Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Цікаві факти про українську вишиванку

 

Нікому достеменно невідомо, коли саме з’явилася вишиванка. Її виникнення і розвиток було поступовим. Дані археологічних розкопок, свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва тут існує з незапам’ятних часів.

Саме слово “вишивка” походить від “вишній”, божественний і перекладається на грецьку як “космос”.

Елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури. Сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

В часи Київської Русі символіка вишиванки стає більш досконалою та розкішною. Тут ми уже можемо помітити два напрямки вишивки – орнаментальний і сюжетний.

Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках. Набули поширення зображення рослин та тварин, різноманітні геометричні фігури, яких єднає спільна мета – розповісти про рід та забезпечити йому надійний захист.

Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу. Так, в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при монастирі школу для дівчат – майбутніх майстринь вишивки.

Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії.

Вишиванка — це символ здоров’я та краси, щасливої долі й родової пам’яті, порядності й чесності, любові та святковості; крім того, вишиванка – це ще й оберіг, який служив захистом для володаря від усяких бід і нечистої сили.

До весілля готували спеціальну скриню, у якій роками збирали посаг. Найбідніша дівчина мала 30-40 сорочок, середнього достатку 50-70 сорочок, а багата – 100 і більше.

Саме в добу Гетьманщини сформувався цілісний український національний костюм, де вишита сорочка набула символічного значення для всього українства.

В період ХVII-XVIII століття український вишитий одяг в прикордонних регіонах зазнав впливу сусідніх країн. Це дало поштовх до нових елементів, техніки оздоблення, крою та тканин.

На початку XIX століття з розвитком промисловості містяни почали носити європейський одяг з гаптованими шовковими вишитими сорочками. А от в селі й далі слідували традиціями. В селі чоловіки носили вишиті сорочки, які заправляли у шаровари, а жінки носили плахти, які були вишиті мальвами та волошками. Діти носили світлий одяг, який оздоблювали вишитими янголами та іншими християнськими мотивами. А от одяг на кожен день виготовляли із домотканого полотна, святковий із більш дорожчих матеріалів та прикрашала намистами.

У 19-му столітті Іван Франко почав поєднувати вишиванку з європейським костюмом і започаткував своєрідну моду. Сучасники згадували: “Де б він не з’являвся, неодмінно привертав увагу своїм піджаком та вишиваною сорочкою поміж пишних комірців та краваток”.

В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок.
В Україні є близько сотні “вишивальних технік”! Серед найвідоміших технічних прийомів вишивання — гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння. Кожному орнаменту надавалося особливе значення. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Фарбували нитки для вишивання лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.

Українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

Однією із найбільш відомих і впізнаваних технік вишивки на українській сорочці є полтавська – «білим по білому» або «біллю». Нитки вибілювали 3 роки. Візерунки виконуються окремими швами та поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю.

Для немовляти першу вишиту сорочку вишивали на тканині, яка оброблялася свічками хрещеними при хрещенні малюка. Вважалося, що дитину захищають від бід, негараздів і нечисті, таким чином. Також, в деяких регіонах, на цих сорочках вишивали в непомітному місці червоний хрест.

За повір’ям, сорочку для немовляти мала вишити мати або бабуся. Під час тонкої роботи майстрині співали пісень і молилися. Вірили, що так сорочка стає оберегом.

Коли починався посівний сезон, в українців були приховані спеціально вишиті для цього сорочки. Одягалися всі в таку сорочку і влаштовували цілу виставу, просили у землі врожаю, співали, водили хороводи (цей звичай сягає корінням до давньослов’янських традицій).

Наші пращури вважали, що прилегла до тіла сорочка – це провідник магічної сили, яка оберігає свого власника від усього поганого. У зв’язку з цим було і багато прикмет і забобонів. Сорочки для жінки пряли тільки з конопель або льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її, ще не народжене дитя.

За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника.

Однією з найпопулярніших вишиванок сьогодні вважається Буковинська вишиванка, або по-народному «ляпанка». Таку назву отримала сорочка з-за неймовірно великої кількості квітів, вишивають її технікою гладь. Саме цей вид вишивки має найбільших видів фасонів і орнаментів і полюбився не тільки Буковинським жителям, але і всієї України.

Буковинська вишиванка може похвалитися тим, що вони — найважчі в Україні. Вага такої вишивки приблизно досягає десяти кілограмів. А причиною такої ваги є бісер, яким майстри щедро прикрашають вишивки. А склалося це історично. Як відомо, Буковина була у складі Австро-Угорської імперії, і в Чернівці часто приїжджали купці з Австрії, і хандлювали бісером. Правда, не всі могли собі це дозволити, тому що бісер був дуже дорогим, але один-три візерунки вишиті бісером можна було побачити.

 

Матеріал для сайту підготувала бібліотекар ІІ кат. Дев’яткіна Д.

 

Список використаної літератури

 Бебешко Л. Вишивальні традиції України: “білі” та “писані” сорочки”. – Харків : КСД, 2021.  160 с.

Бебешко Л. Українська вишиванка. Мальовничі узори. Мотиви. Схеми крою. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. 127 с.

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки. К.: Мистецтво, 2008. 464 с.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: