Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Пахмурний Борис Андрійович

Пахмурний Борис Андрійович

доктор медичних наук. професор,

завідувач кафедри патологічної фізіології

Основні дати життя і діяльності

15.12.1931р. – народився в с.Станіслав Херсонської області. 
1937р. – сім’я переїхала до Одеси. 
1941-1945 рр. – під час війни сім’я переїжджає до с.Келегеї Херсонської області 
1945р. – після закінчення війні сім’я повертається до Одеси. 
1945-1955рр. – навчається в Одеському медичному інституті. 
1956-1966рр. – працює на кафедрах нормальної фізіології та фармакології Барнаульського медичного інституту. 
1962р. – захищає кандидатську дисертацію. 
1966р. – обирається за конкурсом на посаду завідувача кафедри патологічної фізіології Чернівецького медичного інституту.
1969р. – успішно захищає докторську дисертацію. 
1971р. – присвоєне вчене звання «Професор». 
1971-1974рр. – працює за сумісництвом проректором з наукової роботи інституту.
1974р. – занесений на дошку Пошани інституту. 
1975р. – нагороджений значком «Отличник здравоохранения». 
1980р. – професор Пахмурний Б.А. звільняється з посади завідувача кафедри патофізіології Чернівецького медичного інституту.
1981 р. – переїжджає до Одеси, де працює на посаді завідувача лабораторії НДІ гігієни водного транспорту.
1983р. – у розквіті творчих сил Борис Андрійович раптово помер.


Кроки поступу та наукова діяльність

    Тридцяті роки ХХ століття увійшли в історію як «епоха колективізації» – руйнування багатовікового укладу селянського життя, виробництва, звичаїв, культури. 
    На початку цієї епохи і народився майбутній професор, Вчений з великої букви і просто чудова людина – Борис Андрійович Пахмурний. Сталася ця подія 15 грудня 1931 року в сім’ї сільських інтелігентів – лікаря Андрія Терентійовича та вчительки біології Оксани Іванівни Пахмурних у селі Станіславі, що на Херсонщині. 
    У 1937 році сім’я переїхала до Одеси, де майбутній вчений стає на першу сходинку свого наукового шляху – йде до першого класу школи № 35. 
    У 1941 році в життя людей увірвалася друга світова війна і внесла свої жорстокі корективи. Батька мобілізують до Радянської армії, а мати з двома дітьми (у Бориса Андрійовича був ще брат) покидає велике голодне місто і знову їде в херсонське село Келегеї Алтайського краю, де і живе з дітьми на тимчасово окупованій ворогом території. 
    Після війни сім’я знову поселяється в м. Одеса, де Борис закінчує десятирічну СШ № 107 і в цьому ж році поступає до Одеського медичного інституту. По закінченні інституту двадцятивосьмирічний лікар їде на Алтай і працює в царині практичної медицини. Він працює лікарем станції швидкої допомоги, а потім хірургом санчастини УВС м. Барнаула. Однак, поклик до наукових досліджень був настільки потужний, що Борис Андрійович приходить у лабораторію професора Берхина Юхима Борисовича, видатного дослідника водно-сольового обміну, фармаколога. З цього часу починається його безпосередня наукова діяльність. 
    З жовтня 1957 року він працює асистентом професора Берхина Ю.Б., виконує кандидатську дисертацію на тему: «Влияние некоторых фармакологических веществ на функцию интактной и денервированной почек» і 11 червня 1962 року на спеціалізованій раді Томського медичного інституту успішно її захищає. 
    У жовтні 1964 року наказом ректора Алтайського медичного інституту Борис Андрійович Пахмурний призначений виконуючим обов’язки завідувача кафедри патологічної фізіології цього інституту, а в березні 1966 р. – обраний на посаду доцента. 
    У 1965 р. завідувач кафедри патологічної фізіології Чернівецького медичного інституту доцент Л.М.Очеленко отримав вчене звання професора і виїхав на роботу в Ростов- на -Дону. На цю вакансію було оголошено конкурс, в якому взяв участь доцент Пахмурний Б.А. і переміг. Отже, з 20 грудня 1966 року його було обрано за конкурсом на посаду завідувача кафедри патофізіології. 

Кафедра патологічної фізіології на чолі з Б.А.Пахмурним


Саме на кафедрі патофізіології Чернівецького медичного інституту Б.А. Пахмурний розпочинає роботу над докторською дисертацією на тему: «О механизме действия сердечных гликозидов на функцию почек и водно-солевой обмен» і у 1969 році успішно її захищає.
    У 1971 році ВАК СРСР затверджує доцента Пахмурного Б.А. у вченому званні «Професор» на кафедрі патологічної фізіології Чернівецького медінституту. 
    За клопотанням ректорату від 03.05.71р. професор Пахмурний Б.А. був призначений проректором з наукової роботи. 
    18 березня 1974 року за власним бажанням наказом № 135Л по Міністерству охорони здоров’я УРСР Б.А. Пахмурний був звільнений з посади проректора з оголошенням йому подяки за сумлінну працю. Наказом по інституту № 350 від 04.11.74р. за сумлінну працю і високі показники в роботі, активну участь у громадському житті професор Пахмурний Б.А. занесений на дошку Пошани інституту. 
    Такі основні етапи службової кар’єри професора Б.А.Пахмурного. 
    Борис Андрійович Пахмурний запрошував викладачів на свої заняття, навчаючи у такий спосіб майстерності викладання патофізіології. Його лекції привертали увагу не лише студентів, а й практикуючих лікарів. Він володів аудиторією завдяки широкому використанню відомого педагогічного прийому «Не здивуєш – не навчиш». І він дивував слухачів своїм розумом, ерудицією, загальною культурою, співставленням протилежних поглядів, парадоксами, абсолютним володінням матеріалу. Він любив студентів і вони відповідали йому взаємністю. 
    На кафедрі створюється студентський науковий гурток. У подальшому більшість його членів стали докторами і кандидатами наук. Це професори Ю.І. Іванов, Г.І. Кокощук, А.І. Гоженко, О.О. Свірський, М.Г. Триняк, кандидати наук В.О. Кабашнюк, І.М. Рудик, Т.В. Стрикаленко, В.В. Парафенюк та інші. 
    Наукова тема, що розроблялася професором Б.А. Пахмурним і його учнями, на тривалий час стала однією з провідних в інституті. 
    У червні 1980 року професор Пахмурний Б.А. за власним бажанням звільняється з посади завідувача кафедри патофізіології Чернівецького медичного інституту, і будучи обраним за конкурсом на посаду завідувача лабораторії НДІ гігієни водного транспорту, переїздить до Одеси. 
    У травні 1983 року у розквіті творчих сил Борис Андрійович раптово помер. Йому було всього 52 роки. 
    Завдяки зусиллям професора Б.А. Пахмурного, на кафедрі в Чернівецькому медичному інституті та і в цілому в Україні, були створені засади нового наукового напрямку – патофізіологія нирок та водно-сольового обміну. Найбільш активно цей напрямок в Україні розвивається учнями професора Пахмурного Б.А. Для порівняння: у 2000 році відбулися чергові конгреси патофізіологів України та Росії. У матеріалах російського з’їзду була опублікована одна робота з питань патофізіології нирок, а в тезах учнів школи професора Б.А. Пахмурного були представлені 11 робіт, причому основна кількість з Чернівців та Одеси. 
    Той факт, що ІV Всесоюзна конференція з патофізіології нирок та водно-сольового обміну (1974) відбулася у Чернівцях, вперше в Україні, є прямим наслідком визнання праць кафедри патологічної фізіології і, в першу чергу, ролі професора Пахмурного Б.А. у цьому науковому напрямку. 
    Внутрішня самодисципліна, висока працездатність, цілеспрямованість, помножені на талант дослідника, дозволили йому за короткий вік, що виділив йому Бог, зробити дуже багато. 
    Його світла пам’ять, науковий спадок, плодотворність ідей продовжують надихати учнів Бориса Андрійовича і всіх, хто його знав, на нові наукові і педагогічні здобутки. 

 
 
 
 
 
 
 
 
Остання лекція Б.А.Пахмурного в ЧМІ
(травень, 1980 р.) 

    Борис Андрійович Пахмурний вніс істотній внесок в історію розвитку кафедри патологічної фізіології, позитивно був налаштований щодо створення клінічної патофізіології. Його публікації, наукові ідеї співзвучні з сучасною головною метою перспективи розвитку навчально-методичної роботи кафедри патофізіології БДМУ, яка полягає у підготовці спеціалістів, здатних в умовах практичної охорони здоров’я клінічно мислити, оперативно приймати рішення як у типових, так і в нестандартних ситуаціях. При цьому патологічна фізіологія, як теоретичний фундамент медицини повинна відігравати провідну роль у формуванні в студентів основ клінічного мислення та виконувати функцію методології клінічних дисциплін з акцентом проведення практичних занять на провідне напруження таких сфер людської свідомості, як мислення та інтелект. 
    Борис Андрійович був і залишається в пам’яті людиною, вченим від Бога, який завжди готовий зрозуміти і допомогти словом та ділом усім, хто цього потребує. 

