Поезія студентів БДМУ

                    Шановні студенти!
На веб-сайті бібліотеки створено розділ 
«Поезія студентів БДМУ».
                                Чекаємо на Ваші вірші!
Просимо надсилати їх в електронному варіанті  за ел. адресою  medlib@bsmu.edu.ua 
                                                                                            Адміністрація. 





Гук  Софія
студентка ІІ курсу
спеціальність "Педіатрія" група № 4

***
Мамо, пишу вам 
листа із війни...
Зі мною все добре, 
а як же там ви?
Як дні пролітають, 
години хвилини? 
Душа моя, Мамо, 
додому так лине.
Я хочу до тебе, 
скоріш повернутись 
Забути ці гради, 
до вас пригорнутись 
Я хочу почути 
цей голос твій рідний 
Що схожий на вітер 
легенький спокійний. 
Матусю, рідненька, 
не плачте за мною. 
Повір, моя люба, 
я завжди з тобою 
Я сонце, що будить 
раненько промінням 
Я буду найкращим 
для вас сновидінням 
Матусю пишу вам 
листа із війни 
У мене все добре, 
а як же там ви...

 







Університет

Життя в медичних вишах:
шалене та складне.
Тут кожний день робота,
що завжди всіх знайде.

Для когось труд цей вірний,
як сенс всього життя .
Хтось думає..Навіщо?
Я трачу так свій час.

Ця думка, у всіх різна
й залежить від мети:
Допомагати людям,
чи просто жить як всі.

Задумайтесь, студенти...
Не жарти це,й не сміх.
Якщо себе знайдете...
Скарби знайдете всі!!!

Живіть, мої любі
в теперішній час.
Скажу я вам, 
чесно і щиро.

Не вертайтесь в минуле,
не дивіться назад, 
не вернете вже
того що було.

І в майбутнє не треба,
так швидко спішить.
Усі ми там будем.
Повірте.




Погода
Не знаю як ви,а я люблю негоду.
Таку, щоб трохи дощик накрапав.
Щоб крізь вікно , дивитись на погоду.
І думати чому засумував.

Чому так  небо наче у тумані?
І сльози котяться й стікають по землі.
Коли пливеш неначе у лимані,
а все навколо струменить в воді.

І небо, молоком небесним вкрите...
розказує казки свої нові.
І сонце, що вогнем ясним налите...
крізь хмари усміхається мені.
                            









Сестра

Я хочу розказати про сестру.
Про мою гордість, щастя і розраду.
Про ту, кого найбільше я люблю
Про ту, кого найбільше так чекаю

В житті моїм з'явилася давно...
Маленька радість,в багряних шкарпетках
І хоча 7 років вже пройшло
Її завжди я рада бачити ,як вперше

Я пам'ятаю ,перший сміх сестри
Я пам'ятаю ,перші її кроки
Я бачила ,як смішненько вона
Щоранку прокидалась неохоче

Рости щасливо сестронько моя,
Тримай в руках своїх життєві креда
я вірю в тебе ,Заєнько моя.
Й завжди підтримаю тебе в важку хвилину!!!!
                                        



Друг

Коли твій голос, лине мов ріка,
Коли лунає ніжний звук гітари.
Усе навколо йде у небуття,
І забуваєш все, лише душа співає.

В очах твоїх маленьке сонце світить,
І випромінює надію і тепло
Як бачиш їх то хочеться радіти
І хочеться скоріш робить добро

Ти посміхайсь частіше ,любий друже ,
Даруй свою усмішку людям всім.
Вона прекрасна ти повір мені,
Заради неї можна все зробить.
                             







Поїзд

І поїзд їде, 
Стукають колеса.
І рейки тягнуться ,
Неначе дві змії.
А я сиджу,
Й собі в вікно дивлюся.
І на годинник 
Дивлюся щомить .

А за вікном,
Як в казці надзвичайній...
Вдягає в шапки білі
Все зима.
І сонце,
Золотими променями,
Тихенько грається 
З маленьким зайченям.

А у вагоні ,
Тепло та гамірно.
І чай гарячий ,
На столі стоїть.
А поруч книжки,
Як джерела мрії.
Розказують про цей 
Чарівний світ.
        


***
 присвячено, Мар'яні Стринадко
Мар'янко, зірко ти небесна.
З волоссям чорним,як смола.
В твоїй красі щось є незвичне...
Що причаровує й трима.

Завжди серйозна та спокійна.
Хоч іноді смієшся як дитя.
Та не хвилюйся, ти ж бо й так чарівна.
Й усмішка твоя ,як ця раннішня зоря.

