Войно-Ясенецького знають і шанують в усьому світі як архієпископа Луку, духовного письменника, доктора богослов’я, який в серпні 2000 року був канонізований православною церквою, тобто увійшов до сонму мучеників та сповідників, що постраждали за християнську віру. Серед  видатних вчених того часу віруючими  були  лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології Іван Петрович Павлов, німецький лікар, філософ і теолог Альберт Швейцер,  видатний офтальмолог, лауреат Державної премії Володимир Петрович Філатов.

 

Все життя Войно-Ясенецького  було присвячено служінню Богу і ближньому.

Церковна історія знає небагато прикладів такого подвигу – це святий мученик і цілитель Пантелеймон, святі безсрібники і чудотворці Косма і Даміан.  В церквах поруч з їх іконами стоять ікони з ліком святителя Луки, який жив за наші часи, на нашій землі і тому пригортає нашу особливу увагу і інтерес: якою людиною був цей чоловік, наш сучасник, яким був його терновий життєвий шлях, що привів до безсмертя?

     В. Ф. Войно-Ясенецький народився 9 травня 1877 року в Керчі в сім’ї провізора; він був четвертим із п’яти дітей. Сім’я належала до білоруського полонізованого/ополяченого дворянського збіднілого роду.

 

В 1889 р. сім’я переїхала в Київ, де Валентин закінчив найкращу в Київі 2-гімназію і художню школу.

 Отець був благочестивим католиком; мати виховувала дітей в православних традиціях, активно займалася благодійністю, допомагала монастирям,нужденним, пізніше пораненим. Валентин був надзвичайно обдарованою дитиною, особливо цікавився історією, філософією, історією релігії.

Після закінчення гімназії Валентин стояв перед вибором життєвого шляху між медициною і малюванням. Він навіть подав документи в Академію мистецтв в Петербурзі, але обрав медицину з гуманістичних поглядів. І хоча перша спроба вступу до Київського університету на медичний факультет була невдалою, він спостерігаючи зубожіння, бідноту, хвороби і страждання простого люду, переконався у своєму рішенні стати лікарем.

 

 

Зацікавленість проблемами народу привела Валентина до толстовщини – релігійно-філософського руху, що був заснований на вчені Льва Толстого і пропагував перетворення суспільства шляхом самовдосконалення згідно з  християнськими  заповідями полюбити ворога свого, не противитися злу насиллям, та інші. Валентин навіть їздив до великого письменника, просив залишитися у нього, але, прочитавши книгу Толстого «В чому моя віра», розчарувався в толстовщині.

У 1898 р. став студентом медичного факультету Київського університету: прекрасно вчився, був старостою групи, особливого  успіху досяг у вивченні анатомії: «З невдалого художника я став художником в анатомії і хірургії» – писав Валентин Феліксович в автобіографії.

 

Після випускних екзаменів до загального здивування заявив про свій намір стати земським лікарем: «Я вивчав медицину з єдиним наміром: бути все життя земським, мужицьким лікарем». Валентин Ф. влаштувався на роботу в Київський медичний шпиталь Червоного Хреста, з яким в 1904 р. поїхав на російсько-японську війну; працював в евакуаційному госпіталі в Читі, завідував хірургічним відділенням, отримав величезну практику, роблячи операції на кістках, суглобах і черепі. Тут він одружився з медичною сестрою Ганною Василівною Ланською, яку за доброту, лагідність і глибоку віру називали «святою сестрою».

Подальше Ганна Василівна надавала чоловіку важливу допомогу в амбулаторному прийомі і веденні історій хвороби. Валентин Ф. починає роботу над питанням місцевої анестезії. На цей час в тих регіонах поширилась епідемія черевного  тифу, корі і віспи, але молодий лікар не жалів себе, їздив по зараженим районам, щоб допомогти хворим.

 

В 1908 році В. Ф. поїхав в Москву і вступив в екстернатуру при Московській хірургічній клініці професора Дьяконова, засновника журналу «Хірургія». Молодий вчений починає працювати над дисертацією на тему регіонарної анестезії; опрацьовує понад 500 джерел на французькій і німецькій мовах, займається анатомічною практикою в Інституті топографічної анатомії, робить перші наукові доповіді на засіданнях Хірургічного товариства.

Але сім’я, де вже 2 дітей, вимагає доходів і Войно-Ясенецький їде головним лікарем в село Романівка Саратовської губернії, де працює в усіх галузях медицини, пише наукові праці, які видаються в журналах.

За його ініціативою була відкрита медична бібліотека для молодих лікарів. Всі відпустки він проводить в московських бібліотеках, анатомічних театрах і на лекціях. Далі в Переяслові-Заліському Володимирської губернії очолює воєнний госпіталь.

В 1915 році в Петрограді була видана «Регіонарна анестезія» з власними ілюстраціями; наступного року Войно-Ясенецький  захищає цю роботу як дисертацію і отримує ступінь доктора медицини. Молодий науковець був нагороджений премією Хойнацького Варшавським університетом за «Регіонарну анестазію», як найкращу наукову роботу, що прокладає нові шляхи в медицині». Але науковий труд був виданий малим тиражем і так швидко розійшовся серед зацікавлених, що не знайшлося декілька примірників, які було необхідно представити комісії і Валентин Феліксович премії так і не отримав, яка становила 900 карбованців золотом (а корову за ті часи можна було купити за 20 копійок).

  В Переяслові задумує труд «Очерки гнойной хирургии» / «Нариси гнійної хірургії».

Весною 1916 року Ганна Василівна захворіла на туберкульоз. Дізнавшись про вакансію на посаду головного лікаря в Ташкентській лікарні, Войно-Ясенецький виграє конкурс і переїздить з сім’єю в Ташкент, сподіваючись, що сухий і жаркий клімат Середньої Азії ідеально підійде для хворої на туберкульоз дружини.

 

В 1917 році здійснилася Жовтнева революція, наслідком якої стали репресії інакомислячих і громадянська війна. Войно-Ясенецький, виконуючи свій обов’язок, лікував всіх безвідносно до політичних уподобань. Так одного разу В. Ф. лікував козачого осавула, за що по доносу був заарештований. Але завдяки свого лікарського авторитету його скоро звільнили.

Арешт чоловіка важко вразив Ганну Василівну, хвороба швидко стала прогресувати і на кінці 1919 року вона вмерла.

 

Валентин Феліксович дуже важко переживав смерть жінки, і можна сказати так і не пережив її, тому що більше не одружувався. З ним залишилися четверо дітей, старшому з яких було 12 років і молодшому 6. В таких життєвих обставинах Валентин Феліксович був змушений просити свою медсестру Софію Сергіївну Білецьку, жінку благородного походження, віддану, але бездітну, доглядати за своїми дітьми.

 

В 1920 році Войно-Ясенецький очолив кафедру хірургії Туркестанського державного університету. Зайнятість наукою і практикою допомагала Валентину Феліксовичу пережити цей зламний період в житті.

 

Як звичайна православна людина, яка виросла в релігійній сім’ї, він спирався на віру у Бога і регулярно відвідував недільні і святкові служби, був активним мирянином, сам виступав з бесідами про тлумачення Священного Писання, які були дуже талановитими і пригорнули до нього увагу духовенства.

Але саме революційна вакханалія і жорстокість нової влади сприяла тому, що він прийняв пропозицію стати священиком і з травня 1923 до вересня 1927 виконував функції  Туркестанського і Ташкентського єпископа. В лікарню і університет професор став приходити у рясі з хрестом, в операційній встановив ікону Божої Матері і молився перед кожною операцією, хрестився сам і хрестив хворих, ставив на їх тіло хрест йодом.

Влітку 1921 в Ташкент були доставлені поранені червоноармійці. В умовах жаркого клімату їх рани почали гноїтися. Розповсюдилися слухи, що лікарі гноять хворих. Була відкрита кримінальна справа, і до комісії експертів запросили Валентина Феліксовича. Войно-Ясенецький захистив лікарів, пояснюючи, що було помічено, що личинки сприяють загоєнню ран. Петерс, що очолював ташкентське ЧК, запитав професора:

«Скажіть, поп і професор, Ясенецький-Войно, як це ви вночі молитеся, а в вдень людей ріжете?» – на що В. Ф. відповів:

«Я ріжу людей для їх спасіння. А за ради чого ви ріжете людей, громадський обвинувач?»