Наукова  спадщина професора ПАХМУРНОГО Б.А. 
Пахмурный Б.А. Влияние некоторых фармакологических ве­ществ на функцию интактной и денервированной почек: дисс. … кандидата медицинских наук / Пахмурный Борис Андреевич . – Барнаул, 1961.
Пахмурный Б.А. О механизме действия сердечных гликозидов на функцию почек и водно-солевой обмен: дисс. … доктора мед. наук / Пахмурный Борис Андреевич. – Черновцы, 1969.
 
Пахмурный Б.А. О механизме действия сердечных гликозидов на функцию почек и водно-солевой обмен: автореф. дисс. …на соискание учен. степени доктора мед. наук / Пахмурный Борис Андреевич. – Новосибирск, 1969.
 
1. Пахмурный Б.А. Влияние аминазина на мочеотделение/Б.А.Пахмурный // Третья годичная сессия Алтайского медицинского института. – 1959.
2. Пахмурный Б.А. Влияние некоторых гормональных препаратов (питуитрин, адреналин) на функцию интактной и енервированной  почек/Б.А.Пахмурный // Материалы УШ Всесоюзной конференции фар­макологов. – Тбилиси, I960.
3. Пахмурный Б.А. Влияние аминазина на функцию почек / Б.А.Пахмурный, Е.Б Берхин. // Фармакология и токсикология. – 1960. – № 5.
4. Пахмурный Б.А. О механизме действия сальсолина на мочеотде­ление  / Б.А.Пахмурный // Фармакология и токсикология. – 1961. – № 2.
5. Пахмурный Б.А. Реакция интактной и денервированной почек на введение новокаина и аминазина/Б.А.Пахмурный//Материалы IX Всесоюз­ной конференции фармакологов. – Свердловск. – 1961.
6. Пахмурный Б.А. К механизму действия ацетилхолина на моче­отделение/ Б.А Пахмурный //Физиологический журнал СССР. – 1961. – №4. – С.479-482.
7. Пахмурный Б.А. Влияние денервации почки на некоторые пока­затели ее деятельности/Б.А. Пахмурный //Сборник докладов второй научой конференции физиологов биохимиков и фармакологов Сибир­ского объединения, посвященной XXII сьезду КПСС. – Томск. – 1961.
8. Пахмурный Б.А. Фильтрационно-реабсорбционная функция денервированной почки в обычных условиях и при действии неко­торых нейротропных веществ / Б.А.Пахмурный //Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1962. – №5.
9. Пахмурный Б.А. К влиянию гормонов нейрогипофиза и надпочечников на функцию почек/ Б.А.Пахмурный, Е.Б. Берхин, Ю.И. Иванов.// X съезд Всесоюзного физиологического общества им. Павлова – Ереван.- 1964; M.-Л., 1964. – Т.2. вып. 1.- С.102.
10 . Пахмурный Б.А. К методике одновременного оп­ределения объема экстра- интрацеллюлярной жидкости в организме крыс /А.Пахмурный, Ю.И. Иванов //Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1965. – №4. – С. 123-125.
11. Пахмурный Б.А. О влиянии строфантина и конваллятоксина на деятельность почек/ Б.А.Пахмурный//Фармакология и токсикология -1965. – № 3. – С. 362- 364.
12. Пахмурный Б.А. Влияние кортизона и преднизолона на распределение воды в организме/ Б.А.Пахмурный, Ю.И. Иванов //Проблемы эндокринологии. – 1965. – №4. – С. 71-74.
13. Пахмурный Б.А. О непосредственном действии сердечных гликозидов на почки / Б.А.Пахмурный// Бюллетень экспериметальной биологии и медицины. – 1965. – № 7. – С. 67- 70.
14. Пахмурный Б.А. Гистохимический анализ дей­ствия строфантина на почки / Б.А.Пахмурный, А.А. Волощенко //Сборник докладов третьей научной конференции физиологов, биохимиков и фармакологов Западно-Сибирского объединения. – Томск. – 1965. –     С.  111-112.
15. Пахмурный Б.А. Изменение электролитного состава миокарда под влиянием сердечных гликозидов / Б.А.Пахмурный, Н.К.Усов //Сборник докладов третьей научной конференции физиологов, биохими­ков и фармакологов Западно-Сибирского объединения. – Томск. – 1965. – С. 323-329.
16. Пахмурный Б.А. Распределение воды в организме при сужении легочной артерии. Восстановительные процессы и компенсатор­ные реакции в патологии / Б.А.Пахмурный //Материалы к V Пленуму обще­ства патофизиологов Сибири и Дальнего Востока. – Новосибирск. – 1965. – С. 67-69.
17. Пахмурный Б.А. Сравнительное действие некото­рых препаратов стероидной структуры на функциональное со­стояние почек/Б.А.Пахмурный, Ю.И. Иванов //Вопросы краевой патологии, болезни сер­дечно-сосудистой системы и органов дыхания. – Барнаул. – 1965. – С. 326-329.
18. Пахмурный Б.А. К механизму действия адреналина на реабсорбцию воды в почечных канальцах/Б.А.Пахмурный//Физиологический журнал СССР. – 1965. – №2.
19. Пахмурный Б.А. Влияние ионов калия на ренальный эффект строфантина /Б.А.Пахмурный //Фармакология и токсикология. – 1966. -№3. – С.330-333.
20. Пахмурный Б.А. Реабсорбция натрия, секреция калия и активность сукцинатдегидрогенгазы в почечных каналь­цах/Б.А.Пахмурный,  А.А. Волощенко // Вопросы медицинской химии и гистохимии. – Барнаул. – 1966.- С.159.
21. Пахмурный Б.А. Об экстракардинальном действии сердечных гликозидов на водно-солевой обмен и функцию почек/Б.А.Пахмурный //Вторая научная конференция по водно-солевому обмену и функ­ции почек, посвященная памяти А.Г. Гинецинского. – Новоси­бирск. – 1966. – С. 168.
22. Пахмурный Б.А. Влияние адреналэктомии на активность сукцинатдегидро- геназы и реабсорбцию натрия в по­чечных канальцах / Б.А.Пахмурный, А.А. Волощенко//Бюллетень экспериментальной биологии и медицины.- 1966. – №9. – С.22- 24.
23. Пахмурный Б.А. Сердечные гликозиды и реабсорбция натрия в канальцах почек/Б.А.Пахмурный//Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1966. – №11. – С. 74- 76.
24. Пахмурный Б.А. Влияние длительного введения сердечных гликозидов на функциональное состояние почек / Б.А.Пахмурный //Кардиология. – 1967. – №4. – С.87-90.
25. Пахмурный Б.А.Влияние строфантина на некоторые показатели энергетического обмена в почках / Б.А. Пахмурный //Фармакология и токсикология. – 1967.- №6. -С. 729-731.
26. Пахмурный Б.А. Влияние унитиола и цистеина на ренальный эффект строфантина/ Б.А. Пахмурный //Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1967. – №7. – С. 59-61.
27. Пахмурный Б.А. Изменения водно-солевого обме­на у крыс под влиянием сердечных гликозидов/Б.А. Пахмурный, Ю.И Иванов//Фармакология и токсикология. – 1967. – №3. – С. 337-340.
28. Пахмурный Б.А. Динамика изменений водных пространств орга­низма при экспериментальной застойной недостаточности кро­вообращения /Б.А. Пахмурный //Патологическая физиология и экспериментальная терапия. -1967. – №4. – С. 14-16.
29. Пахмурный Б.А. Сердечныне гликозиды, почки и водно-солевой обмен / Б.А. Пахмурный //Регуляция функции почек и водно-солевого обме­на. Вып.1. – Барнаул, 1968.
30. Пахмурный Б.А. О водно-солевом обмене у больных циррозом печени /Б.А. Пахмурный, Д.В. Усов, K.JI. Флат //Терапевтический архив. – 1968. – №7. – С. 21-24.
31. Пахмурный Б.А. Секреторные процессы в почках при действии строфантина /Б.А. Пахмурный //Регуляция функции почек и водно-солевого обмена. – Вып. 1. – Барнаул, 1968. – С. 101-102.
32. Пахмурный Б.А. Влияние строфантина на проницаемость капил­ляров / Б.А. Пахмурный//Регуляция функции почек и водно-солевого обме­на.- Вып.1. –Барнаул, 1968. – С. 103-108.
33. Пахмурный Б.А. О противоотечном действии сердечных гликозидов при гиперальдостеронизме /Б.А. Пахмурный// Альдостерон и водно-солевой гомеостаз: материалы симпозиума. – Новосибирск, 1968. – С. 225-226.
34. Пахмурный Б.А. Функция почек и структура отека при экспериментальной хронической недостаточности кровообращения /Б.А. Пахмурный //Патофизиология сердечно-сосудистой системы: материалы республиканской конференции патофизиологов (Запорожье, сен­тябрь 1968.) – Киев, 1968. – С.108-109.
