Починаючи з 2009 року Європейська тиреоїдна асоціація запропонувала відзначати 25 травня, як Всесвітній день щитоподібної залози. Ця ініціатива була підтримана на Міжнародному тиреоїдологічному конгресі восени 2012 року в Парижі усіма іншими тиреоїдними асоціаціями.

 Захворювання ЩЗ дуже поширені у світі – на них страждають не менше третини населення Земної кулі, зокрема в Україні на долю захворювань ЩЗ припадає понад 40% від усіх ендокринних захворювань. За статистичними даними більше 50% хворих з тиреоїдною патологією – це хворі з вузловими утвореннями ЩЗ. Ймовірність розвитку вузлів у кожної людини протягом життя становить 10%. Вузлові утворення ЩЗ виявляються сучасними методами практично у 4-6% населення Земної кулі, зокрема у 30% дорослого населення. Приблизно 50% всіх жінок мають вузлики в ЩЗ після 50 років, в більш пізньому віці ця цифра зростає до 70%. Чоловіки також схильні до цієї патології, проте у них вузли зустрічаються приблизно в 2,5-3 рази рідше. Слід зазначити, що 95% вузлів ЩЗ доброякісні і не несуть небезпеки для життя. Зниження функції ЩЗ розвивається у 2% людей, зокрема у 8% осіб старше 60 років. Зоб (збільшення розміру ЩЗ в обсязі, в т.ч. і за рахунок вузлів) в регіонах йодного дефіциту, до яких, на жаль, відноситься і наша держава, зустрічається у 10-30% населення. Аналогічна ситуація складається в більшості країн світу і число пацієнтів із захворюваннями ЩЗ вимірюється десятками мільйонів.

Щитоподібна залоза– один з самих великих органів ендокринної системи, виробляє гормони, що регулюють обмін речовин у організмі та впливають на зростання та розвиток організму. Гормони ЩЗ сприяють урегулюванню вживання кисня тканями організму, вони відповідають за нормальну роботу імунної системи (стимулюють її клітини, за допомогою яких організму приходиться боротися з інфекціями). Різні захворюваннях ЩЗ призводять або до зниження продукції гормонів ЩЗ (гіпотеріозу), або до підвищення (гіпертеріозу).

Захворювання ЩЗ небезпечні тим, що порушення в її роботі часто маскуються під симптоми захворювань інших органів, тому, нічого не підозрююча людина звертається за допомогою не до ендокринолога, а до інших спеціалістів.

Основний метод профілактики захворювань щитовидної залози – достатнє вживання йоду та селену з їжею. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, рекомендована добова норма йоду для дітей становить від 50мкг, для дорослих чоловіків і жінок – 150мкг. Для вагітних і годуючих мам цей показник збільшується до 200мкг. Найбільше йоду містять морепродукти (кальмари, креветки, мідії, риба,ікра, водорості, риб’ячий жир),яєчний жовток, гречані крупи, часник, цибуля, соя, спаржа, шпинат, гарбуз, курага, хурма, інжир, волоські горіхи, йодована сіль (особливо збагаченої йодатом калію – більш стійкий). Морепродукти рекомендовано вживати не рідше 2-3 разів тиждень. Слід пам’ятати, що нестача йоду на ембріональному етапі може викликати пошкодження мозку, розвиток косоокості, глухонімоти у плода, а також спровокувати викидень або передчасні пологи.

-Відмовтесь від тютюнопаління. Науково доведено, що у курців частіше зустрічається збільшена ЩЗ та тиреотоксичний зоб.

-Стежте за режимом дня.

-Позбавтесь від зайвої ваги. Доведено, що дифузний зоб – поширена проблема пацієнтів з надмірною вагою. Усуньте дефіцит рухової активності – ходіть пішки, займайтесь спортом, віддавайте перевагу активним видам відпочинку.

-Проводьте достатньо часу на свіжому повітрі.

-При виникненні інфекційних захворювань лікуйтесь вчасно. Оскіьки ЩЗ відповідає за нормальну роботу імунної системи, то її перевантаження може призвести до патологічних змін в її структурі.

-Навчиться протистояти психоемоційним навантаженням – стреси є найсильнішими провокаторами захворювань ЩЗ.

