Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Ельберг Володимир Олександрович

ЕЛЬБЕРГ

Володимир Олександрович –
видатний кардіолог, терапевт,
доктор медичних наук, професор
 
 
Основні дати життя та діяльності
 
1891 р.            Народився в м. Катеринослав (Дніпропетровськ).
1909 -1914 рр.  Навчання у Військово-медичній академії в м. Петербург.
1914-1918 рр.    Військовий лікар.
1918-1920 рр.    Головний лікар військового шпиталю (м. Київ).
 Впродовж 25 років  працював ординатором, асистентом, приват-
доцентом у Київському медичному інституті ім. О.О.Богомольця.
1930 р.             Завідувач  кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця
1929 р.             Захистив докторську дисертацію за темою: «Матеріали до питання обміну холестерину».
1939 р.              Присвоєно вчене  звання професора.
1941-1944 рр.    Завідувач кафедри пропедевтичної терапії Киргизького  медичного інституту.
1944-1945 рр.    Завідувач кафедри терапії Київського інституту вдосконалення лікарів.
1945-1948 рр.     Призначений завідувачем кафедри факультетської терапії Чернівецького медичного інституту і за сумісництвом –
 завідувачем кафедри госпітальної терапії.
1949 р.        Переїзджає до Києва.
1951-1959 рр.     Завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (КМІ) імені О.О. Богомольця.
1959 р.                Виходить на пенсію.
1960 р.                Присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.
22 червня 1964 р.                Професор Ельберг Володимир Олександрович пішов з життя.
Кроки поступу та наукова діяльність


        В 1945 році на базі Чернівецької обласної клінічної лікарні була організована кафедра факультетської терапії. Першим її керівником з 1945 р. по 1947 р. був професор Ельберг В.О.
Володимир Олександрович народився 1890 року в м. Катеринославі (Дніпропетровську). У період з 1909 по 1914 рр. навчався у Військово-медичній академії м. Петербург.

1914 р. – головна будівля Імператорської військово–медичної академії,
на передньому плані – пам’ятник Я.В. де Вільє.


Група слухачів ВМА на практичних заняттях з анатомії.
1910-і роки.



1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., яка стала най- масштабнішим конфліктом в історії людства. У війні приймали участь 14 тисяч бійців. Разом з військами на фронт уходили лікарі, фельдшери, сестри милосердя, санітари.
У 1915 г. усі 970 студентів з усіх курсів та випускників академії були достроково відправлені на фронт в складі пересувного № 4, імені Його Імператорської Величності, лазарету  Червоного Хреста. Про зразкову роботу лазарету у листі від 5 червня 1916 р. повідомляє військовому губернатору уповноважений Російського товариства Червоного Хреста при Кавказькій армії Л. Голубєв.
В лазареті був облаштований хірургічний пункт професора С.Ф. Чижа. З 3500 поранених під час боїв 2500  пройшло через цей хірургічний пункт. У телеграмі на ім’я  доктора Лаврова О.І. військовий губернатор Кияшко писав: «Поздоровляю Вас, весь персонал вашого лазарету з дворічною самовідданою роботою на славном посту допомоги хоробрим захисникам Батьківщини…»

Співробітники військового лазарету Російського Червоного Хреста
(1915 р.)



У 1914-1918 рр. Ельберг працював лікарем на фронті,  а після закінчення війни, з 1919 року – ординатором Київського медичного університету.
З утворенням у 1920р. Київської державної медичної академії, їй відповідно перепідпорядковувалась і клініка. У 1928 кафедру лікувальної діагностики об’єднали з кафедрою окремої патології і терапії і перетворили на кафедру госпітальної терапії.
У той час кафедрою госпітальної терапії і клінікою при ній (містилася у цьому ж будинку) та Першим терапевтичним відділенням лікарні завідували відомі лікарі та вчені: Стражеско Микола Дмитрович (1876—1952) — терапевт, доктор медицини (з 1904), академік ВУАН (з 1934) і АН СРСР (з 1943), академік АМН СРСР(з 1944), заслужений діяч науки УРСР(з 1934), Герой Соціалістичної Праці (1947), організатор (1936) і перший директор Українського НДІ клінічної медицини; Яновський Феофіл Гаврилович (1860—1928) — терапевт, доктор медицини(з 1890), професор, академік ВУАН (з 1927), один з основоположників київської терапевтичної школи; Виноградов Василь Васильович (1875—1927) — терапевт, доктор медицини (з 1909).
Своєрідною «клінічною колискою» терапевтичної школи стала Київська міська Олександрівська лікарня (нині — Центральна міська лікарня № 14). Подальше становлення школи здійснювалося на терапевтичних кафедрах медичного факультету Київського університету. Провідна роль у формуванні Київської терапевтичної школи належала кафедрі факультетської терапії, яку очолював професор В.П. Образцов.
На кафедрі під його керівництвом були визначені основні наукові напрями і клініко-педагогічні засади, які стали традиційними у подальшій діяльності Київської терапевтичної школи.
У наступні десятиліття розвиток школи був пов’язаний з науковою, клінічною і педагогічною діяльністю учнів В.П.Образцова: М.Д. Стражеска, М.М. Губергрица, Ф.А. Удінцева. У середині 30-х рр. ХХ ст. організаційним і методичним центром діяльності Київської терапевтичної школи став Інститут клінічної медицини, створений М.Д. Стражеском.
Академік М.Д. Стражеско виховав цілу плеяду відомих нині клініцистів, які продовжили традиції Київської терапевтичної школи. Наукову школу Миколи Дмитровича пройшли відомі клініцисти В.Х. Василенко, Д.М. Яновський, А.Л. Михньов, Н.Б. Щупак, Ф.Я. Примак, О.А. Айзенберг, І.Г. Тонконогий, М.Л. Євтухова, Д.Ф. Чеботарьов. Усі вони в різних галузях клінічної медицини продовжували й стверджували традиції Київської терапевтичної школи, розвивали і впроваджували в медичну науку і практику ідеї свого вчителя.
З 1920 року В.О. Ельберг – ординатор госпітальної терапевтичної клініки ім. В.В. Виноградова. У 1923-1930 рр. – асистент госпітальної терапевтичної клініки ім. В.В. Виноградова, де виконав і захистив докторську дисертацію за темою «Материалы к вопросам обмена холестерина».
З ініціативи М.Д. Стражеско в 1936 р. було створено Український інститут клінічної медицини, основними напрямками роботи якого були: – функціональна діагностика, – захворювання серцево-судинної системи (інфаркт міокарда, ГХ, СН), – ревматологія, – захворювання внутрішніх органів та профілактика патології вагітності при внутрішній патології. Стражеско написав близько 100 наукових робіт, які висвітлюють клініко-експериментальний напрямок досліджень. Особливу увагу М.Д. Стражеско приділяв вивченню захворювань серцево-судинної системи.
Стражеско описав ряд симптомів та синдромів захворювань органів кровообігу (тон Стражеска при блокаді серця, тричленний ритм та діастолічний серцевий поштовх, діастолічний додатковий тон та дикротизм пульсу при недостатності клапанів аорти).
Спільно з В.Х. Василенком створив класифікацію НК, основні положення якої не тільки повністю зберегли своє значення в клініці протягом більше як півстоліття, але й в наші дні мають важливе клінічне значення.
У монографії “О ревматизме” (1935) М.Д. Стражеско подав теорію його розвитку, трактуючи ревматизм як інфекційно-алергічне захворювання стрептококової природи. Ряд робіт він присвятив патології органів травлення, а його монографію було визнано класичною в цій сфері. Вперше в СРСР ним було створений  посібник з клінічної гематології.
Вчений створив в Україні клінічну школу патофізіологічної спрямованості, що здобула визнання не тільки вітчизняної, але й світової медицини. Його учнями були А.А. Айзенберг, В.О. Ельберг, А.Л. Михньов, Ф.П. Приймак, Д.М. Яновський,.
Насамперед їхні ідеї та методичні напрацювання з клінічного обстеження хворого й діагностики хвороб стали теоретичною і практичною основою формування первинного навчального курсу пропедевтики внутрішніх хвороб, нині трансформованого в пропедевтику внутрішньої медицини для майбутніх медиків.
У період 1933-1938 рр. Ельберг працював завідувачем кафедри біохімії Всеукраїнського інституту Біопатології.
У 1938-1939 рр. він працював на посаді професора факультетської терапевтичної клініки, а у 1939-1941 рр.  – завідувача кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету.
У 1939 р. Володимиру Олександровичу Ельбергу було присвоєно вчене звання професора.
У 1941-1944 рр. він був евакуйований у Фрунзе, де працював завідувачем кафедри пропедевтичної терапії Киргизького медичного інституту, продовжуючи педагогічну роботу та підбір контингенту для Червоної армії.
У роки Великої Вітчизняної війни численні представники київської школи терапевтів виконували благородну місію лікування поранених на фронті та в тилу.
В.Х. Василенко і Д.М. Яновський знаходились у діючій армії, займали посади головних терапевтів фронтів; Н.Б. Щупак, М.І. Франфуркт, В.В. Гомоляко працювали на посадах армійських терапевтів; А.Л. Михньов, О.А. Айзенберг, О.Я. Губергриц, Ф.Я. Примак, В.А. Єльберг, І.Г. Тонконогий,Є.І. Ліозіна, Г.Й. Бурчинський були провідними терапевтами польових фронтових евакопунктів і спеціалізованих терапевтичних шпиталів. М.Д. Стражеско в 1942–1943 рр. був консультантом шпитального управління Наркомздороввідділу Башкирської автономної республіки, пізніше — Московського клінічного госпіталю та Київського евакогоспіталю.
У 1944-1945 рр. Володимир Олександролвич працював завідувачем кафедри терапії Київського інституту вдосконалення лікарів.
У 1945 р. в Київському Медичному Стоматологічному інституті відбулася важлива подія: з`явилася кафедра терапії, на якій студенти-стоматологи змогли вивчати основи внутрішньої медицини. Її першим завідувачем став уже відомий на той час професор В.М. Іванов (призначення було за сумісництвом), який з 1944 р. очолював кафедру терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського Медичного інституту (КМІ).
Тривалий час кафедра працювала в надзвичайно важких умовах. Відсутньою була постійна клінічна база, впродовж 3-х років місця перебування кафедри постійно змінювалися. Працювали в шпиталях, які були розгорнуті в школі, монастирі, лікарні для хворих на туберкульоз та ін.
Не було можливості для повноцінного читання лекцій з демонстрацією хворих. Лекційні аудиторії знаходилися на далекій відстані від стаціонару. Але кафедра активно працювала завдяки потужному викладацькому колективу, його ентузіазму, творчому натхненню.
У 1948 р. професор В.М. Іванов звільняється з посади завідувача кафедри і його змінюють у подальшому професор В.О. Ельберг, доцент Л.М. Єрусалимський, доцент Н.М. Колотова.
У 1945 р. після реевакування В.О.Ельберг був переведений у Чернівці та призначений завідувачем кафедри факультетської терапії Чернівецького медичного інститут і за сумісництвом завідувачем кафедри госпітальної терапії.
Клінічною базою кафедри була міська лікарня. З 1946 року кафедра була переведена в інше приміщення ( нинішня поліклініка по вул.. Шкільній). У 1946-1947 рр. при кафедрі була організована біохімічна лабораторія, яка повністю забезпечувала на той час виробничі потреби.

Один з корпусів обласної лікарні, де була розташована кафедра
факультетської терапії Чернівецького медичного інституту
м. Чернівці, поч. ХХ ст.



В.О. Ельберг організував навчально-лікувальну роботу кафедри на стадії становлення інституту. Колектив кафедри під його керівництвом займався, в основному, кардіологією, вивчав серцево-судинну патологію (коронарна недостатність та недостатність кровообігу,гіпертонічна хвороба, ревматизм).
Досліджувались зміни серця у людей тренованих (спортсменів) і нетренованих, вивчалась фізіологія і патологія органів травлення. Основні наукові праці присвячені дослідженню функціонального стану печінки, клініці і діагностиці ревматизму, мітрального стенозу та його оперативного лікування, тромбоемболій, гіпертонічної хвороби та інше.
Але найвищою сходинкою їх спільних творчих досягнень стала прижиттєва діагностика тромбозу коронарних судин. Поза сумнівом, що основи вивчення сьогоденних проблем ішемічної хвороби серця та її гострого прояву — інфаркту міокарда були закладені цими видатними клініцистами в той далекий період.
Провідні науковці інституту за сумісництвом обіймали посади головних спеціалістів Чернівецької області (наприклад, хірурга Є.Р. Цитрицький, терапевта В.О. Ельберг, акушера-гінеколога М.К.Венцковський, невропатолога С.М.Савенко, травматолога О.Ю. Мангейм).
Одним з перших штатних викладачів був кандидат медичних наук, колишній ассистент клініки Н.Д. Стражеска – Д.Г. Кричин. До початку другого семестру штат кафедри зріс: приступили до роботи доцент О.О. Колачов( у минулому асистент Ростовського медичного інституту, головний терапевт ІV Українського фронту, йому було доручено викладання курсу військово-польової терапії), асистенти І.Є. Лівшиць, А.І. Індицький та інші. У 1947 році клініка прийняла першого клінічного ординатора.
У 1949 році В.О. Ельберг переїхав до Києва.
У 1951 році професор В.О. Ельберг знову обирається завідувачем кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (КМІ) імені О.О. Богомольця.  Клінічною базою кафедри спочатку є Київська міська лікарня № 14 (корпус 6 по вул. Шовковичній, 39/1), а з 1955 року – Київська дорожня лікарня № 1 (вул. М. Коцюбинського, 8).
У цей час кількість ліжок клінічної бази досягла 190. Після виходу в 1959 році професора В.О. Ельберга на пенсію кафедрою керував доцент Є.І. Ліхтенштейн.
Володимир Олександрович є автором 37 наукових праць, які присвячені актуальним проблемам кардіології.
В.О. Ельбергу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР.
Помер Володимир Олександрович Ельберг 22 червня 1964 року на 74 році життя.

 

Похований в Києві на Байковому кладовищі (стара частина).
Могила В.О. Ельберга

Наукова спадщина

           Наукові праці:
• Ельберг В.О. Про перехід поворотного тифу крізь плаценту /В.О. Ельберг  // Збірник медичного сектора Українського наукового товариства. – 1922 – №5.
• Ельберг В.О. Догляд над реакцією Вайль-Фелинса /В.О. Ельберг// Збірник медичного сектора Українського наукового товариства.- 1922 – № 5.
• Эльберг В.А. Сыпной тиф у детей //В.А. Эльберг // Врачебное дело. – 1923. – №7.
• Эльберг В.А. Изменение крови у здоровых в связи с условиями питания /В.А. Эльберг  // Врачебное дело. — 1923. — № 18.
• Эльберг В.А. Материалы по вопросу о холестериновом обмене (клинические и экспериментальные исследования) / В.А. Эльберг  – К., 1928.
• Эльберг В.А. Данные о физическом состоянии Киевских робочих полиграфического производства / В.А. Эльберг  // Труд и здоровье: сборник научных трудов. – К., 1924.
• Эльберг В.А. Сифилис и сердечно-сосудистая система /Эльберг В.А. // VI-й съезд терапевтов УССР: труды. – К., 1949. – С. 400—405.
• Эльберг В.А. Перианикальные воспалительные процессы как патогенетический фактор ревматизма //В.А. Эльберг // Врачебное дело. — 1951. — № 12.
• Штейнберг С.Е. О левулезо-диабете / С.Е. Штейнберг, В.А. Эльберг //Клиническая медицина. – 1926. –  № 6.
• Ельберг В. О. Лікувальне харчування / /В.О. Ельберг. –  К.: Держмедвидав УРСР – 1956.
• Эльберг  В.А. О новом советском препарате корнерине  // В.А. Эльберг // Патология сердечно-сосудистой системы в клинике и эксперименте. -К.: Держмедвидав – 1956.



Публікації про профессора В.О. Ельберга:

1. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку ( до 60-ліття  від дня заснування) /В.П. Пішак, М.Ю. Коломоєць, І.Й. Сидорчук  [та ін.] – Чернівці: БДМА, 2004. – С. 5, 97.
2. Енциклопедія сучасної України у 25 т., Т.9. [кер.наук.редакц. М.Г. Железняк]. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – С. 170.
3. Історія кафедри госпітальної терапії, клінічної фармакології та професійних хвороб Буковинської державної медичної академії / М.Ю.Коломоєць, О.І.Федів та ін. // Клінічна та експериментальна патологія. – 2003. – Т.ІІ, №2. – С. 74-75.
4. Сторінки історії Чернівецького медичного інституту /[за ред. В.П.       Пішака.] – Чернівці: ЧМІ, 1994. – С. 65.
5. Сторінки історії: Бібліографічний довідник завідувачів кафедр та професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998) / [За ред.  В. П. Пішака.] — Чернівці 1999. — С 57.

Print Friendly, PDF & Email