Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Поезія Буковини


Л. Горбачевська-Албанська

ПОЕЗІЯ МОЄЇ ДУШІ

 

ПОЕЗІЯ

Поезія – це музика душі,
Вона то співає, а то плаче.
То як ковток удачі
Або повітря свіжого вночі –
Коли душа окрилена неначе.
Поезія вас підійме у всесвіт
Або несе на крилах неземних.
Вона живе! Вона – Величність!
Прекрасна Дама мужності й утіх!

 

 

 

ЧЕРНОВЦЫ

По улицам прекрасным

бродишь –
Как будто ты в музей пришла.
Когда-то тут было затишье,
А вот сейчас шумит толпа:

Вот школьники, а вот студенты –
Прекрасный, юный, милый рой,
Красивых женщин – черновчанок
И деловых мужчин прибой.

Церковный звон звучит привычно
И гул машин на мостовой.
Какая здесь архитектура!
Как экспонат здесь каждый дом.

И «маленьким Парижем» звётся,-
Любовь и счастье наше в нем.
Кругом цветы, садов прохлада…
О Черновцы, моя отрада!

                      

 

 

 

     БУКОВИНА      

Чудовий краю мрій, квітуча Буковино,
Великої Вкраїни віть жива!
Прекрасні, щирі, працьовиті люди,-
Для них любов і хліб – одвічні два крила.
Ген полонини, річка Прут, озера сині,
Навкруг вінок Карпатських сивих гір.
На нашій славній, милій Буковині
Дзвінкоголосий спів луна до самих зір!
Тебе віками, горду, гнули на коліна,
Та ти, нескорена, мужніла і цвіла.
О, любий краю мій, моя ти Буковино!
Я твоя вірная, щасливая дочка!
* * *

Мы все во Вселенной Всевышнего дети:
Белый, жёлтый, и чёрный – любой человек.
Ну когда ж мы дойдём до любви и до истины,-
Уже крылья свои распростёр ХХІ век?!
Люди умнеют, проворнее стали политики.
Хватит всем нам борьбы между злом и добром!
Люди, любите друг друга!
Вот в этом вся истина.
Все ведь создания Божьи, и помнить об этом
Надо тебе всегда, разумный человек!

ШЕВЧЕНКОВІ 
Велика і могутня постать.
Ти – мій улюблений Кобзар.
Хотів ти волі всім народам,
Кайдани їх навік порвать.
Ти підняв себе над світом –
Поет краси людських сердець,
Своїм правдивим, щирим словом,-
Ти долі нашої співець.
І Дніпро широкий чує,
Й бачать кручі віковії,
Як живуть народи наші
В незалежній Україні.
Україно, рідно ненько!
«чорніє поле, і гай, і гори»…
А зорі, зорі… І небо прозоре…
І не треба більше сльози проливати –
Україна вільна, як усміхнена мати!
* * *

Не нужно в жизни торопиться,
Но плохо также опоздать.
Когда влюбиться? Когда жениться?
Вед это нельзя ни распознать, ни угадать.
Однако нужно в жизни научиться
Ходить с высоко поднятою головой.
И научиться жить, любить, стремиться,
Мечтать и верить, и осуществлять.
И хорошо, когда ты можешь смело
Смотреть в глаза любимой и друзьям.
И, взявшись за любое дело,
Его прекрасно и отлично выполнять.
Быть для страны своей и нужным, и полезным,
И с гордостью её миру представлять,
И для народа быть небесполезным,
Заботясь о его счастьи и давая процветать.

ЗНАННЯ 
Знання безмежні і безкраї –
То як початок без кінця.
Чим більше вчишся – розумієш,
Що крок вперед – нема кінця.
Багато надто знань цікавих
З усяких галузей черпай:
Розумних дум миттєвий спалах
Тобі дає простір ідей.
Якщо ти навіть знаний вчений,
І відкриттів чимало є,
Ти знаєш: щоб пізнати світ цей,
Багато треба ще зусиль.
Космічний океан безкрайній –
Безмежні й океани знань.
Тому – читай, знання поповнюй,
Цікався, думай та вивчай!
* * *
Когда ты пишешь от души,
То слово музыкою льётся.
Не нужно фальши, крика, лжи,-
Строка то плачет, то смеётся.
Не нужно вымышленных фраз,
Таких, что сам не разгадаешь.
Ведь это только лишь слова,
А где душа? Увы, не знаешь.
Не нужно изощренных фраз
И поворотов-разворотов.
Ведь это вовсе не для нас,
Для «избранных» – вы не поймёте.
Кичливость фраз, манерность слов –
Ведь это не нужно, право:
Они за душу не берут,
Высоких чувств не пробуждают.
Душа ж поэта – как живой родник,
В котором жажду каждый утоляет.
Когда к нему всем сердцем ты приник –
Поэзия любви в нём ярко запылает.
МОВА

То бурхлива вона, то лагідна –
Мова наших дідів та батьків.
Так навіщо нам руйнувать її
І шукати «нові» шляхи?!
Хай живе Україна вільною,
Волі й правди впише рядки…
Мову Шевченка, Франка оспівану
Досить краяти нам на шматки!
РІДНЕ СЛОВО 

О, рідна українська мово,
Співучий, лагідний наспів.
В тобі – перлина кожне слово
В огранці непростих віків.

Батьки нас пестили цим словом,
І нас до волі закликали.
З ним йшов народ на боротьбу
Вітчизну захищать свою.

У ріднім слові – звуки миру
І барвів світу переливи.
В нім – гордість нашого народу,
Величність, мудрість і краса.

ЖЕНЩИНАМ ВЕЛИКОЙ
ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ

На вашу долю выпали
Все тяготы войны.
В тылу, на передовой –
Там тоже были вы.

