Окремі аспекти створення школи повитух та відкриття пологових будинків розглядали буковинські медики Ніцович І. Р., Юзько О. М., Кобилянський С. Д., Пішак В. П., Дробніс Б. Я. Вони висвітлили деякі питання становлення та розвитку охорони здоров’я та медічної науки Буковини.

Українська дослідниця родильної обрядовості Олена Боряк в статті «Стан народного акушерства в ХІХ ст.» проаналізувала Урядові заходи що до становлення акушерської допомоги в сільських місцевістьях у 20 – 70-х рр. ХХ ст.

Історія становлення акушерської служби Північної Буковини охоплює 4 періоди:

• австрійський (1811 – 1919 рр.),
• румунський (1919 – 1944 рр.),
• радянський (1944 – 1991 рр.)
• та український (з 1991 рр.).

В ті часи родопомічну допомогу на себе перебрали ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти) з кваліфікованою за допомогою лікарів.

Під час панування Австро – Угорської імперії, Буковина була лише як сировинний придаток, а тому не докладалося великих зусиль в економічниму та соціальному розвитку краю.

За роки панування Австро – Угорської імперії було  організовано лише 7 лікарень, акушерська допомога в стаціонарах була платною. Масові заходи щодо покращення стану повівальної справи в Україні припали на другу половину XVIII ст. У 1770 р. на західноукраїнсьських землях, які входили до відповідно Австро – Угорщини, було прийнято «Головний Санітарний Статут», яким передбачалося запровадження у селах так званих «службових» акушерок із розрахунку – одна родопомічниця на два – три населених пункти.

Перший медичний персонал у кількості двох фельдшерів з’явив в Чернівцях у військовому шпиталі, заснованому в 1779 р. Процес створення спеціального медичного навчального закладу на Буковині розпочавсяу 1779 рік рік, коли головний хірург Буковини доктор Йосіф Глабах отримав від військового управителя краю барона фон Енценберга завдання – відшукати відповідні медичні кадри длястворення професійної системи акушерської допомоги (на той час у Чернівцях пологи приймали дві акушерки). 

Перша медична посада в Чернівцях з’явилася 1782 рік року – запровадженням посади санітарного референта, почали організовувати курси підготовки акушерок.

На гостру проблему із забезпеченням медичними кадрами на Буковині, була приділена особлива увага в директиві Галицького губернаторства від 1807 року. Звертаючись до окружного управління Буковини, Львівське губернаторство закликало запобігати вище згаданим явищам та встановити жорсткий контроль за діяльністю «напівакушерок» (бабок-повітух), перевіряючи їх на професійну придатність.

У 1808 рік році для приведення системи акушерської допомоги на Буковині до певних загальнодержавних стандартів була розроблена інструкція для акушерок (очевидно, за зразком львівських іінструкцій, які на тойчас вже існували).

Інструкція  була опублікована двома мовами (німецькою та польською) і містила 12 параграфів, які містили повноваження акушерок.

Зокрема, займатися практикою дозволялося лише дипломованим акушеркам, діяльність яких контролювалася владою. А в параграфах 10–11 Інструкції акушеркам заборонялося сприяти проведеннню незаконних абортів.

У 1809 році при лікарні почало функціонувати пологове відділення, у якому проходили практичну підготовку акушерки, розпочала діяльність школа практичного акушерства, а першою окружною акушеркою була Марія Теодорин. Таким чином, формалізація акушерської справи на Буковині створила необхідність для професіоналізації акушерских кадрів, центром якої стала Чернівецька акушерська школа, яку відкріто у жовтні 1811 року у приміщенні  колишніх військовїх казарм (Чернівецький медичний коледж Буковинського медуніверсітету – на сьогодні найстаріший  в Україні після  медколеджу м. Львова).

Структура, форма та зміст навчального процесу були типовими, як і  в  інших  школах Австро – Угорщіни,  які  діяли у Відні,  Празі, Кракові,  Трієсті, Львові. До акушерскої школи приймали осіб обох статей від  20  до  35  років.

Обов’язкові умови для вступу – вміння вільно читати, писати і виконувати арифметичні дії (оскільки на Буковині було багато  неписьменної молоді, особливо  сільської, тому цей пункт умови пізніше було скасовано).

Навчальний курс, який тривав один семестр (жовтень – травень), передбачав вивчення теоретичних дисциплін (терапія, хірургія, акушерство, догляд  за  матір’ю і дитиною) і практичне навчання. 

У 80 – х роках професором школи Й. Волчинським підготовлено «Проект реформування акушерської справи на Буковині», в якому наголошувалося на необхідності удосконалення професійного і духовного рівня майбутніх акушерок, їх важливості в розвитку системи родопомочі.

Наприкінці ХІХ ст. на бази акушерської школи організуються курси підвіщення акушерської кваліфікації.

Безперечно те, що справи із забезпеченням Буковини акушерськими кадрами покращилася (кількість акушерок зросла зі 150 у 1870 р. до 300 у 1900 р.), смертність новонароджених залишилася високою-33%. Особливо високою була дитяча смертність. Власне, це підтверджує офіційна статистика.

