные годы // Д.С. Ловля - Черновцы, 1949.



Спогади про Д.С. Ловлю

Ион Деген. Портреты учителей
    
ДИМИТРИЙ СЕРГЕЕВИЧ ЛОВЛЯ и МИХАИЛ МИХАЙЛОВИЧ ЗОТИН

         Из  общей  приемной  дверь   налево  открывалась  в  кабинет  директора  института, доцента  Д.С.Ловля.  Напротив  -  в  кабинет его  заместителя  по научной   части,   профессора   М.М. Зотина.   Директор   -   эпидемиолог  по специальности, доцент кафедры  инфекционных болезней. Заместитель директора - биолог, заведующий кафедрой биологии.
          Впервые в кабинет директора я вошел с просьбой о переводе в Черновицкий медицинский институт из Киевского, в который я поступил за несколько дней до этого. Мрачный пожилой мужчина с болезненным лицом неприветливо выслушал мою просьбу, и, казалось, никак на нее не  отреагировал. Я  услышал единственное слово:
          -Заявление.
     После  окончания  войны прошло  чуть больше  четырех  месяцев,  а  моей
гражданской жизни было и того  меньше, но я уже успел возненавидеть кабинеты и сидевших в них чиновников.
         В приемной я написал заявление  и  снова вошел к директору. Корявым, но
вполне разборчивым почерком он написал резолюцию и сказал:
        - К декану.
          Я  поблагодарил и  попрощался. Директор  ответил едва  заметным  кивком головы. В его взгляде мне  почудилось что-то знакомое.  Так после приказа на атаку, уже неофициально желая  удачи, смотрел на меня  командир батальона. А может быть мне это только показалось?
          С  директором   у   студента  первого   курса  не  могло   быть   точек
соприкосновения.  Зато  лекции  его  заместителя  я  слушал  раз  в  неделю.
          Профессор Зотин - крупноголовый, с волосами белыми,  как свежевыпавший снег, спокойный, обстоятельный, медлительный - читал  курс  биологии.  Лекции тоже были   обстоятельные,  размеренные,  без  всплесков  и  без   провалов.  
             Для большинства из нас профессор был не просто представителем другого поколения. Он был из другого мира, о котором мы имели смутное представление.
             В институте ходили слухи, что в 1937 году в Харькове арестовали доцента Д.С. Ловлю,  старого  коммуниста,  одного из организаторов здравоохранения на Украине,   человека   величайшей   порядочности.   Этот   слух   был  вполне правдоподобным.  Но  продолжение его  казалось нам сомнительным. На собрании Харьковского медицинского  общества выступил профессор  Зотин  и заявил, что арест доцента Ловли не просто ошибка, а преступление, поэтому  врачи обязаны потребовать  освобождения  Ловли.  И Ловлю освободили. Даже  не очень  четко представляя себе  в ту пору,  что творилось в 1937 году, я относился к  этим слухам  с некоторым сомнением. Уравновешенный,  академичный профессор  Зотин как-то не вмещался в образ героя.
            В порядочности доцента Ловли мне вскоре довелось убедиться.
     Заместителем директора по  хозяйственной части непродолжительное  время
был мой товарищ по фронту. Как-то, встретив меня после занятий, он предложил зайти  в  забегаловку. С  радостью  я принял приглашение. 
            Стояли  трескучие морозы. В общежитии меня ждала холодина. Дневной паек хлеба, - пятьсот граммов, если пренебречь недовесом,  - я съел  еще утром,  и до  следующего утра  мне предстояло  соблюдать голодную диету. Поэтому  стакан водки и соленый огурец представлялись даром небес, которые  не  дарили мне в ту  пору ничего, кроме гололеда.
           Заместитель директора опорожнил свой стакан и сказал:
            «- Вчера  вечером я впервые поднялся в квартиру Димитрия Сергеевича. Вся его семья, кто в пальто, кто в шубах, сидела за столом и ужинала. Картошка в мундирах. Хлеба - ни крошки.  Меня пригласили к столу. Даже в шинели, даже с мороза я почувствовал, как холодно в квартире. Я сказал Димитрию Сергеевичу, что подбросил ему грузовик угля. Ты знаешь,  что он ответил? Он поблагодарил меня и сказал, что не может принять уголь. Я  объяснил ему,  что машина угля для меня пустяк,  что институт в месяц получает семьдесят  пять грузовиков и эта  капля останется  незамеченной.  Семья,  окоченевающая от холода,  молча следила за нашей беседой. Димитрий Сергеевич еще  раз  поблагодарил  меня  и сказал, что капля ему, капля другому и институт, сидящий  на голодном пайке, останется вовсе без топлива. Не взял. Эх,  жаль, нет у меня больше денег. Мы бы с тобой выпили за здоровье Димитрия Сергеевича.»
         Слава  Богу,  наконец-то наступила  весна. Мы в  компании отпраздновали первую годовщину Победы. Приближалась летняя экзаменационная сессия.
          Профессора Зотина я всегда видел только на расстоянии - на лекциях и на партийных собраниях. И вдруг глупый случай столкнул меня с ним лицом к лицу.
