Софія Парфанович


Софія Парфанович - Волчук (1898-1968)

        Цього року 7 липня виповниться 115 років від дня народження ви­датної української громадянки-лікарки та письменниці Софії Парфанович-Волчук.

Софія Парфанович (1898-1968) - лікар і науковець, педагог і виховник студентів медичного інституту та фельдшерсько-акушерської школи (1940-1944), суспільна діячка, письменниця. Вона працювала над розвитком медичної науки, підготовляла кадри потрібних медичних працівників на ниві своєї спеціальності. Очолювала, заохочувала й давала своїм співробітникам і послідовникам приклад відданої праці рідній суспільності, збагачувала нашу духовну культуру.

Її життя і діяльність можна поділити на два періоди. Перший передвоєнний, що охоплює медичні студії, спеціалізацію і пра­цю, активне членство в Українському Лікарському Товаристві і Союзі Українок, просвітянська і медична публіцистика та протиалкогольна й протинікотинна діяль­ність на рідних землях в Галичині.

Другий період це післявоєнний: лікар­ська і просвітянська діяльність у Німеч­чині, а потім лікарська і громадська та пи­сь­менницька діяльність тут, в Америці.

Народилася Софія 7 червня 1898 р. у Льво­ві в родині залізничного службовця Миколи Парфановича, який походив зі старого шляхетського роду САС Пархо­мен­ків. Батько був залізничним службов­цем, соціалістом, організатором українсь­ких робітників. Мав письменницький та­лант і залишив декілька надрукованих творів.

На Гуцульщині діди її були священи­ками (Косівщина, село Річка), потім Оти­нія бі­ля Станіславова (тепер Івано-Фран­ків­ськ).

У родині було п'ятеро дітей яким бать­ко забезпечив університетську освіту. Костянтин, Софія і Теодор були лікарями, Юлія і Ольга учительками.

Софія закінчила жіночу гімназію у Льво­ві в 1916 р. із визначним успіхом, а під час Першої світової війни виїхала з бать­ками до Відня.

У 1917 р. Софія вступила на медичний факультет Львівського університету, але внас­лідок війни емігрувала до Праги, де про­довжувала свої студії (1923-25 рр.). Опіс­ля повернулася до Львова і закінчила медичні студії в 1926 р.

Під час навчання була активним чле­ном Медичної Громади у Львові, а потім у Пра­зі на­лежала до Української Акаде­міч­ної Гро­мади і Жіночого Студентського Това­риства.

Упродовж наступних п'яти років д-р Со­фія Парфанович працювала і спеціалі­зу­валася у Львові. Крім цього, вже на дру­гому році своєї практики в лікарні, відк­ри­ла свою приватну практику.

Лікарська діяльність С. Парфанович отримала новий стимул: її зачислили на викладацьку посаду асистента кафедри акушерства і гінекології. Тут вирувало життя... Клінічна, педагогічна й виховна робота з медичною молоддю сплелись в єдиний порив лікарського обов'язку, досвіду, ентузіазму та патріотичного служіння на ниві охорони здоров'я.

Після закінчення спеціалізації працю­вала безплатно ординатором-гінекологом у поліклініці Народної Лічниці. Безплатно працювали там усі лікарі, бо з оплат (1 зл. п.) від хворих будувався Український шпи­таль Народної Лічниці.

Ця неординарна постать у 1926 році засвітилась на львівському небосхилі професійної лікарської та суспільно-громадської діяльності на ниві охорони здоров'я населення Західної України (П. Пундій, 1999). Вона підхопила естафету служіння рідному народу від першої лікарки Галичини і всієї Австро-Угорської імперії Софії Окуневської (1865-1926), яка зі своїми посестрами-подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською будили все українське жіноцтво до просвіти, до боротьби за рівноправність та суспільний прогрес. Власне з неї скульптор Р. Левандовський у 1892 році різьбив жіночу постать України - надмогильного пам'ятника В. Барвінському на Личаківському некрополі (С. Кухта, 2007). Вона правицею високо підносить смолоскип - символ вічного життя і знань, а ліву руку притискає до серця в знак глибокої віри й духовності, даючи приклад сучасним студентам-медикам (Р. Фіголь, 2006). Обидвоє - Софія Окуневська і Софія Парфанович - належать до визначних подвижників української медицини. Шановані як жертовні лікарі, патріотки і суспільні діячки, членкині УЛТ та "Союзу Українок", які завзятою щирою працею служили рідному народу.

