Найвідомішою і найбільш важливою історичною подією, яка відбулася під Хотином в XVII столітті, була війна 1621 року між турками та поляками, які володіли тоді величезною територією України й у якій вирішальну роль зіграли українські запорозькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним. Хотинська битва стала апофеозом військової слави гетьмана Сагайдачного, але заразом і лебединою піснею, позаяк він дістав поранення, від якого вже не одужав і невдовзі помер.

         Воєнні дії розпочала Туреччина з метою загарбання польських і українських земель. У Цецорській битві 1620 польські війська були вщент розгромлені турецькою армією. Під час битви загинув коронний гетьман Станіслав Жолкевський, частина польських воєначальників потрапила у полон.

Навесні 1621 султан Осман II, зібравши понад 150-тисячну армію з 60 гарматами, 4 бойовими слонами, великою кількістю верблюдів, мулів, коней, рушив на Молдову. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Опинившись у катастрофічному становищі, польський уряд звернувся про допомогу до всіх монархів Європи, але її не отримав. Підтримка була тільки з боку українського козацтва.

Розуміючи, яку небезпеку становить турецько-татарська агресія не лише для польських земель, але і для України та всієї Європи, козаки вирішили прийняти пропозицію сейму про спільну боротьбу проти турків. 15–17 червня 1621 в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася козацька рада, що висловилася за негайний виступ козацького війська у похід. Рада також прийняла рішення вислати до Варшави делегацію на чолі з Петром Сагайдачним та єпископом Йосифом Курцевичем-Коріятовичем, яка мала добитися від польського уряду відновлення вищої православної ієрархії в Україні.

Водночас козацьке військо (41 тис. чол.) на чолі з гетьманом Я. Бородавкою вирушило у Молдову назустріч турецько-татарській армії. Коронна армія, яка налічувала 30 тис. чол. під командуванням литовського гетьмана Карла Хоткевича, розташувалася навпроти Хотина. Незабаром туди з боями підійшли козаки. Після усунення з гетьманства Я. Бородавки, настроєного вороже до поляків, і обрання гетьманом П. Сагайдачного українське військо з’єдналося з польською армією під Хотином.

Ще з 23 вересня 1621 турецько-татарські частини повели запеклі атаки на козацький табір. Втрати противника в цих боях становили 20 тис. чол.

Відбивши один із штурмів, козаки перейшли у контрнаступ і, увірвавшись до табору ворога, знищили майже всі гармати. 28 вересня турецько-татарські підрозділи розпочали генеральний наступ на позиції українсько-польських військ, проте фланговими ударами козацьких полків були зупинені. Втративши бл. 80 тис. чол. і не досягнувши жодного успіху, турецьке командування змушене піти на переговори та укладення мирного договору. Хотинська битва, що тривала до 29 вересня завершилась перемогою об’єднаної українсько-польської армії. 8 жовтня між Туреччиною і Річчю Посполитою укладено Хотинський мир 1621.

Загалом умови Хотинського миру були вигідні для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов’язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини.

Парадоксально, але факт: козацтво, яке своїм безприкладним героїзмом, великою мужністю і самопожертвою не тільки врятувало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини та, значно послабивши останню, примусило її відмовитися від планів завоювання Європи, не отримало від своєї перемоги жодних здобутків.

Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення коронного війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону виходити в Чорне море.

Підступність польського уряду, а також отримане на початку війни поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квітня 1622 р., заповівши перед тим усе своє майно українським братствам Києва і Львова на благодійні, релігійні та просвітницькі цілі.
За талант і мужність Сагайдачний одержав з рук королевича Владислава  нагороду за успішні дії під Хотином – нагородний меч, інкрустований золотом і діамантами із зображенням сцен суду Соломона і бою античних воїнів, що повинно було алегорично вказувати на мудрість і військові доблесті гетьмана Сагайдачного.

На мечі був напис на латині:“Владислав (в дар) Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа “. Вручений меч став справжнім лицарським символом гетьмана.

Ця зброя зберігається і донині. Він знаходиться в Кракові в музейному комплексі королівського замку на Вавелі у Державній колекції мистецтв — під інвентарним номером і назвою “Меч гоноровий П.К.Сагайдачного, гетьмана козацького”.

На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам’яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.

Хотинська битва справила сильне враження на всі народи. На далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей – повість “Ярошенко”. Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі “Людолови”. Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі та слави. Петру Конашевичу-Сагайдачному присвячена драма П. Куліша «Сагайдачний», В. Рогожи «Запороги. Роман Перший. Петро Сагайдачний», Вацлава Потоцького «Війна Хотинська», дума Юзефа Залєського. «Чайки.

