Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

ЛИСЮК Дмитро

Дмитро ЛИСЮК
Збірка віршів «Цвіт калини»
ФАНТАЗІЯ
Весела і вродлива,
Тонка, немов лозинка,
Маленька і щаслива
Тетяна – українка.
З’явилась наче привид
Із карими очима,
Волосся, наче сонце,
А сміх – то просто диво.
Ти звідки, моя згубо,
В якому краю жила
Тепер в душі неспокій
Навіки зародила.
Не спатиму ночами,
Чекатиму, що прийдеш,
Впадеш в мої обійми,
Теплом своїм зігрієш.
Від уст твоїх медових
Сп’янію без похмілля,
Грудей твоїх торкнуся,
Що пахнуть як чар-зілля.
І запалає сяйвом
Вогонь, що обпікає,
Бо тільки в тих хто любить
Кохання силу має.
Гори, палай кохання,
Хай світло буде з нами
Щасливі ті, хто любить
І днями і ночами.
Бо це лиш мить у часі
Який ми проживемо,
Але вогонь кохання
В майбутнє понесемо.
ТОБІ
Тобі вже більше …надцяти,
А сім чи вісім значення не має,
Але чи хоча б мить була щаслива ти,
Чи хтось кохав тебе,
Страждав і мучився, радів,
У твої чорні очі заглядав,
Бо закохався в тебе до безтями.
Напевне все було в житті
Сльози і мрії, вічні сподівання,
Що прийде той благословенний час
І сповняться усі твої бажання.
Та час минув, реалії прийшли
І стали в тісне коло біля тебе
Куди іти, щоб у житті завжди
Був той єдиний, кого послало небо.
Та мрії всі жорстокий час розбив
І залишились тільки сподівання,
Що попереду все, що радість принесе,
Бо все в житті освячено коханням.
А час летить, мов блискавки стріла,
Лише коротка мить і все уже в минулім
І все, що відбулось в тумані час сховав
Та залишились лиш уламки від ілюзій.
Заглянь в майбутнє, страх свій подолай
Хай поруч буде той, кого послала доля
І коли сміло Рубікон ти перейдеш,
То там за горизонтом, де синь ясних небес,
Тебе чекає не діждеться твоя ДОЛЯ.
COGNOSCE TE IPSUM !
Пізнай себе, земна людино, хто б ти не була,
Бо ти у світ прийшла не зі своєї волі І ти не знаєш ще своєї долі – Хоч подих перший то уже буття.
Аби життя достойно ти прожила
Творець Землі тобі подарував вітрила
Та якнайвищу в світі нагороду
На всі часи земні, віддав тобі і волю, і свободу!
Ти матимеш завжди без ліку справ,
Завдань життєвих в сьогоденні, аж надміру
Тож пізнавай себе у справах і ділах,
Бо термін обмежений Творець тобі відміряв.
Цей час дуже короткий на землі
Ти втратиш на ходьбу в густій імлі
Та на постійні вагання і блукання
І вічний пошук правди у твоїм житті.
Зумій усе знайти і все пізнати
І чисте джерело те відшукати,
Де спраглі п’ють воду життя,
Щоб світло знань і віри нести в майбуття!
Помилок у житті ти зробиш ще доволі
Будуть вагання, розпач, зла недоля.
Це все тебе завжди підстерігає
Із шляху вірного зблукати заставляє.
Але ти завжди вперто йди щоденно
І попроси Творця і щиро і смиренно
Вагання, помилки, гріхи тобі простити
Аби у правді і у вірі завжди жити.
Та знай, що поруч завжди біля тебе
Істота щира, вірна , милосердна
За те, що вперто йдеш віддасть у нагороду
Довге життя земне, щоб ти прожив в свободі.
ІВАН МАЗЕПА
Часу вже пройшло чимало
З тих подій трагічних
Всьому вже дано оцінку
Бо віки – то вічність.
