Олівер Сакс


 ЛІКАР, ЯКИЙ САМ ПІЗНАВ, ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ ПАЦІЄНТОМ 

«Науковець-романтик, визначний мораліст. Літературне захоплення Олівера Сакса має за мету передусім пригадати, що являє собою людство»
Еліс Льотоцо 

        Молодий англієць, лікар-невропатолог, відпочиває в Норвегії. Одного дня перед світанком він сам, без будь-якого супроводу, розпочинає сходження на вершину однієї з норвезьких гір, з якої відкривається непов­торний краєвид скелястих гірських хребтів, звивис­тих чорноводих фйордів та навколишніх сіл. Для нього, тренованого спор­тсмена, досвідченого у гірських сходженнях, ман­дрівка стрімким плаєм без потреби застосування спеціальної альпіністської техніки повинна зайняти день, не більше. Проте нес­подівана зустріч з роз'ю­шеним биком змушує ман­дрівника до втечі... 
        Коли повернулася сві­домість, він констатує від­рив чотириголового м'яза лівого стегна. Ситуація серйозна. В горах Норвегії навіть влітку сутеніє близько шостої, а стовпчик термометра навіть у серпні падає нижче за нуль. 
        А проте англійському туристові щастить - вдається іммобілізувати ногу і на руках спуститися скелястою стежкою. Його знаходять мисливці. Місцевий шпиталь, гіпс, переліт до Лондона. Операція, виконана вмілим ортопедом, проходить вдало. Але... Оцьому «але» присвячено добрі дві третини книги Олівера Сакса «Встати на ноги». Відновити функціонування хворої кінцівки не вдається. Нога ніби відсутня. Олівер не сприймає образу цієї частини тіла. «Нога вже не була моєю, не належала мені, я не відчував з нею жодного зв'язку... нога набрала несамовитих властивостей, якщо ж висловитися докладніше, хоча й не так виразно, вона втратила будь-які властивості, стала чужою, незрозумілою річчю, я оглядав її, обмацував, але не впізнавав, не відчував з нею зв'язку». Втрачено «внутрішній образ» кінцівки: «...він чомусь стерся... з мого мозку». Лікар-вчений зіставляв цей випадок «алієнації» з власним клінічним досвідом, з відомостями наукової літератури. Незвичайно цікава і повчальна розповідь про декілька місяців, проведених лікарем в ролі пацієнта, спонукає до роздумів про світ почуттів хворого, якого лікують кваліфіковані, але бездушні медики. 
        