З 1926 р. стала членом Союзу Украї­нок і працювала в цій організації ціле своє жит­тя в Україні, потім у Німеччині й Аме­ри­ці та дописувала на медичні теми у жіно­чих журналах.

З 1926 р. належала до Українського Лі­кар­ського Товариства, виголошувала допо­ві­ді лікарських з'їздах та по­мі­щувала свої праці в "Лікарському Віс­нику".

Д-р Софія Парфанович належала до засновників Українського Гігієнічного Товариства у Львові в 1929 р., де очолювала про­тиалькогольну секцію. З перенесенням протиалькогольного і протинікотинного товариства „Відродження" з Рогатина до Льво­ва в 1929 р. стає активним членом а згодом головою та редактором журналу "Відродження" започаткованого у 1930 р.

1931 р. вона одружилася з банковим службовцем Пилипом Волчуком, який мав сина Романа з першого подружжя. З ним з'єд­нала їх спільна громадська праця в това­ристві "Відродження". Він також був ви­давцем її письмових праць.

У цьому періоді С. Парфанович-Вол­чук писала багато статей на медичні теми до українських газет і журналів. Були й бі­льш вагомі твори: "Чоловік та жінка" (1930-1935 рр.); "Овочі, ярина та безалкогольні напитки" (1932 р.); "Гігієна жін­ки" велика праця з передмовою професора Мар'яна Панчишина (1939 р.), а також збір­ка нарисів "Ціна життя" (1937 р.).

Під час окупації Західної України біль­шо­виками всі українські товариства були розв'язані й припинили свою діяльність.

Д-р Софія Парфанович припинила та­кож приватну практику і працювала ліка­рем-асистентом у гінекологічній і полож­ни­чій клініці Львівського Медичного інс­ти­туту.

1940 р. побувала у Києві та познайоми­ла­ся з працею медичної школи, про що по­тім описала у своїй книжці "У Києві в 1940 році", виданій в Авґсбурзі 1950 р.

У 1941 р. отримала звання доцента. Крім цього, багато енергії і праці, в той час вимагала посада директора Медичного технікуму, яку вона займала.

Під час німецької окупації відновила приватну практику та працювала ордина­тором-гінекологом у шпиталі "Народної Лічниці". Дописувала до українських ча­со­писів і журналів та приготовляла свої лі­те­ратурні твори, які видала вже на еміграції, а саме: бойківські оповідання "За­го­ріла полонина" та новелі і нариси "Інші дні", видані в Авґсбурзі 1948 р.

Наприкінці Другої світової війни виї­ха­ла спершу до Австрії, де працювала в лі­кар­ні у Куфштайні, а потім у фабриці ма­ну­фак­тури в Тельфсі (Тіроль). Там опіку­валася дівчатами "остівцями", вивезеними на примусові роботи до Німеччини.

Згодом переїхала з чоловіком до Ні­меч­чини і працювала лікарем в україн­ському таборі Зомне-Казерне у Мюнхені.

Наприкінці 1946 р. працювала у між­народньому ДП шпиталі в Авґсбурзі. Тут, у 1946 р. помер її чоловік незамінимий товариш життя та діяльности.

У 1949 р. емігрувала до США. Спочат­ку працювала в одному зі шпиталів в Ога­йо, а потім переїхала до Дитройту. Рік пра­цювала в шпиталі Св. Хреста на еколо­гіч­ному відділі, але важка хвороба і операція змусили її припинити працю.

Та все ж, у 1956 р. склала лікарські іс­пи­ти та одержала дозвіл ведення лікарської практики.

Згодом відкрила лікарську канцелярію у західній частині Дитройту, але через хво­робу очей у 1959 р. була змушена її закрити.

1959-62 рр. працювала у Державній лікарні для розумовонедорозвинених осіб у Ляпір, стейт Мішіґен.

