Відгуки про професора Г.І. Ходоровського
(учні,колеги та друзі)
АПОСТОЛ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ І ДЕРЖАВНОСТІ
“Кожен із нас дістав дар життя. Який дивний цей дар! Якщо використовувати його на заздрість і самолюбство, то таке життя буде нас знецінювати і засмучувати. Але якщо життя присвятити людям – воно буде нас збагачувати і прикрашати”. Вочевидь ці слова, написані одним древнім мудрецем, увібрав з молоком матері наш славний краянин, мій добрий навчитель і наставник Ходоровський Георгій Іванович.
З його яскравої біографії можна скласти враження про шляхетну людину, яка все життя прагне возвеличити в іншій людині все найкраще, закладене природою. Мав щастя відчувати це студентом Чернівецького медінституту, коли Георгій Іванович вже очолював фундаментальну кафедру, а згодом – в аспірантурі, коли він, вже проректор з наукової роботи, спрямовував у потрібне русло мої дослідницькі починання. Щиро захоплююся ним і нині, коли бачимося на наукових зібраннях – то в Чернівцях, то в інших містах держави.
Слухати виступи Г.І. Ходоровського – велика життєва школа. Окрім його, мабуть, природженої ораторської майстерності, вражають глибина і самостійність висловлюваних суджень, мужня позиція науковця. Він ратує за пріоритетність саме фундаментальних досліджень, а не прикладних. Свою позицію підсилює станом науки в маленькій і водночас могутній Японії, яка полишила далеко позаду більшість цивілізованих країн світу.
Г.І. Ходоровський вміє швидко й однозначно виокремити в науковій проблемі її суть і головну складову, а в людині, що стоїть за нею, життєву мотивацію поведінки. Не все ж бо рівно в науці, як і в будь-якій іншій галузі суспільного господарювання.
Цю рису Георгія Івановича спостерігали під час читань, присвячених вшануванню пам’яті нашого вчителя – професора Цвєтова, який працював у Чернівецькому медінституті в 60-70 роках минулого століття. З мовленого Г.І. Ходоровським випливало, що цього вченого, людину з мудрою і світлою головою, правляча система змусила покинути Чернівці та, зрештою, й Україну лише через прикре непорозуміння з колегами-адміністраторами.
Пригадую недавній виступ професора Г.І. Ходоровського на засіданні спеціалізованої вченої ради Вінницького національного медуніверситету ім. М.І. Пирогова. Спокійна розмірена промова, виважене кожне слово. Охарактеризувавши кандидатську дисертацію, що захищалася, не проминув можливості, щоб не запропонувати конкретні заходи щодо поліпшення якості атестації науково-педагогічних кадрів поважною радою. Можливо, не всім це було до вподоби, але не вчинивши так, Ходоровський не був би Ходоровським. “Найдорожче у світі – нюанси ” – переконаний Георгій Іванович.
Можна ствердно сказати, що він залюблений у працю, бо трудиться із запалом, ревно і старанно. Свідченням цього – промовисті факти.
Про необхідність підтягнути медичну науку до світового рівня наше суспільство заговорило лиш знедавна, а результати наукової роботи молодого ще дослідника Г.І. Ходоровського вже на початку 70-х років минулого століття лягли в основу державної програми йодної профілактики зоба аж у далекій Замбії.
Нині ж доктор наук Г.І. Ходоровський – автор десятка навчальних посібників та галузевої навчальної програми з нормальної фізіології, двох монографій, трьох винаходів, більше півтора сотні наукових статей. Він підготував сім кандидатів наук.
Як відомо, кожна людина – це не тільки те, ким вона стала, а й водночас те, ким не стала, але могла стати, маючи для цього всі дані. Тому я не дивувався, а щиро порадів, коли довідався про захоплення ювіляра. Він досконало володіє англійською мовою, яку, про що сам каже, “почав з нуля” у 28-річному віці, складає чудові вірші, володіє таємницями нумерології, вивчає науку рейкі, яка досліджує енергетику людини, глибоко знається на Біблії. До речі, при ньому завше є акуратно складене “святе письмо”, свого часу переписане маминою рукою. Чим більше спілкуєшся з цим сивочолим ученим, тим глибше переконуєшся в щирому сповідуванні ним загальнолюдських принципів – самопізнання, піднесення невичерпного духовного потенціалу людини, злагоди з Божою волею. Його вабить пізнання глибин людської душі.
Приємно вражає ще одна риса Георгія Івановича. У променях слави поводить себе невимушено, природньо. Він великий життєлюб, людина з тонким відчуттям гумору, а усмішка його надзвичайно щира.
Кажуть, якщо людина талановита, то в усьому, тільки вчасно цей талант варто розвивати.
Без зайвого перебільшення вже можна стверджувати, що Г.І. Ходоровський увійшов до історії України і як видатний дипломат, хоча сам вважає себе генералістом – недипломатом у дипломатії. Виконуючи завдання дипломатичної місії в Індії упродовж 6 років на зорі нашої незалежності, як професіонал високого класу, він був до кінця відданим справі служіння Україні. Не чекав від Києва наказів чи погоджень, діяв наввипередки, керуючись виключно національними інтересами нашої держави. Нині вже відома широкому загалу справа із 17 млн. доларів, зароблених Україною за ремонт індійських літаків, які Посол інтелігентно перешкодив Російській Федерації відібрати у нашої держави.
Вартий уваги інший факт міждержавних взаємовідносин за участі дипломата. Одного разу, професійно провівши службове розслідування, наш Посол виграв важливу справу в індійському суді. В результаті по-шулерському заарештоване українське судно знову підняло український прапор і повернулося на Батьківщину.
Про талант дипломата Г.І. Ходоровського яскраво свідчить його візит до американського посла, куди одного разу був запрошений на 7-му годину ранку. “Гостинний” колега пролонгував спілкування з українським дипломатом на декілька годин, відмовився від іншої важливої зустрічі, бо так і не зміг вивідати? випитати в Посла України необхідні йому подробиці про одного з відомих вітчизняних політиків. Як коментує сам Георгій Іванович, він порадів з цього епізоду, бо це означало, що його визнали. Знаменно, що наш земляк першим удостоївся високого в дипломатії пожиттєвого рангу – Надзвичайного і Повноважного Посла України. Ось такий він – професор медицини і професор дипломатії.
Нині, коли до нього прийшло пишноліття, він і надалі уособлює в собі жагуче бажання діяти, творити, відкривати нове в науці, у людях і в собі. Це щоденно спостерігаємо не тільки ми, учні та колеги, а й, певно ж, студенти-медики Буковинського медуніверситету, студенти-міжнародники Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, міська рада, громадськість міста й області.
Щаслива людина завше знає, чого хоче від життя, від інших людей і від себе. Своїм кредо поважний ювіляр вважає принцип одного з найгеніальніших філософів світу Григорія Сковороди: “Немає години, непридатної до занять корисними науками, і хто постійно вивчає їх, тому навчання не труд, а втіха.
АХТЕМІЙЧУК ЮРІЙ,
доктор медичних наук, професор,
завідувач кафедри анатомії, топографічної анатомії
та оперативної хірургії Буковинського
державного медичного університету.
ВОЛОДАР НЕПЕРЕСІЧНИХ ЧЕСНОТ
Буковина, а з нею і медична громадськість краю, відзначає ювілей знаної Людини – вченого, вчителя, талановитого дослідника, професора і просто доброго і щирого колеги – Георгія Івановича Ходоровського.
Важко підібрати високі слова, в яких втілилася би постать всебічно обдарованого, чуйного, вимогливого, в першу чергу до себе, хорошого порадника і друга, професора Георгія Ходоровського. Історія людства закарбовує і полишає в пам’ять нащадкам тих, хто прискіпливо шукає істину, хто не поминає, а сіє добре, мудре, вічне.
Професор Г.І. Ходоровський належить до тих, хто не відмежовується личиною особистості, до тих, кому не байдужа доля студента чи молодого вченого. Він готовий до жертовності заради справедливості. У цьому йому щиро заздрять, намагаються наслідувати, брати приклад. Він педант в усьому – у побуті, в манерах спілкування, в охайності. Психологи кажуть: почерк і думка ха-рактеризують людину. У Георгія Івановича ці якості особливі – ретельність, чіткість, досконалість.
Мене завжди приворожувало його відношення з близькою ріднею. Слово „мама” він у спілкуванні обожнював. Батька я знав особисто, то ж слово цієї високої на зріст людини були для сина святим. Імпонує його увага до сельчан, простих людей. Йому не байдужі їх проблеми, не залишається осторонь будь-якої біди, – організувати консультацію в клініці, прилаштувати на стаціонарне лікування, а то і просто розрадити людину.
Спілкування з Георгієм Ходоровським завжди цікаве, змістовне, корисне. І в цьому теж оригінальність Георгія Івановича.
Буковинський державний медичний університет видав книгу про нього маленькою часткою данини вірному другу і щирому наставнику, володарю непересічних особистих чеснот, і великому патріоту України, уславлене ім’я якого вписане золотими літерами на скрижалях нашого навчального закладу, якого пам’ятають і в далекій Замбії, і суворому Афганістані та древній Індії.
Від імені колективу БДМУ бажаю йому подальшої творчої праці, всіляких успіхів і доброго здоров’я.
Пішак В.П.,
зав. кафедри мед. біології, генетики
та фармацевтичної ботаніки БДМУ
(Чернівці)
БУКОВИНСЬКА МРІЯ
Маю для себе за велику честь промовити слова слави нашому великому буковинцю Георгію Івановичу Ходоровському, моєму Вчителю та Другу.
Ці слова – вчитель, друг – це основне, що характеризує нашого Георгія Івановича, як на мій погляд. Називати Георгія Ходоровського вчителем та другом – це велика честь та відповідальність, оскільки ця людина всім своїм життям та кожним вчинком, значущим чи побутовим, заслужила великої людської та суспільної поваги і той, хто бере на себе гідність називатись йому учнем чи другом, не тільки користується світлом Ходоровського, але має величезну відповідальність не заплямувати абсолютно чистого осередку створеного Георгієм Івановичем.
Треба мати величезний талант доброти, терпимості, спроможності щедро віддавати, для того щоб бути Вчителем та Другом з великої букви. Саме такими талантами нагородив Бог Георгія Івановича Ходоровського.
Насправді у Георгія Івановича багато талантів. Він громадянин і державна людина, яких мало. Його негаласливий внесок у розбудову нашої України є вагомим і гідним для успадкування сьогоднішніми відомими політиканами. Народний депутат Верховної Ради першого скликання, перший посол України в Індії, а попри це видатний вчений-фізіолог, науковий керівник багатьох починаючих науковців і багато – багато ще чого….
Так і я мав щастя на початку 90-х мати науковим керівником Г.І. Ходоровського. Ми говорили про науку, а потім ще мріяли про майбутнє нашої країни.
Яким світлим воно видавалось, як світились очі Георгія Івановича! Він зміг зберегти на усе своє життя романтично-мрійливий юнацький вогник в очах та серці.
І це ще один талант Ходоровського – вірити в добро, і добро йде до нього, і він ділиться добром з іншими. Він як велике тепле море, що вдень набирає сонячного тепла, а потім віддає, віддає усім, хто потребує, хто може взяти, а його багато – духовного тепла. Це тепло втілюється і у віршах – є ще поетичний талант. Його вірші-душа і мудрість, філософія і гра слів.
Якщо є Буковинська мрія – то це Його життя, життя Ходоровського Георгія Івановича, народившись на краю провінційного світу, послужити усьому Світу, а в першу чергу – своїй НЕЗАЛЕЖНІЙ КРАЇНІ.
Ігор Шкробанець,
завідуючий здороввідділом
Чернівецької облради (Чернівці)
ДЕПУТАТ І ПОСОЛ ІЗ ТОВТРІВ
Що мене завжди вражає у людях талановитих чи просто здібних? Це те, що переважна більшість з них відгранили свій талант, свою вдачу кропіткою, щоденною, непомітною працею. Не бачиш того тяжкого поту, який завжди є супутником їхнього успіху. Дивишся на ту фантастичну Пектораль у скарбниці наших українських коштовностей і думаєш про те, скільки сотень і тисяч рухів знадобились її невідомому, прадавньому творцю аби зробити те чудо у наших українських степах. І разом з тим чомусь із смутком розумієш, що тоді люди , що оточували його, може й не знали, що десь поряд з ними робиться шедевр. Бо то завжди ознака справжнього таланту: щонайперше – отримувати насолоду від своєї праці, а вже десь наостанок відчувати вдячність і відзнаку тих, що є поруч з тобою.
