Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

ХОДОРОВСЬКИЙ Георгій Іванович

            Народився 1938 року в с. Товтри Заставнянського району Чернівецької області. З 1955 по 1961 рік студент, з 1961 по 1964 роки аспірант кафедри нормальної фізіології Чернівецького державного медичного інституту (ЧМІ).У 1965 році захистив кандидатську, в 1988 році – докторську дисертацію. Доктор медичних наук, професор. З 1964 року працює в ЧМІ (сьогодні Буковинський державний медичний університет – БДМУ) асистентом, доцентом, завідувачем кафедри фізіології (з 1980 року), проректором з наукової роботи (1977-1987рр.), професором кафедри фізіології ( з 2005р. по д.ч.). Депутат Верховної Ради України (1990-1994рр.) і Чернівецької міської ради 4-х скликань. З 2003 року професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. З 1969 року по 1973 роки доцент кафедри фізіології університету Замбії, голова профкому Посольства СРСР в Замбії, керівник експедиції ВООЗ, член редколегії журналу ЮНЕСКО ‘ Health “. З 1987 по 1989 роки радник ректора Кабульського медичного інституту, міністра охорони  здоровя Афганістану. З 1993 по 1998 роки перший Посол України в республіці Індія. Указом Президента України присвоєно по життєво дипломатичний ранг – Надзвичайний і Повноважний Посол України, занесений до “ Української дипломатичної енциклопедії “ і до Золотої книги ділової еліти України. Автор понад 300 публікацій з проблем біології і медицини, міжнародних відносин. Автор і співавтор 12 монографій, навчальних посібників і збірки поезій.

 

 За тремя морями
Мы ходим за три моря,
Ищем дуб у Лукоморья,
Где мудрый кот ученый,
Заветный идол золоченый,
Где тигры, белые слоны
И круглый год цветы.
За надеждами, мечтами
Не знаем, что мы сами
Друг для друга боги
И важны лишь те дороги,
Что в наших душах и сердцах
И тех словах, что на устах.
…Что там, за тремя морями?
Лишь те мечты, что придумали сами.
         г. Дели 14.02.1996

 

Куди сховалося кохання

Може, в краплях роси,
Щоб під сонцем співали,
А під лезом коси
Лиш водицею стали.
 
Чи в оті пелюстки,
Що цвіли у колоссі,
Перейшли крізь роки
Сивиною в волосся.
 
Може, в чарах ночей.
Коли « ні » шепотіла,
Відкривати очей
Глибину не хотіла.

До світлої долі

Доле моя, доле,

Біла ти голубко,

Полетімо в поле,

Де лиш незабудки,

Де гудуть Карпати,

В пахощах малина,

В хащах листопади,

В ягодах калина.

Клекоти лелеки,

Тут понад грибами,

На плаях далеких

Пісні з сопілками.

Де і Прут, й Черемош,

Ожинові схили,

Молоді джерела –

Батьківщина мила.

Доле моя, чічко,

Що зросла із плаєм,

Подаруй усмішку

Зі світанних далей.

               

Делі, вересень 1993

Мальви й чорнобривці
Дочекалась мама літа –
Зацвіли ласкаві квіти.
Мовби райдуги – струмочки
Милі сини і дочки.
Ой розсіялись по світу
Пелюстками квіти діти:
Маки всі – в чиєсь волосся,
А волошки – між колосся,
Чорнобривці – кров’ю – в полі
Обагрилися в неволі…
На курній дорозі мальви –
Одинокі сиві мами.

Париж, жовтень 1992
Хай квіти ніколи не вянуть 
Вирвані кимось із примхливої волі…
Тужать в розкішнім хатнім вазоні,
Час проминає і гнуться голівки
До холодної тиші долівки
Час проминає, спішить до зими.
Ні, то не час! То минаємось ми…
Квіти? Може тоді на весні
Навіть не мав би до вас доторкатись…
Тільки одне залишилось мені:
Вас хоч в уяві щодня малювати?

Чернівці, жовтень 1986
Не ховай усмішку
Ми вчора ще усміхались,
В кулаки не ховали тепло.
Сьогодні з нами щось сталось
І смутком на серце лягло.
Не ховай себе у собі,
Будь ромашкою в полі
І даруй пелюстинку-радість
У вінок чиєїсь долі.

м. Делі
***
Я був, є і ще буду
У світі, на цій землі.
Радості світлої зичу вам люди,
Собі забираю жалі.

м. Делі 04.03.98
В минуты тревог и раздумий
В минуты тревог и раздумий
Совета ищу у тебя.
Секунды удач и успеха
Всегда берегу для тебя.
В мгновенье восторга земного
Живу я лишь после тебя.

Кабул, 1987-1989
Розлука
Колись відійде ця розлука,
Край неба замовкне гроза…
Нарешті зупиниться мука,
Розквітне лиш радість-сльоза.
Коли ти будеш зустрічати,
У серце добро поклади.
Жіноче тепло – наче свято –
Жадане на світі завжди.
Візьму в свої руки,
Твої руки,
Порину в солодкі долоні
З гіркотного смутку розлуки –
У теплі пелюстки червоні.