Ти смійся ж весело і щиро.
Даруй всім людям навкруги тепло.
Я впевнена, тебе за це полюблять
І не важливо, як,коли і хто.
                             






***
Ти гладиш, пестиш ніжно так слова,
А ті такі солодкі і зрадливі.
Вони дають надію на життя,
А іноді кидають стрімголов у прірву.

Так сказано було немало вже.
І все у вічність полетіло.
Куди ж зникають ті слова, 
що з уст зривалися так сміло?

Чиї вони, кому належать всі...
Це мій уявний вир,
Чи простір Всесвіту безмежний ?
Чи, може, ними користуються усі,
як велетнем-котлом належним?

У цім котлі на різний смак слова.
На різний дотик і бажання.
Бери що хоч, лиш пам'ятай:
Сказавши їх комусь, не забирай зарання.

Слова бувають гострі і гіркі.
Вони як терен у страшній пустелі.
Але по суті всі вони слабкі,
Бо доля їхня — це життя претемне

А скільки є прекрасних слів,
Що навіть чудеса творити вміють!
Перед такими світло розливається завжди,
Вони ламають погляди-пательні.
                    



***
Цей подих тихий, непомітний...
A істина невинна і палка,
Як ніби з тіней на старих світлинах,
Граційно й ніжно ожила.
Плила задумано й чуттєво
У дзеркалі не помічаючи лиця,
Шукала місце у житті-котельні.
І трішки крила обпекла
А крила ті широкі і чудові
Великих мрійників заполонили сни...
Але для неї це нічого—
Вона пливе до тишини.
Шукає істину в мовчанні херувимів.
Життя ж вона шука у сферах темноти,
Пливе і марить спрагло так бажанням—
Знайти себе у цім житті.
                               





***
Настільки дивне це поняття!
Лякатися його,чи ні...
Чи жити й тішитись від того,
Що кажеш на момент лиш:"Щастя, ось де ти!"

Воно таке солодке і спонтанне.
Це слово трепетне й гладке.
Так хочеться хапнутися за нього 
І раптом кажеш: "Де ж ти знову є?"

По колу в пошуках ось того, 
Що душу рвало на шматки.
І що до бою вело вітчайдушно
Солодкого й жагучого до терпкоти.

Яке ж це слово? Чим воно чарує? 
І скільки кольорів воно дає?
Це слово біле чи бордове?..
Чи має колір свій, чи ні?

У вічнім пошуку та ейфорії 
Біжиш назустріч слову й ти.
Хапаєш відблиски проміння,
Бо їх ти можеш осягти.
                                                    


***
Спогади -спалахи..
Вони - космічне полотно, 
Заповнене зірками й пилом...
Якими ті далеким відносно є,
Та одночасно так близькі і серцю милі.
Які ж красиві зорі ці в далечині,
Так зачаровують і ваблять сміло,
Галактика здавалося б твоя,
А відстань у мільярдах милей...
Але живеш отак ти на свої орбіті ,
Будуєш пристрасно ковчег свого життя,
Твій світ існує лиш на цій планеті
І дивишся лише в її голубоокі небеса!
Простори ж Всесвіту безмежні
І осягнути б їх, бодай у снах..
Тож крадькома та ,інколи, несміло,
Ти зазираєш у глобальний вир життя..
Там бруд і пил,
Й уламки велетенських метеорів!
Та ти з цікавості, по юності,
терпиш космічне те сміття.
Покинь оце, проснись від марева пустого. 
Ти краще повертайся у реальніості буття,
Де атмосферу маєш чисту та прозору.
І там цінуй своє життя.
                     




















Як шкода що лист цей 
останній від мене...
Настала пора 
мені бути на небі. 
Будь ласка, рідненька, 
не тужи так за мною 
Пташиною я 
повернуся весною 
Я звию гніздечко 
над твоїм віконцем 
Я стану назавжди 
твоїм охоронцем 
Прости мені, ненько, 
що я вже не поруч 
Не зможу сказати 
як сильно люблю 
Пробач мені, рідна, 
за ці твої сльози 
На небі я зірку 
для вас запалю 
Ненько пишу вам 
листа із війни
У мене все добре, 
а як же там ви...








Гук
 Лілія Андріївна
студентка І курсу
спеціальність "Педіатрія" група № 





Майбутнє наступить,
не бійтеся ви.
Теперішнє тільки.
шануйте. 

Бо зараз у нас,
так багато турбот.
з якими ми 
хочем проститись.

А варто хоч трохи,
лиш на одну мить.
піти, і як слід,
відпочити.

Огляньтесь навколо,
зустріньте весну,
і літо.
що скоро прилине.