Моє не таке вже давнє знайомство з Георгієм Ходоровським, а ліку йому вісімнадцять років, що раз глибше відкривало для мене ту людину. Чи не одразу кинулись мені взнаки його прихований за стриманою манерою спілкування чіткий, аналітичний розум і тактовність непересічної людини, котра ніколи не хизується тим набутим працею професійним умінням.
Вражає до цього часу в ньому відкрита усміхненість його вдачі, здатність перейматися чужими проблемами, не виставляючи своїх власних.
Ми зустрілися з ним у найбільш зламний для його рідної Буковини час. Можливо уперше ця частина материку української землі змогла стати не якимось-то клаптем чужої держави, хай чарівним і благодатним, але чужої ж землі.
Ніхто з нас, хто в складі дванадцятої каденції Верховної Ради тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняв участь у проголошенні незалежності України, не переймався значущістю своєї власної персони в ті вікопомні дні. Хоча кожен був свідомий того, до якої святої справи доля, народ український зробили його співпричетним.
При якій же то щасливій зорі народився в глухому українському селі на прикордонних кресах королівської Румунії той малий Жоржуня, щоб через п’ятдесят із чимось років стати одним із батьків-засновників нової держави, мрію про яку плекали десятки поколінь його і наших із вами предків.
Мене особливо тішить назва села, де народився Георгій – Товтри. То є наша, подільська назва. Вона починаються десь із тієї місцини, звідки родом мій батько, з надзбручанських Дунаєвець. Тому з понад 450 депутатів, але вже першого скликання Парламенту незалежної України, мене споріднює з Георгієм Ходоровським ота прекрасна подільська земля, бо його Заставна, Товтри належить одразу до двох множин української топоніміки – Буковини і Поділля.
Мене завжди дивують сентенції апологетів радянського ладу. Кажучи про Георгія Ходоровського, вони одразу ж завдячують радянській владі за всі його набутки (а всіляких регалій і звань у нього, дійсно, повно). А як же ж тоді наш найвеличніший українець – Тарас Шевченко? Битий долею і паном, став же він за нелюдського царату академіком живопису. І поряд з англійським прем’єром, нащадком роду герцогів Мальборо, сером Вінстоном Черчілем був його наступник – прем’єр Етллі, син простого англійського сантехніка.
За нормальної цивілізованої влади людина, що має жадобу до знань, знайде до неї стежку. А цього молодому Георгію не бракувало. І так до всього. Стежка пізнання відчинила йому двері у світ. У далеких краях він уже сам торив дорогу майбутнім фахівцям з африканських родин. Мабуть там і сьогодні сотні його учнів із подякою згадують українського науковця.
Проте доля звела мене з ним вже у вирі подій весни дев’яностого року під склепінням будинку парламенту на Грушевського. Він не був, як я, у Народній Раді, але я ніколи не відчував у ньому антагоніста, людини, вороже налаштованої до нашого бачення майбутнього України. Він палко сприймав потяг свого народу до визволення, набуття незалежності.
Розсудливість і професіоналізм одразу поставили його до перших лав парламентарів. Очолювана ним комісія Верховної Ради, яка опікувалася питаннями охорони здоров’я та суміжними проблемами, почала розбудовувати свою сферу не в якості хлопчика на підхваті, або як розподільник того, що прийде з Москви.
Перехід до ринкових відносин кинув медичну справу в країнах СНД у стан безмежного провалля. І саме Георгію, разом зі своїми побратимами – депутатами, треба було витягати того українського воза медицини з прірви. Лише його безмежне терпіння, вміння вченого не зупинятися перед непереборним протистоянням обставин, консерватизмом немалої кількості колег і нахабністю новоявлених пройд від фармації і медицини дозволили розпочати розбудову правового поля в цій галузі.
Хай не складається бачення його тієї парламентської роботи мало як життя янгола во плоті. Йому завжди вистачило характеру переконати опонента. А коли треба, і владу застосувати. У таких випадках декому навіть здавалося, що харак-тер у нього був гарячий. Так, але лише задля справи, але не проти людини, що пішла з ним на герць.
З другого боку, депутат Ходоровський ніколи не опирався здоровій логіці співрозмовника, умів вчасно побачити перевагу його аргументів, не намагався придавити силою свого політичного авторитету.
Всі ці риси характеру Ходоровського достеменно прислужилися йому на наступному щаблі кар’єри. Тоді, у перші роки нашої нинішньої державності, почала інтенсивно розбудовуватися генерація української дипломатії. У різні країни нашими першими послами було послано цілу групу так званих некар’єрних дипломатів – людей без дипломатичної освіти, але з великим життєвим досвідом і потенцією переговірника.
Практично всіх їх об’єднував ряд спільних рис, які були так характерні для Георгія Ходоровського: аналітична розсудливість, вміння слухати і, одночасно, вміння переконувати. Разом з тим, відбудова державності вимагала від наших перших представників за кордоном заперечувати своєю поведінкою відоме висловлювання: дипломат двічі подумає перед тим, як нічого не сказати. Нам треба було говорити, відстоювати свою країну, переборювати нерозуміння і упередженість.
До тих проблем, які були у мене, першого українського посла, у братній Росії, як нам казали, Георгій мав на додаток обов’язок, що був хоч і не першим, проте аж ніяк і не другим. Він мав на абсолютно голому місці, без приміщення, при відсутності не те що гарних спеціалістів з індійської специфіки, а взагалі будь-яких, а до того ж мало не з від’ємними обсягами фінансування на потреби створюваного посольства, зробити практично неможливе: заснувати посольство, зробити, щоб воно запрацювало.
А таки відбулося! Тільки один красномовний факт, який підтверджує успішність роботи посла Ходоровського. Зазвичай каденція посла в країні обмежується трьома роками, і на вісімдесят відсотків саме так і робить наш МЗС, даючи рекомендацію Президенту стосовно подальшого перебування наших послів у країнах, де вони представляють нашу державу. І тільки дві речі можуть заперечити це: складність і важливість завдань посольства в цій країні і щонайважливіше: вміння посла справлятися зі всіма негараздами. Саме такі аргументи переконали керівництво держави продовжити перебування нашого посла в Індії Георгія Ходоровського ще на один термін.
Після закінчення своєї дипломатичної місії він міг зупинитися, а може й просто відійти від справ. Та потреба працювати на нашу молоду державу не зупиняє пошуків пана Георгія. До його медичних уподобань додається досвід дипломата. І він з успіхом сіє розумне, добре й вічне і на цій царині у своїй любій Буковині.
Вогник наснаги і жага нових знань завжди з Вами. Вона передасться від батьків Ваших до всього потомства Вашого кревного і учнів Ваших, бо не зупиняється Ваша праця.
Крижанівський Володимир,
депутат Верховної Ради України у 1991-1994 рр.,
перший Надзвичайний і Повноважний Посол України
в Російській Федерації.
(м.Київ)
ГОРДІСТЬ БУКОВИНИ
1963 рік… Вашківці Вижницького району Чернівецької області … Сотні абітурієнтів складають іспит в медучилище, успішно витримавши випробовування, я з Михайлом, з яким щойно познайомився, йдемо в скверик. Назустріч нам – стрункий, тендітний, з гарними очима юнак у світлому жакеті. Як виявилось, то був родич мого нового товариша Михайла – Георгій Іванович.
До нас підійшло ще з десяток абітурієнтів. Григорій Іванович щиро привітав нас з вступом до медичної школи, промовив: „Ви великі молодці хлопці та дівчата, вам будувати нашу Державу!” – це й був Ходоровський Георгій Іванович. Ті слова мене зворушили, я й не міг собі уявити, що пройде 20 років, і Георгій Іванович буде Надзвичайним і Повноважним послом України.
Вдруге доля звела нас у стінах Чернівецького медичного інституту, коли Георгій Іванович був на посаді заступника декана. Тодішнє покоління студентів добре пам’ятає його інтелігентне, доброзичливе, поважне ставлення до студентів. З зацікавленістю ми заслуховували змістовні, інформативні лекції з фізіології з практичними прикладами.
Втретє доля нас звела на початку вісімдесятих років, коли я виконував дисертаційну роботу, коли робив перші кроки в науку. Багато чого для мене було невідомого, не було практичних навичок. Влучні поради досвідченого науковця, проректора з наукової роботи – Георгія Івановича, які я й досі наслідую, були для мене стимулом та прикладом до проведення науково-дослідної роботи, і до завершення кандидатської, а, в послідуючому, і докторської дисертаційних робіт.
Широкого захоплення варті його справжній патріотизм, велика робота над своїм удосконаленням, як державного діяча, та його непідкупна любов до свого народу. Всі ці якості особливо проявились під час роботи в Афганістані, Індії, Верховній Раді України.
Боднар Б.М.,
завідувач кафедри дитячої хірургії
та отоларингології БДМУ,
професор, доктор мед. наук
(Чернівці)
ЧЕЛОВЕК БЛАГОДАРНОЙ СУДЬБЫ
На нашем жизненном пути происходит немало встреч с новыми людьми и каждая из них, наверное, по-своему интересна. Однако с течением времени, оглядываясь назад, мы, в большинстве своём, обычно наедине с собой, склонны сетовать на то, что по-настоящему интересных, ярких, самобытных и запоминающихся людей, оставивших заметный след в нашей жизни и не укладывающихся в рамки привычных представлений о человеческой личности, большинству из нас на ухабах жизненных дорог встретилось не так уж и много. Если вообще подобные встречи имели место.
Что до меня, то я благодарен судьбе за то, что одна такая примечательная встреча в моей неспокойной и не лишенной превратностей жизни всё-таки состоялась. Она произошла в 1993 году, когда работая в Минэкономики Украины, я неожиданно для себя был востребован на дипломатической службе. Тогда и произошла моя встреча с Георгием Ивановичем Ходоровским, в то время недавно назначенным первым Послом независимой Украины в Республике Индия. Он как раз набирал первый состав посольства, которому предстояло под его руководством осуществить первые дипломатические шаги по утверждению украинской государственности в этой далёкой и экзотической стране.
С тех пор прошло уже много лет. Не всё сохранилось в памяти. Но чувство искренней человеческой признательности, глубокого уважения и какого-то трепетного, не подберу другого слова и не сомневаюсь в необходимости употребления именно этого слова в данном контексте и по этому случаю, душевного расположения к Георгию Ивановичу Ходоровскому с годами не ушло, не покрылось паутиной забвения, не оказалось подверженным конъюнктуре последующих лет. Напротив, моё отношение к нему с годами ещё более утвердилось и стало осознанным. Хотя с момента завершения моей дипломатической командировки под его началом мы фактически не виделись уже более десяти лет.
Что же, какие качества и черты характера этого в высшей степени незаурядного человека так глубоко врезались мне в память и расположили к себе, если он сам никогда не выпячивал наружу свои достоинства, был ровен со всеми, не настаивал на своих общечеловеческих доминантах, невзирая на свой высокий ранг и положение, не пытался нивелировать сотрудников вверенного ему посольства под одну гребёнку и, вместе с тем, без принуждения и начальственного понукания, на которое, к слову, Георгий Иванович, по – моему, вообще не способен, как – то естественно и спокойно культивировал в амбициозном коллективе дипмиссии, на годы оторванном от дома, и твёрдую производственную дисциплину, и профессио¬нальную и творческую самостоятельность?!