          Накануне экзамена  по  биологии ассистентка  проводила консультационное занятие. Студенты задавали вопросы, и  она  объясняла,  что по этому  поводу следует  ответить  на  экзамене.  И  тут  черт  дернул  меня  спросить,  как согласовать дарвиновскую теорию  с марксистским учением. То, что написано по этому поводу в учебнике,  ни  в какие  ворота  не лезет.  Ассистентка  покраснела  и пробормотала что-то маловразумительное. Тут вожжа попала мне под хвост, и я сказал, что, если быть  последовательным,  дарвинизм  следует  связать не  с марксизмом,  а  с   теорией  Мальтуса  и,  если   эту  теорию  перенести  на человеческое общество, то мы придем к выживанию сильнейшего, к учению Ницше и дальше - к фашизму. А я фашизмом сыт вот так.
         В тот же день меня вызвали на партийное бюро.
         Секретарь  партийной  организации начал  с крика.  А я  очень не люблю, когда на меня кричат, и связь дарвинизма с мальтузианством изложил не совсем в повествовательной манере.
     Не  знаю,  замечал  ли  меня  раньше  профессор  Зотин,  но  сейчас  он разглядывал меня с интересом.
     Секретарь партбюро прервал мою лекцию: 
     - Только учитывая боевые заслуги и то,  что излишняя  горячность связана  с инвалидностью  и  наличием  в мозгу инородного  тела, -  сказал  он, - ограничимся  требованием  в присутствии  всей группы  объяснить  ассистентке,  что  заданный  ей  вопрос  и   последовавшая дискуссия были следствием недомыслия и  недостаточного знания  материала.»
    Я уперся и попросил показать мне, в чем именно я ошибаюсь. Секретарь взорвался и предложил исключить меня из партии.
     -  Одну  минуту, -  впервые заговорил  директор и  едва  заметно кивнул профессору Зотину.  Даже не  кивнул, а как-то неописуемо  повернул  голову и посмотрел на него.
     - Деген, пожалуйста, подождите в приемной.
     Члены партбюро взглянули  на Ловлю с недоумением. Я  вышел в приемную и почти тотчас же следом за мной вышел профессор Зотин.
     - Садитесь, отрок, -  сказал он,  указав на  стул. - Я сейчас скажу вам нечто такое, что не решился  бы  сказать даже некоторым проверенным друзьям. Вы, конечно, дурень, но из тех, на которых можно положиться. Так  вот. Когда в 1937 году я выступил на Харьковском медицинском обществе в защиту Ловли, я понимал, что могу последовать за ним. Но в такой ситуации ни один порядочный человек не имел права поступиться своей порядочностью. А вы? Какого черта вы уперлись сейчас? Я  биолог. Биология -  моя жизнь.  Вы думаете, что  вы один такой  разумный?  А  ведь  я молчу. И  другие  молчат,  чтобы  не  погибнуть бессмысленно,  защищая  свои  маленькие  принципы.  Галилей,  между  прочим, отказался от более принципиальных положений, чтобы  не пойти на костер. Если бы  только  дарвинизмом  ограничивалось  то,  что  сейчас  творится  у  нас.
   Выживите, дурень  вы  этакий. Вот что  для вас сейчас  самое  главное. И  не только для вас...
  Он задумался и продолжил другим тоном: - Короче,  некогда мне с  вами  болтать. Посидите,  пока вас вызовут.  Войдете - повинуйтесь  и кайтесь. Будут вам в глаза  писать, благодарите  партию  и правительство  за обильные  дожди, которые обеспечат  рекордные урожаи. Я с  вами ни о чем  не говорил и вы меня не слышали. Покаяние - ваша добрая воля.
     Михаил  Михайлович  вошел  в  кабинет.  Через  несколько  минут и  меня пригласили туда.
     Димитрий Сергеевич,  так мне показалось,  посмотрел на меня, как тогда, после того,  что сказал:  "К декану", как смотрел  на меня командир батальона перед безнадежной атакой.
     Я каялся.
     Через два  дня я  пришел на экзамен по биологии. Вытянув  билет, я сел,
чтобы подготовиться  к ответу. Когда я подошел к столу экзаменатора,  Михаил Михайлович взял из моих рук билет, бегло взглянул на него, отложил в сторону и сказал:
     - Расскажите о теории Чарльза Дарвина с точки зрения марксизма.
     Слово в слово я пересказал главу из учебника. Михаил Михайлович ни разу не перебил  меня. Затем он взял матрикул и написал "Хорошо". Я вопросительно посмотрел  на  него.  Профессор  беспомощно  развел руками. Это единственное "Хорошо"  лишило меня повышенной  стипендии,  которую  я получал весь второй семестр. В  моем  положении это была  тяжелая  потеря. В  последующие  годы, встречая  меня после очередной  экзаменационной  сессии,  Михаил  Михайлович вместо ответа на мое приветствие спрашивал:
     - Ну, что, моя четверка все еще единственная  в  твоем  матрикуле? -  И ехидно добавлял: - Идеология превыше всего. Hе стать  тебе ортопедом, прочно не усвоив,  что  марксизм и  дарвинизм  едины.  В  утешение  тебе скажу, что четверку поставил не профессор Зотин, а член партбюро Зотин.