 – «Як же ви вірите в Бога, поп і професор, Ясенецький-Войно? Ви що бачили його?»

– «Бога я насправді не бачив. Але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму. І совісті там теж ніколи не бачив»

Лікарів скоро звільнили.

Незабаром В. Ф. був пострижений у ченці з ім’ям Лука (на честь апостола Луки, лікаря і іконописця) і наречений єпископом Барнаульським, вікарієм Томської єпархїї (1923). Наступного дня студенти організували мітинг протесту з вимогою звільнення професора; керівництво не підтримало студентів, але Войно-Ясенецький сам написав заяву про звільнення.

10 червня В. Ф. був заарештований за звинуваченням в невиконанні постанов місцевої влади щодо незаконних церковних приходів, розповсюдження слухів, що дискредитують Радянську владу і настроюють маси на опір. Саме в Ташкентській в’язниці В. Ф. закінчив перший з випусків «Нарисів гнійної хірургії», де йдеться про хвороби покриву голови, ротової порожнини та органів чуття.

Після реєстрації в Москві на Лубянці  в жовтні 1923 року Войно-Ясенецького висилають в Наримський край, потім в Єнісейск. До Красноярська їхали поїздом, далі 330 км санного шляху  з зупинками в селах, де професор приймав хворих і навіть оперував. В Єнісеуську на прийом до нього записувались за декілька місяців наперед. В. Ф. продовжує церковні служби в міському храмі. За відмову від сану обіцяють скоротити термін ув’язнення, але Лука рішуче відмовляється.

В Туруханській лікарні він був єдиним лікарем і виконував такі операції як резекція верхньої щелепи з приводу злоякісного утворення, череворозтин, припинення маткових кровотеч, попередження сліпоти при трахомі і катаракті та інші. Коли влада заборонила проводити богослужіння і проповіді, В. Ф. написав заяву про звільнення.

В листопаді 1924 року Войно-Ясенецького висилають в село Плахино, що знаходиться на відстані 230 км за Полярним Колом. До місця призначення їхали на санях по 50-70 км на день по замерзлому Єнісею. Одного разу професор замерз так, що не міг рухатися. Жив в хаті, спав на нарах, вкритих оленячими шкурами. Щілини у вікнах закривав лід. У таких умовах Лука хрестив дітей і проповідував.

Але лікарня в  в Туруханську залишилася без лікаря, люди вмирали і обурювалися, тому Войно-Ясенецького повертають до роботи в місто.

28 серпня 1925 року Валентин Феліксович висилає ювілейне поздоровлення визначному фізіологу академіку Івану Петровичу Павлову у зв’язку з 75 річчям. Зберігся повний текст відповідної телеграми:

«Ваше преосвященство и дорогой товарищ! Глубоко тронут Вашим тёплым приветствием и приношу за него сердечную благодарность. В тяжёлое время, полное неотступной скорби для думающих и чувствующих по-человечески, остаётся одна опора – исполнение по мере сил принятого на себя долга. Всей душой сочувствую Вам в Вашем мученичестве. Искренне преданный Вам Иван Павлов»

«Ваше преосвященство і дорогий товариш! Глибоко зворушений Вашим теплим привітанням і складаю свою сердечну подяку. У важкі часи переповнені невідступної скорботи для тих, хто думає і відчуває по-людському, залишається одна опора – виконання в міру своїх сил взятого на себе обов’язку. Усією душею співчуваю Вам у Вашому мучеництві. Щиро відданий Вам Іван Павлов».

В листопаді Войно звільнують; він повертається через Красноярськ, де встигає зробити показову оптичну іридоктомію – операцію по поверненню зору шляхом виділення частини райдужної оболонки; далі Черкаси і Ташкент.

Професору відмовляють в роботі в лікарні і в університеті і квартирі для проживання, і він починає приватну практику. По вихідним і святковим дням служить в церкві, а дома приймає хворих, число яких доходило до 400 на місяць. Біля нього збираються молоді люди, щоб допомогти і навчитися чомусь від досвідченого лікаря, а Валентин Феліксович посилає їх на пошуки бідних і зубожілих, які потребують лікування.