Я отнюдь не собираюсь препарировать на свой субъективный лад этого во всех отношениях достойного человека. Тем более, что он по-прежнему неуёмен, полон энергии, мыслей и планов. Я хочу лишь в своём подходе к его непростой и неодномерной личности хотя бы поверхностно, вскользь, насколько это позволяют границы юбилейного жанра, куда вряд ли вписывается моё скромное мнение, выделить ту историческую детерминанту, от одного упоминания о которой снобы наших дней брезгливо морщатся, но которая, как мне упорно представляется, и сделала в конечном итоге этого человека именно таким, каким он сегодня по праву предстаёт перед нами. А именно просвещённым, высокообразованным и разносторонним увлечённым человеком, щедро одарённым от природы цепким умом, острой наблюдательностью, завидной и весьма редкой способностью к обучению вообще и быстрому усвоению всего нового в частности, счастливо одарённым чувством прекрасного в окружающем мире, глубоко лиричным в душе и редко демонстрирующим это качество окружающим, словом, настоящим современным интеллигентом – учёным, да и просто интересным и неутомимым человеком.
Выходец из простой деревенской семьи, плоть от плоти и кровь от крови родом из втоптанной в грязь и распятой сегодня советской системы, которая, как бы ни пытались столкнуть её в историческое небытие, памятью поколений отложилась в судьбах наших детей и внуков, вывела его, человека из глубинки, в большую жизнь, наделив знаниями, чувством человеческого достоинства и уверенностью в будущем. Об этом не следует забывать. Ведь человеческая жизнь – не пунктир, а линия.
Я помню, с какой окрылённостью, энтузиазмом и энергией Георгий Иванович создавал Украинское посольство в Дели, как вовлекал в этот заразительный процесс немногочисленных сотрудников и членов их семей, чтобы никто не испытывал чувств одиночества и оторванности от дома. Тогда ведь ещё ничего не было. Ни-че-го… Вообще… Это сегодня легко вспоминать, но как же нелегко было сделать это.
Помню, как он впервые в современной истории Украины торжественно поднял на флагштоке скромного здания посольства в небо древней и мудрой Индии национальный флаг Украины. Надо было видеть, с каким одухотворённым выражением лица этот человек исполнил, смею думать, – главное дело своей жизни. Такое выпадает не каждому.
Как Чрезвычайного и Полномочного посла я наблюдал Г. И. Ходоровского в разных обязывающих ситуациях, потому как у посла других не бывает.
Подтянутый, спортивный, безупречно одетый, элегантный, неизменно приветливый и расположенный к людям, он со всеми держался одинаково просто, естественно и заинтересованно, был органичным по сути, будь то Президент или Премьер-министр Индии, духовный лидер Тибета Далай Лама или обычный человек. Во всех случаях оставался самим собой без какого бы то ни было сановного чванства, порой даже, как мне кажется, сам смущался своего высокого положения и вершин, на которые вознесла его судьба. Будучи не просто высокопоставленным дипломатом, но к тому времени уже состоявшимся и известным учёным, заметным политиком, он быстро завоевал признание высшего индийского руководства, представителей крупного и среднего бизнеса, многих общественных деятелей Индии, пользовался заслуженным авторитетом среди иностранных коллег по дипкорпусу.
Достаточно только упомянуть о том, что его многолетняя работа на дипломатическом поприще в Индии отмечена престижной “Премией имени Индиры Ганди” и государственной наградой “За укрепление мира и дружбы народов”.
Не имея углублённой специальной языковой подготовки, он поначалу сталкивался с определёнными трудностями в общении на английском, которые для многих и в более молодом, карьерном, возрасте подчас так и остаются непреодолимыми. Мне, к тому времени прошедшему тяжёлую практическую школу военного и технического перевода прежних нелёгких, я бы назвал их полевыми, командировок, оставалось только искренне дивиться его стремительным успехам в овладении английским языком, восхищаться тем, как свободно, творчески раскованно и убедительно он выступает без шпаргалок на радио, телевидении, как беседует с людьми. Всё это, уж поверьте, не оставалось незамеченным в стране пребывания и шло в зачёт авторитету страны, под флагом которой он выступал.
На моём пути было много дорог, и судьба подарила мне немало запоминающихся встреч, некоторые из которых могли, просто обязаны были, как я понимаю, сложиться в дружбу, партнёрство, взаимное доверие и взаимопонимание, но… увы! Не сложилось.
В этом смысле встреча с Георгием Ивановичем Ходоровским стоит для меня особняком. Как единственный в своём роде пример многолетней человеческой целостности и последовательности в критериях, подходах, взглядах, поступках. В том смысле, что в моем восприятии этого человека он всегда оставался узнаваемым, был самим собой. Хотя мы никогда особо не откровенничали друг с другом и между нами всегда сохранялась дистанция служебных отношений, переступать которую я не пытался.
На той странице его долгой и в высшей степени плодотворной творческой жизни убеждённого гражданина и патриота, которая открылась мне за три с половиной года совместной работы в посольстве, рядом с Георгием Ивановичем безусловно присутствует ещё один человек, не упомянуть о благотворной и созидательной роли которого в организации досуга и общения женской половины коллектива посольства я просто не вправе, – это его жена, соратник и единомышленник Нина Фёдоровна Ходоровская, которая, обладая многочисленными талантами и обаянием, безукоризненным вкусом, деликатностью и тактом, а также редчайшим чувством меры во всём, была ему, как мне представляется, надёжной опорой и помощником. Ведь на дипломатической стезе жена посла – это не просто член семьи, а уникальная в своём роде и трудная публичная должность, не значащаяся в штатном расписании,
В заключение хотел бы от всего сердца пожелать ему здоровья ещё на многие годы плодотворной творческой деятельности и активного научного и педагогического труда.
Юрий Стразов,
советник по экономическим вопросам
посольства Украины в республике Индия
(1993-1996 гг.)
ДЕПУТАТ І ПОСОЛ ІЗ ТОВТРІВ
Що мене завжди вражає у людях талановитих чи просто здібних? Це те, що переважна більшість з них відгранили свій талант, свою вдачу копіткою, щоденною, непомітною працею. Не бачиш того тяжкого поту, який завжди є супутником їхнього успіху. Дивишся на ту фантастичну Пектораль у скарбниці наших українських коштовностей і думаєш про те, скільки сотень і тисяч рухів знадобились її невідомому, прадавньому творцю аби зробити те чудо у наших українських степах. І разом з тим, чомусь із смутком розумієш, що тоді люди , що оточували його, може й не знали, що десь поряд з ними робиться шедевр. Бо то завжди ознака справжнього таланту: щонайперше, отримувати насолоду від своєї праці, а вже десь наостанок відчувати вдячність і відзнаку тих, що є поруч з тобою.
Моє не таке вже давнє знайомство з Георгієм Ходоровським, а ліку йому вісімнадцять років, що раз глибше відкривало для мене цю людину. Чи не одразу кинувся мені взнаки його прихований за стриманою манерою спілкування чіткий, аналітичний розум і тактовність непересічної людини, котра ніколи не хизується тим набутим працею професійним умінням. Вражає в ньому до цього часу відкрита усміхненість його вдачі, здатність перейматися чужими проблемами, не виставляючи своїх власних.
Ми зустрілися з ним у найбільш зламний для його рідної Буковини час. Можливо уперше ця частина материку української землі змогла стати не якимсь-то клаптем чужої держави, хай чарівним і благодатним, але чужої ж землі.
Ніхто з нас, хто в складі дванадцятої каденції Верховної Ради тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняв участь у проголошенні незалежності України, не переймався значущістю своєї власної персони в ті вікопомні дні. Хоча кожен був свідомий того, до якої святої справи доля, народ український зробили його співпричетним.
При якій же то щасливій зорі народився в глухому українському селі на прикордонних кресах королівської Румунії той малий Жоржуня, щоб через п’ятдесят із чимось років стати одним із батьків-засновників нової держави, мрію про яку плекали десятки поколінь його і наших із вами предків.
Мене особливо тішить назва села, де народився Георгій – Товтри. То є наша, подільська назва. Вони починаються десь із тієї місцини, звідки родом мій батько, з надзбручанських Дунаєвець. Тому з понад 450 депутатів, але вже першого скликання Парламенту незалежної України, мене споріднює з Георгієм Ходоровським ота прекрасна подільська земля, бо його Заставна, Товтри належить одразу до двох множин української топоніміки – Буковини і Поділля.
Мене завжди дивують сентенції апологетів радянського ладу. Кажучи про Георгія Ходоровського, вони одразу ж завдячують радянській владі за всі його набутки (а всіляких регалій і звань у нього, дійсно, повно). А як же ж тоді наш найвеличніший українець – Тарас Шевченко (щоб там не засвідчували голосування за Ярослава Мудрого, Амосова і Бандеру)? Битий долею і паном, став же він за нелюдського царату академіком живопису. І поряд з англійським прем’єром, нащадком роду герцогів Мальборо сером Вінстоном Черчілем був його наступник прем’єр Етллі, син простого англійського сантехніка.
За нормальної цивілізованої влади людина, що має жадобу до знань, знайде до неї стежку. А цього молодому Георгію не бракувало. І так до всього. Стежка пізнання відчинила йому двері у світи. У далеких краях він уже сам торив дорогу майбутнім фахівцям з африканських родин. Мабуть там і сьогодні сотні його учнів із подякою згадують українського науковця.
Проте доля звела мене з ним вже у вирі подій весни дев’яностого року під склепінням будинку парламенту на вул. Грушевського. Він не був, як я, у Народній Раді, але я ніколи не відчував у ньому антагоніста, людини, вороже налаштованої до нашого бачення майбутнього України. Він палко сприймав потяг свого народу до визволення, набуття незалежності. Розсудливість і професіоналізм одразу поставили його до перших лав парламентарів.
Очолювана ним комісія Верховної Ради, яка опікувалася питаннями охорони здоров’я та суміжними проблемами, почала розбудовувати свою сферу не як розподільник того, що прийде з Москви, або в якості хлопчика на підхваті.
Перехід до ринкових відносин кинув медичну справу в країнах СНД у стан безмежного провалля. І саме Георгію разом зі своїми побратимами – депутатами треба було витягати того українського воза медицини з прірви. Лише його безмежне терпіння, вміння вченого не зупинятися перед непереборним протистоянням обставин, консерватизмом немалої кількості колег і нахабністю новоявлених пройд від фармації і медицини дозволили розпочати розбудову правового поля в цій галузі.
Хай не складається бачення його тієї парламентської роботи як життя янгола во плоті. Йому завжди вистачило характеру переконати опонента. А коли треба, і владу застосувати. У таких випадках декому навіть здавалося, що характер у нього був гарячий. Так, але лише задля справи, не проти людини, що пішла з ним на герць.
З другого боку, депутат Ходоровський ніколи не опирався здоровій логіці співбесідника, умів вчасно побачити перевагу його аргументів, не намагався придавити силою свого політичного авторитету.
Всі ці риси характеру Ходоровського достеменно прислужилися йому на наступному щаблі кар’єри. Тоді, у перші роки нашої нинішньої державності почалася інтенсивна розбудова генерації української дипломатії. У різні країни нашими першими послами було послано цілу групу так званих некар’єрних дипломатів – людей без дипломатичної освіти, але з великим життєвим досвідом і потенцією переговірника.
Практично всіх їх об’єднували ряд спільних рис, які були так характерні для Георгія Ходоровського: аналітична розсудливість, вміння слухати і одночасно вміння переконувати. Разом з тим відбудова державності вимагала від наших перших представників за кордоном заперечувати своєю поведінкою відоме висловлювання: дипломат двічі подумає перед тим, як нічого не сказати. Нам треба було говорити, відстоювати свою країну, переборювати нерозуміння і упередженість.
До тих проблем, які були в мене, першого українського посла у Росії, Георгій мав на додаток обов’язок, що був хоч не першим, проте аж ніяк і не другим. Він мав на абсолютно голому місці, без приміщення, при відсутності не те що гарних спеціалістів з індійської специфіки, а взагалі будь-яких, а до того ж мало не з від’ємними обсягами фінансування на потреби створюваного посольства зробити практично неможливе: заснувати посольство, зробити, щоб воно запрацювало.
А таке відбулося! Тільки один красномовний факт, який підтверджує успішність роботи посла Ходоровського. Зазвичай каденція посла в країні обмежується трьома роками і на вісімдесят відсотків саме так і робить наш МЗС, даючи рекомендацію Президенту стосовно подальшого перебування наших послів у країнах, де вони представляють нашу державу. І тільки дві речі можуть заперечити це: складність і важливість завдань посольства в цій країні і, що найважливіше: вміння посла справлятися зі всіма негараздами. Саме такі аргументи переконали керівництво держави продовжити перебування нашого посла в Індії Георгія Ходоровського ще на один термін.