35. Пахмурный Б.А. Функция денервированной почки /Б.А. Пахмурный //Нервная трофика и дистрофический процесс. – К.: Здоров’я, 1969.
36. Пахмурный Б.А. Сердечные гликозиды как диуретики / Б.А. Пахмурный //Механизм действия диуретиков: материалы Всесоюзного симпозиума. -Куйбышев, 1970.
37. Пахмурный Б.А. О механизме действия сердечных гликозидов на функцию почек и водно-солевой обмен / Б.А. Пахмурный //Фармакология сердечных гликозидов: материалы симпозиума. – К.: Здоров’я, 1970.
38. Пахмурный Б.А. Влияние стероидных соединений на функцию почек / Б.А. Пахмурный, Е.Б. Берхин, Ю.И. Иванов // Материалы Ш съезда фармакологов СССР. – К., 1971.
39. Пахмурный Б.А. К вопросу о механизмах мочегонного действия сердечных гликозидов / Б.А. Пахмурный //Кардиология. – 1971. – №2.
40. Пахмурный Б.А. Реакция почек на увеличение внеклеточного пространства при экспериментальной хронической недостаточ­ности кровообращения / Б.А. Пахмурный //Третья Всесоюзная конференция по водно-солевому обмену и функции почек. – Орджоникидзе, 1971.
41. Пахмурный Б.А. О зависимости ин­дивидуальной чувствительности к гипербарической оксигенации и функционального состояния щитовидной железы. / Б.А. Пахмурный, А.Д. Юхимец, Н.Г. Триняк //Примене­ние кислорода под повышенным давлением в медицине. – М., 1971.
42. Пахмурный Б.А. Влияние сердечных гликозидов на сердце и почки в условиях экспериментального гипо- и гиперкортицизма /Б.А. Пахмурный, А.А.Свирский // Материалы П-го съезда Фармакологов УССР: сборник. – Львов, 1973. – С. 179.
43. Пахмурный Б.А. Экспериментальные данные по патогенезу нефрита и его синдромов /Б.А. Пахмурный, Г.И. Кокощук// IV-я Всесо­юзная конференция по водно-солевому обмену и функции почек: материалы конференции – Черновцы, 1974. – С. 110-112.
44. Пахмурный Б.А. Влияние регионарных сдвигов кислотно-щелочного равновесия на функцию почек / Г.И. Кокощук, Б.А. Пахмурный // IV-я Всесо­юзная конференция по водно-солевому обмену и функции почек: материалы конференции – Черновцы, 1974. – С. 93-94.
45. Пахмурный Б.А. Влияние увели­чения объема внеклеточной жидкости на дыхание и окислитель­ное фосфорилирование в митохондриях коркового вещества по­чек / Б.А. Пахмурный, Ю.И. Иванов, Р.П. Колоскова//1-й Всесоюзный съезд нефрологов: материалы. – Минск, 1974. – С. 64.
46. Пахмурный Б.А. О гуморальной регуляции ки­слотно-выделительной деятельности почек / Г.И. Кокощук, Б.А. Пахмурный // Физиологический журнал СССР. – 1976. – №3. – С. 452-455.
47. К вопросу о взаимосвязи почек и сердечно­сосудистой системы /Г.И.Кокощук, Б.А. Пахмурный, Р.А. Ваниев[и др.] // Функ­циональная способность почки в экспериментальных услови­ях: материалы Всесоюзного симпозиума.-Л., 1976. – С. 124-125.
48. Водно-солевой обмен и деятельность почек при гломерулонефрите /Г.И. Кокощук, Б.А. Пахмурный, П.И. Любовская [и др.].// II-й Всесоюзный съезд патофизиологов: материалы. – Ташкент, 1976. – С. 270-271.
49. Пахмурный Б.А. Роль почек в поддержании кислотно-щелочного равновесия /Б.А. Пахмурный // Регуляция функции почек и водно-солевого обмена – Барнаул, 1976. – С. 18-33.
50. О механизме мочегонного действия некоторых гуморальных и гормональных факторов//Фармакология – здравоохранению / Г.И. Кокощук, Б.А. Пахмурный, Ю.И. Иванов [и др.].// IV Всесоюзный съезд фармакологов: тезисы докладов. – Л., 1976. – С.87- 88.
51. Пахмурный Б.А. Активность карбоангидразы и глютаминазы почек при стимуляции кислотно-выделительной деятельности почек/ Б.А. Пахмурный // Х-й съезд Украинского физиологическо­го общества: материалы съезда. –Одесса, 1977. – С. 166-167.
52. Пахмурный Б.А. Особенности осморегулирующей деятельности почек у крыс при экспериментальном нефрите / Б.А. Пахмурный, А.И. Гоженко// V-я Всесоюзная конференция по физиологии почек и водно-солевого обмена: материалы съезда. – Л., 1978. – С. 19-20.
53. Пахмурный Б.А. Реакция почек на волюмостимуляцию при остром гломерулонефрите/Б.А. Пахмурный, В.И. Шумаков // Клиническая патофизиология почек и водно-солевого обмена: тезисы докладов Всесоюзной конференции (6-7 декабря 1979). – Тула-М., 1979. – С. 145.
54. Пахмурный Б.А. О роли нарушений волюморегуляции в патоге­незе расстройств гемодинамики при гломерулонефрите / Б.А. Пахмурный //Нервные и гуморальные механизмы возникновения основных заболеваний сердечно-сосудистой системы: тезисы докладов научной конференции Украинского республиканского общества патофизиологов. – Полтава, 1979. – С.38.
55. Адаптационно-компенсаторные изменения энергетического об­мена и почечных процессов при нефрите Мазуги / Б.А. Пахмурный, Г.И. Кокощук, А.И Гоженко, Т.В. Стрикаленко //Материалы ХШ съезда Всесоюзного физиологического общества им. И.П.Павлова, посвященный 150-летию со дня рождения И.М. Сеченова. – Алма-Ата, 1979. – Л.: Наука, 1979. – т.1. – С. 364.
56. Пахмурный Б.А. О роли глюкокортикоидов в регуляции кислот­но-выделительной функции деятельности почек/Б.А. Пахмурный //Физиологический журнал СССР им. И.М. Сеченова. -1979. -Т.63. – №5. – С. 751-754.
57. Влияние некоторых био­аминов на деятельность почек / Б.А. Пахмурный, О.А. Ищук, Т.В. Стрикаленко [и др.]. //Нейромедиаторы в нор­ме и патологии. – Казань, 1979. – С. 94-100.
58. Функциональные и биохимические осо­бенности деятельности почек при гипоксии/А.И.Гоженко, Б.А.Пахмурный, Р.П. Колоскова [и др.]. //Специаль­ная и клиническая физиология гипоксических состояний. – Т.1.- Киев: Наукова думка.-1979. – С. 44-47.
59. Функционально-биохимические и иммунологические па­раллели в динамике нефрита Мазуги / В.А. Кабашнюк, Б.А. Пахмурный, Г.И. Кокощук, Т.В. Стрикаленко //П-й Всесоюзный съезда нефрологов: тезисы докладов.(18-21 ноября.) – Баку – М.; Л., 1980. – С. 120-121.
60. Кислотно-выделительная функция почек при двустороннем хроническом пиелонефрите / Б.А. Пахмурный, А.П. Красовский, Д.С. Мураткин, А.И. Левицкий. //Тезисы научных работ ПІ-го съезда урологов Украинской ССР. –Днепропетровск, 1980. – С. 292-293.
61.Пахмурный Б.А. Адаптаци­онно-компенсаторное изменение энергетического обмена и по­чечных процессов при нефрите и повреждении почек сулемой /Б.А. Пахмурный, П.М. Григоришин, В.В. Халатурник //VI-я Всесоюзная конференция по патофизиологии почек и вод­но-солевого обмена: тезисы докладов. – Новосибирск, 1981. – С. 72.
62. Пахмурный Б.А. Динамика изменений волюмо- и осморегулирующих фукций почек при нефрите Мазуги / Б.А. Пахмурный //Материалы VI Всесо­юзной конференции по физиологии почек и водно-солевого об­мена (15-17 сентяб.-1981.). – Новосибирск, 1981. – С. 121.
63. Пахмурный Б.А. Кислотно-выделительная функция почек в ди­намике экспериментального нефрита у крыс / Б.А. Пахмурный //Материалы ПІ Республиканской конференции молодых ученых-медиков по актуальным вопросам кардиологии, иммунологии, общей и неотложной хирургии: тезисы докладов. –Черновцы, 1981. – С. 234.
64. Реабсорбция натрия и энергетический обмен в поврежденной почке/ А.И Гоженко, Б.А. Пахмурный, В.П. Пишак, Н.В. Черновский //Повреждение и регуляторные процессы организма: тезисы докладов ПІ-го Всесоюзного съезда патофизиологов (16-19 ноября 1982.). – Тбилиси – М., 1982. – С. 12-13.