м. Делі
Знаку зодиака
Икс лет тому назад
Звезда зажглась Вселенной
Бог дал ей благодать,
Лик необыкновенный.
Сейчас она в зените,
Светит людям и мне.
Небесные силы,
Вы ее берегите
В нелегкой судьбе.
И ты, Зодиак,
Будь к ней благосклонен,
Замени ей чашу со злом
На двойную с добром.

 Дели, июнь 1993

***
Давно с тобой не встречались,
Не смотрели друг другу в глаза,
Щекой к щеке не прикасались,
И время стерло наши голоса.
Еще пока цветные видим сны,
И каждый раз нам они дороже
Наяву до боли волнуемся мы,
Что и они исчезнут тоже.
Храни, я сам себе твержу,
Те чувства, звуки и мгновенья,
Они ведь жизнь питают.

А умрут –
Угаснем мы без промедленья.

Моим коллегам
Он ветру навстречу стремился,
Плечом разрезая стужу.
Ветер неистово злился,
Забираясь холодом в душу.
Там, где-то за снежною мглою
Девочка жаром пылала.
Добраться ценою любой,
Пока смерть ее не достала!
Усталой рукой он ловит биение пульса, –
« Таблетки, микстуры, покой », –
и глазами ей улыбнулся.
Вскоре девочка на ноги встала.
Месяцы, годы прошли
И часто врача вспоминала – глаза, что
жизнь принесли.
Не пишут улыбок в рецептах,
В аптеках не выдают.
Но люди не фармакосредствам –
Предпочтенье улыбке дают!

Черновцы, 1960
Философия в цвете
Белый цвет – это свет начала жизни,
нежность цветущего сада,
радость невесты наряда.
Он в сознанье и сердце
с того первого взгляда,
что мне подарила ты.
Белый цвет –
это холод взгляда и снега,
льдом сковавших мечты,
да память, где лишь ты,
будто белый саван
у жизни последней черты.
В день тридцатилетия
Уже не время разбрасывать камни,
Пора раздумий о том, что « до »
и что « после ».
Войти в ту же воду реки
невозможно дважды,
Зачать такую себя дано лишь однажды,
Родить себя можно, но числом конечным,
Жить в этом мире тебе даровано вечно.

г. Дели 04.10.1997г.
***
Вкус дикого меда неведом,
Пока не коснется пчелиного жала.
Цвет эдельвейса под небом
Увидишь, лишь изранив тело о скалы.
Сладость губ, как трофей победы,
Познаешь через сердечные раны.
                                     г. Дели
***
Твої губи цілую досхочу,
Бо тебе лиш на світі я хочу.
Тіло губами лоскочу
Бо тільки тебе я хочу.
Ти в насолоді заплющила очі,
Нечутно щось шепочеш.
У напрузі гарячої плоті
Ми сьогодні… І будемо потім.
***
У перший місяць зими,
що зветься іменем грудень,
Далеко ще так до весни,
а радість уже наповнює груди.
Тому що іній пухнастий
прикрив наготу оголених віток,
а мороз такий передчасний
намалював на склі гарні-прегарні квіти.

« Хмільник » 20.12.07
 
 
Дідова груша
У долині широкій
Явір прихилився
До скелі високої.
У водах потоку
Верба виглядає
Долю свою синьооку.
Де кінчаються скелі
Батькова хата
Із садом обнялась.
Коло самої брами
Червона калина –
Молодість мами.
Над порогом біля стріхи
Гніздо ластівчине –
Радість дітям і утіха.
Посеред нашого двору
Дідова груша ще родить.
…Там вісь Землі проходить.
Літо 1996, с. Товтри на Буковині

День почты
Каждую субботу в семнадцать
У меня вырастают крылья,
И я лечу искупаться
В глубинах очей твоих синих.
Ловлю журчанье слов,
Ресниц таинственную тень,
И каждый раз меня вновь
Манит их ласковая сень.
Чувствую запах твоих волос
С серебром паутинок.
Лукавый взгляд – как вопрос.
Вижу горечь слезинок.
И уносятся в горную даль
Стоны земли распятой…
И сладкий вздох, и печаль,
И невозможность объятий…

                         

    Із щедрого голосу серця
 
На порозі третього тисячоліття, коли, здається, марнотна метушня вилущує з багатьох душ усе людське, направду важко зустріти щире Слово, добре Слово, чутливе Слово…
Лірик Георгій Ходоровський не намагається вразити читача, свого співбесідника, ряснотою несподіваних метафор чи вишуканих порівнянь…
Він просто й довірливо виповідає почуття, думки – аж начеб нічого і ні від кого не приховує за рядками. Напевно знає своє покликання – ділитися із іншими земними радощами, а забирати усі жалі. А ще – не тільки співіснувати з людьми, а й плекати мудрість співжиття, як вісь Землі – дідову грушу посеред родинного двору.
Груша – родить! І – щедро дарує свої духм’яні плоди.

***
Коли мене не буде в цім вимірі
Все одно в бурхливім вирії
Пристрастей, сліз і радощів
З вами розділю зліт і щем душі.