-Виділяйте достатньо часу для сну. Для дорослих чоловіків і жінок він повинен тривати не менше 8 годин, для дітей – 9-10 годин.

Всесвітній день щитоподібної залози має основні цілі:

Підвищення громадської поінформованості про проблеми, пов’язані із щитоподібною залозою (ЩЗ) і їх медико-соціальне значення.

Пропаганда програм профілактики та освітніх програм щодо патології ЩЗ та сучасних методів лікування.

Покращання обізнаності населення щодо поширення захворювань ЩЗ, методи їх раннього виявлення та доступність медичної допомоги.

У першу чергу Всесвітній день щитоподібної залози присвячений проблемам пацієнтів з патологією ЩЗ. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, серед ендокринних захворювань патологія щитоподібної залози займає перше місце.

Розвиток ендокринологічної науки й практики на Північній Буковині нерозривно пов’язаний з історією краю. Перші згадки про поширеність ендокринних захворювань в регіоні припадають на період його перебування у складі Австро­Угорської імперії. Зокрема, уродженець міста Czernowitz (Чернівці) санітарний лікар Арнольд Флінкер протягом 1907–1911 рр. опублікував серію робіт, присвячених поширенню, механізмам розвитку та особливостям перебігу ендемічного кретинізму в Буковинських Карпатах, а саме в повітовому центрі Wiznitz (Вижниця).

Флінкером детально описані окремі клінічні випадки захворювань. Результатом багаторічних досліджень Арнольда Флінкера стала видана у 1930 році у Лейпцигу монографія «Studien über Kretinismus» («Дослідження кретинізму»), що тривалий час слугувала основним джерелом інформації щодо цього захворювання для багатьох поколінь лікарів.

 Вже тоді на теренах Австро­Угорщини проблему йодного дефіциту вирішували шляхом йодування харчової солі. З початком перебування Північної Буковини у складі Румунії з 1918 року профілактика йододефіцитних захворювань припинилася.

 з 20 жовтня 1944 року Чернівецький медичний інститут із початком своєї діяльності стає науково­методичним і лікувально­профілактичним центром Буковини. З цього часу починається новий етап в історії розвитку ендокринології на Північній Буковині.

Починаючи з 1946 року в Чернівецькій області розгортається велика експедиційно­обстежувальна робота з вивчення поширення й тяжкості зобної ендемії. Із червня по вересень 1947 року Інститутом експериментальної й клінічної терапії АМН СРСР здійснена експедиція з вивчення ендемічного зоба в Прикарпатській Україні (М.Н. Фотієва, 1948 р.)

У березні 1948 року розпочала свою діяльність обласна зобна станція, яку очолив Х.Ш. Штерн. Тоді ж були виділені лікарі ­спеціалісти вузького профілю — ендокринологи. До того часу допомога хворим на ендокринну патологію надавалася терапевтичною службою в цілому.  Пусковим моментом для організації спеціалізованої служби стали результати масових обстежень населення області на зоб. У 1950 році зобна станція перейменовується на протизобний диспансер, що підкреслювало напрямок діяльності закладу. Тоді ж був організований при диспансері стаціонар на 25 ліжок. 50–60­ ті роки минулого століття були тим періодом, коли інтенсивно велася широка, багатоцільова робота щодо боротьби з ендемією зоба та профілактика цього захворювання.

У 1947, 1948 та 1952 роках АМН СРСР та Чернівецьким медичним інститутом організовуються експедиції в гірські райони з метою вивчення особливостей буковинської ендемії зоба. З’ясувалося, що ця патологія була чи не найтяжчою не тільки в Україні, але й у Європі. У деяких регіонах частка хворих на зоб становила від 49,6 до 59 % населення. Надзвичайно високою була й частота ендемічного кретинізму (П.Е. Рибалків, 1947; М.Н. Фатєєва, 1948; Ф.А. Баштан, 1949; Б.Б. Роднянський, Н.М. Шинкерман, 1955).

