КЛОЧКОВА Людмила Семенівна

вчений, клініцист, педагог, організатор,
доктор медичних наук, професор

Основні дати життя і діяльності

1923 р. – народилася в м. Харків у сім’ї службовців.
11.07

1941 р. – закінчила середню школу і разом з сім’єю евакуювалася у м. Чкалов.

1941-1946 рр. – роки навчання в медичному інституті.

1943 р. – повернення з евакуації у м. Харків.

1950-1951 рр. – навчалася у клінічній ординатурі на кафедрі терапії Харківського медичного інституту.

1953-1960 рр. – працювала асистентом кафедри факультетської терапії Чернівецького медичного інституту.

1956 р. – захистила кандидатську дисертацію.

1961 р. – у званні доцента очолила курс туберкульозу при цій же кафедрі.

1967 р. – захистила докторську дисертацію.

1969 р. – присвоєно вчене звання професора.

1969-1984 рр. – завідувач кафедри фтизіатрії ЧМІ.

1984-1985 рр. – працювала професором-консультантом кафедри туберкульозу ЧМІ.

28.02.1987 р. – професор Клочкова Л.С. пішла з життя.

Кроки поступу та наукова діяльність

Людмила Семенівна Клочкова народилася у м. Харкові 11 липня 1923 року у сім’ї службовця. Після закінчення у 1941 році середньої школи вона разом з батьками евакуювалася у м. Чкалов (нині Оренбург), де була зарахована на 1-й курс Харківського медичного інституту, який на час війни він був передислокований у це місто.
У 1942 році батька перевили на іншу роботу і сім’я переїхала у м. Омськ. Л. С. Клочкова продовжила навчання на 2-му курсі ІІ Московського медичного інституту, який був тимчасово евакуйований зі столиці.
Після звільнення м. Харкова від німецько-фашистських загарбників у 1943 році вона разом з батьками повернулася до рідного міста, де завершила навчання в Харківському медичному інституті. Після закінчення інституту Людмила Семенівна проходила річну асистентуру на кафедрі фармакології, де до 1950 року працювала асистентом.

У тому ж році Людмила Семенівна вступила до клінічної ординатури при кафедрі терапії Харківського медичного інституту, очолювану професором С.Д. Рейзельманом. Три роки старанного навчання в клініці не пройшли дарма: клінічна ординатура сформувала добре підготовленого лікаря-терапевта.

Після закінчення ординатури у жовтні 1953 року Л.С. Клочкова була направлена на роботу асистентом кафедри факультетської терапії Чернівецького державного медичного інституту, яку очолював професор Н.Б. Щупак. Ії відразу підключають до роботи з кафедральної наукової тематики розробку з питань діагностики туберкульозу. Таким чином, наукова діяльність Людмили Семенівни Клочкової наближається до проблем фтизіатрії.
У 1956 році Л.С. Клочкова захистила кандидатську дисертацію на тему: «Дифференциально-диагностическое значение динамики функционального состояния почек при хроническом нефрите и гипертонической болезни». Захист відбувся у Львові.

Чернівці для Людмили Семенівни стали доленосними. Тут на кафедрі факультетської терапії вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, перспективним молодим вченим Октавіаном Олександровичем Волощуком. Створила з ним сім’ю, народила двох синів. Зі своїм чоловіком, підтримуючи одне одного, разом піднялись на вищу сходинку науково-педагогічної кар’єри: стали професорами, завідувачами кафедр.

До 1960 року Людмила Семенівна Клочкова працювала асистентом кафедри факультетської терапії, а з 1961 року у званні доцента очолила курс туберкульозу при цій же кафедрі. Вона ретельно підбирає науковий колектив і приступає до виконання докторської дисертації. На це пішло 8 довгих, наповнених науковими пошуками, років.

У 1967 році Людмила Семенівна успішно захистила докторську дисертацію на тему: «Функциональное состояние почек у больных туберкулезом». У 1969 році їй присвоєно вчене звання професора. У цьому ж році на базі курсу туберкульозу була заснована кафедра, яку впродовж 19 років очолювала Людмила Семенівна Клочкова (до 1984 р.).

Професор Л. С. Клочкова – фундатор фтизіатричної школи на Буковині, засновник кафедри туберкульозу Чернівецького медичного інституту. Наукові роботи професора Клочкової визначили новий етап в розвитку науки про туберкульоз в Україні. Дослідження обмінних процесів, пов’язаних з функціональним станом нирок та печінки виявили нові дані. Вони зумовлювали захисну здатність організму, дозволили більш глибоко вивчити патогенетичні аспекти фармакодинаміки антимікобактеріальних препаратів при лікуванні хворого на туберкульоз. Наукові розробки з фтизіатрії у Чернівецькому медінституті сприяли успіхам лікування і профілактики туберкульозу на Буковині.
Методи інтратрахеальних інсталяцій, внутрішньоорганного електрофорезу при лікуванні туберкульозу набули широкого застосування.

Під керівництвом Людмили Семенівни на кафедрі проводилася велика методична робота з організації та вдосконалення навчального процесу. Тривалий час професор Л. С.Клочкова керувала науково-дослідною роботою студентського наукового гуртка, постійно підтримувала зв’язок з ІІ-м Московським медичним інститутом, на базі якого регулярно проводилися Всесоюзні науково-практичні студентські конференції. На них часто з доповідями виступали і студенти-гуртківці кафедри туберкульозу Чернівецького медичного інституту.

Велику роботу колектив кафедри проводив по підготовці лікарів на місцевій базі. Це важлива ланка у підвищенні кваліфікації лікарських кадрів і розвитку спеціалізованої медичної допомоги в Чернівецькій області. Факультет підвищення кваліфікації відігравав вирішальну роль в удосконаленні знань фтизіатрів з онкології, рентгенології, бронхології, пульмонології, тощо.

Професор Л. С. Клочкова – постійний учасник Всесоюзних, Республіканських та міжобласних з’їздів, симпозіумів, конференцій фтизіатрів, ХХ Міжнародного Конгресу з туберкульозу (1971 р.). Тривалий час вона була членом Правління Всеукраїнського товариства фтизіатрів, головою Товариства фтизіатрів Чернівецької області.

При оцінці наукової і практичної діяльності вченого найактивнішою складовою є не визначення новизни і глибини досліджень, а те, наскільки широкого резонансу це дослідження отримало на практиці, як багато залучило послідовників, учнів. Нові методи лікування хворих на туберкульоз, запропоновані завдяки даним дослідження функції печінки та нирок, змусили звернути на себе увагу фтизіатрів, поповнивши ряди послідовників не лише на Буковині, але й по всій країні. Однак найнадійнішими провідниками нових методів були її учні. Вони відкрили широку дорогу для апробації і впровадження методів регіонарної антибактеріальної терапії, використовуючи внутрішньоорганний електрофорез, інтратрахеальні інсталяції.

Серед учнів Л. С.Клочкової були її колишні студенти – міністр охорони здоров’я України Юрій Прокопович Спіженко, заступник міністра Ніна Григорівна Гойда, завідуючі обласним та міським відділами охорони здоров’я Валентина Василівна Гусак, Іван Тадейович Пенішкевич, Володимир Іванович Ушаков, Олександр Іванович Грушко. Її учнями та соратниками були професори-фтизіатри Раду Георгійович Процюк, Олексій Варфоломійович Панасюк, Володимир Олексійович Юхимець, заслужені лікарі України – Сергій Іванович Позельський, Марія Андріївна Руснак, Василь Михайлович Мигайчук.
Людмила Семенівна брала активну участь у громадському житті. З 1975 по 1985 роки вона постійний член парткому інституту, неодноразово обиралася делегатом міських та районних партійних конференцій, була делегатом ХХІУ з’їзду Компартії України.
За активну і плідну наукову, практичну та суспільну працю професор Клочкова була нагороджена “Орденом Трудового Червоного прапора”, медалями “За доблестний труд”, “Ветеран труда”, знаком “Відмінник охорони здоров’я”.

Наукова спадщина професора Клочкової Л.С.

Науковим напрямком діяльності Людмили Семенівни Клочкової та всього колективу кафедри було вивчення обмінних процесів у хворих на туберкульоз за умов застосування антимікобактеріальної терапії. ЇЇ перу належить 64 наукові праці.

Дисертації:

1. Клочкова Л.С. Дифференциально-диагностическое значение динамики функционального состояния почек при хроническом нефрите и гипертонической болезни: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата мед. наук/ Л.С. Клочкова. – Львов, 1955. – 12 с.

2. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом: автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора медицинских наук / Л.С. Клочкова. – К., 1967. – 22 с.

3. Клочкова Л.С. Дифференциально-диагностическое значение динамики функционального состояния почек при хроническом нефрите и гипертонической болезни: диссертация … кандидата мед. наук/ Клочкова Людмила Семеновна. – Львов, 1956.

4. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом: диссертация … доктора медицинских наук/ Клочкова Людмила Семеновна. – К., 1967. – 494 с.

Наукові статті

1. Клочкова Л.С. О функциональном состоянии щитовидной железы у больных болезнью Боткина / Л.С. Клочкова, Б.Б. Роднянский // 30-я научная конференция Черновицкого мединститута: тезисы докладов. – Черновцы, 1956.

2. Клочкова Л.С. Исследование функции щитовидной железы при помощи радио-активного йода у больных болезнью Боткина / Л.С. Клочкова, Б.Б. Роднянский // Врачебное дело. – 1956. – № 11. – С. 39-40.

3. Клочкова Л.С.. К дифференциальной диагностике хронического нефрита и гипертонической болезни / Л.С. Клочкова // Врачебное дело. – 1958. – №4.

4. Клочкова Л.С. О дифференциальной диагностке хронического нефрита и гипертонического нефрита // Врачебное дело. – 1958. – № 5.

5. Клочкова Л.С. Дифференциально-диагностическое значение динамики функционального состояния почек при хроническом нефрите и гипертонической болезни /Л.С. Клочкова//Научные труды Черновицкого мединститута. – 1958. – Вып.7.

6. Клочкова Л.С. О функциональном состоянии почек при туберкулёзе /Л.С. Клочкова//Научные записки Черновицкого мединститута: сборник. – Черновцы, 1962.

7. Клочкова Л.С. Белковый обмен у больных легочным туберкулезом/Л.С. Клочкова //Научно-практическая конференция по вопросам диагностики, клиники и терапии туберкулеза: сборник. – Ивано-Франковск, 1963.

8. Клочкова Л.С. Функциональное сотояние почек у больных туберкулезом после пищевой нагрузки/Л.С.Клочкова//39-я итоговая научная конференция: сборник. – Черновцы, 1963.

9. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных очаговым и инфильтративным туберкулезом легких / Л.С. Клочкова // Профилактика и лечение туберкулеза: сборник. – К., 1964.

10. Клочкова Л.С. Об активной секреции канальцев и фильтрационной способности клубочков у больных туберкулезом / Л.С. Клочкова //Тезисы докладов 41-й итоговой научной конференции. – Черновцы, 1965.

11. Клочкова Л.С. Показатели белково-азотистого обмена у больных туберкулезом/Л.С.Клочкова//Научная сессия Пленума правления Украинского научного общества фтизиатров: тезисы и рефераты докладов. – К., 1965.

12. Клочкова Л.С. Об активной секреции канальцев и фильтрационной способности клубочков у больных с различными формами легочного туберкулеза / Л.С. Клочкова // Врачебное дело. – 1965. – № 10.

13. Клочкова Л.С. Функціональний стан нирок у хворих на туберкульоз легенів/Л.С. Клочкова//42-а наукова конференція: збірник. – Чернівці,1966.

14. Клочкова Л.С. О скрытой почечной недостаточности у больных с деструктивными формами туберкулеза легких / Л.С. Клочкова //Межобластная научно-практическая конференция врачей фтизиатров в г. Луцке: сборник. – Львов, 1966.

15. Клочкова Л.С. Динаміка функціонального стану нирок у хворих на активний і неактивний туберкульоз легень /Л.С. Клочкова //Актуальні питання профілактики і діагностики туберкульозу. – К., 1967.

16. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных у больных с кавернозным и хроническим фиброзно-кавернозным туберкулезом легких по данным почечного плазмотока, почечного кровотока и фильтрационной фракции / Клочкова Л.С. // Профилактика и лечение туберкулеза: сборник. – К., 1968.

17. Клочкова Л.С. Выделение бронхолитов во время легочного кровотечения / Л.С. Клочкова, А.Т.Габинская. // Врачебное дело. – 1969. – № 5.

18. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом в процессе химиотерапии / Л.С. Клочкова // Врачебное дело. – 1969. – № 7.

19. Клочкова Л.С. Підсумки боротьби з туберкульозом на Північній Буковині за роки Радянської влади /Л.С. Клочкова, Ю.М. Ленова // Розвиток медичної науки та охорони здоров’я на Північній Буковині за роки Радянської влади. – К., 1969.

20. Клочкова Л.С. Содержание некоторых микроэлементов в крови больных туберкулезом /Л.С. Клочкова, Н.Н. Ключникова// Биохимия микроэлементов: материалы 2-го Всесоюзного биохимического съезда. Ташкент, 1969.

21. Клочкова Л.С. Рак, осложненный мигрирующим флебитом/ Л.С. Клочкова, А.Т.Габинская // Врачебное дело. – 1970. – № 5.

22. Клочкова Л.С. О белково-азотистом обмене у больных хроническим формами туберкулеза легких/Л.С. Клочкова //Профилактика и лечение туберкулеза. – К., 1971. – Вып. 4.

23. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных с хроническими формами туберкулеза легких /Л.С. Клочкова//Труды V съезда фтизиатров Украинской ССР. – К., 1971.

24. Клочкова Л.С. Содержание некоторых микроэлементов в крови у больных деструктивным туберкулезом легких при поражении почек / Л.С. Клочкова //Диагностика, лечение и профилактика хронических деструктивных форм туберкулеза легких. – К., 1971.

25. Клочкова Л.С. К вопросу об обмене некоторых микроэлементов у больных туберкулезом легких/Л.С. Клочкова, Н.Н. Ключникова//Проблемы туберкулеза. – 1972. – № 4.

26. Клочкова Л.С. Функциональное состояние печени и почек у больных туберкулезом при непереносимости антибактериальных препаратов/ Л.С. Клочкова, А.П. Анипко, Н.Н. Ключникова//Профилактика и лечение туберкулеза. – К., 1972. – Вып. 5.

27. Клочкова Л.С. Диагностическое отделение противотуберкулезного диспансера и вопросы определения активности туберкулеза/Л.С. Клочкова, З.В. Мартин, Д.И. Иванова // Проблемы туберкулеза. – 1973. – №4.

28. Клочкова Л.С. Задачи дифференциально-диагностических отделений противотуберкулезных диспансеров/Л.С. Клочкова, Д.И. Иванова, З.В. Мартин//Пульмонология. – 1973. – Вып.1.

29. Клочкова Л.С. Эффективность лечения этамбутолом больных фиброзно-кавернозным туберкулезом легких/Л.С. Клочкова,А.И. Голеницкий, А.Ф. Ващенко //Профилактика и лечение туберкулеза. – К., 1973. – Вып. 6.

30. Клочкова Л.С. Причины рецидивов туберкулеза с бациловыделением / Л.С. Клочкова, Д.С. Сирота //Профилактика и лечение туберкулеза. – К., 1973. – Вып. 6.

31. Клочкова Л.С. К вопросу особенностях течения острых и затянувшихся пневмоний по данным дифференциально-диагностического отделения Черновицкого областного противотуберкулезного диспансера / Л.С. Клочкова, Д.И. Иванова, В.А. Степаненко // Патология органов дыхания. – Ялта , 1973.

32. Клочкова Л.С. Частота и характер осложнений туберкулеза легких по данным Черновицкого областного противотуберкулезного диспансера /Л.С. Клочкова, А.Ф. Ващенко, А.И. Голеницкий //Проблемы туберкулеза. – 1973. – № 11.

33. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных деструктивным туберкулезом легких в процессе консервативного и оперативного лечения /Л.С. Клочкова, В.А. Степаненко, Д.С. Сирота // Врачебное дело. – 1974. – № 4.

34. Содержание железа и кобальта в биологических жидкостях и организме больных фиброзно-кавернозным туберкулёзом лёгких в процессе комплексного лечения/ Л.С. Клочкова, А.И. Голеницкий, Н.Н. Ключникова, В.С. Самараш//Микроэлементы – металлы и металлоферменты в диагностике и лечении болезней: материалы симпозиума . – Ивано- Франковск, 1974.

35. Клочкова Л.С. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом при одноразовом приеме суточной дозы антибактериальных препаратов/ Л.С. Клочкова, Н.Н.Ключникова // Материалы IV Всесоюзной конференции по водно-солевому обмену и функции почек. – Черновцы, 1974.

36. Клочкова Л.С. Значение содержания некоторых микроэлементов в крови и моче при решении вопроса о реабилитации больных туберкулезом /Л.С. Клочкова, Н.Н. Ключникова//Тезисы конференции по проблеме реабилитации больных туберкулезом. – Астрахань, 1974.

37. Клочкова Л.С. Бронхоэктазии при туберкулезе легких/ Л.С. Клочкова, А.И. Голеницкий, З.В. Мартин //Профилактика и лечение туберкулеза. – К., 1974. – Вып. 4.

38. Клочкова Л.С. Значение пневмоний в генезе неспецифического спонтанного пневмоторакса /Л.С. Клочкова А.И. Голеницкий, З.В. Мартин // Пульмонология. – К., 1975. – Вып. 2.