     Перед государственным  экзаменом  Михаил Михайлович  велел мне принести матрикул.   Он  хотел   исправить  единственное  "Хорошо"  на  "Отлично".  Я отказался, объяснив, что отношусь к этой отметке, как к награде за  попытку, пусть безуспешную, быть человеком. Михаил Михайлович улыбнулся и сказал: - Быть тебе битым. Дарвин тебе не по душе. Лысенко ты считаешь жуликом.
     - А вы?
     - Я, брат, колеблюсь вместе с партией.
     Весной 1949  года, в  разгар правительственного антисемитизма, во время острейшей борьбы  партии с  "презренными космополитами"  Димитрий  Сергеевич Ловля  получил  выговор  в  областном  комитете.  Он  проявил  действительно чудовищное непонимание ситуации. Из  трех кандидатов на Сталинскую стипендию трое  оказались  евреями.  Вскоре  после  этого,  перед  началом  очередного партийного  собрания Димитрий Сергеевич подошел к  нам  и голосом  еще более мрачным, чем обычно, произнес:
     - Мне стыдно.  Я хотел бы  принести вам  извинение от имени  партии, но пока, увы, приношу вам только от своего имени.
     Не ожидая ответа, он пошел к своему месту в первом ряду.
     Через  несколько месяцев после  этого необычного извинения  я во второй раз  вошел  в кабинет  директора  с  заявлением.  Оно  содержало  просьбу об отчислении  меня  из  института.  Димитрий  Сергеевич   прочитал  заявление, удивленно  посмотрел  на  меня  и  пригласил  сесть.  Я  объяснил  ему,  что практические занятия в клинике онкологии  убедили меня в ошибочности  выбора профессии. Врач из меня не получится. Я не могу видеть страданий безнадежных больных.
     - Начнем с вещей реальных и ощутимых, - сказал Димитрий Сергеевич, - ты проучился в институте четыре года.
     - Три и три месяца.
     Директор махнул рукой и продолжал:
     -  Четыре года  ты потерял на  фронте. Итого, почти восемь  лет.  Какую часть твоей жизни составляют эти годы? А  теперь поверь моему опыту.  Основа истинной  медицины - это  сострадание. В  большей мере, чем наука. Если  ты, видевший  столько  смертей и  увечий, не  очерствел и не  выносишь страданий онкологических  больных, значит  из  тебя получится  врач. В общем, иди.  Эту глупую бумажку я возвращу тебе, когда ты станешь профессором.
     Димитрий Сергеевич  не дожил до этого дня. Даже диплом врача вручал мне другой  директор. После очередного  строгого выговора  в  обкоме  партии  за нарушение политики о подборе и  расстановки кадров старого директора сняли с работы.  Правда,  ему  оказали  милость   -  оставили  доцентом  на  кафедре инфекционных болезней.
     Наш  курс,  в  партийной организации которого  было  сорок коммунистов, странно  отреагировал на  решение  обкома. Мы  решили  преподнести  Димитрию Сергеевичу подарок. Не букет цветов и не  традиционную книгу.  Даже не часы.
     Димитрию  Сергеевичу, перенесшему  инфаркт миокарда  после  посещения обкома партии,  курс  решил подарить автомобиль. Триста студентов с радостью внесли по тридцать  рублей,  хотя для  подавляющего  большинства  это  была  весьма ощутимая  сумма. 
    Весть  об этом  каким-то  образом  докатилась  до  Димитрия Сергеевича. Никогда в  жизни я не  видел  его  более разгневанным, чем в  ту минуту, когда  он отчитывал  группу  зачинщиков, как  он  выразился. 
   Нам  не удалось  убедить  его  в том, что  мы  вовсе  не  зачинщики,  что  это  была единодушная  воля  курса.  Димитрий Сергеевич пригрозил,  что  он порвет все отношения с нами, если деньги немедленно не  будут возвращены студентам. Как всегда, мы подчинились ему. На сей раз - не без внутреннего сопротивления.
     Общим  для  Димитрия  Сергеевича и  Михаила  Михайловича  была  внешняя суровость. Зачем она им понадобилась?
     Как  собака,  ощущающая  истинного  друга,  как  младенец,  безошибочно чувствующий сострадающего  врача,  мы  всем существом воспринимали тщательно скрываемую   доброту  и  предельную  честность   этих   двух   заблудившихся интеллигентов, понимающих свое несоответствие системе, которую они  породили и поддерживали.
     Инфекционист и биолог.
      Инфекционные  болезни я  добросовестно выучил, чтобы сдать экзамен и... увы,  забыть.  Биологию  я  серьезно  изучал  самостоятельно.  Не  советскую биологию,  которую нам преподавал  профессор Зотин,  а науку  о  природе, не принадлежащую  никакой политической системе  или  общественной формации.  
     Но Димитрия  Сергеевича  Ловлю и Михаила  Михайловича  Зотина  я с  гордостью и благодарностью  называю моими Учителями. 
   Оба они преподавали нам дисциплину, без которой невозможно врачевание.
     Они преподавали нам БЛАГОРОДСТВО. 
                                                                 1985 г.