        
        ...Олівер Сакс народився в Лондоні 1933 року. Отримав Ґрунтовну гуманітарну та медичну освіту. Глибоко обізнаний з класичною та модерною літературою, філософією, знається на музиці і досконало сприймає мистецтво. 
З 1965 року живе в Нью-Йорку.  Професор нейрології в Медичному коледжі ім. Альберта Ейнштейна, ад'юнкт-професор нейрології Медичної школи Нью-Йоркського університету. Веде медичну практику в Нью-Йорку.  Олівер Сакс - визнаний авторитет у неврології. І не лише... 
        З 2007 по 2012 рр. займає пост професора неврології та психіатрії в Колумбійському університеті Медичного центру.
        У 1966 році доктор Сакс почав працювати неврологом у лікарні Beth Abraham в Бронксі, де він зіткнувся з надзвичайною групою пацієнтів, багато з яких провели десятиліття у дивному, замороженому стані, як людські статуї, не в змозі поворушитися. Він визначив, що ці пацієнти в свій час пережили пандемію летаргічного енцефаліту (сонної хвороби), яка охопила світ з 1916 по 1927, і застосувавши до даних пацієнтів експериментальний препарат L-допа, повернув їх до життя. Це одужання і стало предметом його «Awakenings» («Пробудження»), книги, яка пізніше надихнула режисера Пенні Маршала на створення однойменного фільму. Фільм номінувався на премію «Оскар» у трьох номінаціях: як кращий фільм року, за кращий сценарій та за кращого актора у головній ролі (Роберт Де Ніро).        
         Описаний випадок спонукав професора Сакса прокласти міст між неврологією та психіатрією. Його наукові праці присвячено порушенням бігевіорального (поведінкового) розвитку дітей; реконвалесценції хворих, які перенесли сонну хворобу; ролі музики у реабілітації хворих з руховими розладами. Консуль­тантом Олівера Сакса з питань патопсихології стає славетний московський фахівець - психолог та патопсихолог Олександр Романович Лурія. Їхнє листування триває до смерті респондента, що сталася 1977 року. 
        А згодом науковця-романтика захоплює світ людей, позбавлених слуху. Як сприймає глухий від народження довколишній світ? Чи справді мова жестів бідніша за звукову мову? І чи має рацію Ґрегем Александер Бел та його послідовники, наполягаючи на забороні використання мови жестів учнями шкіл для глухих, тобто на принципі примусового «оралізму»? Чи може психічно хвора глуха людина мати звукові галюцинації? Ці та інші питання вимагають від дослідника студіювання сотень, тисяч праць наукової, педагогічної та мемуарної літератури, книг про глухих і написаних глухими письменниками, акторами та митцями, народженими від глухих... Доктор Сакс знайомиться з працею середніх та вищих шкіл для глухих, з громадським життям осіб, позбавлених слуху. Постає книга «Побачити голос» з просторими посиланнями на численні праці, цитатами та списком наукових праць-джерел; книга, адресована як науковцям та педагогам, так і вдумливому, жадібному до знань читачеві з-поза медичного, наукового, педагогічного середовища. 
        «Хто не знає мови жестів, той не здатен зрозуміти, які величезні можливості дає вона глухим людям, наскільки великий її вплив на розум і суспільне життя осіб, позбавлених слуху, якою значною є її роль як носія думки, адресованої тим, які без неї залишались би в темряві» (Скайлер Лонґ, сурдопедагог з Айова). Саме цими словами Олівер Сакс розпочинає свою книгу «Мова жесті», видану в 1910 року. А закінчує її таким реченням: «Від глухих ми могли б багато чому навчитися». 
        Докором, адресованим деяким медикам, звучать слова лікаря, який сам пізнав, що це значить - бути пацієнтом. 
        «Пацієнти часто-густо були розумнішими за своїх лікарів. Зокрема, в закритих стаціонарах лікарі вже наперед вважають, що їхні пацієнти дурні. Ні, жоден з них не є дурнем... Я зрозумів, що треба самому стати хворим, перебувати серед них, перестраждати відокремлення і спільноту буття, щоби скласти власну уяву про те, що значить «бути пацієнтом», зрозуміти тягар ускладнень, пригнічення, скаженої люті, відваги, усього -бо лише досвід власного буття пацієнтом спонукає людину до мислення.» 
        Ці слова якнайкраще підтверджують один із принципів сучасної лікарської етики: партнерської, а не патерналістичної моделі співпраці лікаря з хворим. 
        Олівер Сакс страждає від прозопагнозії (розлад сприйняття обличчя, при якому втрачається здатність розпізнавати обличчя, проте при цьому здатність розпізнавати предмети в цілому зберігається), наполовину сліпий, але незважаючи на це, продовжує як свою письменницьку діяльність так і лікарську практику. 
        Роботи Олівера Сакса регулярно з'являються в New York Review of Books, а також у різних медичних журналах. The New York Times назвав д-ра Сакса "поетом-лауреатом медицини", а в 2002 році він був нагороджений премією Льюїса Томаса. Крім цього, Олівер Сакс є почесним членом Американської академії мистецтв і літератури та Американської академії наук і мистецтв, нагороджений почесними ступенями у багатьох університетах, включаючи Оксфорд, Каролінський інститут, Джорджтаун, Барда, Gallaudet, Тафтс, і католицький університет Перу.       
         На думку Роберта Вільсона («Philadelphia Inquirer»), Олівер Сакс «...вправний як у красному письменстві, так і в медицині; десь він навіть переходить межу спостережливості, коли бачить у каліцтві джерело знань про людину».     
         Книги Сакса переведені на більш ніж 20 мов світу. Російською мовою видані його книжки «Людина, яка прийняла дружину за капелюх» і «Антрополог на Марсі». У березні 2006 був одним з 263 лікарів, які підписали лист протесту проти застосування американськими військовими лікарями тортур до ув'язнених в Гуантанамо.

 

               

Книги

  • Seeing Voices: A Journey Into The Land of the Deaf. - Berkeley: University of California Press, 1989. - ISBN 0-520-06083-0.
  • A Leg to Stand On (1984) (у цій книзі Сакс описує власний досвід втрати контролю за ногами в результаті нещасного випадку)
  • The Man Who Mistook His Wife for a Hat (1985)
  • Migraine(1970)
  • Людина, яка прийняла дружину за капелюх = The Man Who Mistook His Wife for a Hat. - СПб.: Science Press, 2006. - 301 с. - 5000 екз. прим. - ISBN 5-902626-01-3.
  • Awakenings (1973; екранізована в 1990)
  • Musicophilia: Tales of Music and the Brain (2007)
  • An Anthropologist on Mars (1995)
  • Антрополог на Марсі = An Anthropologist on Mars. - Москва: АСТ-Москва, 2009. - 400 с. - 3000 екз. прим. - ISBN 978-5-17-060031-1.
  • Uncle Tungsten: Memories of a Chemical Boyhood (2001)
  • The Island of the Colorblind (1997) - розповідь про генетично заданому ахроматізме (нездатності розрізняти кольори) у населення цілого острова.
  • Oaxaca Journa l(2002)







Сайт автора

http://www.oliversacks.com/

Comments