Після закінчення своєї дипломатичної місії він міг зупинитися, а може й просто відійти від справ. Та потреба працювати на нашу молоду державу не зупиняє пошук пана Георгія. До його медичних уподобань додається досвід дипломата. І він з успіхом сіє розумне, добре й вічне і на цій царині у своїй любій Буковині.
Многая літа, пане Георгію! Вогник наснаги і жага нових знань завжди з Вами. Вона передасться від батьків Ваших до всього потомства Вашого кревного і учнів Ваших, бо не зупиняється Ваша праця.
Володимир Крижанівський
(Київ)
…З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ
Професора Георгія Івановича Ходоровського, якому 28 серпня 2013 року виповнюється 75 років, особливо представляти не потрібно, його ім’я добре відоме широкому загалу, адже він – не лише відомий учений, педагог, доктор медичних наук, професор кафедри фізіології Буковинського державного медичного університету, професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, завідуючий кафедрою гуманітарних наук Чернівецького православного богословського інституту, почесний професор Інституту маркетингу і менеджменту (Індія), але й кадровий дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол України, видатний громадський діяч, депутат Верховної Ради України І скликання, депутат Чернівецької міської ради 4-х скликань.
Життя та професійний шлях Георгія Івановича – це такі насичені та багаті на події, здобутки, звершення роки, що, безумовно, варті не однієї книги, адже професор Ходоровський – багатогранна і непересічна особистість, таких людей, за яку справу б вони не бралися, завжди супроводжують заслужені успіх та визнання.
Численні грамоти, дипломи, подяки, ордени, медалі, почесні вітчизняні та міжнародні премії – це далеко не повний перелік нагород, яким відзначено його багаторічну сумлінну працю для блага України та української науки. И справді, важко перелічити усі титули та відзнаки, якими за вагомий внесок в історію незалежної України, утвердження її позитивного іміджу на міжнародній арені, було удостоєно вельмишановного Георгія Івановича.
Самовіддано працюючи на високих державних та дипломатичних посадах, Георгій Іванович зробив надзвичайно багато і для рідної кафедри фізіології Буковинського медичного університету, славним вихованцем якої він є, і для Чернівців – міста, з яким пов’язана більша частина його життя та трудової діяльності, і для нашої держави загалом. Буковина може і повинна пишатися своїм видатним земляком – його ім’я золотими літерам вписано в історію української науки та дипломатії!
Колектив кафедри нормальної фізіології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з особливою приємністю приєднується до усіх вітань, які цими днями лунали на адресу Ходоровського, адже Георгій Іванович уже впродовж багатьох років є великим другом нашої кафедри!
І тут не можна не згадати, що історії кафедр фізіології Львівського та Буковинського медичного університетів тісно переплетені. Свого часу професор Яків Павлович Скляров, який понад 20 років очолював кафедру нормальної фізіології нашого університету, значною мірою доклався до створення та становлення кафедри фізіології Буковинського медуніверситету, якою він керував з 1946 року по 1952-й.
Професор Ходоровський, талановитий учень професора Я.Д. Кіршенблата (також, до речі, вихідця зі Львова), перейнявши „штурвал” у свого вчителя, гідно продовжив і продовжує розвивати закладені попередниками, кращі, традиції кафедри з організаційної, навчально-методичної та наукової роботи.
Багаторічна співпраця поєднувала Георгія Івановича з професором Євгеном Миколайовичем Панасюком, який 25 років завідував кафедрою нормальної фізіології Львівського медуніверситету. Наукове партнерство професора Ходоровського і нашої кафедри, започатковане раніше, продовжується і сьогодні.
Попри свою зайнятість та напружений графік, Георгій Іванович неодноразово виступав офіційним опонентом дисертаційних робіт, представлених до захисту на спеціалізованій вченій раді, яка функціонує при університеті. Його наукові рецензії завжди відзначаються ґрунтовністю, принциповістю та об’єктивністю, а виступи – яскраві та переконливі.
Дисертанти, яким опонував професор Ходоровський, вдячні долі, адже далеко не кожному випадає нагода на своєму життєвому шляху зустріти таку неординарну і цікаву особистість, коло інтересів якої сягає далеко поза межі медицини. Спілкування з високоерудованою, інтелігентною людиною, знавцем і поціновувачем історії та культури багатьох народів світу – саме той добрий і конче необхідний приклад для молоді, яка шукає свій шлях та спосіб самоутвердження, і водночас стимул удосконалюватися і дбати про свій інтелектуальний та духовний рівень.
Нині доводиться зустрічатися із депутатами, дипломатами, вченими, і коли їх запитуєш, яким запам’ятався Георгій Ходоровський як депутат, політик, громадянин, вчений, вони, не змовляючись, кажуть – Людиною. Від себе неодмінно треба додати – Людина – з великої літери.
Гжегоцький Мечислав
доктор мед. наук, професор,
член-кореспондент АМН України,
завідувач кафедри нормальної фізіології
Львівського національного медичного університету
ім. Данила Галицького, заслужений діяч науки і технікиУкраїни
(Львів)
БАГАТОГРАННА ОСОБИСТІСТЬ
Моє знайомство з Георгієм Івановичем Ходоровським відбулося багато років тому, коли за ініціативи професора Я.Д. Кіршенблата, завідувача кафедри нормальної фізіології Чернівецького медичного інституту, ми зустрілися під час мого візиту до цього учбового закладу. Потім у дружній невимушеній бесіді професор сказав, що покладає на свого учня великі надії і в майбутньому бачить його своїм наступником на посаді завідувача. Так воно згодом і сталося, і Георгій Іванович очолив кафедру, продовжуючи разом із науково-викладацьким колективом опрацьовувати напрямок фізіології залоз внутрішньої секреції, підвалини якого заклав його славетний вчитель.
З роками зміцнювались мої стосунки з співробітниками кафедри та з її керівником. Я із задоволенням співпрацював з ними в якості наукового консультанта докторських та керівника деяких кандидатських дисертацій, виступав офіційним опонентом на захистах дисертаційних робіт. Мені були цікаві експериментальні дослідження кафедри, в яких з’ясовувалися шляхи і механізми гіпоталамічної та екстрагіпоталамічної регуляції репродуктивних функцій, роль симпатичних та автономних нервів у регуляції функцій статевих залоз.
Ми неодноразово зустрічалися і спілкувалися з Георгієм Івановичем як на наукових конференціях і з’їздах, так і поза роботою. Особливо щільною була наша співпраця, коли він готувався до захисту докторської дисертації, присвяченої проблемам фізіології та патології щитоподібної залози, зокрема, за умов йодного дефіциту.
Важливим здобутком став винахід оригінального рефлексометра, який можна було використовувати у наукових і практичних цілях. Мені довелося бути офіційним опонентом на захисті цієї дисертації, який відбувся в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця у Києві.
Цікаво було чути розповіді Г.І. Ходоровського про роки його роботи в Замбії й Афганістані. Там він набув політичного і дипломатичного досвіду, який став йому в нагоді на дипломатичній роботі.
На початку 90-х pоків минулого сторіччя Георгій Іванович пішов у велику політику, його було обрано депутатом Верховної Ради незалежної України. Він очолив дуже важливий напрямок – Комісію з питань охорони материнства і дитинства. Знаю, що чимало корисного зробив на цій посаді.
Мені запам’яталося засідання комісії Г.І. Ходоровського, де розглядалося питання про створення державної програми планування сім’ї і регуляції народжуваності. Цьому передували мої бесіди з Георгієм Івановичем, в яких я переконував його, що Україна повинна використати історичний шанс отримання незалежності і приєднатися до Програми з репродукції людини Всесвітньої організації охорони здоров’я. Протягом п’ятнадцяти попередніх років я очолював міжнародний центр співробітництва з ВООЗ в галузі репродукції, створений в Київському НДІ ендокринології та обміну речовин (наразі – Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України).
Колектив нашої лабораторії нейрогормональної регуляції розмноження, за матеріально-фінансової та інформаційної підтримки ВООЗ, виконував експериментальну і, разом з лікарями, клінічну наукову тематику з проблем діагностики і лікування розладів репродуктивної функції, а деякий час працював як міжнародний центр стандартизації реагентів для радіоімунних аналізів гормонів.
Добре розуміючи, що демографічна ситуація в країні є вкрай незадовільною, Георгій Іванович підтримав пропозицію. Рішенням очолюваної ним комісії Міністерству охорони здоров’я України було дано доручення створити Національну програму планування сім’ї, і ми з головним акушером-гінекологом МОЗ професором Б.М. Венцківським завзято прийнялися за проект програми. Невдовзі я поїхав до Канади, куди був запрошений на посаду професора, і повернувся лише через півтора роки. Із задоволенням довідався, що програма набула чимало слушних доповнень, узгоджена з провідними фахівцями, затверджена Урядом і успішно виконується. Знайшлися і міжнародні фінансові донори програми. Зокрема, завдяки цій програмі і наступній Програмі репродуктивного здоров’я, до виконання яких були залучені установи МОЗ і АМН України, в Україні суттєво зменшилась кількість абортів. У цьому вбачаю незаперечну заслугу Георгія Івановича як „хрещеного батька” Програми.
Плинув час, і Георгія Івановича було призначено на відповідальну посаду Надзвичайного та Повноважного посла України в Індії. Звичайно, зустрічі наші ставали все більш рідкими. Проте й на відстані ми спілкувалися. А з поверненням Георгія Івановича в рідну країну він повернувся до викладацької роботи в Буковинському державному медичному університеті. Написав корисні посібники з фізіології для студентів. Сподіваюсь, що творча наснага не покинула його і що він і досі пише вірші. Свою громадську відповідальність він реалізує як депутат Чернівецької міської ради.
Людина, зміст життя якої укладається в чудову трійцю – наука, дипломатія і літературна творчість – повинна бути щасливою.
Рєзніков О.Г.
член-кореспондент НАН та АМН України,
профессор, керівник відділу ендокринології
репродукції та адаптації Інституту ендокринології
та обміну речовин ім В.П. Комісаренка АМН України
(м.Київ)
НАДЗВИЧАЙНА І ВИСОКОПОВАЖНА ЛЮДИНА
(слово про Вчителя)
Будучи студентом 2-го курсу і слухаючи завжди дуже чіткі, розмірені, ретельно продумані, демонстративні, високоінформативні лекції по нормальній фізіології професора Ходоровського Георгія Івановича, я не міг і уявити, що мені так пощастить у майбутньому — стати його учнем. Мені справді у житті дуже пощастило — пощастило потрапити в аспірантуру до Георгія Івановича, до відомого не тільки у нас в країні, але й у світі вченого. До людини, яку відрізняють непересічні особистісні риси характеру — мудрість, інтелігентність, людяність, порядність, високий професіоналізм і значна працездатність.
Я поступив в аспірантуру до Георгія Івановича саме тоді, коли він став депутатом Верховної Ради України. І з першого дня мій вчитель націлив мене на виконання дисертації, розписав детальну схему експерименту, окреслив перспективи подальшої наукової роботи. Не забув він і про інші аспекти навчання в аспірантурі — про необхідність оволодіння педагогічною майстерністю, допомогу кафедрі в різних напрямках її діяльності. Всі необхідні умови для навчання в аспірантурі були створені Георгієм Івановичем. При цьому Георгій Іванович проявляв далекоглядність — другим моїм керівником по дисертації він попросив бути всесвітньовідомого вченого, член-кореспондента НАН і АМН України, доктора медичних наук, професора Резнікова Олександра Григоровича, стажуючись в лабораторії якого в подальшому я зміг почерпнути багато надзвичайно цінного. Крім того, у той час від дисертантів не вимагалось мати, як обов’язкові публікації, наявність статей, при цьому і наукових журналів видавалось у країні не так багато, хоча вони й були відомими у всьому світі.
Незважаючи на це, професор Ходоровський Г.І. практично з першого дня навчання в аспірантурі окреслив для мене поетапний план видання наукових результатів у вигляді статей, що також підкреслює далекоглядність Георгія Івановича.
Після цього доля занесла Георгія Івановича в Індію, він був призначений Надзвичайним і Повноважним послом України в Індії. Незважаючи на значну завантаженість у роботі, він ніколи не забував про свого аспіранта, завжди міг приділити мені необхідну увагу, регулярно телефонував навіть з далекої Індії і направляв у роботі. Під його керівництвом я зміг з випередженням успішно закінчити навчання в аспірантурі та отримати звання кандидата медичних наук, захищаючи дисертацію у спеціалізованій раді відомого у світі Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця.
Більш ніж 15-ти річний досвід тісного спілкування з Георгієм Івановичем показав мені, що його серце сповнено любові до людей, що його життєва мета — творити добро людям.
Він завжди допомагає кожній людині, хто б до нього не звертався. Він скромний і простий, надійний і мудрий в особистих стосунках. Завжди радий поділитися своїми значними знаннями зі своїми учнями, дати поради, які є дуже корисними і цінними, не тільки для вирішення конкретної тимчасової проблеми, але й перспективні у подальшому житті.
Я дуже щасливий з того, що працюю поруч з такою мудрою і висококваліфікованою людиною, фахівцем своєї справи. Йому, як нікому іншому, підходять ті регалії, які він має — надзвичайність і висока поважність. Надзвичайна широта знань та надзвичайні людські риси характеру. Висока повага, яка виникає у людей після спілкування з ним.
Все життя Георгія Івановича насичене різноманітними подіями, зустрічами і враженнями. Зустрічами з різними людьми — від пересічних громадян різних країн до президентів та всесвітньовідомих вчених. Враженнями від тривалої роботи на високих посадах у різних країнах світу трьох континентів — у рідній Україні, Замбії, Афганістані, Індії.
А силу і наснагу до такої різноманітної роботи Георгій Іванович черпає зі своєї невичерпної мудрості.
ЗАМОРСЬКИЙ І. І.
доктор медичних наук, професор,
завідувач кафедри фармакології Б ДМУ
ВЧИТЕЛЬ
Виповнилось 75 років з дня народження Ходоровського Георгія Івановича – видатного вченого, педагога, доктора медичних наук, професора кафедри фізіології Буковинського державного медичного університету, славетного Вчителя, наукового керівника моєї кандидатської дисертації.
Цей славний ювілей дарує добру нагоду оглянути пройдений життєвий шлях з вірою і надією в майбуття, пригадати найяскравіші події, за які дякую долі. Знаменні дати та ювілеї – орієнтири нашої пам’яті, вони змушують нас не лише переосмислювати пройдений шлях, а й будувати плани на майбутнє.
Зі студентських років ніколи не забути мені лекції з нормальної фізіології, які читав Георгій Іванович. Улюбленими лекціями всіх студентів медичного інституту були лекції з нормальної фізіології. На лекціях завжди панував особливий настрій – креативності, натхнення, пошуку істини і інсайту. Лекції Ходоровського Георгія Івановича завжди були одночасно кропіткою когнітивною працею студента і задоволенням внаслідок пізнання. Ми захоплено ловили кожне слово лектора, на перервах ото¬чували його з питаннями, на які Георгій Іванович завжди намагався дати відповіді.
Як яскрава особистість, яка володіє прекрасним баченням світу і його краси, Георгій Іванович був взірцем для нас. Висока культура, інтелігентність, освіченість, природній гострий розум, вміння швидко зважити всі обставини і прийняти оптимальне рішення, найкращі людські якості Георгія Івановича викликали симпатію і повагу не тільки у студентів, а й співробітників. Він не боявся признатися в тому, чого він не знає, не тому, що він не знає, а тому, що відповідь на ті питання ще ніхто в світі не знає. Він запалював у наших серцях любов до знань, прагнення наукового пошуку і до відкриття, бажання поринути у таємничий світ життєдіяльності людського організму.
Георгій Іванович завжди щедро ділився знаннями і досвідом. Цікавими були його спогади про роботу в Замбії доцентом кафедри фізіології людини. Як керівник студентського наукового гуртка Георгій Іванович допомагав у засвоєнні стереотаксичних методик вивчення діяльності окремих структур лімбічної, системи мозку, розумінні отриманих результатів та їх інтерпретації. Доступний у спілкуванні, відданий роботі, він був справжнім вчителем. У важкі хвилини знаходив слова підтримки, своїм життєвим прикладом підтверджував правило, що тільки своєю працею і повагою до людей можна здобути визнання.
У своїх спогадах Георгій Іванович часто поринав у дитинство, згадував про те, як навчався в школі в м. Заставна, здобував знання в Чернівецькому державному медичному інституті, який успішно з відзнакою закінчив у 1961 році, як залишився в аспірантурі з нормальної фізіології. Дуже багато щирих слів, сповнених пошани і вдячності, були сказані про професора Якова Давидовича Кіршенблата, який був науковим керівником Георгія Івановича, видатним вченим.
Вчитель… У цьому слові зосереджені повага і любов, велика шана і вдячність за щире бажання допомогти знайти дорогу в житті і йти по ній впевнено і з гідністю.
Яке щастя мати Вчителя з великої літери – такої людини, яка навчить тебе усім життєвим мудрощам, своїм власним прикладом буде показувати, як треба жити і долати перешкоди і життєві пороги.
Людяність і чесність, витривалість і стриманість – це ті риси характеру, які надають такого неповторного шарму такій поважній людині як Георгій Іванович. Ніякі високі посади, ні те, що він був Надзвичайним і Повноважним Послом України, народним депутатом Верховної Ради України першого скликання, не змінили його. Він залишається вчителем, у якого продовжуєш вчитися. Робота на високих державних і дипломатичних посадах лише відточувала його тонкість сприйняття, природну чуткість до чужих потреб, бажання допомогти.
Що таке щастя? Це в своєму житті мати можливість бути поруч з такими людьми, як Георгій Іванович. Вони, як сонце, зігрівають душу і наповнюють її світлими почуттями, вселяють надію і віру.
Бути поруч із щасливою людиною – це також щастя. На певний час і ти починаєш жити її істинами, відчувати життя, так як вона. Щастя ґрунтується на відношенні до життя.
„Я настільки щасливий, наскільки налаштований на це мій розум. Щастя – це вибір, який я можу зробити в любу мить і в любому місці.” У кожному життєвому випадку Георгій Іванович вчив намагатися шукати позитивне. Навчив жити і отримувати задоволення від життя, помічати кожну мить і жити в повну силу. «Немає світу поганого, немає світу доброго, він просто є. Наше ставлення до нього обумовлює наше сприйняття його тим чи інакшим.»
Щастя криється не в роках, місяцях, тижнях і навіть не в днях, його можна знайти в кожній миті. Ми можемо отримати найкраще тільки в тому випадку, якщо намагатися отримувати найкраще із кожної миті. Наші спогади складаються з особливих моментів, і чим їх більше, тим багатшим стає життя.
Куди тільки не закидало життя Георгія Івановича, але він почесно виконував обов’язки. Георгій Іванович, володіючи кількома іноземними мовами, в т.ч. вільно англійською, працював радником ректора Кабульського медичного інституту та Міністра охорони здоров’я Афганістану у гарячі 1987-1989 роки. Його робота відзначена подяками, орденом і двома медалями.
Георгій Іванович щедро ділиться знаннями. Запорукою міцного здоров’я, творчої активності є здоровий спосіб життя. Регулярні фізичні вправи – по можливості, щоденно, – як мінімум протягом ЗО хвилин, дають можливість відчути радість від буття. Здоровий спосіб життя і нині дозволяє виглядати молодо, творити успішно, з честю виконувати чисельні обов’язки.
Хочу дякувати долі за щастя учитися у такої шановної людини як Георгій Іванович Ходоровський. Він завжди поруч, такий доступний у спілкуванні, з повагою ставиться до думки кожного, зважує кожне слово, щоб ненароком не образити.
Про Георгія Івановича можна говорити багато теплих слів, сповнених поваги, адже його внесок в створення незалежної України, в утвердженні її міжнародного позитивного іміджу належним чином визнаний у державі і його важко переоцінити.
Ми, учні Ходоровського Георгія Івановича, з гордістю зазначаємо, що наш вчитель має вищий в дипломатії пожиттєвий ранг: Надзвичайний і Повноважний Посол України, його ім’я занесене до „Золотої книги ділової еліти України” і до Української дипломатичної енциклопедії.
Впевнена, що притаманний Вам глибокий професіоналізм, багатий досвід, талант науковця і енергія організатора ще довго слугуватимуть добрим справам на благо України.
Тож прийміть дорогий Вчителю, найщиріші слова подяки і побажання творчої наснаги, оптимізму, звершень і здобутків, а найперше – здоров’я!
До поки сонце світить з висоти,
Щебечуть птахи, зацвітають квіти,
Ми Вам життям бажаєм твердо йти,
І днем грядущим від душі радіти!
Хай щастя завжди супроводить Вас,
Людська повага й шана не минають,
А вашу мрію й працю повсякчас
Лиш визнання вінчають!
Н.С. КАРВАЦЬКА
доцент кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка,
кандидат медичних наук Б ДМУ
ВЕЛИКИЙ ВЧИТЕЛЬ І МУДРИЙ ПОРАДНИК
Коли я навчався на кафедрі фізіології людини, Георгій Іванович Ходоровський працював у Замбійському університеті, і ми, тодішні студенти 2 курсу, навіть не уявляли, що один з співробітників кафедри працює професором у Замбійському університеті.
Але доля розпорядилась так, що після закінчення медичного інституту у 1974 році я поступив в очну аспірантуру на кафедру фізіології людини, яку тоді очолював професор Кіршенблат Яків Давидович. На кафедрі працювали творчі, неординарні люди – асистенти Мислицький В.Ф., Ясінський В.І., Крещук Л.М., Семен Н.П. Цих викладачів я знав ще з другого курсу. Але на кафедрі був новий співробітник – доцент Г.І. Ходоровський.
Уже через декілька днів перебування на кафедрі здавалось, що ми були знайомі давно. Георгій Іванович був простим у спілкуванні. Виконуючи дисертаційну роботу, мені доводилось досить часто звертатись до нього за порадами стосовно наукових методик, технологій проведення експерименту. Але неоцінима допомога була надана мені Георгієм Івановичем з пере¬кладу наукових статей, надрукованих англійською мовою.
Це тепер досить просто знайти наукові інформації з проблеми – є інтернет, можливість контактів з зарубіжними колегами. А тоді за сприяння проректора з наукової роботи Георгія Івановича Ходоровського я поїхав у м. Москву у бібліотеку ім. Леніна. Там за два тижні була відібрана необхідна література, зроблені відбитки на фотоплівку, з якої вже дома, в Чернівцях друкувались фотографії. І яким було моє здивування, коли Г.І. Ходоровський вільно читав англійський текст українською мовою. Великий за обсягом матеріал він надиктував на магнітофон, а я вже потім прослуховував текст, реферував. Ця допомога на той час була неоціненною.
Атмосфера наукового пошуку на той час на кафедрі була особливою. Експериментальна робота, обговорювання результатів об’єднували всіх співробітників. Були досить цікаві наукові дискусії, до яких часто залучали студентів. Багато студентів-гуртківців працювали під керівництвом Георгія Івановича, оскільки тематика його досліджень була цікавою і перспективною.
Вже тоді можна було передбачити, що робота на посаді проректора з наукової роботи була не останньою сходинкою його кар’єрного росту. Пам’ятаю його виступи перед жителями околиць Чернівців як кандидата у депутати міської Ради. Георгій Іванович запропонував тоді бути його довіреною особою. Вміння переконувати, аргументувати свою точку зору, дійти до серця кожного виборця, зрозуміти його проблеми – ці риси особливо відрізняли Георгія Івановича.
Пройшли роки. Я знову приїхав у Чернівці, прийшов на кафедру, зустрівся з Георгієм Івановичем. Мені здавалось тоді, що переді мною сидить інша людина. Це був і лікар, і дипломат, і науковець. І тоді мені здалося, що у нього є щось святе, недоступне для пізнання.