Не забули тебе, батьку,
Наш славний гетьмане
Подвиг в ім’я України
В тих подіях давніх.
Час розставив усе вірно
Бо є він суддею
Де є брехня, а де правда
В часи невеселі.
Ти зробив, що було в силах,
Щоб змінити долю
Та вернути рідній землі
Волю, волю, волю!
Все життя одна ідея
На вівтар свободи
Поклав життя і уміння
Служити народу.
Мови вивчив у чужинців,
Звичаї та право,
Збудував нову столицю
В гетьманській державі.
Батурином її звали
Церкви та палаци
Все до ладу приведено
У рідних пенатах.
І пожертв було багато,
Щоб церкви зростали
І любов’ю до Вітчизни
Люд весь наповняли.
Красномовство твоє знатне
Є для всіх відоме
Тільки не всі зрозуміли
Як здобути волю.
Єдності у нас не стало
У ті часи давні,
Зрадили тебе, гетьмане,
Підло і безславно.
Гетьманську твою столицю
Ворогу віддали,
Іван Ніс вказав дорогу
Московським вандалам.
Всіх знищили, навіть дітей
І все зруйнували
Ріки крові, море вогню
На землі прадавній.
Із твоїх гармат, гетьмане,
Вогнем поливали
І у битві при Полтаві
Поразки завдали.
Прийшлось землю покинути,
Піти на чужину
І померти не в домівці.
Що звем Батьківщина.
Історія повернула
Дати і події
Гордимося, що ти в нас був
Хоч не здійснив мрію.
Повелів своїм нащадкам
Стать на захист волі
Аби вибороли спільно
Для всі х кращу долю.
А твій приклад – то є подвиг
Во ім’я свободи
Куди прийдуть неодмінно
Всіх держав народи!
СИЛА ЄДНАННЯ
Чому ми руйнуєм
І шлях засмітили
Камінням неправди,
Куди ж ми ідем?
Де ділись звитяги,
Де ті горизонти,
Що сяють небесним вогнем.
Чого зупинились
І стали волати,
Що гноблять нас
Більш три віки,
Нас дурять, вбивають
За слово правдиве
Ті, що у брехні прожили.
Для них все є звичним
І терпим ми довго
Наругу і підлу брехню
Нам сили, звитяги,
Та й волі забракло
Змінити недолю свою.
Коли скинем пута,
Кайдани, як камінь,
Що в’їлися в душі черстві,
Коли станем разом
І нові горизонти
Засяють, як цвіт навесні.
Напишім правдиву
Історію нашу,
Гірку, як полин степовий,
Хай знають нащадки,
Що жити у правді
Для всіх є закон світовий.
Єднання і сила,
Звитяга і вірність,
Щоб були між нами завжди
Додай, Боже, сили,
Щоб наші знамена
В майбутнє потомки несли.
Дмитро Петрович Лисюк
народився 16 березня 1942 року на Буковині. Закінчив середню школу і з 1958 по 1961 рік працював на шахті в м. Вахрушево Луганської області. Служив в армії на Балтійському флоті з 1961 по 1965 рік. З 1966 року – студент Чернівецького медичного інституту, лікувальний факультет якого закінчив у 1972 році. Після закінчення інтернатури, з 1974 року працює лікарем на Поділлі.
ЛЮБОВ
Що у житті є найціннішим
І надто швидко пробігає
Любов, кохання, гроші, слава,
Які як дим швидко щезають.
А може це лише примари,
Які живуть одну хвилину,
А нам здається, що це вічність,
Коли нам очі засліпило.
Бо ми не знаємо напевно,
Що вічним є у цьому світі,
Поки не зрадять нас підступно
І слава, раптом, як сон зникне.
Кохання, що нас засліпило,
Раптом зів’яне і пропаде
І втратять гроші свою цінність,
Бо через них нещасть багато.
Гроші – ніщо, слава – примара,
Кохання зникло, як не було.
Нам залишилося любити
Того про кого ми забули.