39. Клочкова Л.С. Клиника, диагностика и хирургическое лечение бронхоэктазов неспецифической этиологии по данным торакального отделения Черновицкого облтубдиспансера / Л.С. Клочкова, З.В. Мартин, А.И.Голеницкий // Актуальные вопросы пульмонологии: материалы Всесоюзной конференции. – Л., 1975.

40. Клочкова Л.С. Скеннирование легких при деструктивном туберкулезе /Л.С. Клочкова, И.Н. Марега, А.Т. Габинская//Материалы VI-го съезда фтизиатров УССР. – К., 1976.

41. Клочкова Л.С. Состояние функции почек под влиянием этамбутола у больных деструктивным туберкулезом легких/ Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий // Врачебное дело. – 1976. – № 8.

42. Клочкова Л.С. Внедрение элементов научной организации труда в работу поликлиники областного туберкулезного диспансера / Л.С. Клочкова, Д.С. Сирота // Туберкулез. – К., 1976. – Вып. 8.

43. Эффективность комплексного лечения больных деструктивным туберкулезом легких в зависимости от функционального состояния почек и обмена некоторых микроэлементов (железа, меди и кобальта)/Л.С. Клочкова, А.И.Голеницкий, В.А.Степаненко, В.С.Самараш// Отчет о научно-исследовательской работе 1974-1975 гг.

44. Клочкова Л.С. О внедрении в практику современных методов преподавания туберкулеза и пути совершенствования профессионального мастерства субординаторов на фтизиатрических кафедрах и курсах медицинских институтов /Л.С. Клочкова // Аспекты борьбы с туберкулезом на современном этапе: труды МОЛГМИ. – М., 1978. – Вып. 10.

45. Клочкова Л.С. Причины рецидивов туберкулеза органов дыхания /Л.С. Клочкова, В.А. Степаненко, Ж.Л. Перевозников //Совершенствование диспансерных методов работы противотуберкулезных учреждений: материалы республиканской научно-практической конференции фтизиатров. – Херсон, 1978.

46. Влияние смешанной флоры на клиническое течение туберкулеза легких /А.П. Анипко, Л.С. Клочкова, В.А.Степаненко [и др.]//Туберкулез. – К., 1979.

47. Функциональное состоние печени и почек при непереносимости этамбутола у больных деструктивным туберкулезом легких /Л.С. Клочкова, А.П. Анипко, Н.А. Доготарь [и др.]// IX-й Всесоюзный съезд фтизиатров: тезисы докладов. – Кишинев, 1979.

48. Функциональное состояние почек и печени убольных деструктивным туберкулезом легких в процессе комплексной терапии с применением этамбутола при непереносимости и плохой переносимости последнего /Л.С. Клочкова, А.П. Анипко, В.А. Степаненко [и др.]//Сборник рефератов НИР и ОКР; (отчет НИР). – М., 1978.

49. Особенности клиники, диагностики и лечения неспецифических пневмоний, развившихся на фоне метатуберкулезных изменений в легких/Л.С. Клочкова, В.А.Степаненко, А.П.Анипко[и др.]// Туберкулез.- К., 1980.

50. Влияние этамбутола на функцию печени и почек у больных туберкулезом легких/Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко [и др.] // Врачебное дело. – 1981. – № 5.

51. Новый способ лечения больных туберкулезом легких /Л.С. Клочкова, Б.И.Квасницкий, А.П.Анипко [и др.]//VII съезд фтизиатров УССР: тезисы докладов; (Винница, 8-10 сентября 1981). – К., 1981.

52. Корригирующая терапия у больных деструктивным туберкулезом легких с нарушенной функцией печени при лечении рифампицином /Л.С. Клочкова, Б.И.Квасницкий, А.П.Анипко [и др.]//VII съезд фтизиатров УССР: тезисы докладов; (Винница, 8-10 сентября 1981). – К., 1981.

53. Применение внутриорганного электрофореза в комплексной терапии больных деструктивным туберкулезом легких /Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко [и др.] //Туберкулез: республиканский межведомственный сборник.- К.: Здоров’я, 1982.

54. Клиника и лечение спонтанного пневмоторакса по данным торакального отделения Черновицкого областного противотуберкулезного диспансера /Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко // Туберкулез: республиканский межведомственный сборник. – К.: Здоров’я, 1984.

55. Изменение биохимических показателей печени у больных туберкулезом в процессе лечения рифампицином (бепемицином) и их коррекция / Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко, В.А. Степаненко // Биохимия во фтизиатрии: труды Центрального научно-исследовательского института туберкулеза; ( Всесоюзная конференция “Актуальные вопросы биохимии туберкулеза”) – М., 1982.

56. Клочкова Л.С. Сравнительная оценка некоторых показателей иммунологического статуса и функций почек у больных туберкулёзом лёгких при побочном действии антибактериальных препаратов /Л.С. Клочкова, В.С. Самараш // Иммунология и иммуногенетика туберкулёза: сборник трудов ЦНИИ туберкулёза. – Т. 37. – М., 1983.

57. К вопросу изучения сравнительной эффективности различных методов регионарной терапии больных деструктивным туберкулезом легких /Л.С. Клочкова, Б.И.Квасницкий, А.П.Анипко [и др.]// Основные направления совершенствования профилактики, диагностики и лечения заболевания легких: тезисы республиканской научной конференции (17-
18 декабря 1985 г., Львов). – К., 1985.

58. Сравнительная оценка результатов лечения деструктивного туберкулеза легких введением химиопрепаратов внутрибронхиально и методом внутриорганного электрофореза /Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко [и др.] // X Всесоюзный съезд фтизиатров: тезисы докладов. – К., 1986.

59. Функциональное состояние почек у больных деструктивным туберкулезом легких в процессе комплексной терапии с включением рифампицина /Л.С. Клочкова, Б.И. Квасницкий, А.П. Анипко [и др.] // III-й съезд Всесоюзного общества нефрологов: тезисы докладов. – К., 1986.

Учні професора Л.С.Клочкової

Під керівництвом професора Л. С.Клочкової було підготовлено і захищено

6 кандидатських дисертацій:

Анипко Анатолий Петрович. Функциональное состояние щитовидной железы и внешнего дыхания у больных туберкулезом легких. – 1966 г.

Степаненко Валерия Алексеевна. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом легких в процессе лечения препаратами второго ряда (этионамидом, пиразинамидом, этоксидом) – 1972 г.

Сирота Дмитрий Самойлович. Функциональное состояние почек у больных до и после радикальных операций. – 1975 г.

Квасницкий Борис Иванович. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом легких в процессе комплексного лечения с применением этамбутола. – 1979 г.

Самараш Василий Семенович. Функциональное состояние почек у больных туберкулезом легких при непереносимости антибактериальных препаратов. – 1984 г.

Шаповалов Валерий Петрович. Коррекция химиотерапии деструктивного туберкулеза легких направленным нутрибронхиальным введением химиопрепаратов. – 1987 г.

СПОГАДИ ПРО ВЧИТЕЛЯ

ВЗІРЕЦЬ ВІДДАНОГО СЛУЖІННЯ справі
Великий внесок в створення вищої медичної школи на Буковині зробила професор Людмила Семенівна Клочкова.

Людмила Семенівна була засновником кафедри туберкульозу в Чернівецькому державному медичному інституті. Наукові роботи професора Л.С. Клочкової визначили новий етап розвитку вчення про туберкульоз на Україні і стали основою для створення фтизіатричної школи на Буковині. Дослідження обмінних процесів, пов’язаних з функціональним станом нирок та печінки при туберкульозі дали поштовх цілому ряду робіт. Вони виявили нові дані, що зумовлюють захисну здатність організму, дозволили більш глибоко вивчити патогенетичні аспекти фармакодинаміки при лікуванні хворого антибактеріальними препаратами. Розвиток фтизіатрії у Чернівецькому медінституті сприяв успіхам лікування і профілактики туберкульозу на Буковині.

Методи інтратрахеальних інсталяцій, внутрішньоорганного електрофорезу при лікуванні туберкульозу набули широкого застосування, особливо при терапії процесів, розташованих у легенях.

Людмила Семенівна вважала себе вихідцем із найстарішої на Україні Харківської медичної школи і пишалася тим, що була ученицею видатного терапевта-нефролога професора С.Д. Рейзельмана.

Харків – рідне місто Людмили Семенівни. Тут вона народилася, навчалася в школі, закінчила Харківський медичний інститут, клінічну ординатуру, написала кандидатську дисертацію.Тут, в самому центрі міста на Сумській вулиці у знаменитому архітектурному шедеврі – “домі Саламандри ” (так він називався ще з дореволюційних часів), минуло її дитинство.

В цьому будинку завжди мешкали представники еліти харківської інтелігенції – відомі діячі науки та мистецтва: професори, видатні актори, лікарі, поети, інженери, архітектори, конструктори. Безумовно, таке оточуюче середовише сприятливо впливало на виховання та світогляд дівчинки.