У 1857 рік р. на Буковині народилося 28,9 тисяч дітей, а померло понад 14 тисяч, у 1865 р. – 21,5 тисяча.

Наприкінці ХІХ ст. смертність на Буковині дорівнювала 40% від народжуваності, тоді як у Швейцарії – 7,6 %; в Англії – 14,5 %. Важливість акушерської допомоги на селі відтворювалася і тим, що лікарів там не було, тому ті акушерки, які все ж таки залишилися працювати у сільській місцевості, користувалися серед селян особливою повагою.

У 1866 р. почав діяти Буковинський публічний лікувальний заклад та при ньому крайовий пологовий будинок на 15 ліжок (у 1911 році – 25 ліжок) по вул. св.Нікола СШ №6 (нині вул. М.Садовського). Його об’єднали зі школою акушерок і назвали Крайовим Інститутом, де навчання акушерок проводилося німецькою, польською, українською мовами.

На початку 70-х рр.  ХІХ ст. Чернівецька акушерська школа отримала новий статус державного навчального закладу з відповідним фінансуванням. Від тепер дипломовані випускниці школи мали право на працевлаштування по усій території Австро – Угорщини.

Покращилося становище викладацько-лікарського складу, підвищено заробітну плату, збільшено кількість професорських вакансій, а після остаточного відокремлення школи від пологового будинку (в 90-ті роки ХІХ ст.) – доповнено новими штатними одиницями: ординаріус та асистент, які виконували функції фінансово-господарського управління. Асистент також виконував роль перекладача лекцій тим студентам, які не володіли німецькою мовою.

За складом студенти були різних національностей –  німці, румуні, поляки, євреї, українці.

Поступово на початку ХХ  ст. адміністрація школи запроваджує двомовне навчання. У зв’язку з потребою впорядкування мовних розбіжністей та підвищенням набіру студентів крайова адміністрація підвищила фінансування школи на оновлення матеріально-навчальної бази.

Змінилися умови вступу –  збільшувався до 40 років віковий ценз, селяни від іспитів звільнялися. На поч. ХХ ст. пологовий будинок було переведено до колишнього приміщення крайової агрономічної школи по вул.Семигородській (сучасна вул.Головна, 129).

В міжвоєнний період цей заклад носив ім’я Інституту гінекології та акушерства доктора О.   Георгіана.  Він мав 3 відділення та був розрахований  на 80 лікувальних мість. В закладі  щорічно проходили навчання 20 учениць акушерської школи.  В ній  за період з 1812 по  1926 р.   було підготовлено понад 2,5 тис.акушерок.

18 лютого 1912 року на основі декрету Галицького губернського управління відкритий пологовий будинок (ніні клінічний пологовий будинок №1 м.Чернівці). Серед  пологових справ чильне місце займало завдання створення дійєвої системи родопомочі всім жінкам,незалежно від місця їх проживання та статків.

Високий рівень підготовки акушерок, який відповідав європейським стандартам дозволяв випускницям Чернівецької школи працювати в різніх містах та селах Австрії.

За часів австрійського та румунського панування на Буковині акушерська школа у Чернівцях залишилася єдиним медичним закладом, що діяв на той час на теренах нашого краю.

До І світової війни тут було підготовлено 500 спеціалістів акушерської справи. Проте більша частина жінок народжували вдома та обслуговувалися мошами (бабками – повітухами).

Перед Першою світовою війною пологи почали приймати також у повітових лікарнях. Більша частина міщанок і всі сільські жінки народжували вдома та обслуговувалися бабками-повитухами, які не  мали медичної освіти.

Напочатку ХХст. із 336 сільських общин Північної Буковини не мали жодної акушерки, у 145 –  акушерсько – гінекологічной допомоги не було зовсім. Ряд акушерок продовжували в сільській місцевості займатися приватною практикою (не завжди маючи відповідну освіту). Проте для цього необхідний був спеціальний дозвіл.

Будівництво корпусу пологового  будинку по вул.Трансильванії (тепер вул. Головна, 129)  велося за проектом німецького архітектора Еріха Кобенгайера. У1896р. зведенийий перший поверх, а напрікінці 1897 р. будівля була завершена.

До 1912 р. тут містилася Крайова сільськогосподарська школа. В результаті переобладнання, місто отримало сучасно оснащений пологовий будинок з ванними кімнатами, кухнею, операційним залом, лікувальними палатами.

18 лютого 1912 рік р. на основі декрету Галицького губернського управління відкрито пологовий будинок (при ньому акушерська школа).

Директором акушерської школи був головний лікар Пологового будинка,політичний діяч краю Октавіян Георгіан.

У 1912-14 рр. було підготовано близько 200 акушерок. Відкрившись після реконструкціїу 1913р. пологовий будинок містив одну пологову залу, одну палату септичну та одну –  асептичну для оперецій. Обслуговували  двоє лікарів та дві санітарки. Головний лікар пологового будинку доктор Октавіян Георгіан збільшив кількість ліжок,довівши їх до 40 (у1915 рік році–до75ліжок), лікарів –  до  6, санітарок –  до 8.