А він чекав на нас щоденно,
Коли відкриєм своє серце
І він покличе нас до себе
Надійний, вірний, милосердний.
Він нам простить наші провини,
Коли любов у серці буде,
До того, хто є вічним світлом
Він прийме нас і не осудить.
Для всього сущого й живого
Любов покладена в основу,
Коли це вчасно зрозумієм,
Тоді всі прийдемо до Бога.
Дмитро ЛИСЮК
Збірка віршів «Сурми»
СУРМИ
Заплакала Україна
Вмилася сльозами
Її дочки із синами
Стали байстрюками
Всі без роду, без’язикі
Мову десь згубили
Безбатченки, безхатченки
В краю моїм милім
Травлять себе самогоном
І курять отраву
Певно згубимо ми скоро
Знов свою державу.
Село гине, пропадає
Старі помирають,
А молоді сини й дочки
Світами блукають.
Хати старі покосились,
Тини повалились,
Певно браття-українці
Дурману напились.
Роз’єднують Україну
По ознаках мови
І готові накинути
Нам нові окови!
Бо хіба ми українці
Ми ж бо громадяни
Та не стали хазяями
У власній державі.
А наділи, що нам дали
На крутім папері
Викликають здивування
І сміх невеселий.
Певно скоро її скуплять
Землю-годівницю
І підуть знов на панщину
Жінки-трудівниці.
Решта ж люду
Візьмуть торби
Підуть жебраками
Бо не вміли захистити
Своєї держави.
Невже так буде направду
Ні, не може бути,
Хоч нас топче і вбиває
Ворог дуже лютий.
Але були гірші часи
Коли нас вбивали.
В дикий Сибір висилали,
В штабелі складали.
Кулі в скроні заганяли,
Голодом морили
І мільйони закопали
У спільну могилу.
Чому ж знову ми віддали
Все в руки чужинцям,
Що готові нас продати
Ворогам й ординцям.
Пора прийшла зрозуміти,
Що чужинське слово
Не зігріє нашу душу
Байдужу до всього.
Встань, Тарасе, із могили
Тай окропи волю
Твоє слово, що як Сонце
Засвітить нам знову.
Візьми міцно хрест у руки,
Наш предку величний,
І охрести знову нарід
В Борисфені вічнім.
Щоби брати-українці
Знов стали єдині,.
Щоб жилося всім щасливо
В рідній Україні.
БАТЬКІВЩИНА
Де ви, історії герої,
Що над усе любили волю
В руках тримали міцно зброю,
Давали відсіч у двобої.
Чому ж нащадки вас забули
Адже це спільне всіх минуле,
В ньому історія і слава
Хто будував для нас державу.
Ми всіх згадаєм поіменно,
Шану складем і те знамено,
Яке вони нам дарували
На віки-вічні буде з нами.
Бо це стяг волі і свободи,
Він честь і слава для народу,
Що нас єднає у родину,
Яку ми всі звем – Батьківщина!
Це земля наша – край квітучий
І ґрунт тут – чорнозем родючий,
Сади, поля, гаї, дубрави
І Сонця ранкові заграви.
Адже ми всі тут народились
І соками з землі живились,
Тут виростала наша слава
І будувалася держава.
Нам естафету передали
Аби ми спільно будували
Наш власний дім – свою оселю,
Де сміх дітей луна веселий.
Бо знову вибір перед нами,
Щоб все ми міцно збудували
Аби жила і процвітала
Наша земля і її слава.
Бо це є вікова будівля
Де для усіх земля є спільна
І ми всі маємо надію,
Що вона кожного зігріє.
Роди героїв, Земле рідна.
Що тебе будуть захищати.
Бо Батьківщина – то дім спільний,
А Україна – рідна мати!
ЗНАМЕНО
Зіткаймо знамено
Не з ниток шовкових,
Не з парчі і без галуну,
Хай воля нас скріпить
В єднанні і братстві
В борні за свободу святу.
Щоб прапор єдиний
З’єднав нас навіки,
Щоб кожен його пам’ятав.
Життя і свобода –
Це вибір народу
Якого позбавили прав.
Терплячий надміру
Та добрий і щедрий,
Ще досі в неволі живе,
Чекає, що прийде
Герой, що народ весь
Під своє знамено візьме.
Це марні чекання
І всім вже на часі
До волі, свободи іти
Гуртуйся, народе,
Щоб жила держава
І ми у братерстві жили.
Вона вже чекає
Понад три століття,
Щоб стати у гідні ряди
Держав, що постали
І вільними стали
На довгі, прийдешні роки.
Один у нас вибір
І час вже скінчився
Історія нам не простить
Вагання, блукання
І зрад, що надміру
У нації нашій сидить.
Як нам розірвати
І як нам спалити
На попіл оцей негатив,
Розвіять по вітру
Аби у свободі
Народ наш і жив і творив.
Знамено єднання
Віддаймо назавжди
У руки, що дужі, міцні,
Скликаймо усіх
Хто ще любить свободу
І зможе знамено нести.
SANCTI AMORIS PATRIAE
 
Свята любов до Батьківщини,
Яка усіх нас зігріває 
В негоду та в важкі часи 
Від зла постійно захищає.
Бо тут наш дім, що отчим є, 
Тут все наше коріння 
Діди, батьки і матері,
На них наша надія.
І ми вчимося жити так,
Щоб все в житті пізнати 
Через любов, яка щодня 
Повинна нас єднати.
Бо з нею виростемо ми, 
Розквітнем білим цвітом 
І понесемо в світ любов 
Із дому, що став рідним. 
Земля батьків, рідний поріг 
Все буде нас єднати 
Щасливі будемо завжди 
Земля – то наша мати!
 
Вона зігріє, захистить 
У грізний час недолі, 
Любов синівська до землі 
Безмежна наче море.
Ми пронесем через життя 
Ці найтепліші почуття,
Вони нам допоможуть жити 
Бо із них зіткано життя
МРІЇ ТА НАДІЇ
Ти молода, вродлива, сексуальна
Твій стан дівочий – то одне бажання,
Дивні уста твої неначе квіти,
А груди як в богині Афродіти.
Розумна, щедра, незбагненна
Наділена добром, теплом,
Вогнем, що щедро пломеніє,
А твої очі згуба і надія.
Коли побачу я тебе здалека
Тремчу, радію, шаленію,
Лечу до тебе в своїх мріях,
Бо не померла ще надія.
Мрію ласкати, обнімати,
Тебе у очі цілувати,
Торкатись трепетно і ніжно,
Але ж це мрії, а не дійсність.
Може ти станеш біля мене
В очі заглянеш загадково
Тоді і буду я щасливий,
Бо ти тепер є моя доля!
В руки візьму твої долоні
Складу наче дарунок долі,
Тоді на мить стану щасливим,
Бо щастя – лише мить єдина.
РОДЕ КРАСНИЙ
Роде красний, земле моя,
Мій лелечий краю,
Спів птахів і шепіт листя
В садах, полях, гаю.
Звуки, що тривожать душу
Будять спогад давній
Про те, що давно в минулім
І рід наш преславний.
Там – в глибинах історичних
Всі наші надбання,
Там поразки й перемоги
У тих віках славних.
Є похмурі дні і роки
І страшна неволя
Коли нас усіх спіткала
Гірка, зла недоля.
Не змогли ми відстояти
Ні землю, ні волю
Розлетілись по всіх землях
Наче пух тополі
Залишили без нагляду
Синів, батьків, дочок
Похилились хати наші,
В бур’янах садочок.
Стежки дерном заростають
Де колись ходили,
Сміх не луна, співи змовкли
В краю моїм милім.
Німу тишу розриває
Тривожний шум вітру,
Кряче старий, чорний ворон
Сумно й непривітно.