Другий арешт Войно-Ясенецького пов’язаний з працюючим в університеті професором-фізіологом  Михайловським, який вів дослідження по перетворенню неживої матерії в живу. Коли вмирає малолітній син Михайловського, він довгий час марно намагається оживити мертве тіло своєї дитини, втрачає розум і кінчає життя самогубством. Для поховання по православному обряду необхідно підтвердження психічної хвороби самогубця  і Валентин Феліксович дає таку довідку дружині Михайловського. Послідувала крімінальна справа, яка звинуватила жінку у вбивстві чоловіка, а Войно-Ясенецького в пособництві, мотивом якого нібито було бажання не допустити наукового відкриття, яке би підірвало основи світової релігії.

В травні 1930 В. Ф. був заарештований і етапований в Північний край: спочатку в Колас, потім в Архангельск. В 1932 році його визивають в Москву з пропозицією очолити хірургічну кафедру за відмову від сану, на що професор відповів, що зняти рясу з нього можна тільки зі шкірою.

 Після звільнення в 1933 році Лука за обставинами вести пастирську службу не може. Він видає «Нариси гнійної хірургії» (1943), оперує, читає лекції в Феодосії, Архангельску, Ташкенті, Андижані, де захворює лихоманкою ПАППАТАЧИ, яка загрожує відшаруванням сітківки лівого ока. Дві операції не дали результату, тому що Валентин Феліксович не витримав постільний режим і поїхав на невідкладну операцію – незабаром єпископ осліп на одне око.

Тим часом монографія «Нариси гнійної хірургії» набуває світової популярності. Професора запрошують для консультацій і дозволяють читати лекції лікарям. Слава про геніального хірурга розповсюджується по всій країні і за її межами.

Страшний репресіями інакодумців 1937 рік не обійшов стороною і єпископа Луку. В липні 1937 року за доносами Войно-Ясенецького заарештовують втретє на підставі звинувачень в наклепах на Радянську владу , тов. Сталіна, вбивстві пацієнтів на операційному столі і шпіонажі на користь іноземних держав. Войно-Ясенецький витримує всі катування, серед яких найважчим був у «засіб конвейєру», при якому в’язня тримають без сну 13 діб. Лука мужньо витримує знущання і залишається вірним своїм ідейним принципам і релігійним переконанням. 

В лютому 1940 року Войно-Ясенецький був засуджений на 5 років в Красноярський край, де він працював хірургом в районній лікарні; в Томську він вивчав новітню наукову літературу, в тому числі на німецькій, французькій та англійській мовах.

На початку Великої Вітчизняної війни Войно-Ясенецький відправляє телеграму Голові Верховної Ради СРСР Калініну:

«Я, єпіскоп Лука, професор Войно-Ясенецький, спеціаліст по гнійній хірургії, можу надавати допомогу воїнам в умовах фронту або тилу, там де мені буде довіра. Прошу припинити моє заслання і направити в шпиталь. По закінченню війни я готовий повернутися в заслання. Єпіскоп Лука».

В жовтні 1941 Войно-Ясенецький став консультантом всіх госпіталів Красноярського краю і головним хірургом евакогоспіталя. Професор працював по 8-9 годин, виконував по 3-4 операції на день. Одночасно В. Ф. служив Архієпископом Красноярським і Єнісейським, займався відновленням церков і писав листи до Москви з цього питання. Про цей період свого життя він писав сину Михайлу:

«В служінні Богу вся моя радість, все моє життя, тому що глибока моя віра… Проте, і лікарської, наукової роботи я не маю наміру залишати»

« … в служении Богу вся моя радость, вся моя жизнь, ибо глубока моя вера… Однако, и врачебной, и научной работы я не намерен оставлять».

З лютого 1944 по квітень 1946 Лука – Архієпископ Тамбовський і Мічуринський. За відродження релігійного життя і організацію населення для допомоги фронту Патріарх Олексій I нагородив єпископа Луку правом носити Діамантовий хрест на клобуке.

Про цей період святитель пише в автобіографії: «Чисті ідеї соціалізму і комунізму, що є близькими до Євангельського вчення, завжди були рідними і дорогими для мене; але методів революційних дій я, як християнин, ніколи не розділяв, а революція жахнула мене жорстокістю цих методів. Проте я давно примирився з нею, і мені є дуже дорогими її досягнення, особливо це стосується величезного підйому науки і охорони здоров’я…»

В грудні 1945 р. Войно-Ясенецький був нагороджений медаллю «За  доблесний труд в Великій Вітчизняній війні».