У липні 1962 р. покинула фахову пра­цю та зайнялася повністю літературною твор­чістю. У цей період опублікувала по­над 35 статей і новел у журналах "Жі­ночий Світ" та "Наше Життя" й видала 10 опо­відань і повістей: літературний нарис "Сторінки непрочитаної повісти й інше" опублікований у Вінніпегу (1954 р.); опо­відання "У лісничівці"; нариси й опові­дання "Люблю діброву" (1954 р.); опові­дання "Вірний приятель" (1961); повість "На схрещених дорогах" (1963); повість "Такий він був", нагороджену Першою премією СФУЖО в 1964 році і цілий ряд інших.

Померла д-р Софія Парфанович 27 грудня 1968 р. в Дитройті. Дитройтська українська громада справила їй величавий похорон.
Тіло покійної спочило на цвинтарі Монт Олівер в Дітройті.

Вічна їй пам'ять!

------------------------------------------

Сторінки історії

СОФІЯ ПАРФАНОВИЧ - ЛІКАР І ПИСЬМЕННИЦЯ

М.П. Павловський, С.Й. Кухта

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького


Реферат

Нарис присвячений життєвому шляху видатної особис­тості українського лікарського і літературного середо­вища Софії Парфанович. Вона - лікар і науковець, педаґоґ і виховник, суспільна діячка і письменниця. Директор Львівської фельдшерсько-акушерської школи 1939-44рр. її творчий доробок знову у розпорядженні НТШ у Львові для широкого читацького загалу.

Ключові слова: Софія Парфанович, Українське лікар­ське товариство у Львові, Львівська фельдшерсько-акушерська школа 1939-1944

Abstract

SOFIYA PARFANOVYCH - DOCTOR AND WRITER

M.P. PAVLOVSKYI, S.Y. KUKHTA.

The Danylo Halytsky National Medical University in Lviv

This essay is dedicated to Sofiya Parfanovych, an outstanding Ukrainian medical and literary figure. During her lifetime, she was a doctor and scientist, a pedagogue and educator, a public figure and a writer. From 1939 to 1944, she was the head of the Lviv Feldsher-Midwife School. Her works are again available to the public at the Shevchenko Scientific Society in Lviv.

Key words: Sofiya Parfanovych, Ukrainian Medical Society in Lviv, Feldsher-Midwife school of 1939-1944

Неординарна постать Софії Парфанович у 1926 році засвітилась на ниві львівського небосхилу суспільно-громадської та професійної лікарської діяльності в охороні здоров'я населен­ня Західної України (П. Пундій, 1999). Вона підхопила естафету служіння рідному народу від першої лікарки Галичини і всієї Австро-Угорської імперії Софії Окуневської (1865-1926), яка зі своїми посестрами-подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською будили все українське жіноцтво до просвіти, до боротьби за рівноправність та суспільний прогрес. Обидві - Софія Окуневська і Софія Парфанович - нале­жать до визначних подвижників української ме­дицини. Шановані як жертовні лікарі, патріотки і суспільні діячки, членкині УЛТ та "Союзу Українок", які завзятою щирою працею служили рідному народу.

Софія Парфанович (1898-1968) - лікар і науковець, педаґоґ і виховник студентів медичного інституту та фельдшерсько-акушерської школи (1940-1944), суспільна діячка, письменниця. Вона давала приклад відданої праці рідній суспільності, збагачувала нашу духовну куль­туру (М.П. Павловський, Я.В. Ганіткевич (1994), П. Пундій, І.І. Даценко, С. і В. Кухти 1991, 1992, 2008). Лікарська комісія НТШ спільно з УЛТ від­значають її самовіддану працю і жертовність на користь рідної громади.

Перша студентка-українка медичного факультету Львівського університету (1917) Софія два роки навчалась у Празі і в 1926 році закін­чила лікарський вишкіл у Львові, отримавши диплом доктора медичних наук. У львівській За­гальній лікарні спеціалізувалася на гінеколоґа й акушера, де продовжувала працювати. Вела приватну лікарську практику, безкоштовно пра­цювала у "Народній лічниці". Від 1926 року - членкиня "Союзу Українок" та УЛТ. Одна із за­сновниць гігієнічного товариства у Львові (1929), керівниця його секції з боротьби проти паління і пиятики. Від 1929 року - активістка і голова протиалкогольного і протинікотинового товариства "Відродження", багатолітня редак­торка його друкованого орґану (1929-1936).