Георгій Іванович розповідав про Індію, про свої поїздки у Тібет, прочитав декілька своїх віршів. Ми розмовляли понад дві години, час пройшов як одна мить. Але залишились прекрасні спогади про ту зустріч.
Звісно, можна говорити про щасливу зірку, оскільки і народився він у велике християнське свято – Першу Пречисту. Але проторувати той шлях – від сільської школи у буковинському селі до Верховної Ради, від лікаря – до першого представника незалежної України в Індії, можна було лише завдяки праці, вмінню і таланту.
І.П. КАТЕРЕНЧУК,
доктор медичних наук, професор,
завідувач кафедри госпітальної терапії
вищого державного навчального закладу України
,,Українська медична стоматологічна академія”
(м. Полтава)
ВЧИТЕЛЬ, НАУКОВЕЦЬ, ДИПЛОМАТ
Георгій Іванович – всебічно розвинена Особистість. Було б неетичним з нашого боку говорити про Його досягнення в галузі медицини. Ми хотіли б привернути увагу до Його людських якостей, суспільно-політичної та державної діяльності, до Його науково-педагогічної праці щодо підготовки фахівців- міжнародників у нашому університеті.
Отже, Георгій Іванович працює в нашому університеті вже 10 років. Володіння іноземними мовами, перш за все, англійською, великий досвід праці на міжнародній арені, в тому числі, шість років Надзвичайним і Повноважним Послом незалежної України в Республіці Індія, дали нам підставу просити Георгія Івановича поділитися глибокими знаннями та своїм досвідом на ниві навчання в Чернівецькому університеті майбутніх дипломатів. Георгій Іванович люб’язно згодився. З того часу триває наша плідна співпраця.
Г.І. Ходоровський викладає студентам провідні навчальні курси, керує написанням магістерських робіт. Під Його керівництвом виконано два десятки магістерських робіт.
Перший магістрант Георгія Івановича, Олег Козачук, у 2004 року захистив роботу на тему Становлення відносин України з Індією та Китаєм і їх сучасний стан, став викладачем Кафедри міжнародних відносин, готує до захисту кандидатську дисертацію з політичних наук.
Наступний магістрант Георгія Івановича. Дмитро Павел захистив роботу Геополітичний порядок української державності: формування та становлення. Тепер працює в системі МЗС України і також готує кандидатську дисертацію.
Інша магістрантка, Катерина Шаповалова, успішно захистивши роботу Анатолій Зленко – політик і державний діяч, тепер живе і працює у США.
Очевидно, що немає потреби детально характеризувати інших наших випускників, які завершили навчання під керівництвом Георгія Івановича. Сказаного вище про трьох вихованців достатньо, щоб зрозуміти, наскільки він віддається справі підготовки молодих фахівців у такій потрібній державі сфері її діяльності.
Нам приємно нагадати, що серед понад 300 опублікованих наукових праць професора Г.І. Ходоровського є й такі, що стосуються міжнародних відносин, відносяться до галузі політичних наук. Зокрема, він виступив, як перший Посол України в Індії, провідним автором колективної праці Товариства Україна-Індія – Від серця до серця. Україна-Індія: 15 років дружби, що побачила світ у 2006 році.
Починаючи з 1991 року Георгій Іванович неодноразово виступав на шпальтах часопису МЗС України Політика і Час (тепер – З.С.-Закордонні справи) з аналітичними матеріалами стосовно проблем становлення молодої Української держави як суб’єкта міжнародних відносин.
Зокрема, у випуску за липень 1994 року тодішній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індії опублікував матеріал В режимі плідного співробітництва, в якому охарактеризував походження та характер українсько-індійських взаємин, їх розвиток з часу встановлення дипломатичних стосунків між обома державами та перспективи на майбутнє.
У липневому випуску Політики і Часу за 1997 рік у зв’язку з 50-літтям незалежності Індії Георгій Ходоровський у співавторстві з Миколою Скляренком опублікував цікаву аналітичну статтю про суспільно-політичне і соціально-економічне становлення держави, в якій він представляв Україну.
Про глибину взаємин на рівні Георгій Ходоровський – Політика і Час яскраво свідчить залучена нами цитата з цього шанованого видання (випуск 1 за 1997 рік): «Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індії Г.І. Ходоровський – давній друг і автор нашого видання. Вітаючи Георгія Івановича з високою відзнакою (малася на увазі пам’ятна медаль і премія ім. Індіри Ганді за досягнення в галузі міжнародних відносин. – Авт.), колектив редакції зичить йому подальших успіхів у роботі по розбудові міжнародних контактів незалежності України і щиро дякує за матеріальну підтримку журналу».
Підсумовуючи, можна без перебільшення сказати, що за про¬житі роки Георгій Іванович, працюючи на високих державних посадах, вніс вагомий вклад у справу здобуття Україною незалежності, в утвердження її у світовому співтоваристві. З 1990 по 1994 рік Ювіляр представляв Буковину у Верховній Раді України, очолюючи там Постійну Комісію «У справах жінок, охорони материнства, дитинства і сім’ї». З 1992 року плідно працював у Міністерстві закордонних справ України на посаді Посла з особливих доручень. А згодом, з лютого 1993 року по листопад 1998 року, працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Індії. Власне за зразкову працю на дипломатичній ниві указом Президента України від 7 серпня 1996 року Георгію Івановичу надано вищий в дипломатичній службі пожиттєвий ранг – Надзвичайний і Повноважний Посол України.
За здобутки у самовідданій праці на користь Української держави Ювіляр постійно відзначається високими нагородами – міжнародними, державними, місцевими. Його ім’я занесене до Золотої книги ділової еліти України, а також до Української дипломатичної енциклопедії.
На завершення ще раз щиро вітаємо Георгія Івановича Ходоровського і зичимо Йому ще багато років плідної праці на користь Української держави, в тому числі й на Кафедрі міжнародних відносин Чернівецького університету.
Засвідчуємо глибоку повагу.
Юрій Макар
професор, завідувач кафедри міжнародних відносин
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича,
заслужений діяч науки і техніки України;
Олександр Добржанський
професор, декан факультету історії, політології
та міжнародних відносин Чернівецького національного університету
ім. Юрія Федьковича;
Василь Карпо
доцент, заступник декана, доцент кафедри міжнародної інформації
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича;
Віталій Макар
доцент, директор Центру канадських студій ім. Рамона Гнатишина,
доцент кафедри міжнародних відносин Чернівецького
національного університету ім. Юрія Федьковича;
Владислав Струтинський
доцент, керівник Центру польських студій ім. Антона Кохановського,
доцент кафедри міжнародних відносин
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича;
Сергій Федуняк
професор кафедри міжнародних відносин
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича;
Володимир Фісанов
професор, завідувач кафедри міжнародної інформації
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича
З РОСИ ТОБІ Й З ВОДИ…
Запам’ятав його з першої зустрічі, що сталась у вересні 1959 р., коли я вступив до нашого медінституту. По традиції першокурсників вітали концертом студенти старших курсів. У ролі конферансьє виступав стрункий, красивий, дотепний юнак – Жора Ходоровський. Тоді я й не здогадувався, що доля зведе мене з ним на десятиліття. Сталося так, що він поступив у аспірантуру до професора Я.Д. Кіршенблата у 1961 р., а я – у 1965 р.
Із того часу ми, з інтервалами різної тривалості, йдемо по життю поряд.
Якщо про людину можна сказати: “Він зробив себе сам ” – то це, в першу чергу, про Георгія Івановича. Висока працездатність, внутрішня самодисципліна, наполегливість і безумовна талановитість дозволили йому досягти всього того, чого він досяг.
Вчитель Божою милістю, знаний науковець, талановитий дипломат, активний політичний діяч, з потужним запасом творчо¬го неспокою, й попри все це – прекрасна чуйна людина, готова прийти на допомогу в тяжку годину.
Дивлячись на нього переконуєшся в тому, що не скудіє Буковинська земля на талановиті самородки.
З роси тобі й з води, дорогий Георгію Івановичу!
Многая літа при доброму здоров’ї!
В.Ф. МИСЛИЦЬКИЙ
професор кафедри патологічної фізіології,
д. біол.н.
ФАХОВИЙ ДИПЛОМАТ І ТАЛАНОВИТИЙ ЛЕКТОР
Очевидно, кожному молодому фаховому спеціалісту хочеться не тільки отримати базову вищу освіту, але й перейняти знання, поспілкуватися та почерпнути досвіду від професіонала-практика. Особливо потрібно це для молодих студентів-міжнародників – майбутніх очільників дипломатичних та консульських установ, міжнародних організацій та аналітичних центрів. Українська вітчизняна дипломатія перебуває на початковому етапі свого утвердження, тому участь у цій розбудові кожного фахівця є надважливою.
Такою людиною впродовж багатьох років для студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича є Надзвичайний і Повноважний Посол, доктор медичних наук, професор Георгій Ходоровський.
Георгій Ходоровський є професором кафедри міжнародних відносин ЧНУ (за сумісництвом, окрім роботи у Чернівецькому медичному університеті), за своє життя встиг попрацювати на високих державних і дипломатичних посадах.
У 1992 р. призначений на посаду Посла з особливих доручень, а з лютого 1993 р. по листопад 1998 р. він працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Індії. Власне, на цій посаді Георгій Іванович набув колосальний досвід дипломатичної роботи, налагодив тісні та вкрай корисні для молодої Української держави контакти та здобув авторитет серед колег-дипломатів.
У 1996 р. Указом Президента України пану Ходоровському присвоєно вищий в дипломатії пожиттєвий ранг: Надзвичайний і Повноважний Посол України. А в Індії, за особливі заслуги у зміцненні україно-індійських стосунків відзначений «Премією ім. Індіри Ганді» та відзнакою «За зміцнення миру і дружби народів» Індо-Європейською асоціацією (Республіка Індія).
Будучи студентом II курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин, я мав змогу прослухати курс професора Г. Ходоровського «Історія дипломатії». На перший погляд, цей курс – хронологія становлення взаємовідносин між державами та політичними діячами. Ніколи б не міг подумати, скільки залежить від лектора.
Георгій Іванович вдало спростовував передбачуваність лекційного курсу. Кожна наша зустріч була жвавою дискусією, яка розбавлялася цитатами, коментарями та прикладами із власного досвіду пана професора. Сама атмосфера дискусії винятково важлива для дипломата, адже це чи не перша трибуна, де він вчиться формулювати та відстоювати свою думку на перспективу і думку Державну.
Георгій Іванович часто говорив також, що дипломатія і медицина мають спільні правила – «головне, не нашкодити», або переговори, як і хірургічне оперування мають проводити тільки професіонали. Справді, кожен дипломат повинен пам‘ятати, що будь-яке неточне слово, речення, жест можуть призвести до трагічних наслідків. Тому під час відповідей на семінарських заняттях кожен студент ретельно та умістно підбирав словосполучення для виступу.
У контексті цього курсу, ми також багато розмовляли про культуру та етикет спілкування та сам дипломатичний протокол загалом. Георгій Іванович багато розповідав про культуру та традиції Центральної, Південно-Східної Азії, зовнішньополітичні успіхи Індії тощо. Не останньою темою для обговорення був зовнішній вигляд дипломата. За кількістю цитат, як серед хлопців, так і серед дівчат, ця тема на довгий час займала чільне місце.
Професор Георгій Ходоровський є справжнім патріотом Української держави та Буковини. Про це іноді забувають, але головним завданням зовнішньої політики є забезпечення національних інтересів. А як такі інтереси може забезпечити дипломат без патріотизму? Наша вітчизняна школа дипломатії тільки формується, і кожен дипломат-фахівець «на вагу золота».
Георгій Ходоровський постійно на лекціях і під час позаучбового часу невтомно підкреслював важливість демократичної розбудови України, підтримки внутрішніх реформ та зміцнення міжнародного іміджу. Він також із гордістю підкреслював, що він буковинець та чернівчанин.
Студентські роки воістину запам‘ятаються на все життя. Але не тільки навчанням, свободою вибору, спілкуванням, подорожами чи відпочинком. Насамперед – це добра можливість спілкуватися із старшими колегами, переймати їхній досвід та вміння працювати, як і найважливіше – любов та шану до України.
