1 січня 2024 виповнюється 115 років з дня народження ідеолога і теоретика українського націоналістичного руху XX ст. Степана Бандери.

Степан Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, що на Галичині (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Коли хлопцеві виповнилось 10 – проголосили ЗУНР і почалася польсько-українська війна. Саме тоді він вступив до Стрийської гімназії. Через 4 роки навчання Бандера вже сам читав лекції іншим гімназистам. В 13 років вступив у «Пласт». Оскільки Степан готував себе до боротьби за України змалечку: багато молився, обливався крижаною водою на морозі, таємно від батьків бив себе ланцюгом і проколював шкіру голками – це «вправи», що мали його підготувати до поліцейських тортур то зарекомендував себе як витривалий спортсмен. У вільний час співав у хорі, грав на мандоліні й гітарі, захоплювався грою в шахи. Хлопець був категорично проти паління й випивки.

На початку 1929 року створили ОУН – вступив негайно. Для цього «дописав» собі в паспорті рік – в організацію брали лише від 21 року. Попри молодий вік, дуже хутко став впливовим і шанованим лідером ОУН. Одна з головний цілей ОУН на той час – переконати українців, що вони можуть чинити опір, вселити революційний дух. У цьому допомагала нелегальна література, яку таємно друкували ОУНівці. Ну а сам Бандера став блискучим агітатором.

У 1933 році Провід українських націоналістів на чолі з Коновальцем призначив Бандеру крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом бойового відділу ОУН-УВО. Бандера був «гетьманом підпілля»: організував чимало глибоко законспірованих озброєних груп, готував народні маси до озброєної боротьби, створив культ борців за свободу Україну. З його ініціативи на могилах січових стрільців ставили пам’ятники і хрести, справляли поминальні служби, несли квіти. І саме він взяв курс на масовість націоналістичного руху.

Саме у цей період, під керівництвом Бандери було скоєно найгучніші політичні вбивства в історії ОУН: Вбивство Олексія Майлова, секретаря консульства СРСР у Львові і агента НКВС, як протест проти Голодомору. Вбивство Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Вбивство Гадомського, шкільного куратора Польщі, за знищення поляками українського шкільництва та полонізацію.

У 1933 році під проводом Бандери пройшла акція з гаслом «Вимагаємо українських шкіл!» У шкільній акції взяли участь десятки тисяч дітей. Згодом вони поповнили лави ОУН і УПА.

30 червня 1941 року Організація українських націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою проголосила Акт відновлення Української Держави. Історична подія сталась у Львові, на балконі палацу Любомирських на площі Ринок, 10. Нацисти обурились. Степана Андрійовича арештували та вимагали відкликати Акт – із незалежністю України Гітлер аж ніяк не погоджувався! Бандеру відправили в німецький концтабір «Заксенгавзен», а в Україні тривали арешти українських націоналістів. У липні 1941 року влада німецьких окупантів оголосила про остаточну заборону діяльності українських організацій. Практично до завершення Другої світової війни Бандеру протримали в ув’язненні.

 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своєю присутністю черговий колабораціоністський проєкт. Бандера не піддався спокусі примарної влади – відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

У 1945 році Степан Бандера, разом з Шухевичем і Стецько, був знову обраний в Бюро Проводу, а пізніше знову очолив ОУН. Після війни Бандера, як керівник ОУН-Б далі продовжує збройну боротьбу проти Москви. Він організує крайовий зв’язок і бойові групи ОУН-Б. Водночас радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Степан Бандера провів останні роки життя в Мюнхені, проживаючи під паспортом, на ім’я Штефан Попель.

У 1950 році Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. У 1952 році він залишив також пост Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті. Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Ім’я Степана Бандери стало символом визвольного і націоналістичного руху в Україні, і залишається таким, а стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись – це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Є унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання:

«Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім’ям зв’язуються найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами та кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація — це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом його життя досі була боротьба, так і мусить бути надалі. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».                                 

Доля розпорядилася по-інакшому — Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест – бути символом. І сьогодні Бандера є символом безкомпромісної і невмирущої боротьби за право української нації бути господарем своєї долі на своїй землі. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

Пам’ятники Степану Бандері встановлені у багатьох містах України. Крім того, у світі діє шість музеїв Степана Бандери. Його ім’ям названо ряд вулиць і площ в різних населених пунктах України, в тому числі — проспект Степана Бандери в Києві.

Для України він залишається Героєм і важливою особистістю в українській історії та частиною національної ідентичності.

 Матеріал підготувала Світлана ТУЛЕВСЬКА