Її, як і всіх стрепенув початок 2-ої Світо­вої війни, бомбові атаки на мирний Львів. Зруй­новано залізничний вокзал, скнилівський аеро­дром, церква Святого Духа. Місто позбавлено води і ґазу, а потім електроенергії. 22 вересня Червона Армія зайняла Львів. У цей же день до міста прибув перший секретар ЦК ВКП(б)У М.С. Хрущов і Нарком НКВД І. Серов. З пере­ходом на нову московську годину розпочато лік­відацію й реорґанізацію різних товариств, зак­ладів освіти, охорони здоров'я, старого укладу життя. Повсюдно вводилась українська мова. У жовтні 1939 року - зустріч письменників Радян­ської та Західної України. Особисто познайоми­лась з П. Тичиною й підписала йому збірку но­вел "Ціна життя". У відповідь запросив її до себе у гості. Така нагода трапилась у січні 1940 року. Як науковець вона від 1929 р. автор біля 30 ме­дичних статей у Лікарському Віснику, брошур і книжок обсягом понад 1000 сторінок: "Чоловік та жінка" (1930, 40с.), "Овочі, ярини та безалко­гольні напитки" (1932, 72с.), "Правильне харчу­вання" (1936, 72с.), "Гігієна жінки" (1939, 572с.). Активний доповідач на львівському гігієнічному, гінекологічному та протиалкогольному товариствах, з'їздах лікарів та природників. У 1937 р. видає збірку новел "Ціна життя".

Лікарська діяльність С. Парфанович теж отримала новий стимул: її зачислили на викладацьку посаду асистента кафедри акушерства і гінекології. Тут вирувало життя... Клінічна, пе­дагогічна й виховна робота з медичною молоддю сплелись в єдиний порив лікарського обов'язку, досвіду, ентузіазму та патріотичного служіння на ниві охорони здоров'я. Бере участь у гурту­ванні учнівської та студентської молоді в орга­нізації на чолі з студкомом, залученні студентів в агітатори для складання списків населення й проведення демократичних виборів. Народні Збори Західної України відбулись 26-28 жовтня 1939 року в оперному театрі. Прийнято історич­ну Декларацію, яку 1 листопада її колега Голова Повноважної Комісії доктор М. Панчишин за­читав у Кремлі. Всю західноукраїнську делега­цію фотографували з Вождем. Верховна Рада прийняла Західну Україну у свої обійми.

Створювались нові навчальні заклади: у грудні місяці - медінститут і фельдшерсько-акушерська школа при медичних клініках. Широко відкрились двері навчальних закладів для укра­їнців. їх широко залучали у штат викладачів і студентства. Призначались нові кадри. Доцента М. Музику призначено заступником й навіть директором медінституту до приїзду з Харкова

О.Ф. Макарченка. Проректорами стали Є. Струк і П. Мельничук. С. Парфанович - директором ЛФАШ. Ю. Кордюк став обласним санітарним інспектором Львівського облздороввідділу, О. Барвінський та Д. Лебіщак - лікарями міськздороввідділу, Р. Осінчук - заступником ОЗВ. Т. Во- робець очолив інститут туберкульозу, а потім - Будинок Медика. Подружжя докторів Крілик стали на чолі санаторію на узгір'ях Високого Замку. Професора М. Панчишина обрали заві­дувачем кафедри терапії, депутатом Народних зборів та Головою Повноважної Комісії до Москви, і врешті депутатом Верховної Ради. Професор Я. Парнас, керівник кафедри біохімії, декан фармацевтичного факультету, обраний депутатом обласної Ради. Про ці переміни справед­ливо писала в еміграції С. Парфанович (1954).