Людмила Семенівна згадувала, як у дитинстві розпочинався ранок: в кімнаті ще зовсім темно, ледь-ледь посіріли вікна і десь далеко в світанковій імлі народжується голос першого заводського гудка.

Початок війни співпав із закінченням школи. І ще не встигли відсвяткувати випускний, як почалося бомбардування Харкова і довелося побачити перших загиблих, першу кров. Негайно розпочалася евакуація. Сім’я змушена була виїхати в Оренбург, сюди ж було евакуйовано Харківський медичний інститут. Випадок і давня мрія зробили своє – Людмила Семенівна поступила на 1-й курс інституту.

Вдень студенти навчались на кафедрах, а вечорами та вночі працювали у шпиталях. Оренбург – місто на Уралі, у глибокому тилу, сюди привозили важко поранених і покалічених бійців, які потребували тривалого лікування і реабілітації. Навчання в інституті та робота у шпиталях сприяли глибокому пізнанню основ медицини.

Через термінову евакуацію не все навчальне обладнання інституту вдалося вивезти. Особливо дефіцитними були підручники: у читальному залі інститутської бібліотеки черга на отримання навчальних посібників розписувалась по годинах на багато днів наперед. Вихід із цієї ситуації був один – не пропускати занять. В інституті залишились найдосвідченіші, наймудріші викладачі, які за віком були звільнені від служби у армії. І вони, усвідомлюючи всю складність становища, проводили заняття так, щоб після них у студентів залишались знання в повному об’ємі, при умові, що студентам після заняття потрібно було все повторити.

Чергування у вечірній та нічний час у шпиталі збагачували досвід роботи з пораненими. Важкі каліцтва пригнічують психіку людини, викликають переживання і страхи, котрі, безумовно, погіршують стан пацієнта. Страхи породжують безліч болісних питань: “Чи витримаю? Чи таким і залишуся? Чи зможу працювати? Чи матиму сім’ю?» Психологія спілкування з пораненими вимагала навчатись бути уважним, впевненим, уміти розвіяти виснажливий неспокій, переконати, що можна перемогти свою біду. І найскладніше в медичній практиці – інстинктивно відчути, як необхідно вчинити в тому чи іншому випадку.

Тоді ж вона зрозуміла, що душевна рівновага, тепле, чуйне ставлення медика забезпечує внутрішню впевненість, психічний спокій та гармонію у пацієнта.

Дуже важко і складно було налагодити стосунки з ленінградцями, що перенесли блокаду міста. У 1943 році в Омську спеціально для людей, вивезених з блокадного Ленінграду, було розгорнуто шпиталь. Жахливо було дивитися на цих людей: виснажені, жодного грама підшкірної жирової клітковини; кістяк, обтягнутий сухою шкірою, пересохлі губи, згаслий погляд. Та варто було їм побачити їжу, як виривався моторошний крик. Запам’яталися їхні очі – страдницькі, вимолюючі: “Дайте попоїсти! Ну ще шматочок! У вас же є!” Суворе правило: їжу видавати маленькими порціями. Дієта була висококалорійною, складалася із різноманітних продуктів, але їсти можна тільки маленькими порціями, поступово, збільшуючи їх день за днем, інакше людина загине. Скільки було потрібно сил, щоб витримати, спостерігаючи це! Коли поверталася додому після чергувань, гірко і довго плакала. Такі були часи…

1945 рік. Повернення у Харків. Місто майже повністю зруйноване.

Повертається в рідне місто і Харківський медичний інститут – Alma mater. Клінічне містечко на Трінклера значно постраждало – під час війни в його корпусах було розгорнуто військові шпиталі, німці їх постійно бомбардували, а відступаючи ще й багато споруд підірвали.

Студентам довелося добре попрацювати, розчищаючи руїни, допомагаючи поновити навчальні корпуси. Кожна відбудована аудиторія, навчальна кімната, лікарня – ціла подія. Скільки радості, гордості! За 2 роки у місті було збудовано 200 багатоповерхових будинків і відновлено тисячі напівзруйнованих споруд. Було зведено новий навчальний корпус медичного інституту, названий «корпусом академіка Воробйова» на честь відомого анатома – гордості вітчизняної медичної науки.

Поступово у медінститут з’їжджаються професори, доценти. Знову починає свою роботу знамените Харківське наукове медичне товариство, різноманітні секції якого очолювали відомі у нашій країні та за її межами науковці, досвідчені клініцисти. Доречно згадати винятково ерудованого Іллю Рафаїловича Брауде, енергійного і підприємливого Віктора Мойсейовича Когана-Ясного, монографії якого перекладалися на іноземні мови і видавались за кордоном, невтомного борця з туберкульозом, досвідченого клініциста, професора Бориса Михайловича Хмельницького, відомого на весь Радянський Союз терапевта-нефролога Самуїла Давидовича Рейзельмана, мудрого клініциста, всебічно обдарованого М.Я. Кальф-Каліфа.

Засідання секцій ХНМТ викликали великий інтерес в медичній спільноті, завжди були багатолюдними. Студенти- медики любили відвідувати ці засідання, цікавились науковою полемікою і дискусіями.

Наукове медичне товариство відіграло виключно важливу роль в формуванні медичного світогляду, етики і клінічного мислення. Людмила Семенівна згадувала, як будучи ще студенткою старших курсів, заздалегідь займала скромне місце в задніх рядах, щоб послухати блискучі виступи вчених на диспутах.

В 1946 році Людмила Семенівна з відзнакою закінчила Харківський медичний інститут і отримала диплом лікаря. Її залишають в річній асистентурі по фармакології, після закінчення якої вона працює викладачем на кафедрі фармакології. Робота їй подобається, цікава, дає багато інформації про лікарські засоби, однак вона прагне працювати у клініці, біля ліжка хворого. Вона відчуває, що не отримує повного задоволення без безпосереднього лікування.

У 1950 р. Клочкова Л.С. поступає в клінічну ординатуру на кафедру терапії, очолювану професором С.Д. Рейзельманом. Три роки старанного навчання в клініці не пройшли дарма: клінічна ординатура сформувала добре підготованого лікаря-терапевта. Під керівництвом Самуїла Давидовича Рейзельмана була виконана кандидатська дисертація на тему: “Диференційно-діагностичне значення дослідження функції нирок у хворих хронічним дифузним нефритом та гіпертонічною хворобою”, яку було захищено у Львові.

Після закінчення клінічної ординатури Людмила Семенівна була направлена на роботу в Чернівецький медичний інститут на кафедру факультетської терапії, якою керував професор Н.Б. Щупак. Її дослідження включають у кафедральну наукову тематичну розробку з питань діагностики і лікування туберкульозних полісерозитів. Таким чином, її наукова діяльність наближається до фтизіатрії.

Чернівці для Людмили Семенівни стали доленосним містом. Тут на кафедрі факультетської терапії вона зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком, інтелігентним і перспективним молодим вченим Октавіаном Олександровичем Волощуком, створила з ним сім’ю, народила двох синів – Євгенія і Віктора.

Разом зі своїм чоловіком, підтримуючи одне одного, піднялись на вищу сходинку науково-педагогічної кар’єри, стали професорами, завідувачами кафедр.

У 1960 році кандидат медичних наук Л.С. Клочкова залишила терапевтичний профіль і перейшла на курс туберкульозу, стала фтизіатром.

Їй довелося їхати у Харків в науково-дослідний інститут туберкульозу і упродовж 6 місяців удосконалювати свої знання з фтизіатрії.

В ті роки Харківський НДІ туберкульозу був вельми авторитетним науковим центром і входив до когорти провідних фтизіатричних закладів Радянського Союзу. Тут відбувається знайомство з професором, доктором медичних наук Олександром Григоровичем Хоменко, який потім став генеральним експертом з туберкульозу в ВООЗ, академіком АМН СРСР і головним фтизіатром країни. Їх знайомство започаткувало тісну наукову співпрацю і теплі дружні стосунки протягом всього життя.

Очоливши курс туберкульозу, Л.С.Клочкова приступила до виконання докторської дисертації, роботу над якою завершила через 8 років.

Людмила Семенівна була невгамовна у своїй жадобі до знань. Ми дивувались, коли вона брала з собою декілька товстих монографій, як вона говорила “на ніч”. Наше здивування пояснювала, що буде шукати тільки нове, що викладено в монографії. Як вчений, вона завжди прагнула до пошуку загальних закономірностей, побудови чіткої теорії.

Л.С. Клочкова була блискучим викладачем, доцентом, а згодом професором: доступно і цікаво читала лекції, вміла просто пояснити суть нових публікацій.