Засідання кафедри.
Професор Б.А.Пахмурний з улюбленими учнями 

                                  Учні професора Б.А. Пахмурного 

Під керівництвом професора Б.А.Пахмурного підготували і захистили
кандидатські дисертації: 
Кокощук Г.И. Содержание серотонина и гистамина в почках и крови в сопоставлении с нарушениями функции почек в динамике экспериментального нефрита. – 1972г. 
Іванов Ю.И. Механизм изменений функции почек при увеличении объема внеклеточной жидкости (роль натриуретического фактора) – 1974г. 
Свирский А.А. Изменение водно-электролитного состава миокарда при экспериментальном нефрите – 1975г. 
Гоженко А.И. Некоторые особенности деятельности и энергетического обмена почек в динамике експериментального нефрита – 1976г. 
Стрикаленко Т.В. К вопросу о патогенезе нефрита (функционально-иммунологическое исследование) – 1976г. 
Мостовой В.С. Роль тиреоидных гормонов в некоторых механизмах волюморегуляции – 1981г. 
Кабашнюк В.А. Состояние почечных функций в динамике нефрита Мазуги (экспериментальное исследование) – 1984г. 

та докторські дисертації:
Иванов Ю.И. Механизм изменения функции почек при увеличении объема внеклеточной жидкости (роль натрийуретического фактора) – 1974 г. 
Кокощук Г.И. Механизм активации кислотно-регулирующей функции почек – 1981г. 
Гоженко А.И. Энергетическое обеспечение основных почечных функций и процессов в норме и при повреждении почек (экспериментальное исследование) – 1987 г. 
Кришталь М.В. Нейро-гуморальна регуляція компенсаторних реакцій нирок при метаболічному ацидозі (експериментальне дослідження) – 1994 р. 
Свірський О.О. Роль гормональних факторів у патогенезі основних синдромів гестозу вагітних – 1996 р.

                             

                                                                               Учні професора Б.А.Пахмурного за роботою 


СПОГАДИ ПРО ВЧИТЕЛЯ 
Мій Вчитель

    Моє знайомство з Борисом Андрі­йовичем Пахмурним відбулося настіль­ки просто і незвично, що і через 34 роки з того дня я оцінюю його як доленосне для мене. В один із вересневих днів 1967 року я, студент 6-го курсу, з глибо­ким внутрішнім трепетом переступив поріг кабінету завідувача кафедри пато­логічної фізіології доцента Б.А. Пахмурного. Серед моїх знайомих медиків вже почала поширюватись новина про приїзд до Чернівецького медичного інституту молодого, але досвідченого, розумного і скромного доцента Б. А.Пахмурного. 
    Так складалась моя доля, що до Бориса Андрійовича я прийшов без чийогось “сприяння”, і це було оцінено позитивно, відразу і назавжди. Після своєрідного “бліц-інтерв’ю” суворо-стриманого, але по-батьківські теплого, я впро­довж наступних 20 хвилин отримав тему студентської наукової  ро­боти, дозвіл працювати з піддослідними тваринами, користуватись реактивами і приладами. 
    В цьому епізоді Борис Андрійович постає як людина смілива, відверта, довірлива, щедра. Наскільки ця людина розумна, здатна проникати в суть явища, за найменшими фактами помітити головну тенденцію, чітко і науково обгрунтовано передба­чити розвиток процесу, я зрозумів і неодноразово переконувався в наступні роки нашої співпраці. 
    Борис Андрійович в цей період завершував докторську дисер­тацію, був зайнятий педагогічним процесом, але часу для нас, мо­лодих, ніколи не шкодував. 
    В 1968-1970 роках на кафедрі па­тофізіології підібрався дуже цікавий склад викладачів. З одного боку — це викладачі “старої”, “класичної” школи: Любовська П.І., Закривидорога З.С., Гервазієва І.Д., а з другого — вчорашні випускники — Триняк М.Г., Кокощук Г.І. 
Борису Андрійовичу, який до цього часу вже пропрацював у Барнаулі хірургом, асистентом кафедри фарма­кології у професора Ю.Б. Берхіна, завідувачем кафедри нормальної фізіології, маючи, таким чином, солідну і практичну і теоретичну підготовку, доводилось часто виступати в ролі наукового лоцмана, вміло вести “діалог поколінь”. 
    Наукові дискусії і семінари, роздуми і настанови Бориса Андрійовича дозволили в короткий термін підняти науковий підхід викладання на більш високий, європейський рівень. Це потім на кафедру прийдуть Ю.І. Іванов, О.О. Свірський, А.І. Гоженко, Т.В. Стрікаленко, які “підсилять” молодіжне крило, а кафедра патофізіології заіскриться всіма барвами інтелекту, працелюбства, здорового суперництва. 


    На кафедрі в повну силу запрацює сту­дентський науковий гурток, в якому обдаровані і в міру амбіційні студенти стануть наполегливо торувати свою стежину в медичну науку. Можливість спілкуватись з Борисом Андрійовичем та його колегами для студентів стане цінною винагородою. 
    Перший полум’яний фотометр, обмінні клітки, мікрогазоаналізатор, полярограф, самописці в руках Бориса Андрійовича, Юрія Івановича та молоді — як перо в руках поета. Досліди, цифри, математичний аналіз і професор Пахмурний Б.А. в кабінеті за чашкою кави, весь заглиблений у читання реферативного журналу, і освітлені вікна кафедри до півночі, а назавтра –студенти, і все життя попереду. 
    Ми з нашим шефом знали, що “робиться” у вітчизняній та світовій нефрологічній науці без запізнень, своєчасно звіряли отри­мані на кафедрі наукові здобутки з кращими науковими школами, шукали і знаходили свої, оригінальні підходи в постановці експери­ментів. Чернівецьких нефрологів знали і поважали колеги з Москви та Ленінграда, Новосибірська і Куйбишева, Ташкента і Орджонікідзе, Томська і Вітебська, Києва й Іванова. 
    В 1974 році на честь Бориса Андрійовича Пахмурного в Чернівцях проводиться IV Всесоюзна конференція з проблем нефро­логії. Борис Андрійович зі своїми учнями приймає активну участь в роботі Всесоюзних наукових нефрологічних шкіл і як лектор, і як учень. Він все своє життя вчив і вчився. Нинішні дійсні Академіки, а тоді молоді талановиті професори Ю.В. Наточин, JI.M. Іванова, А.І. Григор’єв, Ю.В. Постнов, Л.А. Пиріг, патріархи нефрології М.Я. Ратнер, Я.Д. Фінкінштейн, JI.K. Великанова, А.О. Лебедев, С.І. Рябов, Ю.Д. Шульга створили своєрідний Всесоюзний генеральний штаб з нефрології. Ми мали щасливу нагоду вчитись у них, аналізувати з ними свої наукові здобутки, стати в науці поруч, відчути допомогу, поради, застереження. Наукові висновки, схвалені цими вченими, набували такої чіткості та аргументованості, що захист дисертації набував приємних ознак. 
    Як керував Борис Андрійович? Мудро! Нікого спеціально не примушував. Повага до нього як до людини і до вченого була такою великою, що не виконати розпорядження, чи працювати погано ми со­бі не дозволяли. Наукові плани виконувались випереджаючими тем­пами. Доходило до курйозів: свою докторську дисертацію я заплану­вав, коли текст був надрукований і рукопис переплетений. Творчий порив був настільки захоплюючим і необтяжливим, що навіть старші лаборанти Р.П. Колоскова, А.Д. Лобач, С.М. Курка, С. Штойко та інші виконували обширні і трудоміскі дослідження зразково, швид­ко, з глибоким розумінням важливості цієї роботи. Коли і де ще мо­жна було почути на другий день після експерименту запитання із вуст лаборанта: “Чи добре вийшов вчорашній дослід?” 
    Багато науковців з різних кафедр інституту були частими гостя­ми на кафедрі, розраховували на поміч і отримували корисні поради у Бориса Андрійовича. Варто зазначити, що Борис Андрійович вмів “розпізна­ти” і оцінити різних науковців. Там, де він сумнівався у чиїсь поряд­ності, “дружби” не було ніколи. 
    Чи любили Бориса Андрійовича студенти? Не всі! Кращі — обожнювали його зразу, найгірші — не змогли оцінити ніколи. А от найчисельніша група — оцінювала позитивно лише перейшовши на старші курси, хоча для більшості із них це вже було із запізненням. На жаль, і дехто з моїх нинішніх колег усвідомив велич Бориса Анд­рійовича лише зараз, і вже ніколи не зможе про це йому сказати. 
    Яким був Борис Андрійович дома, в колі сім’ї? Ніжний, беззахисний, люблячий батько і дідусь. 
    Інститут, кафедра, учні — важливі справи, але головне дочка Анюта, її робота, сім’я. Йшла серйозна розмова про залучення Анюти до наукової роботи. Які душевні пориви стали вирішальними вже не взнає ніхто, але Борис Андрійович покидає кафедру і інститут, за­лишає своє орлине гніздо і переїжджає в Одесу. Так завершується земне коло в житті Бориса Андрійовича: студентські роки в Одесі і насамкінець робота в Одеському НДІ гігієни. 
    Переїзд Бориса Андрійовича в Одесу співпав із захистом мною докторської дисертації. Моє спілкування перейшло в режим теле­фонних розмов. Останнє слово, яке я почув від Бориса Андрійовича у відповідь на інформацію про конкурс: “Уйди в работу!” Порада му­дра, бо лише в роботі знаходиш душевний спокій і відчуття самопо­ваги. 
    Тридцятий рік прах Бориса Андрійовича спочиває в маминій ко­лисці на Одеському кладовищі, та чи бачить душа Бориса Андрійо­вича всіх нас сьогодні?

Г.І.Кокощук, 
доктор мед. наук, професор,
викладач ЧНУ ім. Ю.Федьковича

СПОГАДИ ПРО ВЧИТЕЛЯ 


 

    Вже на студентській лаві ми часто чуємо про різні наукові школи, і всім, у тому числі і мені, здавалось, що я розу­мію, про що йде мова. І тільки тепер, че­рез З0 років з початку мого шляху у на­уку, мені здається, що я, нарешті, зро­зумів і особливо відчув значення нау­кової школи. 
    Оглядаючись на свій шлях у науці, я чітко усвідомлюю значення наукових шкіл на прикладі нашої — наукової школи професора Пахмурного Бориса Андрійовича. Вчений — то є в першу чергу особистість. І це перше, що пови­нно формуватись у науковій школі. Особистість формується особистістю. 
    Так мій вчитель Борис Андрі­йович був дійсно людиною великої душі та духу. Він був гуманіст, а це означало, що в центрі його свідомості була людина. Треба сказа­ти, що у молоді завжди, або часто, теорія вища за реальність. Тому дуже важливо, коли твій професійний науковий шлях починається під крилом вчителя, який розуміє і головне доводить своїм способом життя, що мірило всього — людина. Чуйне відношення до кожного, доброта, щирість, делікатність — все це огортало кожного з нас із найпершого дня нашого приходу до Вчителя. Він творив добро там, де ми вбачали необхідність боротьби за ідеї, жадали справедливості, покарання пороку. 
    Тепер я згоден, що тільки добро може виховува­ти. А тоді ми називали іноді Бориса Андрійовича толстовцем, каза­ли, що не треба підставляти другу щоку і таке інше. Не можна при­вести тільки один єдиний приклад гуманізму нашого Вчителя, тому що це був стиль життя, де кожна мить була пронизана таким відношен­ням до кожного. Ні один з нас, його учнів, не може сказати, що Вчи­тель не був уважний до нього, ухилявся від його проблем — буден­них чи самих високих духовних. 
    Борис Андрійович був вченим. Сьогодні, маючи свій досвід ро­боти в науці, можу стверджувати, що серед працюючих у науці істинних вчених значно менше. Це вимірюється не розмірами науко­вих досягнень вченого, а більше його відношенням — він повинен жити наукою. Наукова діяльність має ту рідкісну особливість, що пошук нового не може бути лише плановим робочим завданням. Творча діяльність можлива лише тоді, коли людина знаходиться у творчому стані, тобто вона живе наукою, проблемою, всім процесом пізнання. 
    У цьому відношенні наш Вчитель був взірцем для наслідуван­ня. Він віддавався кожній проблемі, науковому завданню, творчості. Я пам’ятаю, як ми захоплювались біоенергетикою, проблемами осморегуляції, волюморегуляції, багатьма іншими, бо інтенсивна нау­кова робота нашого колективу давала дуже багато матеріалу для роздумів. 
    Ми обговорювали наші результати на кафедрі, на вулиці, на прогулянках, на святкових демонстраціях, коли йшли у колонах демонстрантів. Засиджувались допізна на роботі, вдома у Вчителя. 
    Пам’ятаю, як наприкінці квітня 1976 року, а це було 29 чи З0 числа, ми з Борисом Андрійовичем обговорювали мій автореферат у нього вдома. Ми так захопились, що схаменулись лише коли подзво­нила моя дружина, яка хвилювалась, що мене нема вдома, а було вже по другій годині ночі, і тільки тоді вона наважилась подзвонити Бо­рису Андрійовичу. Обоє ми дуже здивувались, що вже так пізно, бо цього й не помітили. Він дуже вибачався перед моєю дружиною, що ми заговорились. Коли я вийшов на вулицю, то дуже здивувався, бо на дворі йшов мокрий сніг, так буває інколи у цю пору в Чернівцях, і по снігу, що зразу танув, я через все місто пішки йшов додому, про­довжуючи роздуми по тій проблемі, що нас тоді зацікавила. 
    Борис Андрійович багато знав, багато читав і захоплювався всім новим та цікавим. Він був творчою натурою, а це значить, що таким був його спосіб вирішення питань — мислити, аналізувати, шукати істину. На мій погляд цікавим був такий випадок. Якось ми обговорювали одну філософську медичну проблему, і він мене спи­тав: «Скажи, а ти зміг би займатись науковими проблемами, наприклад, історії КПРС?» Мою відповідь, що зміг би, але подобалось би мені це мало, він сприйняв схвально, з розумінням. Бо обоє ми лю­били патологічну фізіологію, теоретичну медицину, де процес пі­знання закономірностей природи був для нас дуже цікавим. 
Але іс­тинний вчений спроможний аналізувати логіку та закони будь-якого явища, бо закони розвитку природи, суспільства та мислення єдині. 
    І, нарешті, Борис Андрійович був великий вихователь, він був Вчи­тель. Треба чітко розуміти, що далеко не кожний майстер у своїй справі спроможний бути вчителем. Ми знаємо безліч великих вче­них, що не мали своїх наукових шкіл та учнів, тим більше учнів, що змогли досягти рівня своїх вчителів. Вважаю, що у мого Вчителя був рідкісний дар виховання вчених. Тепер розумію, що цей талант спи­рався на його любов до науки та гуманізм. 
    Можу стверджувати, що наш Вчитель віддавав нам більше часу і сил, ніж особистій науковій роботі. Науку творив колектив кафедри, який створював, виховував, навчав Борис Андрійович. 
    Школа наша починалась з підбору кадрів. Цю роботу наш Вчитель проводив дуже наполегливо і напрочуд тве­рдо та цілеспрямовано. За всі роки роботи у Чернівецькому медич­ному інституті, він не запросив в аспірантуру ні одного студента, який би не відповідав його уяві про майбутнього науковця та педаго­га. В той час це було надзвичайно важко, бо керівництво інституту залишало на наукову роботу здебільшого активістів суспільної робо­ти, далеких від роботи наукової. Так мої спогади пов’язані з одним травневим днем, коли ми на запрошення Бориса Андрійовича зустрі­лись з ним десь напроти готелю “Буковина”, і він запропонував піти до нього в аспірантуру. Мені це було дивно, бо я ніколи не працював у гуртку кафедри патофізіології, але з радістю дав згоду, бо у моїй уяві професор Пахмурний був взірцем вченого. 
    Як же він відбирав учнів? Мені часто доводилось бувати на кафедрі, бо там у гуртку де­кілька років працювала моя дружина, і я мав змогу спілкуватись з Борисом Андрійовичем. Тобто він дуже прискіпливо збирав інформацію про тих, кого можна було запросити на кафедру. Пізніше, ко­ли ми з ним обговорювали питання підбору кадрів, він сказав мені, що головне при цьому було підібрати порядну людину, і лише на другому місці серед вимог до кандидата, він ставив його наукові зді­бності. Тоді мені здавалось це помилкою, ми, молоді, були впевнені, що ці якості повинні бути в іншій послідовності. 
Тепер я розумію, що то була частина концепції, де науковець – є особистістю в пер­шу чергу, а розвиток тієї особистості, його досягнення, внесок у нау­ку будуть переважно залежати від його відношення до своєї справи. 
    На кінцевому розподілі ректор О.Д. Юхимець пожартував, може я піду на кафедру нормальної анатомії, на що я відповів — “ніколи”. Це було відношення не до цієї морфологічної науки, це було відно­шення до наукової школи професора Пахмурного. 
    Що можна поста­вити на друге місце після підбору кадрів — це принцип роботи з на­ціленістю на максимальну творчу свободу. Десь так ненастирливо Борис Андрійович поставив переді мною питання щодо ролі енерге­тичного обміну у патофізіології нирок. Думаю і впевнений, що він вже уявляв всю структуру моєї дисертації, але назовні він віддав це мені. Кожен день я приходив до нього і ми обговорювали те, що я зрозумів, пропонував і таке інше. Він із захватом вступав у дискусії. Підтримував інтерес до моїх творчих знахідок чи задумів. При цьому він був дуже інформованим, бо багато працював над літературою і завжди непомітно ставив наступне завдання і заохочував працювати далі. Було соромно не прийти з відповідями на його питання. З кож­ним днем тема роботи доповнювалася та формувалась самим учнем, як тому здавалося, але при цьому кожний з нас дійсно творчо пра­цював. От такий принцип саморозвитку він розвивав як ідеальну мо­дель. Але не завжди, бо не завжди і він підбирав однакових за своїми природними характеристиками учнів. 
    І тут вступало наступне пра­вило нашої школи — індивідуальний підхід, спрямований на досяг­нення головного — спонукання учня до творчості. Колись давно Бо­рис Андрійович сказав мені, що не треба думати, хоча можна хотіти, що керівнику наукового колективу вдасться підібрати однаково здібних людей. (Це було, коли вже в мене з’явились учні — наші гуртківці). Головне, щоб кожний з них в міру своїх здібностей працював на основі любові до науки. Тобто головне – розкрити здібності кожного, а не сподіватись на підбір найбільш здібних і талановитих. І у цьому була його мудрість, виявлялась людяність. Це було нам, які керува­лись часто схоластичною соціалістичною ідеєю, що кожного можна розвинути, виховати до однакового рівня, не дуже зрозумілим. Аж тепер вже розумієш, що то і була вища мудрість та гуманізм. Зроби­вши вибір реальної людини як свого учня, треба брати за нього від­повідальність, яка й полягатиме в тому, що ти зможеш його підняти до максимального творчого, але його рівня. Це й дозволить кожній людині досягти своєї інтелектуальної насолоди від наукової діяльно­сті, а колектив збагатиться ще одним творчим співробітником. Оце спрямування до творчості, самовіддана наукова праця і є основними складовими творчих досягнень. 
    Дійсно, подивіться, Борис Андрійо­вич пропрацював у нашому інституті не дуже багато, десь трошки біля 15 років, але кожен, хто прийшов до нього, став доктором меди­чних наук, керівником наукового колективу, тобто справжнім науко­вцем. Це Г.І. Кокощук, О.О. Свірський, Л Л. Гапон, М.В. Кришталь і автор цих рядків. Я вже не кажу, що під впливом Бориса Андрійови­ча почали працювати по проблемі водно-сольового обміну ректор ін­ституту В.П. Пішак, М.В. Шаплавський та багато інших, хто на на­шому науковому “горищі” був втягнений у ту творчу ауру, що ство­рив наш професор. 
    Не можу не відмітити, що першим другом та уч­нем нашого Вчителя був професор Іванов Юрій Іванович і вважаю, що його школа це і є гілка школи професора Пахмурного. Особливо хочу відзначити, що в Одесі Б.А. Пахмурний створив лабораторію фізіології та гігієни питної води. Менше 3-х років він очолював но­вий колектив, але й сьогодні, під керівництвом його учениці старшо­го наукового співробітника Т.В. Стрикаленко, це одна з двох лабора­торій країни, що дає фізіолого-гігієнічну оцінку всієї питної води України. Так і мої — більше З0 учнів я розглядаю як гілку його шко­ли, і про це знають мої учні, як знали ми, що нашим науковим “дідом” є професор Берхін Юхим Борисович. Але про це розкажу далі. 
    Зараз хочу підкреслити, що такі досягнення для маленької кафедри за та­кий короткий термін дуже значні. Більше того, на кафедрі в Черніве­цькому медичному інституті, і не побоюсь стверджувати, що в ціло­му – в Україні, були створені засади нового наукового напрямку — патофізіологія нирок та водно-сольового обміну. Так, найбільш ак­тивно цей напрямок в Україні розвивається учнями професора Пахмурного Б.А. Для порівняння: у 2000 році відбулися чергові конгре­си патофізіологів України та Росії. У матеріалах російського з’їзду була опублікована одна робота з питань патофізіології нирок, а в наших тезах були представлені 11 робіт, причому основна кількість з Чернівців та Одеси — 8. 
    Учні Б.А.Пахмурного працювали не тільки натхненно, але й дуже плідно. Пам’ятаю, що коли вже Борис Андрійович жив недале­ко від кафедри, а я почав роботу над докторською дисертацією, він якось вранці спитав, чи був я вчора ввечері на кафедрі, чи ні. Він сказав, що здивувався, коли десь о 22 годині не побачив світла у моєму вікні. Це було природне здивування. Чого це я не працював? Я тоді відповів, що треба було подивитись на вікно лабораторії, де ми і проводили виміри. 
    Вже через 2 роки моєї роботи, коли в Чернівцях проходила IV Всесоюзна конференція з патофізіології нирок та водно-сольового обміну, ми, його учні, виглядали як самостійні науко­вці з своїми цікавими доробками. До речі, те, що ця конференція від­булася у Чернівцях, вперше на Україні, є прямим наслідком визнан­ня праць нашої кафедри і, в першу чергу, ролі професора Пахмурного Б.А. у цьому науковому напрямку. 
    Наскільки Борис Андрійович насильно не втручався в творчий процес, а лише підтримував та розвивав наш науковий інтерес, настільки він активно підтримував своїх учнів, коли вони виступали на наукових форумах з отриманими даними. 
    Пам’ятаю, як ми готува­лись до моєї першої наукової “виїзної” конференції у 1976 році у Комарові під Ленінградом. Доповідь, слайди я готував самостійно, обговорюючи лише ідеї. І ось вже в літаку, на шляху з Києва до Jleнінграду, він вперше спитав — скільки у тебе буде слайдів. А їх було близько 20 при тривалості доповіді до 10 хвилин. Почувши мою від­повідь, він усміхнувся й сказав, що це забагато. Так він запитував кілька разів, поки я не назвав цифру 10 і тільки тоді він погодився, що, можливо, це буде відповідати часу, відведеному на доповідь. І цього все ж було занадто, і коли у мене закінчився час доповіді, і ві­домий професор С.І. Рябов хотів перервати мій виступ, я побачив, як зі своїх місць у залі встали мій вчитель Б.А. Пахмурний та його вчи­тель Ю.Б. Берхін, і голова засідання дозволив мені закінчити виступ. За своїх учнів мій вчитель стояв “горою”. 
    Сьогодні дуже багато го­ворять про демократію у суспільстві. Дійсно, зараз умови значно кращі у цьому напрямкові. Але мені здається, що ще важливіше реа­лізувати ту демократію. Більшої демократії, що була у нас на кафед­рі патофізіології я не бачив ніде. Це, по-перше, особистий приклад керівника. По будь-якому питанню, в будь-якій культурній (іншої не дозволяла атмосфера колективу) формі, у будь-який час ми зверта­лись до вчителя, сперечалися на семінарах. Вище наукової істини, інтелігентності та порядності нічого не було. Це при тому, що навк­руги була атмосфера тоталітаризму. Тож будемо і ми самі демокра­тами, тим більше, що це зараз значно безпечніше. 
    Багато можна було ще писати, бо то є наше життя. А у мене в пам’яті: за великим столом, у хмарах диму, за чашкою кави по-доброму усміхнена людина — мій Вчитель. 
    Сьогодні я розумію, що моя особистість, то, по-перше, спадкові можливості, але у тому, як вона реалізувалась, багато залежало від наукової школи, де ми зростали, школи професора Пахмурного Бо­риса Андрійовича. Наука, така спеціальність, де знання, професійні якості без творчого настрою не реалізуються в результатах наукової праці. А особистість людини формує тільки інша особистість, принаймні найбільш плідно, тобто учня у науці формує його вчитель — це і є наукова школа. Я вдячний, що пройшов саме таку школу і як­що зможу, то і своїх учнів буду надалі вести тим же шляхом. 

Низько вклоняюся тобі, мій Вчителю. 
А.І.Гоженко,

доктор мед. наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
завідувач кафедри загальної та клінічної патофізіології
Одеського медичного університету

ПОВЕРНЕННЯ ДУМКОЮ В МИНУЛЕ В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ, АБО СПОГАДИ, СПОГАДИ, СПОГАДИ… 


 

    Пройшовши роками вперед і повертаю­чись спогадами у минуле, постають у пам’яті мої вчителі, доброзичливі, безкорисливі, чудо­ві люди, якими характеризувався той незабут­ній період мого життя. 

В житті мені дуже пощастило на зустрічі та співпрацю з такими видатними людьми із світовими іменами, як Василь Васильович Парін, дійсний член АН СРСР, директор інсти- 

туту медикобіологічних проблем Міністерства охорони здоров’я СРСР, головний редактор журналу “Космічна біо-логія і медицина”. Вчений і педагог, він був одним із тих, хто дав “добро” на історичний політ Юрія Гагаріна. 

Професор Лейтес С.М., завідувач кафедри патофізіології Центрального інституту вдосконалення лікарів (ЦІВЛ), професор цієї ж кафедри Ніколаева О.В., монографії яких з патофізіології обміну речовин ві­домі в світі. Приємні спогади про них зумовлені тим, що в цьому на­уковому колективі я формувався як молодий науковець. Тут пройш­ла апробація моєї наукової праці на здобуття вченого ступеня канди­дата медичних наук. 

Але передували тим зустрічам з видатними людьми і зустрічі з вченими не меншого визнання, нашими вчителями, які навчали нас аз­буки важкої інтелектутуальної наукової праці. 

До вчених високого рангу я відношу своїх наукових керівників Б.А.Пахмурного та О.Д. Юхимця, котрим я вдячний за науку та ви­соку людяність, яка була їм притаманна. 

Бути пошукувачем вченого ступеня, коли в тебе наукові керівни­ки – ректор медичного інституту та проректор з наукової роботи цього закладу не так було просто і не так було легко. 

Шестидесяті роки характеризувалися бурхливими науковими дослідженнями з медикобіологічних проблем космосу. Не були в стороні від цієї проблеми і науковці нашого інституту. При кафедрі факультетської хірургії (завідувач кафедри О.Д. Юхимець), була споруджена перша на Україні барокамера, де проводились клінічні та експери­ментальні дослідження впливу гіпербаричної оксигенації на організм людей та тварин. 

Зацікавленість до досліджень була надзвичайно великою. Дослідження в барокамері проводили науковці Юхимець О.Д., Сходніцький B.C., Кліменко О.М., Стащук В.Ф., практичні лікарі Яремчук А.Д., Халатурник І.В., студенти-науковці Пішак В.П., Білецький С.В., Триняк М.Г. 

Виконуючи правила техніки безпеки при роботі з газами при підвищеному тиску, коло науковців-експериментаторів, які мали доступ до приміщення, де розміщувалася барокамера, було обмеже­ним і строго контролювалося. Тоді вперше ми спостерігали, як в умо­вах барокамери, під тиском кисню у 3 атм, повністю замінювалась кров у тварин на поліглюкін, і в цих умовах протягом 2-3 годин у них продовжувалося життя. Людей з важким отруєнням чадним газом в умовах гіпербаричної оксигенації повертали до життя. 

Науковцями кафедр факультетської хірургії та патологічної фізі­ології вперше була встановлена індивідуальна чутливість до гіперба­ричної оксигенації в залежності від функціонального стану щитоподібної залози, вперше був розроблений пристрій і спосіб отримання сурфактанту легень, визначення артеріо-венозної різниці за киснем у судинах сітківки ока. Ці винаходи були зареєстровані в Державному реєстрі СРСР. Звичайно науково-теоретичні обгрунтування дослі­джень належали патофізіологу Борису Андрійовичу Пахмурному. 

Наукові дослідження кафедр інституту стали відомими далеко за межами України, неодноразово доповідались на Всесоюзних та міжнародних наукових конференціях та з’їздах. Про це засвідчують ті факти, що наукові статті рецензувались і представлялися до друку в академічних журналах відомими у всьому світі вченими В.В. Паріним та A.M. Чернухом. 

Актуальність наукових досліджень, що зародились і проводи­лись в стінах нашого інституту, зацікавила В.В. Паріна, і з його іні­ціативи відбулася наша зустріч і творче спілкування. Вразила мене його душевна доброта та щирість. Велич цієї людини зі світовим іменем я усвідомив тільки з часом, після того як прочитав книгу Резника С.Е. «Лицом к человеку. Под­ступы к биографии В.В. Парина» (Знание, 1981, 128 с.) з серії: “Творцы науки и техники”. У книзі є влучна характеристика В.В. Паріна його учнем доктором мед. наук Е.Б. Шульженко, який писав: “Усе нове він умів бачити в перспективі, і всякий хлопець з новою цікавою ідеєю отримував з його боку підтримку”. Так сталося й зі мною. Саме з його доброї руки отримав я, молодий науковець з Буковини, рекомендацію. Після чого успішно була проведена апробація моєї кандидатської дисертації в Москві на кафедрі патофізіології ЦІВЛ. 

Неможливо було описати здивування Бориса Андрійовича і радість Олексія Дем’яновича, коли я привіз позитивну рецензію на свою дисертаційну роботу і виписку про її апробацію на спільному засіданні кафедри патологічної фізіології ЦІВЛ і наукового товариства патофізіологів м. Москви. Всі проблеми, що мали місце з приводу моєї апробації та захисту дисертації, були вирішені. 

Б.А. Пахмурний був людиною інтелігетною, доброю, лагідною, в міру веселою, ніколи не сварився. Якщо щось було не так, то довго мовчав, і по обличчю було видно, що він сердиться, але ніколи не давав волі своїм словам і емоціям. 

Любив своїх аспірантів Георгія Кокощука, Анатолія Гоженка, Те­тяну Стрікаленко, Сашу Свірського. До кожного він мав свій підхід і відносився до них, як до своїх рідних дітей. Слід відмітити, що і хлопці були як на підбір. Про це засвідчували такі факти, що на ка­федру радо заходили красуні інституту, учасниці народного ан­самблю — Олена Дяченко, потім – Кокощук Олена Валентинівна, Неля Гарнік, потім – Гоженко Неля Михайлівна. 

Любив Борис Андрійович українську пісню, знався на класичній музиці, саме за його пропозицією на кафедрі патофізіології вперше в інституті були запроваджені вечора відпочинку. Про які неоднора­зово розповідалось на сторінках газети “Молодий Буковинець”. 

Як педагог і вчений Б.А. Пахмурний душею і серцем переймався студентським життям, завжди був добрим порадником, чуйним дру­гом і наставником молоді. 

М.П. Триняк 
доктор мед.наук, професор кафедри
госпітальної терапії№2 та ЛФК БДМУ

СПОГАД ПРО ВЧИТЕЛЯ 


“Вы мораль и нотации нам не читали,
просто, место нам всем
в Вашем сердце нашлось…”
З пісні


Минуло понад 18 років як з нами немає талановитого вченого, мудрого керівника, надзвичайно доброзичливої, чуйної і щедрої людини, професора Бо­риса Андрійовича Пахмурного.

Найбільш продуктивною, на мій погляд, була діяльність Б.А.Пахмурного в Чернівецькому медичному інституті, де він завідував кафедрою па­тологічної фізіології. Борис Андрійович зміг влити нову наукову струмину в роботу кафедри. На більш сучасному рівні почав прово­дити навчальний процес, велику увагу приділяв методиці викладан­ня. Лекції професора Б.А.Пахмурного відрізнялись великою май­стерністю, читав він їх на найвищому професійному рівні, дуже емоційно і дохідливо. 

Так сталося, що перша і остання його лекції в стінах ЧМІ були на одну тему. Пам’ятаю першу (у вересні 1966 р.) – на сцену вийшов молодий (35 років!) стрункий професор, невисокого зросту, сучасно і елегантно одягнутий, і почав давати філософський аналіз подій, що відбуваються у хворому організмі. Це було настільки несподівано, що більшість не могла записувати і сприймала все на слух. 

І ось тра­вень 1980 р. – прощальна лекція в теоретичному корпусі. Зібрались не тільки студенти III курсу, а й друзі, гуртківці зі старших курсів. Б.А.Пахмурний закінчував попередню тему: “Патологія ендокринної системи” і завершував весь курс патофізіології темою: “Хвороба як форма адаптації””. В залі стояла тиша. Деякі студенти записували лекцію на магнітофон. Але чогось несподіваного тоді я не почув. 

Тому після лекції наївно зауважив, що сподівався на щось надзви­чайне і ні на що попереднє не схоже. Б.А.Пахмурний відповів, що тема складна і читати її потрібно просто і доступно. Згодом студенти подарували мені касети з записом лекції, які періодично прослуховую. Чим більшою в часі стає відстань від того травневого дня, тим геніальнішою виглядає простота викладення і яскравість матеріалу. Можна сказати, що ця лекція надихає мене у повсякденній роботі і сьогодні. 

Це була незвичайна людина, яка мала хист передбачення на бага­то років уперед, що дозволяло розробляти не лише окремі питання в галузі патофізіології нирок і водно-сольового обміну, але й розуміти і вивчати актуальні фундаментальні проблеми фізіології нирок. Б.А.Пахмурний приділяв першочергове значення науковій підготовці кадрів, починаючи з студентської молоді, аспірантів, вик­ладачів і практичних лікарів, і намагався перетворити кафедру на єдину міцну сім’ю, де старші б навчали і допомагали молодшим. 

Гіпотези вчителя успішно були реалізовані і розвинуті його учнями: Ю.І. Івановим, Г.І. Кокощуком, Т.В. Стрікаленко, А.І. Гоженком, В.Ю. Онишком і багатьма іншими. 

В пам’яті назавжди лишилась поїздка до Моршина в жовтні 1977р. на II-у Школу АН СРСР “Фізіологія і патологія нирок і водно-сольового обміну”. Борис Андрійович так організував роботу на ка­федрі, що всі викладачі змогли прийняти участь у цьому науковому форумі. 

20.10.77 р. на ранковому засіданні у великому залі Моршинського будинку культури виступали М.Я. Ратнер, Б.Д. Брондз, І.Є. Тарєєва, В.В. Сєров, O.K. Мерзон. За програмою повинен був виступити і Б.А. Пахмурний з доповіддю на тему: “Біоаміни в патогенезі гломе­рулонефриту”. Його виступ мала завершити загальна схема участі біологічно активних речовин в патогенезі гломерулонефриту з вихо­дом на можливі шляхи розширення патогенетичної терапії. Не­сподівано попередній доповідач побудував свій виступ на розгляді патогенезу гломерулонефритів двох типів: з антитілами до базальних мембран і імунокомплексного гломерулонефриту, де в певній мірі висвітлювалась і роль біологічно активних речовин. І от Марія Яківна Ратнер оголошує вже виступ Пахмурного. У мене захолонуло всередині. Але Борис Андрійович піднявся на сцену і почав роз­повідати про … імуногомеостатичну функцію нирки. Велетенський зал завмер від несподіванки, бо про таке ще ніхто не чув. Проводячи аналіз результатів світових досліджень, Борис Андрійович підвів слухачів до розглядання мезангіума клубочка нефрону як важливої ланки імунної системи організму, що контролює постійність його антигенного складу і являється аферентною ланкою імунної системи. 

Таким чином, вперше була висунута гіпотеза про те, що нирки явля­ються органом імунологічного контролю, і тому не випадковим є за­лучення нирок у патологічний процес при наявності в крові анти­генів. В перерві до професора Б.А. Пахмурного підходило багато слухачів Школи з різними питаннями. А Юхим Борисович Берхін (вчитель і науковий керівник Б.А. Пахмурного) емоційно висловився: “Борис! Как же ты мог такую гипотезу подарить всему Союзу? Об этом же ничего не опубликовано!”. Борис Андрійович спокійно відповів: “Чтобы все это доказать или опровергнуть понадобится еще мини­мум 50 лет”. 

Наступного, 1978 року, в Барнаулі була видана V збірка “Регуля­ция функции почек и водно-солевого обмена”, в якій за наполяган­ням професора Берхіна був опублікований огляд Б.А.Пахмурного і Т.В.Стрікаленко “Иммуногомеостатическая функция почки”. 

Моє проживання і участь в роботі II-ї Школи АН СРСР були “спон- совані” Борисом Андрійовичем. На спроби віддати борг я завжди чув: “Воспринимайте это как подарок. Когда-то профессор Берхин сделал мне такой подарок. И Вы со временем тоже сделаете подарок своему ученику. И пусть так продолжается всегда”. 