У кінці грудня С. Парфанович відрядже­но до столиці в Наркомат здоров'я та для ознайомлення з організацією навчання у Київських навчальних медичних закладах. У Києві її гос­тинно зустріли. Завели до самого Наркома Здо­ров'я УРСР, якому подарувала свою книжку "Гі­гієна жінки" з дедикацією: "Наркомові І.І. Овсієнкові присвячую книжку так, як я могла її на­писати в буржуазних умовах, в яких жила досі. Директор ЛФАШ С. Парфанович". Зайшла в гос­ті до П. Тичини. Вислухав її привітання та схвильовані враження з Києва. Вручив збірку своїх поезій "Партія веде" й запропонував "зживатися з радянською дійсністю". Відрядження до Києва поклала в основу книжки "У Києві в 1940 році". Після повернення з Києва С. Парфанович ввела трирічне навчання для фельдшерів та акушерок і дворічне - для медичних сестер. У 1941 році С. Парфанович обирається доцентом кафедри після габілітаційної дисертації "Метастази зло­якісних новоутворів яєчників до центральної нервової системи". У червні проводить перший випуск 20 акушерок. З початком іспитів всі і всюди тривожились майбутньою війною... Й однієї ночі вона прийшла... Сирени, бомби, паніка, бої наближались до Львова.

Директор О.Ф. Макарченко організував спішну евакуацію медінституту на Схід. 29 черв­ня місто захопили німці. Вміло за інтерокупаційним стандартом розігрували українсько-польську й антиросійську карту. Гітлер прилу­чив дистрикт Galizien до Генерал Губернії. Фронт стрімко покотився на Схід й застряг в сні­гах Підмосков'я перед стійкістю радянських сол­датів й ополченців, які з початком грудня місяця 1941 року вперше погнали зарозумілого германця назад.

                С. Парфанович важко переживала за­криття ЛФАШ німецькими окупантами. Задля продовження освіти учнів вона і її колеги док­тори В. Микетюк та Я. Небиловець звертались у відділ здоров'я. Вдалось відкрити зуботехнічну школу, медичні фахкурси. 14 квітня 1942 р. до­зволено продовжити навчання у ЛФАШ. Праця в медичній школі була сповнена перепон та бо­ротьби. І.І. Даценко пише: "Короткі надії чередувались з великими розчаруваннями. Медична школа напотикалась на труднощі з боку німець­кої влади, а також колег-поляків, що бачили тут терен національної боротьби... за інтеліґенцію". Навчальну роботу поєднувала з лікарською практикою в клініці акушерства і гінекології (Р Волчук, 2002).
                В окупації пережила розстріл вчених Львова. Серед них близьких колег. На Вулецьких пагорбах обірвалось життя керівника акушер­ської школи 1919-1930 р.р. професора Адама Соловія разом з сином. Разом з ним загинув її на­ступний керівник в 1930-39 р.р. доцент аку­шерства Станіслав Мончевський. Гітлерівці зни­щили цілий пласт львівських лікарів з числа єв­реїв. Померли її друзі Б.Я. Овчарський та про­фесор М. Панчишин. Трагічно загинули профе­сори А. Бек, Б. Яловий, А. Ластовецький. Важко захворів її чоловік П.Волчук. Для ґрунтовного медичного обстеження у кінці березня 1944 року вирушили до Відня. Після консультацій з смер­тельно хворим чоловіком вирушили в Куфштайн, де Софія працювала у лікарні. Потім в Авсбург у Баварії, де працює лікарем українського табору Зомме-Казерне, гінекологом міжнарод­ного шпиталю, лікарняний ординатор, шеф ро­дильно-гінекологічного відділу.

У 1946 році поховала свого чоловіка, незамінного і вірного товариша її життя та діяльності. У 1949 році емігрує за океан. Америка не стала рідною. Йшла наче каторжанин по етапу: вдосконалення англійської мови - нострифікація лікарського диплому - праця в Огайо-Детройті (1952-58) - Мічігані (1959-62); хвороба, лобектомія легені (1958); невдала операція з приводу відшарування сітківки ока (1959); емеритура (1962). Повна присвята себе літературній творчості до кінця 1968 року, коли завершилась 70- річня естафета життя на дистанції ЛьвівВідень- Детройт.