Труд до изнеможения,
И голод, плач детей.
В боях кромешный ад огня,
Жестокий враг-злодей.

Но, выстояв и выстрадав
Все тяготы войны,
Остались женщинами вы –
Красивы и умны.

Сейчас вами, любимые,
Гордиться вся страна.
И не забыты подвиги,
И ваши имена.

Хоть поседели головы,-
В вас много есть огня.
Спасибо вам родные,
И слава на века!
—-

ПОБЕДА

День Победы, День Победы
Счастье нам принёс –
Праздник мира и свободы,
Радости и слёз.

И отцы, и наши деды,
Фашистов победив,
Знамя мира водрузили,
Мир освободив.

Всем народам слава, слава,
Слава на века!
Вы геройски одолели
Лютого врага!

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Скільки сліз і скільки було горя,
Безліч скалічених життів і доль.
Щоб нарешті розгорнули крила
Щастя, віра, надія і любов.

Перемога! Все навкруг співало!
Був то довгожданий, незабутній день.
І здавалось, що було замало
Щастя, квітів, сонця і пісень!

Ця війна – жорстока і кривава,
Але не забуті імена людей,
Тих, хто Батьківщину захищали,
Від фашистів лютих вберегли.

Вже десятки років промайнуло.
Люди, бережіть свободу й мир!
Тож нехай же голуб миру білий
Лине над Землею нашою завжди!

СИН
Що у мене найдорожче?
Тільки ти, мій син.
Мій синочку любий, милий,
Ти в мене один.
Де б не був ти, я з тобою
На усіх шляхах.
Я про тебе завжди дбаю,
Ти в моїх думках.
Всі незгоди і нещастя
Бог хай відведе,
Вітер смуток твій розвіє,
Хмари розжене.
Завжди знай: твоя матуся
Любить тебе й жде,
Молить в Бога тобі щастя,
Чекає тебе.
ОНУКИ

Діти дітей – ви для нас
Найдорожчі.
Діти дітей – це онуки
Кохані мої.
Дуже вас люблять батьки,
Але нам найдорожчі ви.
Милі онуки,
Хай радість та щастя
Будуть у вашім житті!
Биті шляхи і дороги безкраї –
З легкістю вам подолать і пройти.
Навіть, коли б залетіли на зорі ви,
Все ж таки вас щоб додому дороги вели.

 
 
 
Её двусмысленной и вредной доброты
На пам’ять мне пришли немногие черты.
Н. Некрасов
ОЙ. БІДА, БІДА…
(Жарт)
Ой, біда, біда,біда,
Закохався в тещу я.
Теща варить, прибирає…
Я на неї поглядаю –
Жінки кращої нема.
Працьовита, ділова,
Вміє теща заспівати,
І про господарство дбати,
І онуків догляда,-
Краще жіночки нема!

Ты не лезь мне в душу гадина,
Ведь ты знаєш, что не прошло…
Сколько из-за тебя дней изгажено,
Мимо счастье моё прошло.

   Ведь ты только внешне ласковая,
А внутр. Одна зависть да жёлчь,
И душа твоя столь затасканная…
Дай нам Бог от таких уберечь.

БАБЬЕ ЛЕТО

Бабье лето – это осень,
Тольке не в душе.
Белый иней лёг на косы –
Не пора ль уже
Всё забыть, сов всем смириться,
Жить иль доживать!?
Но душа ещё стремится
Любить и мечтать!

В.Місевич

І лежатиме сонце мені у ногах

* * *

Полин осінній скручується джгутом.
Листок останній – вицвілий мідяк.
Стара смерека журиться над Прутом,
Їй мріється на той бік… Тільки ж як

Зайти в цю хвилю, молоду і зимну,
Здолати страх і цей повзучий глей?
Мов бізнесмен золотоносну гривню,
Кичера тулить хмару до грудей.

Мені тут, певне, нічого сидіти.
Чекають друзі, затишне вікно.
Вечірній дятел стукає у вітах,
Неначе хлопці грають в доміно.

Іду в село. Дзвенять порожні глеки
І тут, і там на завтрашню журбу.
На протилежнім березі смерека
Цнотливо ногу сушить голубу.

 

 

* * *

Берег в’ється, родиться, кигиче,
Кличе цвітень цвітеньку свою.
Приголублю нічку, закосичу
Рушником медунок у маю.

На тоненьких пальчиках це зілля,
На кичері – хмари нічиї.
І так рясно співу довкіллям,
Аж похрипли хором солов’ї.

Отакого б мати тільки лиха,
Тільки б так в житті повік було…
Ясен обнімає ясенину,
Повні відра сміху натекло.

Він лоскоче ранки листям гаю,
Наче мрію виграш у лото…
Якщо хтось у квітні покохає,
Не розлюбить років через сто.

Гляньте: світлі і озонні версти!
Гляньте: тепла і зелена вись!
За цю нічку хочеться померти.
Тільки не сьогодні. Хай колись…

 

 

* * *

Днина губить з дерев золотавого
листя зажуру.
Тліє гротиком осінь і неба
призахідна ватра.
Все поправить життя, як редактор
чужу коректуру,
І не знаєш уже будуть спади
чи злети назавтра.
І не знаєш, де згубиш чи стрінеш
своє, найдорожче.
Тільки Богу дано все пізнати
у цьому вертепі.
Вітер часу гуде, наші мрії
і думи полоще,

Аби пружно росли, не вкривала
їх цвіль, як у склепі.
Нам шукати і йти. І вертати
до отчого дому.
Хто у світ прокладе тут досвітню
дорогу чи кладку?
Пишем Книгу життя. Нерозгадану
ще, невідому.
Та йому лиш судилось останню
поставити крапку.

 ДАЛІ БУДЕ…

 

Print Friendly, PDF & Email