Перцева Ж.Н. 
Очерки истории Харьковского медицинского института. Х.1969.
          …  Напряженная работа Д.С. Ловли по руководству 1-м Харьковским медицинским институтом была прервана арестом НКВД по абсурдному доносу. 
         Аресту предшествовали неоднократные в течение 193б-1937гг. проверки и несколько персональных дел в партийном порядке. 
           Д.С. Ловля был осужден на 12 лет и сослан на Колыму. Невыносимые условия труда на золотых приисках, казалось, обрекали на гибель, но в 1939г. дело его было пересмотрено, т.к. во время следствия он не признал себя виновным ни в одном из предъявленных ему обвинений. Большую роль в его последующей реабилитации, без сомнения, сыграло большое количество писем от коллектива ХМИ, положительно характеризовавших своего бывшего директора.

…   Дополнить портрет Д.С.Ловли того времени помогают письма профессоров и сотрудников, посланные ими в 1939г. в адрес Верховного Суда СССР в связи с пересмотром дела Дмитрия Сергеевича, арестованного в 1937 г. и осужденного по доносу.   

"...Он вел жестокую борьбу, невзирая на лица, с недисциплинированностью и расхлябанностью в студенческой среде, которые имели место особенно в 1931-1933гг.... 
                                                                                               (проф. Н.М Фришман).

"Благодаря решительному сопротивлению Д.С.Ловли, вызвавшему на него целый ряд нареканий, Харьковский медицинский институт оказался единственным ВУЗом в Харькове, где не была введена вредительская бригадно-лабораторная система..."
                                                                                        (проф. Е.А. Финкельштейн).

"... И должен сказать, что , хотя мне не раз приходилось спорить с ним по различным вопросам постановки медобразования, он во всей линии поведения своего как директор Мединститута был всегда честен и принципиален..."
                                                                                              (проф. И.И. Файншмидт).

"... во всей работе Д.С. Ловли усматривалось постоянное желание и стремление сделать все, что только возможно, чтобы наш институт рос, чтобы подготовка кадров улучшалась..."
                                                                                                 (проф. Н.Н. Бокариус).

"... глубоко принципиальный человек, пылко преданный делу Советской Власти, прямой, иногда и резкий, но справедливый, способный прислушиваться и признавать свои ошибки..." 
                                                                                 (проф. В.П. Протопопов).
                                       Хроника жизни медицинского факультета Харьковского университета (1805 - 1920), Харьковских медицинских академии (1920-1921), института (1921-1994) и университета (1994-2003)
К 200-летию Харьковского государственного медицинского университета
1929 год. Директором ХМИ назначен Дмитрий Сергеевич Ловля, выпускник Киевского медицинского института, участник гражданской войны, организатор здравоохранения в Украине.

1930 год. Харьковский медицинский институт переходит из системы Народного комиссариата образования в систему Народного комиссариата здравоохранения УССР. Сформировано три факультета: лечебно-профилактический, охраны материнства и детства, санитарно-гигиенический.
      Стоматологический факультет выделяется в самостоятельный стоматологический институт.
      Коллектив ХМИ участвует в строительстве одного из первенцев пятилетки – Харьковского тракторного завода, посылая на субботники сотни студентов, профессоров и преподавателей.
      В составе ХМИ создается 4-й психоневрологический факультет.

        Приказ по ХМИ № 132 от 21 августа 1930 года:
У зв’язку з тим, що з нового навчального року з 1.09 ц.р. книгозбірня ХМІ постачатиме підручники для студентства, платня за користування книжками із книгозбірні ХМІ скасовується, але за несвоєчасне повернення книжок накладається штраф у розмірі 3 коп. за добу на студента і 8 коп. на добу за викладача.
                                            Директор Д.С. Ловля

У Харкові відбувся ІV Український з’їзд хірургів з програмним питанням щодо переливання крові. З доповіддю виступив професор В.М. Шамов.