Ходять люди, мов привиди
Байдужі до всього
І чекають, не діждуться
Пришестя святого.
Та волають до нас предки
Із глибин далеких
Станьте разом, захищайте
Край рідний, лелечий.
Це наказ вам – не прохання
Землю боронити
Та любити край свій рідний,
Щоб в нім вічно жити.
МІСІЯ
Тож, хто нас посилає в світ
Даючи право нам на вибір,
Щоб кожен з нас обрав той шлях
Де дме постійно свіжий вітер.
А хто нас буде надихати
І вкаже нам вірну дорогу,
Щоб шлях здолати з нас зміг кожен
Без втрати віри в перемогу.
Досягнення наше найперше –
Це перемога над собою
Бо важко йти по тій дорозі,
Що визначає твою долю.
Та ти здолай нелегкий шлях
Бо тільки в русі перемога
І місію здійсниш тоді,
Як вірно обереш дорогу.
Тебе, як всіх, хто йде по ній
Спокусами будуть манити,
Щоб на шляху, який обрав
В душу зневіру поселити.
А коли втомишся в борні
І сил забракне у дорозі
Ти знай, що в світі є істота,
Що вірить в твою перемогу.
Поруч з тобою йде Христос
І він веде тебе за руку.
Достойним, вірним, чесним будь
Та настанови його слухай.
Бо місію здійсниш свою
Коли добро будеш творити
І нести в світ для всіх любов,
Щоб всім щасливо було жити.
ВОЛЯ ТВОРЦЯ
Пролітають дні, роки, години
Замітає вітер сліди наші
Тільки зло, яке в житті творили
Залишаєм після себе повні чаші.
В часі все сплелося павутинням
За життя земне, яке прожили
Дуже мало залишаєм після себе
Справ, які в своїм житті зробили.
І питання задаєм постійно
В час, коли з собою наодинці
Чому зло переважає на терезах
І стає нам соромно за вчинки.
І хоч мучать нас муки сумління
Та душа наша закам’яніла
А добро, що стукає нам в серце,
Та для добрих справ воно не зріле
Зло постійно йде слідом за нами
І чекає, коли ми спіткнемся,
Ми помилок безліч знов наробим
Щоби зло жило у нашім серці.
Наші дії ми ніколи не звіряєм
Із завітом, що написано в скрижалях
Тому множимо без ліку і безмірно
Зло, брехню, які живуть між нами.
А розплата вже не за горами
Бо життя дуже короткий вимір має
І не зміниш, і не виправиш помилок.
Які множив прожитими днями.
Як уникнути в нашім бутті земному
Того негативу, що зло множить
Треба жити по законах, що в
скрижалях
Записав для нас Творець життя
земного.
І тоді ми в правді будем жити,
Добрі справи стануть нам Законом
І Творець буде нами гордитись
Бо ми виконали його Божу волю!
ДАРУНОК
Чим нас Творець обдарував
І що віддав нам в нагороду
Любов чи ненависть і злобу,
Щоб кожен з нас життя пізнав.
Це він заклав нам у єство
На всі часи земні короткі,
Щоби в любові кожен жив
І зла у світ не приносив.
Бо коли творимо ми зло
То гріх на душу беремо
І стає важко в світі жити
Та легко нас із шляху збити.
Тоді ідемо всі наосліп,
Втрачаєм віру у Творця
Мета сховалась у тумані
Назад немає вороття.
Коли панічний страх здолаєм
І вернемся в реальний світ,
Творець дорогу нам покаже,
Щоб не блукали як сліпці.
Любов’ю знов зігріє нас
І так буде на повсякчас,
Тоді ми віру повернемо
І до нових висот підемо.
Ми все здолаєм як в бою
І віру зміцнимо свою,
Візьмем любов за зброю й слово
У нашому житті земному.
Тісно з’єднаємо ряди
Аби до волі нам іти
В любові, в ріднім, вічнім слові
Разом досягнемо мети.