Вдумливий педагог, енергійна життєрадісна людина, він любив молодь, його завжди оточували люди, бо сам він був цікавою люди­ною. Незабутні прогулянки нічними кварталами навколо теоретич­ного корпусу. Його роздуми про Чижевського, Вернадського, Анохіна, Ціолковського, сприйняття Всесвіту і Бога свідчили про широку ерудицію, велике духовне багатство, яким він щедро ділився. 

Всім співробітникам були відомі почуття “діда Борі” до онука. В одному з останніх листів Борис Андрійович писав: “Настроение у меня бодрое и в этом, конечно “виноват” Антоша – его рост, его не­принужденность и детская открытость заражают радостью бытия”. 

За ствердженням генетиків, спадковість передається від батька до дочки і від діда до онука. Мені хочеться вірити, що це так. І, якщо праві генетики, то Антон успадкував всі якості свого діда і, таким чином, продовжить життя цієї незабутньої Людини. 

В.О.Кабашнюк, 
кандидат мед.наук, доцент
кафедри педагогіки і психології
Технологічного університету Поділля
(м.Хмельницький)

НЕЗАБУТНІ СПОГАДИ ПРО ВЧИТЕЛЯ 


 

Її величність Пам’ять раз по раз переносить мене в далекі шістдесяті роки, коли кафедру патологічної фізіо­логії Чернівецього медичного інститу­ту восени 1966 р. очолив молодий 35- річний доцент Пахмурний Борис Анд­рійович. 

І ми, студенти тогочасного 3-го курсу, відчули глибину та всебічність його лікарської ерудиції — на лекціях з патологічної фізіології він змушував нас повертатися до біологічної хімії, до хірургії та внутрішніх хвороб, фарма­кології з її фармакодинамікою та фар­макокінетикою, що вже пізніше академік Б.Є. Вотчал назве клініч­ною фармакологією. 

Виклад предмету патологічної фізіології в його вустах базував­ся на тісному взаємозв’язку клітинного метаболізму з функціонуван­ням різних систем організму, що уже пізніше у приватній бесіді його учень, наш колега, нині колишній ректор Буковинської медичної академії, академік Пішак Василь Павлович назве з посилом на класика меди­цини філософією медицини, глибоким проникненням у клінічну медицину. 

Студентська молодь чітко відчула професіоналізм Бориса Анд­рійовича, і в студентський науковий гурток потягнулись студенти від 2-го до 5-го курсів. Не всім судилося бути його найближчими співробітниками за штатом, проте саме останнім, вважаю, найбільше повезло. Я твердо переконаний, що ми у повсяк- 

денному житті і ро­боті бачили його без ретуші, від якої не застрахована жодна людина. І саме цей бік оцінки особистості Бориса Андрійовича дозволяє мені називати його Людиною з великої букви. 

Відчули це і багато молодих науковців — співробітників ВНЗу та лікарів практичної охорони здоров’я, які потягнулись до нього, як за пора­дою в науковій роботі, так і стали запрошувати в лікарські колективи для читання лекцій. 

Особливо розкрився талант Бориса Андрійовича як наукового організатора після захисту ним у 38-річному віці докторської дисер­тації та отримання звання професора. При цьому зайвий раз, на під­твердження вищесказаного мною, згадую засідання Вченої Ради Чер­нівецького медінституту при обговоренні кандидатури Бориса Анд­рійовича на звання професора. Зокрема, професор Трігер Володимир Адольфович у своєму виступі сказав наступне: “Професор Пахмурний буде прикрасою Чернівецького медінституту”. 

Після того Борис Андрійович певний час очолював науковий відділ медінституту, здійснюючи при цьому керівництво дисертан­тами на своїй кафедрі та споріднених, чисельність яких інколи сяга­ла десятка осіб. 

Я не можу назвати себе улюбленцем долі, та й не був також улюбленцем Бориса Андрійовича. Але заради справедливості мушу відзначити, що Він вирощував нас усіх, своїх учнів, як своїх дітей, по-батьківськи. І коли я захотів перейти на клінічну кафедру, Борис Андрійович спочатку посприяв у 1974 році влаштуватись у свого то­вариша в водздороввідділі, а уже через 2-3 роки двічі сказав добрі слова під час моїх наступних життєвих кроків. 

Борис Андрійович був таким наставником, рис якого я не бачив більше ні в кого — щотижня один з нас готувався до виступу на ка­федрі з коментарем власних наукових результатів. Це, по-перше, не дозволяло жодному розслабитися від роботи над собою, а, по-друге, у такий спосіб Він згуртовував нас у колектив молодих науковців, розробників проблеми водно-сольового обміну організму. 

Доля розпорядилася так, що Вчитель досить рано залишив нас, відійшовши у небуття раптово за загадкових обставин 27 квітня 1983 року. Після себе Він залишив хороші справи, вдячних учнів, послі­довників. 

У 1996 році при поданні на захист своєї докторської дисертації на її останньому листку я записав: “Низько схиляю голову перед мо­їм першим науковим Вчителем, доктором медичних наук, професо­ром Борисом Андрійовичем Пахмурним, світла пам’ять про якого повсякденно надихає мене на наукові пошуки в лікарській роботі”. 

А оскільки доля розпорядилася так, що мені випало уже дов­гий час працювати у Одеському медінституті, який у 1995 році закінчив Борис Андрійович, та ще й похований він на Другому християнсько­му цвинтарі у м. Одесі, то у пам’ятні дати 15 грудня (день його народження), 13 березня (день захисту моєї кандидатсь­кої), 23 квітня (день захисту моєї докторської), 27 квітня (день смерті Бориса Андрійовича) і у день Святої Трійці я іду з квітами на поклін до Бориса Андрійовича. 

                                                                                                                                                                                                   О.О. Свірський, 
доктор мед. наук, доцент кафедри
сімейної медицини та загальної практики
Одеського державного медінституту,
аспірант професора Пахмурного Б.А.
(1970-1973рр.)

Так читав лекції Борис Андрійович 


        Чудом зберігся магнтітофонний запис фрагмента лекції професора Пахмурного Б.А. «Патогенез лихорадки», яку він читав у жовтні 1979 року. З того часу минуло більше тридцяти років, а матеріал, викладений Борисом Андрійовичем, вражає логічністю, чіткістю, ясністю, філософською завершенністю і, що головне – сучасністю. 
        Це зумовлено тим, що він оперує даними, які тільки що вийшли з провідних лабораторій, котрі займалися етіологією та патогенезом пропасниці. 
        Я мав честь слухати багато лекцій Бориса Андрійовича і він завжди використовував дані останніх досягнень світової науки з питань, що висвітлювалися на лекції. 
        Вражає ерудиція лектора, який від філософських проблем пропасниці з надзвичайною легкістю переходив до питань термодинаміки, молекулярної біології, біофізики, подаючи дуже складні для розуміння наукові проблеми з простотою, доступною навіть посереднім студентам. 
        Борис Андрійович прекрасно контактував з аудиторією, повністю володіючи її увагою. Як це йому вдавалося можна з певною мірою зрозуміти, прочитавши уривок його лекції. 

Мислицький В.Ф.
доктор мед. наук, професор БДМУ

Борису Андреевичу ПАХМУРНОМУ
 
У холодной и тесной постели твоей,
У ограды железной стою на ветру
Я дин из немногих незванных гостей
На могиле твоей и слезу не утру.
 
Мне дорогу сюда указал яркий свет
Твоей тонкой и яростно доброй души.
Тщетно я ожидаю твой мудрый совет,
Птичий гомон в ответ, средь могильной тиши.
 
Ты ушел слишком рано, учитель и друг,
Зрелость чуть сединой прикоснулась к тебе,
Ты ушел, а весна разгоралась вокруг
И звала за собой к неустанной борьбе.
 
Смерть, поправ справедливость, в который уж раз
У меня отняла моих лучших друзей,
Но со мной остается сиянье их глаз
И тепло их сердец до конца моих дней.
апрель 1984 г. 
 

Ляшко А.В. 

сотрудник лаборатории водно-солевого обмена
филиала НИИ гигиены водного транспорта МЗ СССР.
(К годовщине со дня смерти) 

Публікації про Пахмурного Б.А. 

1. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку ( до 60-ліття від дня заснування) /В.П. Пішак, М.Ю. Коломоєць, І,Й,Сидорчук, Р.І. Зорій [та ін.], [за ред. В.П Пішака]. – Чернівці : БДМА, 2004. – 228 с. 

2. Кафедра патофізіології Буковинського державного медичного університету: історія, сучасний стан проблеми, перспективи розвитку /[ Ю.Є. Роговий, Л.О. Філіпова, В.А. Дорошко та ін.]. //Буковинський медичний вісник. – 2009. – Т.13, №1. – C. 157-160. 

3. Мислицький В.Ф. Пахмурний Борис Андрійович./ В.Ф. Мислицький, В.П. Пішак. – Чернівці: Медакадемія, 2002. – 129 с. 

4. Роговий Ю.Є. Пахмурний Борис Андрійович – вчений від Бога / Ю.Є. Роговий, Л.О. Філіпова, В.А. Дорошко //Клінічна та експериментальна патологія . – 2009. – Т.VІІІ, №3(29). – C. 152-153. 

5. Сторінки історії: біографічний довідник завідувачів кафедр та професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998)/ [за ред. В.П. Пішака] – Чернівці: БДМА, 1999. – С. 127.

Print Friendly, PDF & Email