Поглиблене вивчення чернівецькими вченими причин зоба в його осередках показало, що поряд із дефіцитом йоду в продуктах харчування та воді значну роль відігравали жахливі на той час соціально­побутові умови життя місцевого населення. Результатом досліджень стала докторська дисертація Ф.А. Баштана «Роль гігіє­нічних факторів у етіології ендемічного зоба на Буковині» (1949 р.).  Подальше вивчення чинників зовнішнього середовища показало, що не тільки йод, а й інші макро­ (кальцій) та мікроелементи (марганець, кобальт, цинк) впливають на виникнення та перебіг ендемії зоба (М.М. Ковальов,1957).

Значний внесок у розуміння характеру змін у щитоподібній залозі в мешканців ендемічних районів зробили глибокі морфологічні дослідження, проведені на кафедрі патологічної анатомії інституту під керівництвом професора Наума Мойсейовича Шинкермана, яким у 1955 році захищена докторська дисертація на тему «Матеріали до патологоанатомічної і нормальної морфології щитоподібної залози в Буковинському ендемічному вогнищі зобної хвороби».

Колективи вчених низки кафедр Чернівецького медичного інституту досліджували патологію внутрішніх органів у хворих на ендемічний зоб, зокрема, вивчали серцево­судинну систему (П.М. Боряк, 1961; Е.А. Сологорська, 1962; С.А. Чуракова, 1962; В.С. Сходницький, 1953; І.І. Гречко, 1980), органи травлення (П.М. Вакалюк, 1959; Н.І. Герасименко, 1964; Г.А. Сорокін, 1968), дихання (Ю.І. Щедрин, 1962), біоелектричну активність кори головного мозку (О.М. Кліменко, 1966), функціональний стан кори надниркових залоз (О.З. Глібка, 1963), гіпофіза та яєчників (А.О. Дікштейн, 1956), біохімічні зміни в крові (Л.Н. Заманський, О.Д. Юхимець, І.К. Руснак, 1962, 1966; А.А. Савченко, 1967; П.І. Цапок, 1968), коагуляційний гомеостаз (С.М. Васкуленко, 1965), окиснювально­відновні процеси в тканинах (Л.Н. Заманський і співавт., 1964).

Отримані дані дозволили з’ясувати особливості буковинського зоба: переважання багатовузлових еутиреоїдних варіантів (Н.М. Шинкерман, 1953; М.М. Ковальов, 1958) та наявність у хворих значної супутньої патології. 

Визначення клінічно­морфологічних особливостей буковинського зоба дозволило суттєво покращити не тільки його діагностику, а й лікування. Розроблена та впроваджена в практику методика економної резекції щитоподібної залози при вузлових формах зоба, запропонована колишнім ректором Чернівецького медичного інституту (1952–1962), професором Михайлом Марковичем Ковальовим (1966), що набула значного поширення в клінічні практиці. Результатом його досліджень стала захищена у 1960 році докторська дисертація на тему «Матеріали до вивчення ендемічного зоба в Північній Буковині (Питання етіології зоба в світлі проблеми мікроелементів. Клініка і хірургічне лікування вузлових форм зоба)». Запропонований також патогенетичний метод консервативного лікування тиреотоксикозу (Х.М. Малінська, 1963).

Наукові та практичні розробки вчених медичного інституту в боротьбі з зобною ендемією перетворили Чернівці у провідний науковий центр. Більше того, вчені нашого закладу вивчали йододефіцитні захворювання не тільки на Північній Буковині, а й далеко за її межами. Зокрема, Г.І. Ходоровським у 1977 році захищена докторська дисертація на тему «Зоб у Замбії і роль статевих гормонів у фізіології щитоподібної залози».

Завдяки потужним спільним зусиллям представників чернівецької школи тиреоїдологів та працівників практичної охорони здоров’я з профілактики та лікування йододефіцитних захворювань вогнище зобної ендемії на Північній Буковині було практично ліквідоване.