1931 год. По инициативе и при участии Харьковского медицинского института на базе 2-й Совбольницы г. Харькова и 1-й Совбольницы г. Полтава созданы Харьковский и Полтавский медицинские производственные институты, в которых без отрыва от производства учились средние медработники.

         Приказ № 96 по ХМИ от 24 августа 1931 года:
             У зв’язку з епідемією черевного тифу і на підставі постанови надзвичайної комісії в справі боротьби з епідеміями, весь наявний в Харкові склад студентів ХМІ вважається за мобілізованих для боротьби з епідеміями і повинні прибути 25.08 о 9.00 годині ранку до пом. директора інституту т. Сухарева для одержання призначень.
Студенти, що перейшли на ІV курс, повинні прибути до інституту не пізніше 1-го вересня для направлення до Донбасу для участі в роботах по боротьбі з епідеміями.
                                                     Директор Д.С. Ловля

1932 год. Из состава ХМИ выделяются санитарно-гигиенический и психоневрологический факультеты и преобразуются в самостоятельные институты:
санитарно-гигиенический, первый выпуск которого состоялся в 1939 году и составил 67 врачей-гигиенистов;
институт психоневрологических кадров, первое и единственное в Советском Союзе высшее учебное заведение, которое готовило врачей-психиатров.
        Коллектив профессоров ХМИ составил детальные программы и планы преподавания для всех дисциплин медицинских институтов, которые с небольшими изменениями были приняты на Всеукраинском совещании, утверждены Народным комиссариатом здравоохранения УССР и рекомендованы как основа всем мединститутам Украины. 

Приказ по ХМИ № 142 от 01.01.1932 г. (орфография сохранена)
       1-го грудня 1931 р. завдяки енергійній роботі робітників кафедри Нормальної анатомії під керівництвом заслуженого професора Вороб’йова і безпосередньої його участі, відкрито Музей “Становлення людини” для масового відвідування робітниками м. Харкова. Слід відмітити як найкращих ударників, які приклали велику творчу ініціативу організації цього музею, заслуженого професора Вороб’йова, лікарів Синельникова та Іванова, з технічного персоналу Бурсу і Столярову. По доповіді тов. Канторовича С.І. (нарком охорони здоров’я УРСР – П.Ж.) з погодженням міського комітету спілки ухвалили:
      Всьому колективу катедри “Нормальної анатомії” за цю велику корисну для Радянського Союзу роботу від імені Дирекції і організацій медичного інституту винести щиру подяку і преміювати заслуженого професора Вороб’йова, видати премію в 5 т. карбованців, Синельникову та Іванову надати путьовку безкоштовно в будинок відпочинку санатарного типу на 1 12 міс. утримання, Бурсі та Столяровій по одному зимовому пальто і по одній парі ботинок з калошами, тов. Веретельникову – шкіряну куртку і пару чобіт.
Директор Д.С. Ловля

        1934 год. Принято постановление Центрального исполнительного комитета СССР “О подготовке врачей”, которым, в частности, введен пятилетний срок обучения в мединститутах, усилено преподавание специальных медицинских дисциплин и военно-санитарной подготовки, снова введены государственные экзамены.
        В декабре созвана Всеукраинская конференция молодых ученых, которая должна была выявить творческие силы нашей молодежи в области медицины и стать стимулом для ее дальнейшего участия в научной работе.
        ХМИ выдвинул на конференцию 18 кандидатов. Среди них аспирант кафедры хирургии № 1 Платон Шупик с работой “Жизнеспособность эритроцитов консервированной крови” (Справка: П.Л. Шупик - рабфаковец, окончил ХМИ, в последующем – директор 2-го ХМИ, министр здравоохранения УССР).
        В ХМИ создана первая кафедра детской хирургии, организатором и первым заведующим которой стал профессор С.Л. Минкин.

        Об’ява по інституту:
       29 червня об 11 годині дня в хімкорпусі відбудуться загальні збори всього колективу ХМІ, на яких буде підведено підсумки учбового року, підсумки соцзмагання в ІІІ турі та буде проведено преміювання кращого факультету, кафедри, кращих професорів, викладачів, студентів, робітників і службовців.
30 червня з ранку весь колектив інституту святкує закінчення учбового року в лісопарку.
Директор Д.С. Ловля

        1935 год. На совещании в детской клинике профессор Н.М. Фришман предложил схему оценки знаний студентов. В соответствии с этой схемой каждый студент изучается ассистентом с первого дня занятий по таким пунктам: 1) общая подготовка, 2) грамотность, 3) заинтересованность предметом, 4) способности, 5) работоспособность. Каждый из этих пунктов оценивается, а потом выводится общая оценка.