На початку  1946р. святителю Луці була присуджена Сталінська премія I ступеню за наукову розробку нових хірургічних методів лікування гнійних захворювань і поранень, що були викладені в наукових трудах «Нариси гнійної хірургії» і «Пізні резекції при інфікованих вогнепальних пораненнях суглобів». Таке визнання отримав лише один священнослужитель. Сталінська премія становила 200 тисяч карбованців: 130 тисяч з них В. Ф. передав у дитячі будинки.

В 1946 році указом Патріарха Лука був переведений в Сімферополь Архієпископом Сімферопольським і Кримським, де він продовжував публікувати статті, серед них «До миру закликав нас Господь» (1948); консультував у Сімферопольскому воєнному госпіталі, проводив показові операції і читав лекції для лікарів, не лишаючи свого архієрейського облачення і працюв над новими виданнями своїх наукових праць. В 1957 році єпископ Лука  був обраний почесним членом Московської духовної академії; в 1958 Патріарх Олексій запропонував надати Луці ступінь доктора богослов’я.

Валентин Феліксович помер 11 червня 1961 року на День Всіх Святих і був похований на 1-му Сімферопольскому кладовищі. На могилі Войно-Ясенецького по молитвам почали відбуватися численні чудеса зцілення від душевних і тілесних хвороб. Таких свідоцтв дуже багато, найбільш відомий випадок з Назаром Стадниченко. Цей підліток успішно вчився грі на піаніно. Але одного разу прищемив важкими дверима пальці і хірург був змушений їх ампутувати. Назар і його мати молилися св. Луці і трапилось чудо: пальці почали відростати. З часом хлопець не тільки продовжив грати, а і став лауреатом конкурсу музикантів. Прикладів чудотворних зціленнь дуже багато; їм був присвячений «Прямий ефір з Борисом Корчевниковим» від 08.08.2016, в якому прийняли участь лікарі, що стали свідками зцілення, науковці, що вірять тільки доказовій медицині, вилікувані по молитвах святителю Луці та рідні спадкоємці Валентина Феліксовича, які розказують якою людиною був святий Лука у житті.

Численні зцілення і всенародна шана Кримського Архієпископа спонукали священство до глибокого вивчення життя і діяння Луки і 22 листопада 1995р.  святитель був канонізований, а його мощі перенесені в Свято-Троїцький Собор (17-20 березня 1996). Попередня могила св. Луки також шанується віруючими.

Явища чудес в нашому житті не відміняють науки і не суперечать науковим законам. Вони свідчать, що відомі нам існуючі закони не є єдиними. Чудові явища – це природний факт у світі іншого виміру. Духовний зміст чуда в тому, щоб душа, яку вразило чудо, відчула всесвіт і змінила світогляд.

Рішенням Генеральної Прокуратури Російської Федерації від 12 квітня 2000 року згідно з законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій» громадянин Войно-Ясенецький Валентин Феліксович був повністю реабілітований.

В. Ф. Войно-Ясенецький вніс цінний вклад в скарбницю медичної науки, а саме в такі її галузі як теорія клінічного діагнозу, медична психологія і деонтологія, загальна, абдомінальна і торакальна хірургія, урологія, ортопедія, воєнно-польова хірургія і анестезіологія, організація охорони здоров’я і соціальна медицина. Його наукова спадщина складає 55 наукових праць, а монографії «Нариси гнійної хірургії» і «Регіонарна анестезія» стали підручними книгами для лікарів в багатьох країнах світу. В епоху до антибіотиків Войно-Ясенецький розробив хірургічне лікування гнійних хвороб, що дало можливість здійсняти операції в умовах периферичної лікарні. Валентин Феліксович зробив припущення, що розвиток бактеріології в майбутньому виключить необхідність в багатьох випадках хірургічних втручання. Він запропонував використання клімату Середньої Азії для лікування кісткового туберкульозу. Будучи майстром операцій на очах, Войно-Ясенецький запропонував оригінальну методику видалення слізного мішка і лікування трахоми – головної причини сліпоти.