Усі ці якості Георгій Іванович Ходоровський – фаховий дипломат і талановитий лектор – неухильно демонструє протягом своєї роботи. А ми, молоде покоління, вже зараз користуємося плодами цієї науки задля розвитку та процвітання Української держави – головного об’єкту спрямування зусиль дипломатів та фахівців-міжнародників!
М.В. ПАВЛЮК
аспірант кафедри міжнародних відносин
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича
ПРЕКРАСНА ЛЮДИНА, ЧУДОВИЙ ПЕДАГОГ, ВЧЕНИЙ, ФІЛОСОФ – ХОДОРОВСЬКИЙ ГЕОРГІЙ ІВАНОВИЧ
Вельмишановний професор, поважна людина Георгій Іванович Ходоровський у свому житті постійно дотримується головного правила – всі проблеми вирішувати тільки за законами позитивної енергетики. Свідченням цього є чудова його біографія. Так, Георгій Іванович Ходоровський -Надзвичайний і Повноважний Посол України, народний депутат Верховної Ради України першого скликання, професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, почесний професор Інституту маркетингу і менеджменту (Індія), доктор медичних наук, професор кафедри фізіології Буковинського державного медичного університету, депутат Чернівецької міської ради.
Георгій Іванович з гордістю захищає честь рідного навчального закладу під час роботи за кордоном. Так, з 1969 по 1973 рр. працював доцентом кафедри фізіології людини в Замбії і водночас головою профкому Посольства СРСР, керівником експедиції ВООЗ, членом редколегії журналу ЮНЕСКО «Здоров’я».
Результати його наукової роботи лягли в основу державної програми йодної профілактики зобу в Замбії, його докторської дисертації та наукових публікацій про особливості зобної ендемії в Замбії.
В 1987-1989 рр. – радник ректора Кабульського медичного інституту та Міністра охорони здоров’я Афганістану, працює в торгпредставництві Посольства СРСР в Афганістані. Робота відзначена подяками, орденом і двома медалями.
Георгій Іванович користується повагою серед англомовних студентів і викладачів, які викладають у англомовних групах. Має великий досвід педагогічної і наукової роботи, вільно володіє англійською мовою. Зробив помітний внесок в удосконалення навчально-методичної роботи, розвиток науки і підготовку лікарських і науково-педагогічних кадрів. Видані за його співавторства 9 навчальних посібників активно використовуються студентами й педагогами в Україні та за її межами.
Свого часу входив до складу авторського колективу по написанню підручників для медичних ВНЗ, був членом навчально-методичної комісії з нормальної фізіології при МОЗ СРСР. Співавтор галузевої програми з нормальної фізіології для ВНЗ ІІІ-ІУ акредитації. Його праця у Вищій школі відзначена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України в 2005 році.
Вельмишановний Георгій Іванович має значні здобутки і в науковій роботі. Так, наукові дослідження професора Ходоровського Г.І. стосуються проблеми нейрогормональних взаємовідносин, які висвітлені в кандидатській та докторській дисертаціях, більше 300 опублікованих працях, 2 монографіях. Має три патенти на винаходи, у тому числі виданим «Роспатентом».
«Рефлексометр Ходоровського» та інгалятор-тренажер «Ендогенік-01» представляють особливий інтерес для патофізіології з метою покращання викладання патофізіології нервової системи та дихання. Сформульована і обґрунтована ним теорія полідромного механізму нервово-гуморальної взаємодії отримала підтвердження в науково-дослідних установах України. В організованій ним науковій електрофізіологічній лабораторії БДМУ свого часу виконано більше 10 кандидатських і докторських дисертацій. Підготовив 7 кандидатів медичних наук і 14 магістрів з міжнародних відносин. Професор Г.І. Ходоровський є членом спеціалізованої вченої ради Д 05.600.02 Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова.
Зичимо професору Георгію Івановичу Ходоровському позитивного настрою, бажаємо плідної співпраці і всіляких житейських гараздів.
ЮРІЙ РОГОВИЙ
професор БДМУ
СИН, БАТЬКО, ФІЛОСОФ…
Син, Батько, Філософ, Мислитель, Політик, Дипломат, Лікар, Учений, Учитель, Поет… Які б слова не використати для розповіді про цю Людину, вони завжди будуть з великої букви.
Георгія Івановича Ходоровського знаю не просто давно, а скільки себе пам‘ятаю, оскільки я з тих дітей, які виросли на кафедрі. Однак дороги життя водили його такими далекими й високими світами, що познайомитися з ним, як з Учителем мені довелося досить пізно. З серпня 2002 року почалася моя робота викладача на рідній кафедрі нормальної фізіології, яку на той час очолював професор, доктор медичних наук Ходоровський Георгій Іванович. І в цьому не було б нічого незвичайного, якби не одна деталь – вищий в дипломатії пожиттєвий ранг: Надзвичайний і Повноважний Посол України. Навряд чи багато кафедр можуть похвалитися тим, що їх очолювала така видатна людина.
Однак його вантаж звань ніколи не заважав у спілкуванні з Георгієм Івановичем, який є також і видатним Колегою та Керівником. Напевно, його досвід дипломатичної роботи й надзвичайні людські якості дозволяють йому бути простим і доступним навіть у найскладніших ситуаціях. Завдяки йому на кафедрі завжди панувала спокійна дружня атмосфера і усі питання вирішувалися «мирним», дипломатичним шляхом.
Доля подарувала мені можливість виконувати дисертаційну роботу під керівництвом цієї видатної людини, можливість пізнати його як Науковця. Георгій Іванович є надзвичайно творчою людиною, яка здатна внести поезію навіть у сухі результати досліджень. Краса розроблених ним експериментальних моделей, методів фізіологічних досліджень робить їх надзвичайно доступними й результативними. Його завдання завжди зрозумілі і не потребують зайвих пояснень, їх легко й приємно виконувати.
Георгій Іванович завжди повний творчих ідей та планів. Він закоханий у фізіологію та вміє привити такі ж почуття своїм учням, оскільки відчувається, що нормальна фізіологія для нього не лише наука, а й саме життя, всебічне дослідження якого повинно бути природнім прагнення кожної людини. Пошук свого місця в цьому житті, пошук істини та особистого призначення є невід‘ємою часткою особистості. Доброзичлива, завжди спокійна посмішка, незвичайний спокій та відблиск якогось вищого розуміння в очах Георгія Івановича наводять на думку, що для нього цей пошук приніс плоди. А така особистість, як професор Георгій Ходоровський, не може мати звичайного призначення. Всевишній щедро обдаровує тих людей, від кого багато вимагає. Усе життя Георгія Івановича Ходоровського вказує на призначений йому нелегкий шлях. Куди тільки не закидала доля простого хлопця з мальовничого буковинського села – він навчав студентів Замбії, допомагав організовувати систему охорони здоров‘я в Афганістані у важкі для країни роки, захищав інтереси матерів та дітей у Верховній Раді України, представляв молоду Україну в далекій Індії. І все це робив з надзвичайною енергією та натхненням. Можна лише дивуватися – з якого секретного джерела черпає цю енергію Георгій Іванович, що навіть ми, молоді його учні та колеги, можемо їй позаздрити.
Хтось, можливо, подумає, що це якийсь індійський мудрець нашептав йому секрет невтомності та вічної молодості. Але це не так. Його колосальний невичерпний потенціал має коріння у рідній землі, подарований та виплеканий материнською любов‘ю, турботливо вирощений з батьківської ласки під благо-словляючою опікою Пресвятої Богородиці. І Георгій Іванович щедро ділиться цими дарами з оточуючими, випромінюючи добро, щирість та любов до людей, віддаючи себе всього до краю, виконуючи своє земне призначення – служіння людям.
О.В. ЯСІНСЬКА,
кандидат медичних наук,
асистент кафедри фізіології БДМУ
НАУКОВЕЦЬ, ВИКЛАДАЧ, ПОЛІТИК…
Ці три слова ємко характеризують життєвий шлях ювіляра. З одного боку, легко писати про таку людину, тому що є дуже багато цікавого матеріалу, а з іншого – важко, так як вкластися у формат, відведений для цього, практично неможливо.
Почну з того, що 28 серпня 1938 року в селі Товтри, що на Заставнянщині, в надвечір’я у шанованій сім’ї Софії та Івана Ходоровських народився первісток. Батьки назвали його Георгієм, напевно десь у душі відчуваючи, що йому передбачається прожити досить цікаве, інколи і досить складне життя.
Після закінчення Заставнянської середньої школи Георгій Іванович вступає до Чернівецького медичного інституту, який з відзнакою закінчує в 1961 році і зразу ж вступає в аспірантуру на кафедру нормальної фізіології, виконує й успішно захищає кандидатську дисертацію і працює спочатку асистентом, потім доцентом рідної кафедри.
А далі настають найбільш цікаві роки наукової, громадської та політичної діяльності Георгія Івановича.
Для початку МОЗ СРСР пропонує йому протягом року удосконалити знання англійської мови при ВНЗ м. Москви. Після закінчення цих курсів він направляється на чотири роки в Замбійський університет для викладання фізіології його студентам. Одночасно Георгій Іванович обіймає цілий ряд адміністративних та громадських посад – голова профкому посольства СРСР, керівник експедиції ВООЗ, член редколегії журналу ЮНЕСКО «Здоров’я», вивчає особливості зобної ендемії, що лягло в основу йодної профілактики зобу в Замбії.
Після повернення до Aima Mater поряд з роботою на кафедрі працює проректором з наукової роботи, завідувачем кафедри з 1980 по 1987 pp. та з 2001 по 2005 pp.
З 1987 по 1989 pp. Георгій Іванович працював радником ректора Кабульського медичного інституту та міністра охорони здоров’я Афганістану, працював у торгпредставництві Посольства СРСР в Афганістані.
Тривалий час Георгій Іванович працював на високих державних та дипломатичних посадах і зробив значний внесок у розбудову незалежної України. З 1990 по 1994 рік він був депутатом Верховної Ради України, де очолював Постійну комісію «У справах жінок, охорони здоров’я, материнства, дитинства і сім’ї».
У 1992 році Георгій Іванович переведений до Міністерства закордонних справ України на посаду Посла з особливих доручень, а з 1993 по 1998 рр. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індії. За сумлінну працю на цих посадах Указом Президента України йому присвоєно вищий в дипломатії пожиттєвий ранг – Надзвичайний і Повноважний Посол України. В Індії Георгій Іванович відзначений «Премією Індіри Ганді» та відзнакою «За зміцнення миру і дружби народів» Індо-Європейською асоціацією (Республіка Індія).
Георгій Іванович має великий досвід педагогічної та наукової роботи, зробив великий внесок в удосконалення навчально- методичної роботи, розвиток науки і підготовку лікарських та науково-педагогічних кадрів, підготував 7 кандидатів медичних наук. Він є співавтором 9 навчальних посібників, які користуються популярністю як серед студентів, так і серед педагогів України та за її межами. Наукові надбання Георгія Івановича висвітлені в кандидатській та докторській дисертаціях, двох монографіях та понад 300 опублікованих працях. Має три патенти на винаходи, у тому числі виданий «Роспатентом». Серед них «Рефлексометр Ходоровського», який використовується в медицині й фізіології спорту, інгалятор-тренажер «Ендогенік-01». визнаний і сертифікований МОЗ України як пристрій медичного призначення.
Георгій Іванович є членом спеціалізованої вченої ради Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, що вкотре підтверджує його авторитет знаного науковця.
У 2000 році Георгій Іванович нагороджений дипломом та пам’ятною медаллю «За заслуги в розбудові економіки України та вагомий внесок у створенні гідного міжнародного іміджу нашої Держави», його ім’я занесене до «Золотої книги ділової еліти України» і до Української дипломатичної енциклопедії, у 2007 році нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та Золотим орденом «Свобода і честь» всеукраїнського козацького війська.
Окрім науково-педагогічної діяльності в БДМУ Георгій Іванович є професором кафедри міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича, де читає предмети: «Історію дипломатії», «Дипломатична і консульська служба» та спецкурс – дипломатичний етикет і церемоніал. Протягом п’яти років роботи на цій посаді Георгій Іванович підготував 14 магістрів з міжнародних відносин, деякі з них працюють в дипломатичних установах України та послами України в зарубіжних державах.