        1936 год. ЦК союза Медсантруд поздравил ХМИ с победой во Всеукраинском конкурсе по соцсоревнованию на лучший вуз.
Харьковский и Полтавский медпроизводственные вузы реорганизуются во 2-й медицинский институт. В его составе два факультета: лечебно-профилактический и психоневрологический.
        Ранее существовавший медицинский институт получил название первого. Он перешел в подчинение Наркомата здравоохранения СССР.
        В высших учебных заведениях ликвидирована лабораторно-бригадная система занятий. С нового учебного года основными в учебном процессе стали лекции и практические занятия, которые заменили ликвидированные семинары.

        1941 год. Сдана в эксплуатацию столовая в общежитии по ул. Пушкинской, 106.
По данным от 7 февраля 1941 года 1-й ХМИ занял по своим академическим показателям первое место среди мединститутов Советского Союза. Процент отличных и хороших оценок составил 67,5 %.
          1941 год, июнь. Начало Великой Отечественной войны. В лечебно-санитарные учреждения Красной Армии призвано 232 сотрудника 1-го ХМИ. На фронт ушли выпускные курсы 1-го и 2-го ХМИ, 150 слушателей военно-медицинского факультета 1-го ХМИ после 4-го курса мобилизованы на фронт зауряд-врачами без дипломов.
        Сентябрь – эвакуация 1-го ХМИ в г. Чкалов (ныне г. Оренбург), 2-го ХМИ – в г. Фрунзе (ныне г. Бишкек). Институты работали в составе одного лечебного факультета.
         На базе института в Чкалове работали военно-медицинское училище, курсы усовершенствования врачей и фельдшеров, а также курсы медсестер.
         Преподаватели двух Харьковских мединститутов работали в эвакогоспиталях, участвовали в изучении особенностей нового и своеобразного заболевания, наблюдавшегося в Чкаловской области, - септической ангины.
         Из распоряжения Совета Народных Комиссаров СССР от 10.12.1943 г.: “Объединить первый и второй Харьковские медицинские институты в один институт с дальнейшим наименованием – Харьковский медицинский институт Наркомздрава УССР”.
Декабрь – директором института назначен доцент Р.И.Шарлай, демобилизованный из рядов Красной Армии.

Ловля  Дмитро Сергійович
 Ловля  Дмитро Сергійович /  [підгот. В. Осіковська] // Репресовані та реабілітовані лікарі України // Ганіткевич Я. Українські лікарі : біобібліогр. довід. / Ганіткевич Я., Пундій П. - Львів, 2008. - Кн. 3. - С. 321.

        Лікар, директор медичних інститутів. Народився 8 листопада 1895 р. в сім'ї торговців у с. Ремешки Біжецького повіту Тверської губернії. Росіянин, член ВКП(б) з жовтня 1919 року до 1937 р. У 1914 р. закінчив Тверську гімназію, вступив до медичного факультету Московського університету, але навчання було перервано війною. Служив у РСЧА, після демобілізації продовжив навчання у Київському медичному інституті. 
        У 1925 році призначений на посаду головного лікаря 2-ої робітничої лікарні Києва, з 1928 року працював головним лікарем 1-ої залізничної лікарні м. Одеси. З 1929 року - ректор Харківського медичного інституту. Проживав у Харкові з дружиною, Пелагеєю Свиридівною, синами Ігорем, Андрієм та дочкою Іриною.
        Заарештований 1 жовтня 1937 року секретно-політичним відділом УДБ УНКВС по Харківській області як учасник української контрреволюційної націоналістично-терористичної організації (статті 54-8, 54-11 КК УРСР), етапований до Київської в'язниці, до 28 лютого 1938 року перебував під слідством УДБ НКВС УРСР, повернутий до Харкова і утримувався під-вартою у в'язницях № 5, 6. 
Військовою колегією Верховного Суду СРСР 21 жовтня 1938 року за статтями 54-7, 20-54-8, 54-11 КК УРСР засуджений на 12 років ув'язнення з поразкою у правах на 5 років і конфіскацією особистого майна. Термін покарання відбував у Північсхідтабі НКВС на копальні Верхньо-Оротуканського району Колимського округу Хабаровського краю.
         Пленумом Верховного Суду СРСР 31 грудня 1939 року вирок від 21 жовтня 1938 року скасовано, справу направлено на дослідування.
 Постановою міськвідділу НКВС м. Харкова від 22 березня 1940 року справу припинено за відсутністю складу злочину (стаття 4 п. "д" КПК УРСР) зі звільненням з-під варти, поверненням документів і конфіскованого майна. 
        Звільнений з Північсхідтабу 8 червня 1940 року, працював асистентом кафедри мікробіології ХМІ. У 1941 році перебував у евакуації в м. Чкаловську (нині м. Оренбург), працював у облздороввідділі.
        З серпня 1945 року - директор Чернівецького медичного інституту. 
В 1949 році захистив дисертацію на ступень кандидата медичних наук, у 1950 році присвоєне звання доцента, працював на кафедрі інфекційних хвороб. 
        Помер Д.С. Ловля  після тривалої хвороби у квітні 1955 року, похований на Центральному цвинтарі м. Чернівці.


ЗАКЛЮЧЕННЫЕ В ЗОЛОТОДОБЫВАЮЩЕЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ ДАЛЬСТРОЯ В 1932-1941 ГГ.

В.В.Зеляк 
(Материалы научно-практической конференции)

            О такой концентрации ненависти к человеку, как свидетельствуют архивные документы, многим не хочется даже задумываться. Современный человек стремится избежать переживаний, боли, страданий, о которых напоминают прошедшие события. 
Но нам, живущим здесь, никогда не избежать памяти о суровом прошлом Колымы как месте страданий многочисленных жертв политических репрессий. Подлинная история лагерной Колымы, деятельности Дальстроя, Гулага отражена и в архивных материалах, и в воспоминаниях. Уходящая история становится литературой, с особым вниманием смотрит на каждого человека. А вдруг завтра, когда все может повториться, вспоминать будет поздно?
          В соответствии с отчетами геолого-разведочных экспедиций и положительными прогнозами квалифицированных специалистов на промышленную разработку золота советское руководство решает безотлагательно принять меры по освоению богатств Севера, преследуя тем самым экономические и геополитические интересы СССР. Государственный трест Дальстрой был специально создан для выполнения указанных задач. 
          Строительство города, дорог и непосредственную работу по добыче золота предполагалось вести, используя труд заключенных. Затраты на содержание этого особого контингента трудовых ресурсов были достаточно невелики по сравнению с той прибылью, которую государство обоснованно надеялось получить. 
С 1934 г. в горнодобывающей отрасли Дальстроя наблюдается переход от старательской системы разработки золотоносных месторождений к промышленной. Суть данного процесса заключалась в использовании бригад по 100, 150 и 200 человек, с жестким внутренним разделением труда на те или иные производственные операции. Абсолютное большинство рабочих, выполнявших наиболее сложные и трудоемкие работы на приисках, составляли заключенные.
         Количество рабочей силы на Колыме, в том числе и из заключенных, постоянно возрастало. Так, если в 1932 г. их было 9928 человек, то в 1937 г. - 80258  и в 1941 - 148301. 
Но если в 1932-1936 гг. первостепенной задачей Дальстроя было построить трассу до приисков и основная масса заключенных была направлена для решения этой проблемы, то последующие годы они работали, главным образом, именно в системе горнодобывающих предприятий Дальстроя, на добыче золота. Архивные материалы говорят о том, что в 1932 г. в "горных отраслях" было занято 1014 заключенных, или 10,21% от всех работающих этого контингента; в 1937 г. этот показатель возрастает до 23938 человек, или до 29,8% от общего количества, и, наконец, в 1941 г. их уже 116579, или 78,6%. 
Основная масса заключенных после постройки дорог до колымских приисков направляется для работ по освоению золотосодержащих месторождений.
         За 1932-1941гг. большая часть тяжелейших работ, как, например, снятие значительного слоя так называемых торфов, т.е. верхнего слоя почвы, под которым находилась содержащая золото порода, пришлась на долю заключенных. Из всех орудий труда преобладали кирки и лопаты. О степени механизации труда в этой области можно судить по следующим данным: в 1932-1934 гг. экскаваторы не использовались вообще, начало некоторой степени механизации приходится на 1935г.
        Более трудным и тяжелым являлся процесс вскрытия торфов - здесь техника ломалась и изнашивалась быстрее, чем просто на их перемещении. Таким образом, за весь указанный период времени заключенные целенаправленно использовались на самых трудоемких земляных работах и выполняли их большую часть.
        Уже в 1933 г. существовали "среднеобщепроизводительные нормы лагерников", которым формально соответствовал некий эквивалент их энергозатрат: 24 кг хлеба; 2,7 кг крупы; 6,5 кг рыбы; 1,3 кг мяса; 800 г. сахара; 200 г растительного масла; 800 г. сухих овощей; 300 г. фруктов; не менее одной банки мясных консервов в месяц. 
        По воспоминаниям заключенных, этот "гуманный" норматив питания фактически не выполнялся, о чем также свидетельствуют распространенность цинги и специальные меры, которые принимались для ее лечения. 
Норма получаемого питания напрямую зависела от трудовых показателей заключенных. Насколько успешно заключенный выполнял норму положенной ему выработки, настолько его кормили. Это была система стимулирования труда заключенных дополнительным и улучшенным питанием за перевыполнение норм выработки. Трудовые зачеты получала вся бригада, поэтому конечный результат зависел от работы каждого. 
        Трудовые показатели определялись выполнением директивно установленных норм выработки. Они, в свою очередь, зависели от нескольких условий: температуры - например, зимой 1936-1937 гг. нормы выработки были рассчитаны для ведения работ при температуре -20° до Яблоневого хребта и -30° за ним, при более низких температурных показателях нормы изменялись и рабочий день сокращался; продолжительности рабочего дня - официально нормы были рассчитаны на 8-часовой рабочий день, но приказами руководители Дальстроя увеличивали его до 10-11 часов.
         По данным на сентябрь 1938 г., существовало пять категорий питания: особый котел, улучшенный, повышенный, производственный, общий и штрафной. Качество и количество питания, его калорийность напрямую зависели от принадлежности к одной из перечисленных групп. Питание заключенных часто не соответствовало восполнению тех сил, которые ими затрачивались на земляных работах. Результаты инспекционных проверок приисков, кроме всего прочего, свидетельствовали о воровстве и других злоупотреблениях лиц, ответственных за положенное по нормам питание заключенных. 
          Сами руководящие работники Дальстроя в разное время фиксировали неудовлетворительное положение "лагерного населения". В 1934 г. 3.А.Алмазов и И.Г.Филиппов отмечали, что на местах "дело питания, снабжения и размещения з/к находится ... в довольно плохом состоянии, что ведет к распространению среди з/к разного рода заболеваний на почве недоедания, недоброкачественной пищи, несвоевременности дачи ее", а также, что места проживания заключенных не отоплены, не остеклены, печи не исправны, полы отсутствуют, просушить промокшую обувь и одежду негде, бани не везде есть, пищу готовят в "каких-то перерезанных бочках и котлах", постельные принадлежности отсутствуют и т.д. 
        В ряде лагподразделений ГПУ отсутствовали постельные принадлежности, заключенные спали на голых топчанах и на полу. Отмечались скученность в помещениях, наличие вшивости, двухмесячное отсутствие пользования баней, недостаток медикаментов, который приводил к тому, что раны обрабатывали бензином. 
        На приисках "Нечаянный" и "Таежник" не были установлены причины скоропостижной смерти среди заключенных. В СПГУ также было почти полное  отсутствие медикаментов. 
        В тяжелейших природно-климатической зоне Севера, в суровых условиях содержания десятки тысяч заключенных были вынуждены работать на золотодобывающих предприятиях Дальстроя. Все главные успехи по добыче этого благородного металла были достигнуты благодаря интенсификации их принудительного труда, чаще всего без достаточного использования техники.
         За 1932-1941 гг. на Колыме было добыто 390270 кг химически чистого золота.
 