Згадується така історія: якось у клініку туберкульозу приїхали ректор інституту та завідувач охорони здоров’я і попросили Людмилу Семенівну приєднатися до них. Професор повідомила, що у неї лекція і негайно прибути вона не може. На це ректор відреагував доволі спокійно: “Лекція – річ важлива, ми зачекаємо!”, що дуже не сподобалося чиновнику.

Про суворий порядок на кафедрі, якою керувала Л.С.Клочкова, знали майже в усіх вузах СРСР. Вона вела переписку з багатьма вченими, кафедрами, консультувала і сама консультувалась у багатьох з них. Її шарм підкоряв усіх, з ким вона спілкувалась. Вона була на диво ерудованою і винахідливою людиною. Під час наукової конференції у Москві завідувачі кафедр туберкульозу Радянського Союзу з нагоди дня її народження піднесли їй величезний торт і влаштували ланч. Ювіляр всім подякувала і, ніби підсумовуючи результати конференції, сказала: “Якщо ми обміняємось візитками, у Вас буде по одній, а якщо – ідеями, їх буде стільки, скільки учасників обміну. У цьому і є користь наукових контактів!” Цей влучний вислів багатьом запам’ятався, і я в подальшому не раз чув його, коли згадувалося ім’я професора Клочкової.

Кожна наука має свої ідеї і методи, народжені працею та підтверджені досвідом. Ними можна знехтувати, відкинути, звести нанівець творчі задуми та принципи, та рано чи пізно істина повинна перемогти.

У 70-ті роки вченими було відкрито явище, назване імунною толерантністю, яка проявлялась ареактивністю до антигенних субстанцій. У природніх умовах толерантність часто виникає в ембріональному періоді розвитку. В експерименті було встановлено, що внутрішньоутробне введення тваринам вбитих мікобактерій туберкульозу пригнічує подальший розвиток клітинного імунітету до антигену. Толерантність, що проявилась в неонатальному періоді, відносно нетривала. Експерименти на мишах показали неефективність імунізації при вакцинації вакциною БЦЖ, бо піддослідні тварини, заражені вірулентними культурами МБТ, гинули.

Особливо глибоко проблема імунологічної толерантності вивчалася у США та Данії. У цьому було щось парадоксальне, оскільки в цих країнах менш за все потрібно було остерігатися явищ імунологічної толерантності: у США вакцинація проти туберкульозу не обов’язкова і охоплює статистично не більше 3-4% населення, а в Данії вакцинація проводиться у 7-річному віці перед відправкою дитини до школи. Низька захворюваність на туберкульоз у США дозволила американському вченому Едвардсу дійти висновку про недоцільність протитуберкульозної вакцинації. Датські вчені були схильні стверджувати, що пізня вакцинація виключає виникнення толерантності в неонатальному періоді розвитку дитини.

В Україні з приводу імунологічної толерантності розгорнулася наукова дискусія між представниками кафедри туберкульозу Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, очолюваної професором М.С. Пилипчуком, і вченими Київського НДІ туберкульозу ім. Ф.Г. Яновського, на чолі з професором О.С. Мамолатом. Дискусія затягнулася, переросла в амбіційну недоброзичливість і протистояння двох найавторитетніших наукових центрів України.

В МОЗ України для вирішення цієї проблеми було створено спеціальну комісію на чолі з завідувачем кафедри туберкульозу Одеського медичного інституту професором М.І. Тараненко, оскільки потрібно було чітко визначити строки вакцинації БЦЖ – проводити імунізацію одразу після народження дитини або через 1 рік.

На жаль, робота цієї комісії була малопродуктивною, оскільки основна проблема залишилася так і не вирішеною. Тоді було створено нову комісію на чолі з професором Л.С.Клочковою.

І завдання було виконане, хоча для успішного вирішення знадобилися вражаюча мудрість, глибока наукова інтуіція, дивовижна аргументація, та не менш важливі особисті якості Людмили Семенівни – порядність, інтелігентність, розсудливість при прийнятті рішень.

В основу висновків комісії було покладено результати вивчення ефективності масової вакцинації новонароджених, проведених професором М.А. Клебановим з Київського НДІ туберкульозу ім. Ф.Г. Яновського, котрі свідчили, що при обстеженні 56951 вакцинованих дітей і 17469 не вакцинованих, захворюваність і смертність у вакцинованих на 45% нижчі ніж у невакцинованих. Тому, хоча явище імунологічної толерантності заперечувати не можна, однак питома вага втрат, які воно приносить, значно менша, ніж шкода від перенесення вакцинації на більш пізній термін.

Професор Л.С.Клочкова була впевнена, що кожен вчений, дослідник повинен стати активним пропагандистом свого наукового напрямку, тому що тільки захоплена людина може “заразити” іншого своєю ідеєю. Людмила Семенівна була прекрасним популяризатором наукових відкриттів. Навколо неї завжди гуртувалися одержимі жадобою знань, допитливі студенти, що прагнули почерпнути найновіші наукові знаня. Під її керівництвом виконувалися численні студентські наукові роботи, проводилися кафедральні конференції, конкурси, за кращі роботи вручалися призи, а самі роботи направлялися на республіканські та союзні студентські конференції.

Студентка Ісакова В. написала цікаву роботу про лікарську діяльність, життя та хвороби А.П.Чехова. На титульному листку Людмила Семенівна написала епіграф: “У науці більше, ніж в інших інститутах людства, необхідно вивчати минуле для розуміння дійсності” – Джон Бернал. Ця робота була високо оцінена на студентській конференції в м. Запоріжжя.

Студент Лопатинський Н.Л. у 1965 році взяв участь в студентській конференції з туберкульозу в м. Москві, де були представлені роботи із 8 союзних республік, і серед 40 він був відзначений премією Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Студентка Бобчинська Л.В. у 1974 р. на Всесоюзній конференції, що проходила у м. Вінниці, представила роботу з фтизіатрії, яка посіла перше місце та була нагороджена дипломом Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Студенти-гуртківці Олару К.В. і Герман В.О. у подальшому закінчили клінічну ординатуру з фтизіатрії і стали головними лікарями. Перший очолив міський, а другий – обласний Чернівецький протитуберкульозний диспансер.

Лікар Понич С.А., що також пройшов навчання в клінічній ординатурі на кафедрі, у подальшому став головним лікарем республіканського диспансеру і заступником міністра охорони здоров’я.

Гуртківці Степаненко В.О. і Котова С.Ф. захистили кандидатські дисертації і стали викладачами у ВУЗах.

Колишній студент-гуртківець Процюк Р.Г. захистив докторську дисертацію і на даний час обіймає посаду професора кафедри фтизіопульмонології Київського національного медичного університету ім. 0.0. Богомольця.

Лікарі Теслюкова A.M., Ісакова В.О, Волощук Є.О., Корогода М.Т. успішно очолювали відділення в обласних протитуберкульозних диспансерах.

За 20 років існування фтизіатричного гуртка СНТ 98 студентів стали фтизіатрами, з них – 11 науковими співробітниками, кандидатами наук, доцентами. Штат кафедри туберкульозу Чернівецького медичного інституту був укомплектований фактично гуртківцями СНТ.

Добре організована робота в гуртках з туберкульозу не тільки пробуджувала у студентів живу цікавість до фтизіатрії, але включала їх у сферу наукової і практичної діяльності в позаурочний час. Це мало велике виховне значення. Участь студентів у масових заходах серед широких верств населення (флюорографія, туберкулінодіагностика, внутрішньошкірна вакцинація) та в санітарно-просвітницькій роботі у вогнищах захворювання, школах була неоціненною для практичної охорони здоров’я. Допомога студентів практичній охороні здоров’я стає на кафедрі туберкульозу значною частиною навчального процесу, котрий проводиться безпосередньо на лікарській дільниці диспансера, тобто серед населення.

Такий метод викладання допомагав формувати зі студентів молодих фтизіатрів, що любили свою справу, намагалися побудувати свою роботу на рівні сучасних наукових досягнень.

Не зважаючи на небагаточисленний склад, колектив проводив велику роботу по підготовці лікарів на місцевій базі. Це – важлива ланка у підвищенні кваліфікації лікарських кадрів розвитку спеціалізованої медичної допомоги в Чернівецькій області. Щомісячні заняття на переривчастих курсах факультету підвищення кваліфікації при кафедрі туберкульозу створили сприятливі умови для вдосконалення знань з фтизіатрії, ознайомлення з новими методами діагностики і лікування хворих на туберкульоз. Факультет підвищення кваліфікації мав вирішальну роль в удосконаленні знань фтизіатрів у вузьких дисциплінах (рентгенології, бронхології, пульмонології, онкології, кардіології, очних хвороб тощо.).

У 1967 році JI.C. Клочкова, узагальнивши численні клінічні спостереження і дослідження, представила свою наукову працю – докторську дисертацію “Функціональний стан нирок у хворих туберкульозом” Чим саме була зумовлена така тематика?

Основа життя – білки. Найрізноманітніші білки людського тіла складаються з 20 основних амінокислот, із яких будується безліч різноманітних по формі і властивостях білкових молекул. Кожен організм будує за матрицями-генами свої, типові тільки для нього, білки. Набір генів кожного організму індивідуальний, унікальний і неповторний. Унікальний і неповторний і набір білкових молекул. Із зовнішнього середовища в наш організм поступають білки, однак вони відрізняються за будовою під впливом чужорідної генетичної інформації. Їх спочатку необхідно розбити на складові амінокислоти, щоб скласти в нові білкові структури. Будь-яка клітина, будь-який білок, якщо вони генетично різняться і порушують внутрішню сталість організму (гомеостаз), повинні знищуватися і виводитися (елімінуватися).

Печінка і нирки – органи, що забезпечують, не зважаючи на постійні зміни у зовнішньому середовищі, постійність складу фізико-хімічних і біологічних властивостей внутрішнього середовища організму. Отож, функціональні показники печінки і нирок є індикаторами гомеостазу. Завдяки їм лікар у кожному окремому випадку біля ліжка хворого знаходить розгадку і розуміння патологічного процесу. Інакше кажучи, отримує можливість розпізнати біологічний стан пацієнта. Відомо, що перебіг туберкульозу в одних хворих має торпідний, в’ялий характер, а в інших – гострий, по типу “блискавичних сухот”, і швидко призводить до загибелі пацієнта.

Ця різниця криється в біохімічних особливостях та залежить від порушень гомеостазу. Обґрунтовуючи тематику наукового пошуку, Л.С. Клочкова писала, що роль нирок в організмі надзвичайно багатогранна. У загальному вона зводиться до підтримки фізико-хімічного і кислотно-лужного балансу і осмотичного тиску, а нирки також беруть участь у здійсненні реакцій імунітету та алергії.

Туберкульоз супроводжується розладом обміну речовин, розпадом тканин, токсемією. Нирки є основним органом виділення кінцевих продуктів обміну. При враженні нирок в організмі накопичуються патологічні продукти обміну і підсилюється інтоксикація.

Докторська дисертація Л.С. Клочкової була присвячена функціональному стану нирок у хворих туберкульозом. Вона обстежила в якості контролю в динаміці 315 хворих та 78 здорових осіб. Дослідження довели, що у хворих активним туберкульозом виникають порушення азотовидільної, фільтраційної, секреторної, концентраційної функції нирок. Ступінь порушення залежить від форми і фази легеневого туберкульозу. У всіх хворих було виявлено диспротеїнемію (гіпоальбумінемія, гіпергамаглобулінемія) і порушення вмісту міді і кобальту, котрі несприятливо впливають на перебіг туберкульозного процесу.

Дослідження Л.С. Клочкової мали не тільки теоретично-пізнавальне, як кажуть науковці, фундаментальне значення. Вони відкрили широку дорогу для впровадження в практику нових, більш ефективних та раціональних методів введення протитуберкульозних препаратів в організм хворого туберкульозом. З метою зменшення гепатотоксичної дії рифампіцину на кафедрі було розроблено методику розчинення препарату в гемодезі і введення його інтратрахеальними заливками або у вигляді аерозолів. Розроблена методика внутрішньоорганного електрофорезу антибактеріальних препаратів в організм хворого, дозволила підвищити концентрацію їх у вогнищі патологічною процесу. Навіть при зниженні добової дози етіонаміду, піразинаміду, що мають нефро-, гепатотоксичний ефект, або стрептоміцину, канаміцину, флориміцину, що шкідливо діють на слуховий аналізатор, або етамбутол, що токсично діє на орган зору. Дані дисертації дали змогу більш впевнено рекомендувати інтермітуючий спосіб лікування хворих туберкульозом.

Науковий напрямок, вибраний Л.С. Клочковою, отримав розвиток та відображення в дисертаційних роботах А.П. Аніпко, В.О. Степаненко, Б.І. Квасницького, В.С. Самараша. В.П. Шаповалова, Д.С. Сироти, що вийшли зі стін кафедри.

При оцінці наукової і практичної діяльності вченого найактивнішою складовою є не визначення новизни і глибини досліджень, а те, наскільки широкого резонансу це дослідження отримало на практиці, як багато залучено послідовників, учнів. Нові методи лікування хворих на туберкульоз, запропоновані завдяки даним дослідження функції печінки та нирок, змусили звернути на себе увагу фтизіатрів, поповнивши ряди послідовників не лише на Буковині, але й по всій країні. Однак найнадійнішими провідниками нових методів були її учні. Вони відкрили широку дорогу для апробації та впровадження методів регіонарної антибактеріальної терапії, включаючи внутрішньоорганний електрофорез, інтратрахеальні інсталяції.

Серед учнів були її колишні студенти – міністр охорони здоров’я України Юрій Прокопович Спіженко, заступник міністра Ніна Григорівна Гойда, завідуючі обласним відділом охорони здоров’я Валентина Василівна Гусак, Іван Тадейович Пенішкевич, Володимир Іванович Ушаков, Олександр Іванович Грушко. В складі вражаючого списку когорти її учнів та соратників – професори-фтизіатри Раду Георгійович Процюк, Олексій Варфоломійович Панасюк, Володимир Олексійович Юхимець, заслужені лікарі України – Сергій Іванович Позельський, Марія Андріївна Руснак, Василь Михайлович Мигайчук.

За активну і плідну наукову, практичну та суспільну працю професор Л.С. Клочкова була нагороджена “Орденом Трудового Червоного прапора”, медалями “За доблесний труд”, “Ветеран труда”, знаком “Відмінник охорони здоров’я”.

І сьогодні, через стільки років після кончини Людмили Семенівни, все пов’язане з нею, будь-яка деталь, здається значною, кожен епізод її життя зберігається в пам’яті як щось важливе. Безліч людей, студентів, лікарів, що оточували її, любили і поважали Людмилу Семенівну за її чесність, доброту і гаряче розуміння їхніх інтересів. Вже будучи важко хворою, прикутою до лікарняного ліжка, вона непокоїлась, щоб на кафедрі на високому рівні провели студентську наукову конференцію, щоб обов’язково були призи.

Такі люди, як Людмила Семенівна Клочкова, залишаються назавжди в пам’яті поколінь.

А.П. Аніпко,

доцент кафедри

фтизіатрії та туберкульозу БДМУ

ВЗІРЕЦЬ ЛЮДЯНОСТІ

Доля звела мене з Людмилою Семенівною Клочковою на початку 4-го курсу, коли вона читала нам лекції з фтизіатрії. Це був 1970 рік. Лекції Людмили Семенівни були клінічними, а точніше класичними, глибоко продуманими, методологічно відшліфованими. Як правило, спочатку демонструвався хворий з відповідною формою туберкульозного процесу. Людмила Семенівна приділяла особливу увагу підбору хворого для демонстрації на лекції. Таким хворим призначались додаткові обстеження, так щоб студентам було все зрозуміло щодо постановки діагнозу та методики обстежень, лікування, профілактики.

До збирання анамнезу, фізикального обстеження хворого та його клініко-лабораторних та інструментальних даних запрошувались 2-3 студенти з залу. Лекції читались дуже цікаво, з використанням різних наочних матеріалів, особливо рентгенограм, томограм, флюорограм, спірограм, бронхоскопії, бронхографії тощо. Ми уважно слухали і конспектували матеріал, що подавався. А потім використовували його при підготовці до практичних занять та під час складання диференційованого заліку. Демонстрація хворого завжди була чудовим прикладом для студентів та лікарів, які постійно відвідували лекції Людмили Семенівни.

Слід відмітити, що Людмила Семенівна відвідувала практичні заняття, як на 4-му, так і на 6-му курсах. Ці відвідування були надзвичайно коректними, викладачі заздалегідь попереджувались. Такі заняття проходили в умовах певної урочистості і при цьому завжди зберігались моменти принциповості та вимогливості. В присутності студентів Людмила Семенівна ніяких зауважень викладачам ніколи не робила, хоча у нас, молодих викладачів, були недоречності і методологічні похибки. Настанови та зауваження робились конкретному викладачу тільки в особистій розмові.

Слід також зауважити, що в той час фтизіатрія вивчалась на 4 курсі цілий рік. За навчальними програмами годин на практичні заняття та лекції виділялось у 2 рази більше, ніж за останні десятиліття, хоча епідеміологічна ситуація в Україні, та і в Радянському Союзі була спокійною на відміну від нинішніх часів. До речі і на 6-му курсі цикл фтизіатрії вивчався 4 тижні, а нині – тільки 5 днів.
У подальшому мені не раз доводилось зустрічатись з ЛюдмилоюСеменів-ною на громадських зібраннях колективу студентів та викладачів, на Вченій раді інституту. Надзвичайно запам’ятовувались глибоко продумані і яскраво подані присутнім виступи Людмили Семенівни.
Після закінчення інституту з відзнакою мені як іменному стипендіату було запропоновано залишитись на наукову роботу. Мабуть вплив Людмили Семенівни як керівника кафедри, висококваліфікованого педагога та клініциста, мудрої наставниці посприяв вибору спеціальності – залишитись на фтизіатрії.
Проходячи річну інтернатуру під керівництвом Людмили Семенівни, я поступово формувався як фтизіатр. Назавжди запам’ятались клінічні обходи професора Клочкової Л.С., які перетворювались на свято для співробітників кафедри, лікарів та медперсоналу відділень облтубдиспансеру і особливо хворих. Кожного з них Людмила Семенівна уважно вислуховувала, давала поради, заспокоювала. Після обходу відбувалось обговорення. Людмила Семенівна надавала можливість вислухати досвідчених спеціалістів і нас, початкуючих викладачів та лікарів. А в кінці по кожному конкретному хворому приймалось рішення, обиралась та чи інша тактика ведення і лікування.
В цей час я зустрів супутницю найкращого періоду мого життя. На нашому весіллі з Людмилою Бобчинською почесними гостями були Людмила Семенівна та її чоловік Октавіан Олександрович Волощук. Їх присутність та мудрі батьківські побажання надзвичайно вплинули на присутніх друзів, батьків та родичів. І в подальшому ми могли звернутись і порадитись з Людмилою Семенівною по суто людських і навіть сімейних проблемах, послухати її мудре материнське слово, добрі й щирі поради. Як правило, вони завжди були на користь нам, молодим її учням. Навіть у сімейному житті поради нашої Матері-наставниці були надзвичайно необхідні і доречні. Вже навіть тепер, з висоти прожитих років і життєвого досвіду, я з глибокою шаною згадую материнське слово Людмили Семенівни.
Під керівництвом Людмили Семенівни була запланована та успішно завершена моя кандидатська дисертація на тему: «Функціональний стан нирок у хворих туберкульозом легень при непереносимості антибактеріальних препаратів”. При виконанні роботи мені назавжди запам’ятались глибоко продумані науково-методичні поради Людмили Семенівни. Завдяки моєму науковому керівнику мені пощастило познайомитись з корифеями вітчизняної фтизіатричної науки і практики: професорами Мамолатом О.С., Березовським Б. А., Чернушенко К.Ф., Ященко Б.П., Пилипчуком М.С., Бяликом И.Б., Панасюком О.В., Процюком Р.Г., М’ясниковим В.Г. та ін.
Завдяки Людмилі Семенівні в подальшому мені пощастило познайомитись з директором Центрального науково-дослідного інституту туберкульозу Радянського Союзу академіком Хоменко О.Г. та заступником по науковій роботі профессором Авербахом М.М. На моє прохання вони підтримали пропозицію щодо подальшого продовження наукової роботи. Після мого повернення з Москви Людмила Семенівна підтримала цю ідею. Однак на той час, будучи вже хворою, вона не змогла допомогти мені втілити її в життя, так як кафедрою почала керувати нова людина, яка негативно віднеслась до цієї ідеї.
На превеликий жаль, невмолима і жорстока доля передчасно забрала цю прекрасну Людину, чудову Жінку, нашу Маму, Наставницю і Берегиню.

B.C. Самараш,

доцент кафедри фтизіатрії

та туберкульозу БДМА

Видатний науковець і не тільки…

Була весна 1961 року. Десь за місяць перед сесією нам, студентам IV курсу додатково читалися оглядові лекції з дисциплін, які виносилися на іспити. На одній з таких лекцій я вперше побачив Людмилу Семенівну. Вона упродовж майже З-х годин читала лекцію, присвячену препаратам, що використовуються при лікуванні серцево-судинної патології. Лекція була прочитана дуже змістовно, в стислій, доступній формі, великий матеріал викладено конкретно.
Пам’ятаю, що всі студенти, а їх було не менш 200, дуже уважно слухали і конспектували, і, як кажуть, було чути, як пролітає муха. Нас студентів вразили глибокі знання лектора з фармакології, які притаманні далеко не всім терапевтам. І тільки потім ми дізналися, що Людмила Семенівна одержала фундаментальну підготовку в одному з провідних медичних вузів колишнього СРСР у м. Харкові, працюючи з провідними вченими країни.
Колись я мріяв стати терапевтом. Навчаючись в Чернівецькому державному медінституті, я працював в студентському гуртку, який очолював відомий на Буковині професор В.А. Трігер. В той час він завідував кафедрою госпітальної терапії. Професор запропонував мені після 3-річної практичної роботи лікарем вступити до аспірантури на кафедрі, яку він очолював. Але сталося так, що коли я через 3 роки повернувся у м. Чернівці з Рівненської області, де працював у сільській лікарні, професор В.А. Трігер виїхав до м. Одеси. Мені довелося влаштовуватися на роботу практичним лікарем. У той час це було великою проблемою і особливо перебирати не доводилось. Так у 1966 р. я потрапив у Чернівецький облтубдиспансер. Тут я знову зустрівся з Людмилою Семенівною, яка на той час очолювала курс туберкульозу. По роботі в диспансері мені досить часто доводилося спілкуватися з Людмилою Семенівною. Це була дуже симпатична людина, вона буквально випромінювала доброзичливість. Більш детально познайомившись зі мною, Людмила Семенівна порадила мені займатися науковою роботою і навіть визначила напрямок досліджень – мікроелементи у хворих на туберкульоз.
Через деякий час, у 1971 p., коли я ще працював практичним лікарем в облтубдиспансері, Людмила Семенівна запропонувала мені вступити в заочну аспірантуру на кафедрі туберкульозу. Це дозволило офіційно займатися науковими дослідженнями. На той час тільки з’явився новий туберкулостатичний препарат – етамбутол. Було відомо, що препарат виділяється з організму до 90 % через нирки, що могло призвести до пошкодження останніх, тим більш, що при туберкульозі легень часто виникають зміни по типу “токсико- інфекційної нирки”. Людмила Семенівна запропонувала мені зайнятися дослідженнями функціональної діяльності нирок у хворих на деструктивний туберкульоз легень у процесі комбінованої хіміотерапії, яка включає етамбутол,
З того часу, працюючи практичним лікарем в диспансері, я займався науковими дослідженнями, які проводились переважно у другій половині дня, а часто це продовжувалось до пізньої ночі. Два рази на тиждень я доповідав
Людмилі Семенівні, як просуваються мої дослідження. Маючи великий досвід у питаннях первинної патології нирок, а також змін діяльності останніх при різних захворюваннях, в тому числі і при туберкульозі, Людмила Семенівна, аналізуючи результати моїх досліджень, постійно вносила необхідні корективи. Це робилося дуже тактовно і доброзичливо, щоб часом не образити пошукача. Разом з тим поради шефа були добре обмірковані, логічні і дуже корисні.
Людмила Семенівна фактично навчила мене всім особливостям методологічного підходу до наукових досліджень, про що тоді я мав дуже поверхневе уявлення. Часом своїми запитаннями я їй, можна сказати, набридав, але ніколи не чув від Людмили Семенівни невдоволення: дуже терпляче і переконливо вона доводила потрібне.
З 1973 року, вже працюючи асистентом кафедри, я продовжував вчитися у Людмили Семенівни як у педагога. Вона любила студентів, працювати з ними було для неї великим задоволенням. Людмила Семенівна часто повторювала, що з усіх розділів роботи в інституті їй найбільше подобається вчити студентів. Навчальний процес був основною діяльністю для неї. Такий підхід Людмила Семенівна прищеплювала всім викладачам кафедри.
Людмила Семенівна була вимогливою до себе і до своїх підлеглих. У першу чергу вона вимагала виконавчої дисципліни. Нерідко на засіданнях кафедри, а часом і в робочому порядку, Людмила Семенівна робила зауваження працівникам кафедри. Але я ніколи не чув, щоб вона підвищувала голос. Разом з тим, зауваження, які вона робила, було просто незручно не врахувати.
Як і всі, хто оточував Людмилу Семенівну, я її дуже поважав. Всьому, чому я навчився як фахівець, педагог та дослідник завдячую професору Клочковій Людмилі Семенівні.
На початку наукової і педагогічної діяльності у мене були пропозиції від провідного професора-фтизіатра А.Г. Хоменка з м. Харкова, який потім став директором Центрального науково-дослідного інституту туберкульозу СРСР, навчатися у нього в аспірантурі. Після спеціалізації по бронхології та оториноларінгології мені пропонували стати ЛОР-лікарем. Але я не зміг “зрадити” свого вчителя і відмовився від запропонованих пропозицій. Можливо, що хтось мені не повірить, але це було саме так.

Квасницький Б.І.

кандидат мед. наук, доцент БДМУ.

ДУХОВНА НАСТАВНИЦЯ

Я знала Людмилу Семенівну протягом багатьох років і хочу про неї розповісти.

Уперше зустріла її в 1964 році. В той час я очолювала урологічний кабінет поліклінічного відділення обласного протитуберкульозного диспансеру. Невдовзі зусиллями головного лікаря диспансеру Леновій Ю.М. та моїми був заснований кабінет диспансерного нагляду за жінками, хворими на генітальний туберкульоз. Основу амбулаторних карт складали витяги з історій хвороб жінок із генітальним туберкульозом, які наглядалися в І-му пологовому будинку і складали первинну документацію докторської дисертації завідувача кафедри акушерства та гінекології Борими Т.В. Ця робота вимагала від мене терпіння, забирала багато часу, навчала стисло, але зрозуміло викладати існуючий матеріал.

Таким чином, у мене з’явився хоча і невеликий, але корисний досвід роботи з первинною медичною документацією, її аналізом та впорядкуванням, на що позитивно відгукнулася Людмила Семенівна. І коли в 1968 році з’явилася можливість навчатися в аспірантурі з фтизіатрії, Людмила Семенівна запросила мене. Планувався захист кандидатської дисертації під керівництвом Людмили Семенівни, в подальшому – робота викладачем у медичному інституті.

У 1969 році на базі курсу туберкульозу була заснована кафедра, на чолі якої стала професор Л.С.Клочкова.

З першого дня перебування в аспірантурі я відчула з боку Людмили Семенівни увагу, тепле ставлення, зацікавленість в якісному виконанні дисертації. До речі, тему роботи Людмила Семенівна запропонувала, виходячи з досліджень своєї докторської дисертації, що давало можливість ретельно, повсякденно і в повному обсязі консультуватися з науковим керівником. Це дуже важливо для молодого науковця.

З великим ентузіазмом Людмила Семенівна вирішила доповнити теоретичні та клінічні наукові висновки роботи дослідженнями на морських свинках, які найбільше чутливі до туберкульозної інфекції. За її ініціативою був заснований невеличкий віварій на території диспансеру. Результати клінічних досліджень з великим успіхом були підтверджені гістологічними даними.

Разом з роботою по керівництву виконання дисертації, Людмила

Семенівна виховувала у молодих співробітників гідність, гордість за свою професію викладача, повагу до студентів, любов до хворих. Водночас вона давала можливість відчути, що у нас є колектив висококваліфікованих лікарів-фтизіатрів, які можуть вирішити будь-які питання стосовно діагностики, лікування та профілактики туберкульозу.

Великою навчальною школою були клінічні розбори, паталогоанатомічні конференції, які проводилися на кафедрі під керівниитвом Людмили Семенівни. Часто до рецензій історій хвороб залучали і нас – молодих спеціалістів.

З метою підвищення знань з туберкульозу, ми були присутніми на всіх лекціях, які студентам читала професор Л.С. Клочкова. Лекції завжди були змістовні, цікаві, майже завжди на них були присутні і лікарі-фтизіатри. Після лекцій Людмила Семенівна, як правило, запитувала у нас, чи в повному обсязі вона виклала матеріал, наскільки лекція була корисною в практичному плані. На практичних заняттях ми з’ясовували у студентів ефективність тих знань, які вони отримали на лекціях.

Багато уваги Людмила Семенівна приділяла вихованню студентів, індивідуальній роботі з ними. Свій досвід спілкування зі студентами передавала нам – молодим викладачам.

Пам’ятаю такий випадок… Опитуваня студентів підходило до кінця. На моє запитання до одного з присутніх, студент, бажаючи привернути до себе підвищену увагу дівчат групи, відповів з зайвим гумором.

На зауваження викладача: “Тут не балаган!” – студент відреагував дуже різко і поскаржився завідувачу кафедри. Людмила Семенівна уважно вислухала студента, з’ясувала всі обставини, обговорила деталі, а потім викликала мене в кабінет і спокійно вказала на помилки, які я допустила при спілкуванні з групою.

Логічним був і кінець цього конфлікту: ми вибачились один перед одним. Але мене вразило зауваження студента, коли він сказав, що повівся “не зовсім як мужчина”. В його відповіді явно проглядався вплив професора. Цей випадок багато чому навчив мене. Я назавжди зрозуміла, що студент не абстрактний суб’єкт, а молода, доросла людина, особистість, її необхідно поважати, ні за яких обставин не принижувати, особливо в присутності одногрупників.

Не пам’ятаю такого випадку, коли б Людмила Семенівна підвищила голос, робила зауваження при хворих або в присутності середнього та молодшого персоналу. Завжди уважно стежила за зовнішнім виглядом співробітників, їх поведінкою на неофіційних прийомах, при виїздах в райони області. Її поведінка була прикладом для всіх нас.

До всіх своїх співробітників, особливо молодих, Людмила Семенівна ставилася, як до своїх дітей. У 1969 році чоловік Людмили Семенівни професор Волощук О.О. потрапив у лікарню з апендицитом. Післяопераційний період ускладнився перитонітом. Людмила Семенівна дуже переживала, весь свій вільний час проводила біля ліжка чоловіка. І треба ж було так скластися, щоб і я з тим же діагнозом потрапила в те саме відділення лікарні. Людмила Семенівна ні хвилини не вагаючись, частину свого дорогоцінного часу і добрих зусиль приділила і мені. Завдяки її турботі, добрим словам, її теплому ставленню я швидко одужала і невдовзі вийшла на роботу.

Людмила Семенівна користувалася великою повагою з боку всіх лікарів-фтизіатрів міста та області. Кожний виїзд в район на чолі з професором перетворювався на свято. Про її виїзд повідомляли заздалегідь, на консультацію викликалися хворі з найбільш складними діагнозами. Прийом відзначався урочистістю, великою повагою та теплотою, які вона щиро переносила на тих, хто був біля неї.

Однією з найхарактерніших рис Людмили Семенівни був талант організатора. На базі кафедри та обласного протитуберкульозного диспансеру неодноразово проводилися важливі республіканські та обласні конференції, симпозіуми з актуальних питань боротьби з туберкульозом, на яких з доповідями виступали співробітники кафедри та лікарі-фтизіатри.

Людмила Семенівна ретельно ставилася до підвищення кваліфікації молодих спеціалістів. З цікавими доповідями ми виїжджали на Республіканські та Всесоюзні форуми, вважали за честь співпрацювати з професором і бути співавторами наукових статей, особливо на перших, найбільш важких кроках опанування вершин медичної науки та викладацької справи.

До Людмили Семенівни можна було звернутися з будь-яким питаням, в тому числі, особистого характеру. Завжди вона знаходила і час, і сили, і бажання допомогти, вислухати, розрадити, дати корисну пораду. Здавалося, для неї не було другорядних справ, якщо вони торкалися її співробітників.

Сумно, але не можу не згадати її останні роки, коли Людмила Семенівна часто перебувала на стаціонарному лікуванні в різних медичних закладах. Як тільки їй ставало легше, трошки відпускала задуха, вона завжди з великим задоволенням, щирою радістю зустрічала тих, хто навідувався до неї. Розпитувала кожного про сім’ю, цікавилася роботою кафедри, подіями в інституті.

За весь період перебування на посаді завідуючої кафедрою Людмила Семенівна нікого не принизила жодним словом, ми ніколи не чули від неї грубих слів або жаргонної, а тим більше, неформальної лексики.

Я запам’ятала Людмилу Семенівну як принципового, висококваліфікованого викладача, як Лікаря з великої літери, висококультурну, грамотну, ерудовану, інтелігентну людину, милу, добру жінку, іноді зовсім не захищену від зовнішніх, дуже непростих обставин життя.

В.О. Степаненко,

кандидат мед. наук,

доцент БДМУ

Такою вона назавжди

залишиться у

нашій памяті і серцях …

Публікації про професора Л.С. Клочкову

1. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку ( до 60-ліття від дня заснування) /В.П. Пішак, М.Ю. Коломоєць, І.Й. Сидорчук [та ін.]. – Чернівці : БДМА, 2004. – С.127.

2. Людмила Семенівна Клочкова (до 80-річчя від дня народження) / Л.С. Клочкова //Клінічна та експериментальна патологія. – 2003. – Т.ІІ, №1. – С. 130-131.

3. Пішак В.П. Л. С. Клочкова – вчений, клініцист, педагог, організатор /В.П. Пішак, А.П. Аніпко, В.С. Самараш. – Чернівці: Медакадемія, 2003. – 110 с.

4. Професор Клочкова Людмила Семенівна – фундатор фтизіатрії на Буковині /В.І. Сливка, В.О. Степаненко, Б.І. Квасницький, В.П.Шаповалов //Клінічна та експериментальна патологія. – 2009. – Т.УІІІ, №3. – С.146.

5. Сторінки історії : біографічний довідник завідувачів кафедр та професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998 рр.)/[за ред. В.П. Пішака] – Чернівці: БДМА, 1999. – С. 73.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

КЛОЧКОВА Людмила Семенівна

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Ваш коментар (необов'язково):