І на завершення хочу сказати: де б і на якій посаді не працював би Георгій Іванович, там завжди панує атмосфера взаємоповаги, людяності у стосунках з колегами, взаємодопомоги, відданості своїй справі, що завжди сприяло досягненню позитивних результатів у всіх напрямках його фахової, політичної, громадської діяльності, усього його життя, присвяченого служінню людям.
В.І. ЯСІНСЬКИЙ,
кандидат медичних наук,
доцент кафедри фізіології БДМУ
Найвища наука – бути мудрим
Очевидно, кожному молодому фаховому спеціалісту хочеться не тільки отримати базову вищу освіту, але й перейняти знання, поспілкуватися та почерпнути досвіду від професіонала-практика. Особливо потрібно це для молодих студентів-міжнародників – майбутніх очільників дипломатичних та консульських установ, міжнародних організацій та аналітичних центрів. Українська вітчизняна дипломатія перебуває на початковому етапі свого утвердження, тому участь у цій розбудові кожного фахівця є надважливою, Такою людиною впродовж багатьох років для студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича є Надзвичайний і Повноважний Посол, доктор медичних наук, професор Георгій Ходоровський.
Георгій Ходоровський є професором кафедри міжнародних відносин ЧНУ (за сумісництвом, окрім роботи у Чернівецькому медичному університеті), за своє життя встиг попрацювати на високих державних і дипломатичних посадах. У 1992 р. призначений на посаду Посла з особливих доручень, а з лютого 1993 р. по листопад 1998 р. працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Індії. Власне, на цій посаді Георгій Іванович здобув колосальний досвід дипломатичної роботи, налагодив тісні та вкрай корисні для молодої Української держави контакти та здобув авторитет серед колег-дипломатів. У 1996 р. Указом Президента України пану Ходоровському присвоєно вищий в дипломатії пожиттєвий ранг: Надзвичайний і Повноважний Посол України. А в Індії, за особливі заслуги в зміцненні україно-індійських стосунків відзначений „Премією ім. Індіри Ганді” та відзнакою „За зміцнення миру і дружби народів” Індо-Європейською асоціацією (Республіка Індія).
Будучи студентом II курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин, я мав змогу „чужі болі обпікають груди”. Нелегко такій людині, не має вона спокою, але то є її справжнє життя. Життя для людей, для свого народу, для своєї рідної України.
У серце увійде лиш те, що йде від серця (Ж.-Ж. Руссо). Кожна зустріч із селом, його жителями, рідними серцю куточками землі, сходить на папір щирими словами. І є в його поезії найдорожче: краса села Товтри, подвір’я дідової хати, на якому груша ще родить. І здається, лікарю за професією, а поету за покликом душі, що на рідному подвір’ї, під дідовою грушею, проходить вісь Землі, вісь обертання. Як точка опори родинного гнізда, що асоціюється з рідним краєм і дорогою Україною. Вона стала центром тяжіння думок Георгія Івановича Ходоровського, його помислів і праці.
Георгій Іванович є поетом настроєвої лірики та душевних поетичних роздумів. Його болить і радує, тривожить і окрилює, гнітить і возвеличує усе, що пізнав, чим живе, що передчуває. І пережите почуття опадає росинками слів на світанкові аркуші його міркувань, щоб мерехтливим відсвітом у кожній краплині віддзеркалюватися для прийдешнього дня. Духовний оптимізм, що струменить у поезіях ГЛ. Ходоровського – від тісного, кровного зв’язку з рідною землею, з дорогими серцю людьми, доля яких так болить поетові. Співпереживання причетні до найдорожчої, найріднішої серцю людини – мами. Бо ця любов і переживання становлять зміст людського життя. У поезії „Мальви і чорнобривці” голос його душі звучить щиро і тривожно:
При долині пустка-хата,
На подвір’ї густа м’ята,
На курних дорогах мальви…
Одинокі наші мами.
Загальновідомою є та істина, що Ходоровського – поета від інших людей відрізняє надзвичайна вразливість на факти і явища світу, котрий їх оточує. Тривожна пісня, біль душі за юнаків, котрі виконували свій „інтернаціональний” обов’язок у Афганістані звучить у поезіях „Прощавайте хлопці”, „У хвилини тривог і роздумів”:
Колонны уходят на запад,
Железо скрежещет о камень,
Как реквием тем ребятам,
Кого не увидят мамы.
Письменники по-різному реагують на проблеми життя, по-різному їх сприймають та оцінюють, але ніколи не залишаються до них байдужими.
Уважний і вдумливий читач знайде у поезіях Георгія Ходоровського роздуми над проблемами непростого нинішнього часу, роздуми про пережите і відчуте, побачить світ наче очима поета і з подивом переконається, що Георгій Іванович як ніхто відчуває і художньо відтворює світ таким, як він є, і в той же час силою таланту, подарованого йому Богом і батьками, намагається цей світ змінити, зробити кращим. Побачивши десятки держав, життя людей в цих країнах, його хвилює доля жінки, жінки-трудівниці. Тривожні запитання ставить поет у поезії „У Парижі бабине літо”:
…Українки, милі сестри,
Мами, дочки і дружини,
Чому доля у вас інша?
Ви ж бо кращу заслужили…
Творча спадщина поета невелика за розмірами. Його твори надруковані у двох збірочках „Червона калина” та „Мальви і чорнобривці”. Але невимірні за своєю глибиною і щирістю почуттів. Його поезія мужня і прекрасна, вона хвилює серця читачів. Його вірші-то неспокійно-закличні, то трепетно-ніжні, – торкнувшись струн душі, відлунюють акордами високих почуттів обов’язку і любові до рідної Вітчизни до рідного народу, до батьків, до коханої, яка розділює всі радості і прикрощі життя, до дорогої серцю хатини, у якій пройшло босоноге дитинство. І як узагальнення звучать у поезії „Дідова груша” рядки:
Посеред нашого двору
Дідова груша ще родить.
… Там вісь землі проходить.
Георгій Іванович – майстер кольору і звуку. У центрі його поезій-утвердження найважливіших моральних цінностей людини, таких як добро, вірність, кохання. Ліричний герой автора у поезій „Скажи…” наділений цілою гамою людських почуттів:
Скажи, скажи мені,
Чи живі солов’ї
У бузковому цвіті,
Чи співають пісні
Найкращі у світі?
Твори поета хвилюють, змушують радіти і страждати, будять найсвітліші емоції. Чи є на світі такий поет, який би не оспівав кохання – одне з найсильніших людських почуттів. Данте і Шекспір, Гете і Байрон, Пушкін і Міцкевич, Шевченко і Леся Українка, Симоненко і Стус… Усіх не перелічиш. Прекрасна інтимна лірика і у Г.І. Ходоровського. Вона таємниче звучить у поезіях „Спогади”,’ „Куди поділося кохання”:
Може в краплях роси,
Що на сонці грали,
А під лезом коси
Водою розтали.
Можна сказати, що Георгій Іванович віршів не писав, вони жили і живуть у ньому, як дерево в землі, як птах у небі, як вода в річках… І лиш в години натхнення бурхливим плином виливалися вони з душі на біле поле паперу. І тоді він приходить до нас не просто лікарем, вченим, політиком, педагогом, а поетом – суворим і ніжним. Традиційні зорі, травневі дощі, білі ромашки, мальви і чорнобривці, розлога дідова груша, під його пером вертають собі незвичайне первородство.
Бузкова, волошкова пахіть віршів п’янить бо автор не приховує своїх почуттів, що завжди були неспокійними. Тож нехай життя і творчість Георгія Ходоровського підносить нас над проблемами сьогодення, закликає навіки полюбити свій край, землю, на якій стоїть батьківська хата, зорі, які заглядають ночами у вікно, допоможе прагнути до того, щоб у нашому серці навіки поселилися любов і доброта, всепрощення і злагода з оточуючим світом. Адже Георгій Іванович Ходоровський втілює в собі риси тієї частини інтелігенції України, яка метою свого життя вбачала служіння інтересам українського народу.
Шкварчук Н.С.
(Чернівці, с. Товтри)
ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕОРГІЯ ІВАНОВИЧА ХОДОРОВСЬКОГО
В КОРОТКИХ ВИСЛОВАХ
Вважаю Георгія Івановича Ходоровського одним зі своїх учителів, бо без його участі я б не став наступним Послом України в Індії.
Валентин Адамайтіс, Посол України в
Австралії
… має помітний слід в історії нашої країни, багато зробив як депутат Верховної Ради, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індії для утвердження незалежності української держави, створення її позитивного іміджу.
Іван Бойко, заступник Чернівецького міського голови, депутат Верховної Ради України у 1990-1994 pp.
Георгія Івановича цікавлять найрізноманітніші області знання – від історії давнього світу, лінгвістики, нумерології або теорії еволюції до туристських походів та історії військової техніки.
Дмитро Василенко, доктор біологічних наук, головний співредактор міжнародного наукового журналу „Neurophysiology/Нейрофізіологія”, Київ
Спілкування з професором Ходоровським -високоерудованою, інтелігентною людиною, знавцем і поціновувачем історії та культури багатьох народів світу – саме той добрий, і конче необхідний, приклад для молоді, яка шукає свій шлях та спосіб самоутвердження, і водночас стимул удосконалюватися і дбати про свій інтелектуальний та духовний рівень.
Мечислав Гжегоцький, д. мед. н.,
професор, член-кор. АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Має заслуги в розбудові економіки України та вагомий внесок у створення гідного іміджу нашої держави.
Золота книга ділової еліти України, 2000 рік
Він палко сприймав потяг свого народу до визволення, набуття незалежності, аналітична розсудливість, вміння слухати і одночасно вміння переконувати. Слідує відомому вислову: дипломат двічі подумає перед тим як нічого не сказати.
Володимир Крижанівський, депутат
Верховної Ради України
У 1990-1994 pp., перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації, Київ
Георгій Іванович, працюючи на високих державних посадах, вніс вагомий вклад у справу здобуття Україною незалежної, в утвердження її у світовому співтоваристві.
Юрій Макар – професор, завідувач Кафедри міжнародних відносин ЧНУ, Заслужений діяч науки і техніки України
Провів значну роботу з обрання представника України головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Геннадій Удовенко, Міністр закордонних справ України
Самовіддана і професійна робота, як політика і дипломата, відзначена високими нагородами: Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Премією ім. Індіри Ганді, відзнакою За зміцнення миру і дружби народів.
Володимир Марунич, начальник Відділу медико-соціальної експертизи МОЗ України, заслужений лікар України, к.мед.н.
Українська дипломатична енциклопедія стверджує, що Г.І.Ходоровський – лікар і громадсько-політичний діяч. Додам від себе, Георгій Іванович – мудра людина, в якій відбулося вдале поєднання доброти і розуму.
Василь Мороз,
Герой України, чл.-кор. АМН України, професор, ректор Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова
Найспрестижніше місце – місце першого Посла незалежної України у великій світовій державі – мільярдній Індії – зайняте навіки, і воно належить лише Вам.
Ігор Поліха, Посол України в Індії
Людина, зміст життя якої укладається в чудову трійцю – наука, дипломатія і літературна творчість – повинна бути щасливою.
Олександр Резников, чл.-кор. НАН України та чл.-кор. АМН України, професор, керівник Відділу ендокринології репродукції та адаптації Інституту ендокринології та обміну речовин ім. П.Комісаренка АМН України, Київ
Георгий Иванович единственный в своём роде пример многолетней человеческой целостности и последовательности в критериях, подходах, взглядах, поступках.
Юрій Стразов,
Радник з економічних питань
Посольства України в Республіці
Індія (1993 – 1996 pp.)
Український дипломат і філософ.
Тайме оф Індія
Український громадсько-політичний діяч, медик, науковець, дипломат.
Українська дипломатична енциклопедія.
Фотоархів Г.І. Ходоровського
Родина та юнацькі роки
Іван Михайлович Ходоровський
– ординарець офіцера румунської армії
Бухарест, 1934-1935 рр.)