У зв’язку зі зростанням поширеності йододефіцитних захворювань внаслідок послаблення впродовж тривалого періоду уваги до цієї важливої медико­соціальної проблеми вченими університету останніми роками активізувалася робота з вивчення тиреопатій у Карпатському регіоні. Наукові розробки присвячені вивченню механізмів розвитку, клінічно­-діагностичних особливостей, лікуванню та профілактиці тиреопатій, що перебігають на тлі інших патологічних станів, зокрема змін з боку серцево-­судинної системи (В.М. Гаврилюк, 2004); органів дихання (Л.Д. Тодоріко, 2010), травлення (А.А. Ілюшина, 2004; Т.В. Рева, 2012; К.А. Чимпой, 2012; І.І. Полянська, 2013), нирок (М.Д. Перепелюк, 1993; Н.В. Кривич, 1998; О.А. Оленович, 2004; А.А. Ходоровська, 2006); опорно­рухового апарату (Л.Д. Борейко, 2002; Л.О. Волошина, 2013), дерматологічних (О.І. Денисенко, 2006; Т.П. Височанська, 2010; Ю.П. Карвацька, 2013), гематологічних (В.М. Ходоровський, 2006), гінекологічних захворювань (Л.В. Попович, 2002; А.Д. Вітюк, 2003; Ю.В. Цисар, 2010), порушень вуглеводного обміну (К.Б.Х. Лажимі, 2002; Н.О. Абрамова, 2013) тощо. Також здійснені епідеміологічні дослідження (Н.В. Кроха, 2001; Л.В. Попович, 2002; А.В. Вацеба, 2004; В.М. Гаврилюк, 2004) та розроблені нові підходи до хірургічного лікування різних форм зоба (М.І. Шеремет, 2005; Я.В. Гирла, 2012). Наукові дослідження в цьому напрямі очолюють професори О.І. Денисенко, В.І. Паньків, Н.В. Пашковська, І.Ю. Полянський, Л.Д. Тодоріко, О.І. Федів.

Вагомий внесок в ендокринологічну науку та практику Чернівецької області зробив доцент Петро Мефодійович Ляшук, який за 50 років опублікував понад 450 наукових робіт.

Доцент Віталій Антонович Маслянко очолював курс ендокринології впродовж 14 років. Автор 143 наукових та навчально-­методичних праць, у тому числі 6 монографій та 8 навчальних посібників..

У 1963 році започаткована обласна асоціація ендокринологів, яку очолювали професори Я.Д. Кіршенблат, Г.І. Ходоровський, доценти Б.Б. Роднянський, П.М. Боднар, П.М. Ляшук.

Матеріал підготувала провідний бібліотекар Сівашова О.

Рекомендована література

(з фондів бібліотеки БДМУ)

