29 січня в Україні відзначають 105 річницю пам’яті героїв Крут – українських студентів, які, намагались зупинити більшовицький наступ на Київ у 1918 році, потрапили в полон і були розстріляні більшовиками.

Утворення Української Народної Республіки (ІІІ-й Універсал 20.11.1917) та проголошення її незалежності (IV-й Універсал 22.01.1918) створили шанс для національно-визвольних змагань та відновлення втраченої державності.  Водночас загострилася політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням самостійної України.

У середині січня 1918 року більшовики розгорнули повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Основною їх метою було захопити Київ, а напрямком їх удару була залізниця через Харків-Полтаву. Тут йшли загони під командуванням Михайла Муравйова. З Гомеля у напрямку Бахмача йому на допомогу рушив загін Рейнгольда Берзіна. 28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”.

Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. Військами УНР під Крутами командував 27-річний Аверкій Гончаренко. До війська підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. За різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських вояків і юнаків та студентів, які мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залізничній платформі. Завдяки мужності та готовності до самопожертви, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Втрати українців становили за різними даними від 80 до 100 загиблих (у т.ч. й страчених після бою студентів), більшовиків – не менше 300 вбитих.

Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, загубивши орієнтир у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім всіх розстріляли. Ідучи на страту, гімназист Григорій Пипський почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Відразу після розстрілу більшовики заборонили ховати тіла загиблих, тому, дочекавшись звільнення міста від них, за рішенням Центральної Ради від березня 1918 року полеглих студентів перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Бій під Крутами, мав вагоме історичне значення, бо затримав більшовиків на декілька днів, чим дозволив урядові УНР вперше за понад 150 років (з часів скасування Гетьманщини) добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

Коли Україна здобула незалежність, подвиг Героїв Крут став символом боротьби та патріотизму, тож у 2003 році 29 січня почали відзначати на державному рівні. Від 16 травня 2013 року у Постанові ВРУ закріпили «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

                            Матеріал підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська