Еміль Адольф фон Берінг (1854-1917) німецький бактеріолог, один з основоположників імунології.

Перший лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології «за роботи, присвячені сироватковій терапії, особливо за її застосування при лікуванні дифтерії, що відкрило нові шляхи у медичній науці і тим самим дало до рук лікарів переможну зброю проти хвороби та смерті» (1901).

Берінг народився в Гансдорфе (нині територія Польщі) у багатодітній родині (сім’я мала 13 дітей, він був п’ятим) у родині вчителя. Батько хлопчика сподівався, що він вибере одну з традиційних для сім’ї професій – теологію або викладання.

У 1885 р. Берінг вступив до гімназії в Хо-Енштейна (Східна Пруссія), де у нього проявився інтерес до медицини. Однак розуміючи, що сім’я не може дозволити собі послати його вчитися в вищий медичний навчальний заклад, Берінг вирішує вступати в Кенігсбергський університет на курс теології.

В цей час один з його гімназійних вчителів домовився про відвідини ним Військово-медичного коледжу при Інституті Фрідріха Вільгельма в Берліні, де велося безкоштовне навчання майбутніх військових хірургів. Берінг поступає сюди в 1874 р. і закінчує коледж в 1878 р. Через два роки він складає державні іспити з медицини, а в 1881 р. отримує призначення на посаду асистента хірурга в Позена (нині Познань, Польща).

Після отримання медичної освіти Берінг мав відслужити в прусській армії до 1889 р.

Проходячи службу в кавалерійському полку в Позена і будучи лікарем батальйону, розквартированого в Волау, Берінг зацікавився використанням дезінфікуючих засобів в бойових умовах для лікування інфекційних захворювань.

Особливий інтерес проявляв він до йодоформу, що застосовувався для лікування ран і сифілітичних виразок. Початкові дослідження йодоформу привели його до висновку, що ця сполука є ефективним антисептиком, тому, що нейтралізує бактеріальні токсини.

У 1883 р. Берінга переводять в Вінціг (Сілезія), через чотири роки він вступає до Боннського фармакологічний інститут, де продовжує дослідження в області дезінфікуючих засобів. Пізніше, в 1888 р, він влаштовується на неповний робочий день в Інститут гігієни в Берліні, яким керував Роберт Кох. Після демобілізації в 1889 р. Берінг працює в інституті як дослідник з повним робочим днем.

Саме там учений зайнявся вивченням методів лікування дифтерії та правця, двох різних захворювань, які поєднувала одна характерна властивість: обидва захворювання закінчувалися смертельними наслідками, попри те, що хворі були інфіковані відносно невеликою кількістю бактерій. Берінг припустив, що лікування дифтерії може бути успішним у разі нейтралізації токсину, що секретується дифтеритними бактеріями, тобто у разі прояву природної захисної реакції людського організму.

У 1890 р. в Інституті гігієни Берінг спільно з японським вченим Кітасато Сібасабуро встановив, що імунітет кроликів і мишей, які були імунізовані проти правця, залежить, за словами вченого, «від здатності безклітинної рідини крові залишатися інтактною щодо токсичних речовин, виробляється бактеріями правця».

Застосувавши це відкриття до дифтерії, Берінг продемонстрував, що не імунізовані тварини можуть бути захищені від токсину дифтеритних бактерій за допомогою ін’єкцій антитоксину імунізованих тварин. Він заявляв, що з появою запропонованої ним сироваткової терапії «можливість лікування важко протікаючих хвороб не може вже більше відкидатися».

До 1892 р. поки комерційна фірма не почала фінансувати роботу Берінга, свої дослідження він оплачував з власних коштів. У міру розширення застосування сироватки росли популярність, а також і добробут Берінга.

У 1894 р. Берінг залишає Інститут гігієни та переходить спочатку в університет Галле, а в наступному році у Марбурзький університет.

Попри можливість успішного застосування дифтерійного антитоксину при лікуванні дітей, які раніше вважалися смертельно хворими (за що Берінга стали називати «зцілителем дітей»), серйозна проблема використання антитоксину продовжувала існувати, і її ніяк не вдавалося швидко вирішити: антитоксин викликав пасивний імунітет (антитіла, що містяться в сироватці, утворювалися клітинами тварин, а не самого пацієнта). В результаті антитоксин забезпечував імунітет тільки на короткий час і повинен був вводитися якнайскоріше після інфікування. На той час, коли з’являлися симптоми дифтерії, часто було вже занадто пізно лікувати антитоксином, що призводило до смерті пацієнта. Берінг наполегливо продовжував свої дослідження дифтерії протягом декількох наступних десятиліть, поки в 1913 р. не створив вакцину, що забезпечує тривалий активний імунітет проти цього захворювання.

Еміль Берінг був удостоєний багатьох нагород і премій. Його ім’я носять Dade Behring у Гарбурзі, найбільша у світі компанія, що займається виключно клінічною діагностикою, а також компанія CSL Behring. В університеті Марбург існує премія ім. Еміля фон Берінга.

Цікаві факти

У 1896 р. Берінг одружився. На весіллі в 1896 році Берингу було 42, а нареченій ледь виповниться 20. Але їх пов’язувало довге романтичне листування і палка взаємна любов. У подружжя було шестеро синів.

Бувши заможною людиною, Берінг мав великий маєток, що займав поверхню однієї з гір, що оточували Марбург. На вершині гори був розташований його інститут, в якому виготовлялися вакцини, туберкулін, а також новий препарат під назвою «туберкулаз», на який дослідник покладав великі надії.

Крім приватного інституту, Берінг завідував ще державною лабораторією в гігієнічному інституті Марбурзького університету. У цій лабораторії Берінг розмістив безліч піддослідних тварин і виготовляв нові речовини для боротьби з туберкульозом.

На його честь названо клініку «ХЄЛІОС» ім. Еміля фон Берінга, яка є однією з найбільших лікарень, що надають кваліфіковані спеціалізовані медичні послуги, на південному заході Берліна.

                                                                  Інформацію підготувала Наталія Жук