Всесвітній день поширення інформації про аутизм (англ. World Autism Awareness Day),   — міжнародно визнаний день, який закликає держави-члени ООН вживати заходів для підвищення обізнаності про аутизм у всьому світі.

День запроваджений рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року, прийнятого 1 листопада 2007 року та ухваленим 18 грудня 2007 року.

Відзначати цей день запропонувала Шейха Моза бінт Насер аль-Міснед, представниця ООН від Катару, цю пропозицію підтримали всі держави-члени. Щорічно відзначається 2 квітня.

Це рішення прийняли без голосування в Генеральній Асамблеї ООН, головним чином як доповнення до попередніх ініціатив ООН щодо покращення прав людини. Всесвітній день поширення інформації про аутизм є одним із семи офіційних днів ООН, які присвячених охороні здоров’я

Поширення інформації про аутизм допоможе сім’ям, в яких народжуються такі діти, рухатися правильним шляхом. Адже чим раніше буде виявлено аутизм у дитини, тим більший ефект дасть терапія захворювання.                                                 

Уперше термін «аутистичний» впровадив у медичну практику швейцарський психіатр Ойген Блейлер у 1908 році для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію.

Цю самостійну проблему вперше описав доктор Лео Каннер (Leo Kanner) у 1943 році у своїй ранній роботі «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:

• Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
• Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни у звичайному ході подій чи обставин.
• Чудова механічна пам’ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам’ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
• Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
• Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки і явища, такі як: шум паротяга, ліфту чи, навіть, вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
• Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
• Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам’ять і моторна спритність, які відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі в навчанні.
• Високоосвічені сім’ї — Каннер відмічав, що в його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.

Пізніше, Каннер і Аспергер, у 1952 році, зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав’язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні відносно цих двох і ними спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм.

Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка.

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, надалі змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві.

Міжнародна акція «Light It Up Blue» («Засвіти блакитним світлом») проводиться в рамках цього дня з 2008 року по всьому світу.

«Аутизм не виліковний, але при своєчасній діагностиці та корекційному втручанні, дитина може бути адаптована до життя у дорослому віці», – кажуть учасники акцій.

Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

Інформацію підготувала Наталія Жук

Список рекомендованої літератури

(з фондів бібліотеки БДМУ згідно ДСТУ 2015)

Frontal networks in adults with autism spectrum disorder. Brain: a journal of neurology. 2016.  Vol. 139, Pt. 2.  P. 616-630. 

Greenblatt, E. J. Fragile X mental retardation 1 gene enhances the translation of large autism-related proteins. Science: multidisciplinary journal. 2018. Vol. 361, Iss. 6403. P. 709-712.

Piszcek, Maria. Wybrane metody diagnozy i terapii osob z autyzmem: monograph. Warszawa: Kompendium, 2016. 203 p.

Боброва, В. І. Нове в лікуванні дітей із розладами аутистичного спектру (огляд літератури). Український медичний часопис: науково-практичний загальномедичний журнал.  2021.  № 3. С. 21-23. 

Боднар, Л. А. Фармакологічне лікування розладів аутистичного спектра: напрямки та перспективи. Міжнародний медичний журнал. 2020. Т. 26, № 4.  С. 47-54.

Гальчин, К. С. Особливості інтелектуального розвитку в дітей із розладами спектра аутизму. Буковинський медичний вісник.  2015. Т. 19, № 2. С. 41-43. 

Дедишина, Л. Знати, щоб допомогти. Фармацевт Практик. 2019. № 4. С. 22-24.

Дедишина, Л. Аутизм: інше життя. Фармацевт Практик. 2014. № 4/5. С. 16-17.

Кирилова, Л. Г. Розлади аутистичного спектра в дітей раннього віку: еволюція поглядів та можливості діагностики (частина 1). Міжнародний неврологічний журнал. 2020. Т. 16, № 4. С. 89-94. 

Козявкін, В. І. Порівняльна характеристика психоемоційного стану батьків дітей з аутизмом, які проживають у зоні АТО та в інших регіонах України. Міжнародний неврологічний журнал.  2015.  № 7.  С. 11-14.

Мальцев, Д. В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу. Український неврологічний журнал. 2021.  № 3/4.  С. 16-30.

Мірошников, О. О. Пренатальні та перинатальні фактори ризику розвитку розладів аутистичного спектра у дітей раннього віку. Міжнародний неврологічний журнал. 2017. № 8. С. 120-121.

Порушення метаболізму нейромедіаторів у дітей із розладами аутистичного спектра (огляд літератури та власні дані). Міжнародний неврологічний журнал. 2017.  № 4.  С. 7-14.

Рудейчук, Д. В. Цитогенетичні та молекулярно-цитогенетичні дослідження дітей з аутизмом в поєднанні з розумовою. Хист. 2020.  Вип. 2020. С. 191.

Серафінчан, Д. Р. Аутизм – не вирок: актуалізація методів соціалізації дітей-аутистів. Хист.  2020. Вип. 2020.  С. 176.

Стукан, Л. В. Особливості ставлення матері до дитини з аутистичними розладами. Український вісник психоневрології.  2014. Том22, Вип.2. С. 124-127.

Харчові добавки під час вагітності можуть знижувати ризик розвитку аутизму. Перинатологія та педіатрія. 2017.  № 4.  С. 67-68.