І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки;
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!

Біографія

6 січня 1834 років (25 грудня 1833 р.) народився Степан Васильович Руданський (1834–1873) – лікар за фахом, за покликанням поет, автор класичних сатир, перекладач античної літератури, автор безсмертного національного співу «Повій, вітре, на Вкраїну».

Степан Руданський народився в бідній багатодітній сім’ї священника у селі Хомутинці Вінницького повіту Подільської губернії. Закінчивши Шаргородську бурсу, 1849 року Руданський вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії.

Кам’янець-Подільська духовна семінарія

Після закінчення духовної семінарії Степан їде до Петербурга продовжувати навчання, але не у духовній академії, про яку мріяв батько, а в медико-хірургічній. Серед різночинної молоді того часу вважалося за честь навчатись у цьому закладі. Тут працювали відомий хірург і прогресивний діяч Микола Пирогов, славетні вчені Іван Сєченов, Сергій Боткін і Микола Зінін. Але духовна академія не бажала віддавати здібного випускника духовної семінарії іншому навчальному закладові. Степана Руданського було зараховано “вільним слухачем”. Щоб стати повноправним студентом-медиком, Руданському треба було вийти з духовного стану. Півкроку консисторські канцеляристи відтягували з відповіддю і тільки 26 вересня 1856 року Степан одержав свідоцтво про вихід з духовного стану.

Роки навчання в Петербурзі були дуже важкими для хлопця: за самостійний вибір життєвого шляху Руданському довелося розплачуватися страшними злиднями. Розрив з батьком позбавив поета навіть тієї мізерної підтримки, на яку той був спроможний.
Зрозуміло, що голодні роки в Кам’янець-Подільському, а потім у холодному Петербурзі не могли не позначитися на здоров’ї Руданського. Живучи весь час впроголодь, переобтяжений виснажливою працею, 26-літній поет захворів на сухоти і в суворих кліматичних умовах столиці міг справді від них померти.

Влітку 1861 року Руданський закінчив навчання. За клопотанням правління академії, зокрема знаменитого професора Сергія Боткіна, який лікував поета, його було призначено на посаду міського лікаря в Ялту.

Ялтинська міська лікарня справила на Степана Руданського гнітюче враження: приміщення старе, тісне й вологе. Штат лікарні складався з лікаря, фельдшера, кухарки-прачки та служника-двірника. Мала лікарня всього дві кімнати для хворих чоловіків, жінок лікували в домашніх умовах. Бракувало ліків, обладнання, медичної літератури.
Руданський вперше порушує питання про лікування жінок в умовах стаціонару, розробляє проєкт перебудови лікарні. Розуміючи, що запорука здоров’я у дотриманні санітарно-гігієнічних норм, лікар одразу ж по приїзді пропонує створити в місті санітарний орган, який би проводив нагляд за доброустрою і санітарним станом у місті. Фактично засновує в Ялті санітарну службу, сприяє побудові у місті водогону, каналізації, організовує пожежну службу.
У перші два роки перебування Руданського в Криму здоров’я його покращало і він з великою енергією працював лікарем та займався громадською й літературною діяльністю. Степан Васильович доклав зусиль до заснування міської лікарні, медичної бібліотеки та започаткування санаторно-курортної справи, ініціював будівництво міського ринку та фонтана, під які подарував місту власну земельну ділянку. Серед населення він був дуже популярний. Його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Всупереч скрутному матеріальному становищу, Руданський не брав плати за лікування з бідного населення, допомагав не тільки ліками, а й харчами.

Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери.Як міський лікар і постійний член санітарної комісії міста, рятуючи людей, Степан Руданський захворів і опинився віч-на-віч з вкрай небезпечною хворобою. У травні 1873 року,  Степан Васильович пішов з життя.

Творчість

Вірші Руданський почав писати ще в семінарії в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва («Над колискою». «Не кидай мене»), заклик до праці на ниві рідної культури («Гей, бики!», «До дуба»), звертання до славного минулого свого народу (іст. поеми «Віщий Олег», «Мазепа», «Павло Полуботок», «Велямін», «Апостол» та ін.).

Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Цензура, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування. Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками». «Співомовки» це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т. д., зачерпнутих здебільше з уст народу («Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» й ін.). За життя поета була опублікована лише невелика кількість його творів. Перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві Олена Пчілка у1880 р. Найповніше дореволюційне видання творів Руданського у семи томах (перше видання – 1895-1903, друге -1910) вийшло завдяки зусиллям М. Комарова, Василя Лукича (В.Левицького), А.Кримського та І.Франка. Найповнішим, найбільш прокоментованим і укладеним з урахуванням авторської роботи над підготовкою рукописів до видання є тритомник «Степан Руданський. Твори в трьох томах» (К., 1972–1973).

Крім веселих «співомовок», Руданський писав ліричні поезії («Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін.), що відбивали не тільки особисте горе поета, але й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями («Повій вітре, на Вкраїну»). Деякі вірші мають автобіографічний характер («Студент», 1858).

Вірш Повій, вітре, на Вкраїну написано 24 липня 1856 в Санкт-Петербурзі. Цей твір Степан Руданський адресував Марії Княгинецькій — своєму першому коханню, з якою змушений був розлучитися, їдучи до Петербурга продовжувати навчання. Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 1, стор. 95-96).

Текст покладено на музику Людмилою Александровою.

Згодом музикант, хормейстер і вчитель музики Владислав Заремба вдало аранжував пісню Людмили Александрової «Повій, вітре, на Вкраїну» для голосу та фортепіано. Серед виконавців пісні — Анатолій Солов’яненко, Тетяна Ціхоцька, ВІА Світязь, ВІА «Чумаки» та ін.

Літературознавці і перекладачі Борис і Костянтин Хоменки зібрали і 2003 року видали переклади вірша «Повій, вітре, на Вкраїну» мовами народів світу.

До літературної спадщини Руданського, основна й найцінніша частина якої була надрукована лише по його смерті, належать і переклади («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда», «Сни» Гейне).

Інформацію підготувала Наталія ЖУК