Вчений розробив нові операції, серед яких резекція суглобів, тактику при остеомієліті великих судин та багато інших; він вчив бережливому, дбайливому підходу до пацієнта, в якому хірург повинен бачити не черговий випадок, а страждаючу живу людину.

Як духовний письменник, св. Лука виступив з 1250 проповідями, 750 з яких були записані і склали 12 томів. Найбільш відомими з його трактатів є «Дух, душа і тіло», «Наука і релігія», «Я полюбив страждання. Автобіографія», «Господня Пасха», збірки «Духовні бесіди».

В 2000 році Архієрейським Собором РЦ він був проголошений як святий у сонмі православних новомучеників і сповідників.

 Вдячності святителю немає кордонів. Особливо він вшановується в Росії, Україні,  Белорусії і Греції. В Греції св. Лука користується такою любов’ю, як Мир Ликійський чудотворець Миколай в нашій країні. Для греків Лука, який відсидів 11 років в сталінських таборах і який отримав Сталінську премію по медицині – є прикладом стійкості і відданості Богу.

 

 

Особливої шани здобув св. Лука в Греції завдяки архимадриду Нектарія, який проїхав по всіх життєвих шляхах святителя і зібрав дуже цінний матеріал про Войно-Ясенецького. Саме завдяки Нектарія мощі св. Луки перебувають у спокої в срібній раке, що є даром грецьких християн.

На грецьких іконах святитель часто зображений з хірургічними інструментами. В Греції більше за 30 храмів св. Луки, найбільш величезний в м. Верія. Святого шанують і як видатного вченого, науковця, хірурга, професора медицини з світовим ім’ям. Праці Войно-Ясенецького перекладені на грецьку мову. Церковні свята на честь св. Луки проводяться на державному рівні.

Українська православна церква запровадила Орден св. Луки Кримського; храми, церкви, каплиці, присвячені святителю Луці споруджені в Київі, Донецьку, Запоріжжі, Одесі, Макеєвці, Сумах, Ромнах. Ім’ям  Войно-Ясенецького названі медичний університет в Красноярську і Товариство православних лікарів в Петербурзі. Поїзд здоров’я – «Святий Лука» – це залізничний потяг, госпіталь на рельсах, що надає медичну допомогу в віддалених районах Сибіру. Свято-Троїцький храм в Сімферополі – місце паломництва віруючих, які, стоячи на колінах, звертаються за допомогою до святого.

Шаною користується св. Лука і на Буковині. В церквах Чернівецької області є ікони святого для поклоніння, а в селі Замостя Вижницького району є ікона з часткою його святих мощей, яка відкрита для віруючих по неділях і перед якою кожної п’ятниці читається акафіст святителю Луці.

 

Сучасне мистецтво віддає свою шану всенародно улюбленому святому. За повістю Юрія Чибрікова «Алмазний хрест» був знятий однойменний художній фільм з відомим актором Олександром Балуєвим в головній ролі. І зовсім недавно відбулася прем’єра х/ф «Излечить страх» / «Вилікувати  страх», який був знятий сумісно Україною і Білорусією режисером Олександром Пархоменко, де святителя в молоді роки грав український актор Андрій Самінін, у старшому віці – відомий російський актор Віталій Безруков.

Всі діти Валентина Феліксовича пішли по його стопам і стали вченими: Михаїл і Валентин –  докторами медичних наук, Олексій – доктором біологічних наук, Олена – лікарем-епідеміологом. Онуки і правнуки також стали науковцями: Ольга Валентинівна Войно-Ясенецька – засновник Одеського патологоанатомічного бюро; Олексій Валентинович – доктор медичних наук, уролог, директор центру урології.

 

 

Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар сказав: «Яскрава особистість архієпископа Луки (Войно-Ясенецького) предстає перед нами сьогодні як рятувальний маяк, до якого кожний повинен направляти свій внутрішній погляд, на який повинні орієнтуватися суспільні сили в пошуках відродження народу»

                 Святителю, отче наш Луко, моли Бога о нас!

 

 

 

 

 

Використана література:

 

                      Труды Святителя Луки (Войно-Ясенецкого):

 

           Наукові праці нащадків В. Ф. Войно-Ясенецького (Св. Луки):