1. Абрамова Н. О., Пашковська Н. В. Порушення тиреоїдного гомеостазу при метаболічному синдромі: монографія. Чернівці: Медуніверситет, 2015. 136 с.
2. Білоус І. І., Пашковський В. М., Павлович Л. Б.  Неврологічні порушення при захворюваннях щитовидної залози: монографія. Чернівці, 2016. 116 с.
3. Паньків І. В., Піддубна А. А. Йододефіцитні захворювання. Ендемічний зоб: монографія. Чернівці: БДМУ, 2018. 110 с.
4. Павлович Л. Б., Пашковська Н. В., Маслянко В. А., Білоус І. І. Фітотерапія захворювань щитовидної залози: монографія.  Чернівці: БДМУ, 2014. 155 с.
5. Пашковська Н. В., Паньків І. В., Піддубна А. А.  Функціональний стан щитоподібної залози у хворих на цукровий діабет: монографія. Чернівці: БДМУ, 2019. 146 с.
6. Сорокман Т. В., Сокольник С. В., Черней Н. Я., Молдован П. М. Поєднана патологія шлунково-кишкового тракту та щитоподібної залози у дітей: монографія. Чернівці: БДМУ, 2019. 215 с.
7. Білоус І. І., Пашковський В. М., Павлович Л. Б.  Неврологічні порушення при захворюваннях щитовидної залози: монографія. Чернівці, 2016. 116 с.
8. Павлович Л. Б., Пашковська Н. В., Маслянко В. А., Білоус І. І. Фітотерапія захворювань щитовидної залози: монографія. Чернівці: БДМУ, 2014. 155 с.
9. Рак щитовидной железы. Эпидемиологические, радиобиологические и иммуноэндокринологические аспекты с обоснованием иммунотерапии: монография / под ред.: Ю. А. Гриневича, А. А. Чумака. Київ: Здоров’я, 2011. 208 с.
10. Сорокман Т. В., Сокольник С. В., Черней Н. Я., Молдован П. М. Поєднана патологія шлунково-кишкового тракту та щитоподібної залози у дітей: монографія. Чернівці: БДМУ, 2019. 215 с.
11. Невідкладна ендокрилологія: діагностика та лікування = Endocrine emergences: Diagnosis and Management: навч. посіб. / уклад.: Н. В. Пашковська, О. А. Оленович, А. М. Урбанович. 3-є вид. Чернівці: Медуніверситет, 2021. 97 с.
12. Нечитайло Ю. М., Буряк О. Г., Нечитайло Д. Ю., Шкробанець І. Д.  Ендокринна система у дітей: навч.-метод. посіб. / заг. ред. Ю. М. Нечитайла. 2-е вид., перероб. та доп. Чернівці: БДМУ, 2012. 124 с.
13. Ендокринна патологія у віковому аспекті: мат. наук.-практ. конф. з міжнар. участю (Харків, 23-24 листопада 2017 р.) /під ред.        Ю. І. Караченцева, О. В. Козакової, Н. О. Кравчун. Харків, 2017. 118 с.
14. Пашковська Н. В., Павлович Л. Б., Піддубна А. А. Основи діагностики, лікування та профілактики основних ендокринних захворювань: навч. посіб. Чернівці: Місто, 2018. 127 с.
15. Основи патологічної фізіології: у 3 т. / за ред. О. О. Богомольця. Київ: Всеукр. акад. наук, 1935. Т. 2. Патологія обміну речовин і енергії. Втома. Патологія ендокринних залоз. Патологія нервової системи. Вчення про конституції і діатези. 915 с.
16. Пашковська Н. В., Павлович Л. Б., Піддубна А. А. Основи діагностики, лікування та профілактики основних ендокринних захворювань: навч. посіб. 2-е вид. доп. Чернівці: Місто, 2019.  156 с.
17. Пашковська Н. В., Павлович Л. Б., Піддубна А. А. Основи діагностики, лікування та профілактики основних ендокринних захворювань: навч. посіб. 3-є вид. Чернівці: БДМУ, 2020. 128 с.
18. Сорокман Т. В., Сокольник С. В., Д. Р. Андрійчук. Невідкладна допомога при найбільш поширених соматичних та ендокринних хворобах у дітей = Emergency and Intensive care by most Common Somatic and Endocrine Diseases in Children : посібник. Чернівці, 2019. 63 с.
19. Нечитайло Ю. М., Буряк О. Г., Нечитайло Д. Ю., Шкробанець І. Д. Ендокринна система у дітей: навч.-метод. посіб. / заг. ред.  Ю. М. Нечитайла. 2-е вид., перероб. та доп. Чернівці: БДМУ, 2012. 124 с.
20. Каспрук Н. М., Коваль Г. Д., Ляшук Р. П., Марчук Ю. Ф. Практикум з клінічної імунології та алергології для студентів 5-го курсу медичного факультету. 2-е перевид. Чернівці: БДМУ, 2021. 128 с.
21. Павлович Л. Б. Лікарські рослини в ендокринології: монографія. Чернівці, 2016. 195 с.
22. Досягнення та перспективи експериментальної і клінічної ендокринології (16 Данилевські читання): матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю (Харків, 2-3 березня 2017 р.) / за ред. Ю. І. Караченцева, О. В. Козакова, Н. О. Кравчун. Харків, 2017. 126 с.
23. “Українська школа ендокринології”, наук.-практ. конф. з міжнар. участю (62; 2018; Харків). “Українська школа ендокринології”, 62 наук.-практ. конф. з міжнар. участю: збірник (Харків, 7-8 червня 2018 р.) /за ред. Ю. І. Караченцева, О. В. Козакова, Н. О. Кравчун. Харків, 2018. 240 с.
24. Каспрук Н. М., Коваль Г. Д., Ляшук Р. П., Марчук Ю. Ф. Практикум з клінічної імунології. перевид. Чернівці: Місто, 2020. 122 с.