Доктор Модест Попеску створив у пологовиму будинку гінекологічне відділення на 20 ліжок . Кількість хворих постійно зростала: 1897р. – 187 лікар; у 1914 році.– 1186, а у  1916 р. лише 184, у зв’язку з тим, що у 1916 рік р. в пологовому будинку розташовувався військовий лазарет.  Головною перепоною на шляху до лікування була висока плата за перебування у лікарні.

Із завершенням у 1918р. Першої світової війни і включенням Буковини до Королівської Румунії у 1919 році., звершився «австрійський» період історії акушерської школи. Чернівецька акушерська школа, яка підготувала за роки свого існування понад тисячу освічених акушерок, започаткувала собою розвиток середньої медичної освіти на Буковині.

У 1919 рік р. відбувся перший «румунський» набір студентів і відкриття акушерської школи.

В  жорстких умовах вступу обов’язкова початкова освіта, селянське походження і володіння румунською мовою, навчання в першому семестрі було фактично зірване, переважна більшість сільської молоді була україномовною.

Заняття тривали спочатку 6 місяців, потім один рік, а з 1922 року термін навчання подовжено до 2 – х років. Разом  з тим, діяла заборона викладання українською мовою, що обмежувало можливість підготовки акушерок з числа корінного населення краю – українських жінок. У цій школі працювали 3 викладачки, 2 наглядачки та 2 акушерки. Румунізація навчального процесу в акушерській школи негативно позначилася на  кількості підготовлених акушерок. Якщо до Першої світової війни на Буковині нараховувалося майже 500 акушерок, то в 1922 році їх було не більше 150, а наприкінці 30-х рр. ця кількість зменшилась до 100 чоловік. Зі зменшенням кількості акушерських кадрів зросла  дитяча смертність. 

Румунська адміністрація зобов’язувала випускниць акушерської школи відпрацювати 5 років після завершення навчання на селі. Дипломи видавалися лише після проходження студентами двомісячної практики на селі. Гарантами таких зобов’язаний віступали чоловіки акушерок. У 1932–1933 роках було споруджено перше приміщення для громадської міської лікарні.

У1940 рік році налагоджуєься стабільна мережа Державних медичних та пологодопоміжних закладів.

Значно збільшується кількість лікарняних ліжок в обласному пологовиму будинку та відкрито кілька відділень і палата в районних та дільничних лікарнях,сформовано пологові ліжка у 23 фельдшерсько-акушерських пунктах області.

Тоді на Буковині вже працювало 14 акушерів – гінекологів. З 27–28 червня 1940 рік  року, після воз’єднання Північної Буковини та Хотинщини з Україною,розпочалися соціально- економічні перетворення, у тому частина і у сфері охорони здоров’я. У 1940 р. було розгорнуто  лікарняну  мережу: 18  пологових будинків та акушерських пунктів на 105 пологових ліжок. 

Лікарняна  мережа  мала  1100  ліжок,  з них: гінекологічніх  в  пологових будинках-55.  У пологових  будинках  та  лікарнях прийнято  475  пологів,  у тому числі у 127  породіль.

Поновлює свою діяльність 2-й Київський  державний медичний університет (КДМІ), а  з 20 жовтня 1944 р.  –  Чернівецький державний медичний інститут  (ЧДМІ).

У 1945  році  при обласних та міських лікарнях відновили свою діяльність  курси медичних сестер  з  піврічним  терміном  навчання. Вже  за перший рік  було  підготовлено 60 медсестер. Система середньої медичної освіти в перші  повоєнні  роки складалася  з  профілюючих шкіл:  фельдшерска,  акушерська,  акушерско-фельдшерска, фармацевтична,  зуботехнічна,  школа  лаборантів та  школа  медсестер,  до  яких приймалися  особи  віком  від  15 до 35 років із неповною  та  повною  середньою  освітою.  

Число померлих дітей у післявоєнні роки скоротилося в порівнянні з 1940 р. більше ніж удвічі. З цього ж року почалась інтенсивна відбудова та організація нових лікувальних закладів, у тому числі, і родопомічніх. 

Було відкрито 5 пологових будинків, нараховувалось 310 акушерських ліжок, 292 фельдшерско-акушерских пункти. 

У 1946 році на 135 ліжок працювало 10 лікарів,  зареєстровано  2578  пологів,  10  кесарських  розтинів,  10  плодоруйнівних  операцій,  29 випадків накладання акушерських щіпців.

В Державному архіві  Чернівецької області містяться звіти  пологових  будинків,  згідно  яких  простежується  прагнення держави  контролювати процес народжуваності на Буковині.

У Чернівецький області до 1954 р. існувало три школи: у Чернівцях – фельдшерсько-акушерська школа і школа медсестер; у Сторожинці – школа медсестер. За 200 років свого існування коледж підготував 17 тисяч медичних працівників.

У 1979 році відкрито новий акушерський корпус пологового будинку №1 по вул. Буковинська, 1А.  

У 1988 рік збудовано пологовий будинок № 2 по вул. Рівненська,8.

 

Матеріал підготувала провідний бібліотекар  Олена СІВАШОВА