Література про Д.С. Ловлю:
 
1. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку ( до 60-ліття  від дня заснування) /В.П. Пішак, М.Ю. Коломоєць, І.Й. Сидорчук  [та ін.] – Чернівці: БДМА, 2004. – С. 11-12.
2. Деген Ион. Портреты учителей. — Тель-Авив, 1992. режим доступу: http://yandex.ua/yandsearch?text=%D0%B4%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D0%BD%20%D0%B8%D0%BE%D0%BD&clid=1909644&lr=10365&redircnt=1403177275.1&ncrnd=7527
3. Кобилянський С.Д. Історія медицини Буковини. Цифри і факти / С.Д.  Кобилянський, В.П. Пішак, Б.Я. Дробніс. - Чернівці: Медакадемія, 1999. – С. 172-173.
4. Корнілова О.І.  Спогади заслуженого діяча науки УРСР, професора, доктора медичних наук // Архів редакційно-видавничої групи Харківського тому серії "Реабілітовані історією". - Рукопис, російською.-1998.-Жовт.- 4с.
5. Ловля  Дмитро Сергійович /  [підгот. В. Осіковська] // Репресовані та реабілітовані лікарі України // Ганіткевич Я. Українські лікарі : біобібліогр. довід. / Ганіткевич Я., Пундій П. - Львів, 2008. - Кн. 3. - С. 321.
6. Перцева Ж. М.  Ловля  Дмитро Сергійович  / Ж.М. Перцева // Історія ХДМУ. 200 років. - Х.: Контраст, 2005. - С. 714 - 717; 
7. Перцева Ж.Н. Очерки истории Харьковского медицинского института. Х.: «Медичний університет» 1969.
8. Сторінки історії Чернівецького медичного інституту /[за ред. В.П. Пішака.] – Чернівці: ЧМІ, 1994. – С. 23, 30.                           9. Сторінки історії: Бібліографічний довідник завідувачів кафедр та  професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998) 'За  ред. професора В.П. Пішака. - Чернівці, 1999. –  С.7. 



Comments