З нею дорогі фотографії зі Львова. На них колеги з Народної Лічниці однодумці і сподвижники Головної Ради абстинентського товариства протиалкогольної та протинікотинової діяльності, члени УЛТ у Львові та членкині Союзу Українок. Малоформатна групова фотографія понад 80 членів Львівського літературно-письменницького клубу обабіч письменницької еліти України. Ось світлини з державного іспиту першого випуску акушерок її школи. Серед членів Державної Ек­заменаційної комісії крім неї - директора ЛФАШ шановані у Львові викладачі кафедр медінсти­туту та організатори охорони здоров'я. Зокрема

І.  Трегуб - завідувач Львівським обласним відділом охорони здоров'я, Р. Осінчук - заступник керівника ОЗВ, начальник лікувально-профілактичного сектора, завуч ЛФАШ Р. Сливка, сек­ретар комісії лаборант кафедри історії медицини Я. Бачинський, С. Мончевський - її попередник багатолітній директор акушерської школи, дирек­тор зуботехнічної школи Микетюк В.Я. і завуч Не- биловець Я. і, звичайно, випускниці-акушерки. Унікальні світлини її лікарської майстерності в ста­тусі в.о. доцента кафедри акушерства і гінекології під час операції кесарового розтину.

Свою діяльність на посаді директора ЛФАШ С. Парфанович описує в автобіографії (1948), аусбургських нарисах (1948), київських спогадах (1950) та інших літературно-художніх творах і 240-сторінковій хроніці з родинного життя, виданій НТШ у Нью-Йорку 1974 року. Крім неї цю діяльність вперше в Україні, крім Енциклопедії Українознавства (т.5), детально подає й аналізує 1.1. Даценко (1999), згадують М.П. Павловський (1984), П. Пундій (1999), С. Кухта (1991, 1999), Р. Волчук (2002), В. Кухта і сп. (2008), статті лікарського збірника.

Вирваний листочок з історії ЛФАШ 1939­44 років з іменем Софії Парфанович відновлено й повернуто в літопис історії української меди­цини. Завдяки активістам СФУЛТ, НТШ і УЛТ у Львові знову знаходяться книги літературної спадщини С. Парфанович.

Література

1.    Волчук Р. Спомини з передвоєнного Львова та воєнного Відня. Київ, Критика, 2002, 175с.

2.    Ганіткевич Я. Парфанович-Волчук С. Українські лікарі, т. 1, Львів, 1994, с.175-176.

3.    Даценко І.І. Приклад для поколінь.-Лікарський збірник, т. VI, Львів-Чікаго, 1999, 26-29.

4.    Кухта В.С. і сп. Нариси історії медицини з ілюстраці­ями. Електронна книга. - Львів, КОС, 2008, 270 с.

5.    Кухта С.Й. Нариси історії медицини. с. 14-49, 174-176. Львів, 2007, 244 с.

6.    Кухта С.Й., Бучковська А.Ю. Ім'я доктора Софії Пар­фанович отримало гідне вшанування. - Мед.газ. "На­родне здоров'я", №9(126), вересень 1999,с.7.

7.    На пошану Софії Парфанович. - Лікарський збірник наукового товариства ім. Шевченка, т. VI. - Львів-Чі- каго, 1999, 139с.

8.    Павловський М.П. Віват, Академія! -Народне здоров'я, 1992, №5(17),с.1.

9.    Павловський М.П. На шляху до 210-річного ювілею. - Aima. Mater, 1994, №3(55), с.3.

10. Павловський М.П. Львівський державний медичний університет. За ред. М. Павловського, Даценко І., Пет- рух Л. - Львів, Словник, 1994.

11. Павловський М.П. на пошану Василя Плюща. (До 100-річчя від дня народження). Лікарський збірник, т. ХІ; т. V. - Львів-Чикаго, 2006. - 291-299.

12. Павловський М.П. Професор Тадеуш Островський (1881-1941). Професори ЛНМУ імені Данила Галиць- кого.-Львів, Наутілус, 2009, 247.

13. Парфанович С. У Києві в 1940р. - Аусбург, 1950.

14. Парфанович С. На схрещених дорогах. Повість. - Чі- каго, 1963.-417с

15. Пундій П. Софія Парфанович-Волчук - лікар, грома­дянка, письменниця. - Лікарський збірник, т. VI. - Львів-Чікаго, 1999, с.8-26.

16. Фрайфельд Е.Л. Ярослав Бачинський - трагедія його життя.-Народне здоров'я, 1997, дот. 2.


Comments