Не будьте сліпими,
радійте життю.
Як завжди це
робить дитина.
        
        






Темпераменти

Якщо ви хочете поплакать... 
до меланхоліка звоніть. 
Він вислухає, дасть пораду, 
й підтримає у важку мить. 

Якщо бажаєте сміятись... 
сангвінік знає, що робить. 
Він веселити буде доти, 
поки йому не надоїсть. 

Сваритись хочете,будь ласка, 
холерик допоможе з цим. 
Конфлікти в нього досить часто, 
завжди завзятий в цьому він. 

Щоб думати вам було легше, 
флегматика шукайте ви. 
Для нього ,мислити- дрібничка, 
самотність й тишу, любить він.
                                     




Дитина

Найбільше щастя кожної людини,
почути перше слово,рідної дитини.
Побачити несмілі її кроки.
Не бійтесь ви, бо це життя уроки...

Вона повинна їх пройти сама.
Допомагайте їй! Вона ж бо не одна?
Віддайте їй любов свою живу,
Свою підтримку, віру молоду.

Нехай не йде сама дорогою буття.
Хай знає як це довіряти людям.
Тоді у неї все буде гаразд.
Тоді життя її буде як біла смуга!!!!

                              






Руїна

Скажіть, що для нас зараз значить дитинство.
Яке воно стало сумне і нудне.
Коли ті айфони й технічні новинки..
Заполонили маленьких людей.

Ніхто не згадає часи ті чудові:
Як в хованки групою бавились ми,
Як довго чекали цих лютих морозів,
Щоб потім з санками валятись в снігу.

Спитайте тепер молоде покоління ..
Чи без телефонів прожити змогли б.
Я впевнена , скажуть,
Що це неможливо
Бо ці телефони найкорисніша річ.

Як шкода дитинства ,що йде у минуле
Яке воно було веселе й живе.
Як жаль, що в сучасному світі панує.
Період руїни що звуть інтернет.
                               


Роздум

Чому життя бува таке важке?
Чому так скоро ми втрачаємо довіру?
Чому так швидко ми втрачаємо людей?
Котрих раніше понад все любили.

Завжди нам важко все це зрозуміть.
Чого життя нам посилає чорні смуги?
Чомусь ніяк не можемо збагнуть.
А може ми самі у цьому винні?

Ми все життя за чимось біжимо...
Весь час ми хочемо добитись своїх цілей.
Відчитуєм життя за цей урок.
Бо все це сталося не так як ми хотіли.

А може варто зупинитись, відпочити.
Поглянути навколо, на цей світ.
І врешті-решт , навчитися любити,
Бо без любові пропадуть усі.

                          



























Олеся Вовк
студентка  І курсу
 спеціальність "Лікувальна справа" 
 медичний факультет №2




***
Як відчуваєш ти натхнення,
Уста тріпочуть, мов блаженні
Це відчуття, як сотні метрів над землею,
Як глибина найпотаємніших печер.

Воно пірна і вирина...
Приємні споглядання і порив вітрів—
Таких замріяних і хаотичних
Наспівує, вишіптує, шука.

А ті вітри куйовдять коси, 
Що пахнуть неймовірно медовлосо.
Чому цей вітер? Це натхнення?
Й таке раптове одкровення?

Бо це спочинок райський для душі.
Вона летить і, не лукавлячи, співає,
Та у рутину реальності не потрапля,
А в просторі і часі,
Як вітер завмира.
                 








***
Малюю фарбами кохання.
Відтінків мають сотні ті.
Бувають трепетні до здивування,
А іноді жагучі і палкі.

А що ми знаєм про кохання?
Це, може, марево чи сон?
Чи може дивна павутина,
Яка взяла свідомість під контроль?..

Приємні й дивні ті зізнання,
Що з вус здивованих зліта
Злітають до небес пізнання 
І шепчуть світові:Це—я

Щасливий, щирий і тремтячий,
Ти тільки тихо, не кажи
Нікому віри в те не йняти.
Це істинно лише тобі.
                                                                



***
В пориві дикого бажання,
У світі непримирних гроз
Я бачу стежечку кохання
І тисячі її метаморфоз.

У кожного бажання є нетлінне —
Знайти свій фатум у житті,
Маленький щирий вогник віри.
І далі ,як струмок, пливти.

Пливти повільно і розлого
Збирати поцілунки у букет
Купати тіло у росі ранковій
І берегти його тепло від заздрісних тенет...

І грається струмок пречистий,
Свою дорогу пробива
До хвиль морських,
І до глибини пізнань життя.
Анюті і Владові з найкращими та найщирішими побажаннями.

                                                       





Comments