Спів запорожців під час повернення з виправи морської Конашевича». Петро Сагайдачний оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Зокрема у відомій пісні «Ой на горі та женці жнуть» є наступні рядки:

А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
“Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний! 

І сьогодні славетний гетьман України продовжує своє життя в споруджених пам’ятниках, меморіальних дошках на будинках і назвах вулиць, його ім’я з гордістю носять флагманський корабель Військово-Морських Сил України СКР «Сагайдачний» і Військовий інститут імені П. К. Сагайдачного при Національному університеті «Львівська політехніка», а його мужність, героїзм, обізнаність з військовою справою є взірцем для воїнів Збройних Сил України у служінні українському народові та Батьківщині. Петро Конашевич-Сагайдачний — це одна з тих світлих постатей, яка назавжди залишиться в народній пам’яті.

1. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні: про славетну історію Запорозької січі. Київ: Дніпро, 1991. 238 с.: іл.
2. Апанович О.М. Розповіді про запорозьких козаків. Київ: Дніпро, 1991. 335 с. 
3. Брехуненко В. Війни українських козаків з Росією до часів Богдана Хмельницького. Київ, 2007. 64 с.
4. ГетьманиУкраїни: історичніпортрети: збірник. Київ, 1991. 216 с.: іл.
5. Гуржій О. І., Чухліб Т. В. ГетьманськаУкраїна: в 15 т. Т. 8 / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. Київ: Альтернативи, 1999. 304 с.: іл. (Українакрізь віки).
6. Загірня М. Гетьман Петро Сагайдачний: історичне оповідання. Київ, Дніпро, 1991. 95 с.
7. Замлинский В. А. БогданХмельницкий.Москва: Мол. гвардия, 1989. 336 с.: ил. (Жизнь замечат. людей. Серия биографий; вып. 9(698)).
8. Історичні постаті України: Іст. нариси / Упоряд. та авт. вст. ст. О.В.Болдирєв. Одеса: Маяк, 1993.384 с.
9. КоваленкоГ.Українська історія. Київ: Велес, 1993. 176 с.: іл. (Наше    минуле).
10. Комарницкий С. И.ИсторияУкраины: учеб.-метод. пособие / М-во      здравоохр. Украины, Черновиц. гос. мед. ин-т. Черновцы, 1996. 96 с.: ил.
11. Комарницький С. І.Хотинськаепопея: (з історії Хотинської війни 1621 року). Чернівці: Золоті литаври, 2000. 205 с. 
12. Леп’явко С. “Рятівники від турецької хмари”. Запорожці і Хотинська війна 1621 р. Київ, 2013. 64 с.
13. Маковей О.С. Ярошенко: іст. повість. Київ: Дніпро, 1967. 287 с.: іл.
14. Скоропадський П. Спомин: факти з історїї громадянської війни в Україні. Київ: Україна, 1992. 112 с.
15. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Київ: Лебідь, 1993. 504 с.
16. Смолій В. А., Степанков В. С.Українськанаціональна революція ХVII ст.: (1648-1676 рр.). Т. 7. Київ: Альтернативи, 1999. 352 с.: іл. (Україна крізь віки).
17. Субтельний О. Історія України. 3-є вид., випр. та доповн. Київ: Либідь, 1993. 720 с.
18. Тулуб З. П. Людолови: іст. роман. Т. 1. Київ: Дніпро, 1988. 470 с. (Бібліотека історичної прози).
19. Тулуб З. П.Людолови: іст. роман. Т. 2. Київ: Дніпро, 1988. 571 с. (Бібліотека історичної прози).
20. Хотинськавійна 1621 р. / Г. Грабянка, С. Величко, Й. Мюллер та ін. Київ,     1991. 240 с.: іл. (Часи козацькі).
21. Хоткевич Г. Двагетьмани. Київ: Дніпро, 1991. 107 с.
22. Чайковський А. Я.Сагайдачний: іст. роман у 3 кн. / упоряд., авт. передм. та приміт. В. В. Яременк. Київ: Варта, 1993. 573 с.
23. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків 1471-1734 : У 3 т. Т. 1 / пер. з рос. І. І. Сварника. Львів: Світ, 1990. 316 с.: іл
24. Яворницький Д. І.Історія запорізьких козаків 1471-1734 : У 3 т. Т. 2 / пер. з рос. І. І. Сварника. Львів: Світ, 1990. 388 с.: іл. 
25. Яворницький Д. І.Історія запорозьких козаків: у 3 т. Т. 3 / редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін.; Акад. наук УРСР, Археограф. комісія, Ін-т історії. Київ: Наук. думка, 1990. 558 с. (Пам’ятки історичної думки України).

                                      Інформацію підготувала бібліотекар І кат. Орися Ляшенко