Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

«На кожне покоління припадає своя війна»: поезія проти війни

Мій бог формує всю ніч батальйони, 
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми розстеляє покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
Й стає у чергу здавати кров.
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати 
І називати усе як є.

 

Війна – час, протягом якого ти починаєш цінувати важливість того, заради чого ти живеш.  Вона змінює: твоє оточення, ставлення до тих речей, які ти до цього часу просто не помічав. Але найважливіше це те, що самі люди починають змінюваться, вони  не залишаються байдужими, у них проявляється та людяність, яка так необхідна. Слід відзначити, що війна також торкнулася поезії у якій народилися нові поетичні нотки. Все більше поетів у своїх віршах проникають у глибину важливих подій нашої країни.

Війна змінила життя багатьох людей. Події, які відбуваються в Україні вплинули й на літературу. Створилось дві реальності: світ, в якому стріляють, помирають від куль і світ, в якому триває  життя. В поезії з’явилось більше слів на військову тематику. Громадянська лірика дає можливість зупинити час і зафіксувати ці події. Неможливо спокійно писати про кохання, коли  воюють люди, з якими ходив до школи, друзі, яких поглинула ця війна, замість того, щоб писати, вони взяли до рук автомат. 

На кожне покоління припадає своя війна. Поети проводять літературні вечори, збирають гроші, речі для захисників України. 

В цьому житті у кожного своя роль, вчитель має навчати, лікар – лікувати хворих, поет – писати. 

Важливо зберігати спокій. Література потрібна теж в тилу, щоб дати можливість хоч на 40 хвилин забути про все. Для того, щоб знову почати боротьбу

В Україні немає цензури: можна писати про все. Кожна війна має свою інтерпретацію і кількість жертв. Кожна війна закінчується, тільки залежить скільки людей мають заплатити своїм життям заради цього миру. І кожна війна народжує своїх поетів та письменників. 

Винаходять нову зброю, поети також знаходять нові слова, рядки, вірші, щоб розповісти про ці події…

 

 

Аліна Войтенко
Ви п’єте каву вдома,
Чи, може, навіть в зручному кафе…
А в нього по кістках гуляє втома,
Бо кілограм десь сорок на собі несе.
А в нього руки в мозолях до крові,
А в нього ноги стерті до дірок
А в нього у ночі не світять зорі,
А в нього тільки присмак цигарок.
Ви п’єте каву… і життя триває…
А в нього вчора вбитий побратим
Убитий…розумієте? – не має!
Чому цей світ зробився геть не тим?
Ви п’єте каву… а у нього порох…
У перемішку з присмаком землі,
Й тягар такий на кілограмів сорок…
І гул снаряда дикий в голові.
Ви п’єте каву… Добре, що удома…
За це вже хтось сьогодні заплатив…
Ціна болюча… присмак сліз і втома,
Щоб ти цю каву просто неба пив.

 
Ліна Костенко
Не виданий  вірш  про війну

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.

*   *    *

Це ж треба мати
сатанинський намір
чаїть в собі
невиліковний сказ,
щоб тяжко так
знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!

 

Оксана Максимишин-Корабель

 Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й вірменин Сергій. В саду
Едемськім на травичці всілись:
«За що тебе?» «За Україу, друже мій!»
«Ти знаєш, і мене за неї вбили,
Та це було вже років може сто,
Тоді померли ми, щоб ви там жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?
Ти памʹятаєш, друже. Зісно, памʹятаєш
Як біло – біло в нас цвітуть сади
І ти цей запах пʹєш. І ти його вдихаєш…
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди»
«А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
На віки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною
В очах не страх, а злість для ворогів
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть… А жити так хотів.
Мені твій попіл стукав, брате, в груди
Я вірменин, а теж Вкраїни – син
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин».
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій
В саду Едемськім на травичці всілись:
«За Україну нас вбивають, брате мій!»

*    *     *

Весни не мав я і не мав я літа.
Та й осінь стріну не в своїм саду.
Війна… Війна не десь на краю світа.
Війна в краю, до болю що люблю.

Стою на смерть за долю України.
За вишиті хрестами дороги й рушники.
Борюся за степи й Карпатські полонини.
Й за спокій тих могил, де наші козаки.

Приблудо, зайдо, варваре зі Сходу.
Вкраїнський дух нікому не зламать.
Уб’єш мене… В піснях мого Народу
Я в свято й будень стану оживать.

Твої зірки давно не мають сили
Над вервичкою і моїм Хрестом.
Ти “гради” й “буки” кидав що є сили,
Я ж бачив бузьків над своїм селом.

Вони летіли сумно так у вирій.
Зробили коло над моїм двором.
Не “кру” кричали. А просили: “Вижий”.
…І полетіли в небо. Вслід за вожаком…

Наталія Бугай

«БІЛИМ ЯНГОЛОМ» НАЗИВАЮ…

Над землею з’явився «Привид» —
Не містичний його літак…
Гул ракет, як криваві зливи —
Наш Герой у бою мастак!

Серце в нього, мов жар, гаряче,
Мужній «Привид» — Вкраїни Син!
Україна від ран не плаче,
Україна гордиться ним!

Як пірнає в ворожу зграю,
Влучний постріл, коротка мить…
Білим Янголом називаю.
Знову хижий літак горить!

Розсікає журливе небо,
«Привид» крилами лине ввись.
ЩИРО МОЛИМОСЬ МИ ЗА ТЕБЕ.
ЗА ВКРАЇНУ ТИ ЗНОВУ БИВСЬ!

 Юля Шевченко

Спасибі, Київ, що стоїш!
Спасибі, Харків, що не здався!
Спасибі, Суми і Херсон,
Що дух свободи не зламався!
Житомир, любий, потерпи!
За тебе Бога я благаю!
Ми переможемо усіх –
У це я вірю, я це знаю!
Спасибі, воїни хоробрі
За вашу мужність, силу духу!
Ніхто ніколи не зупинить
Вкраїнсько-визвольного руху!
Бо ми – нащадки запорожців
І князів Руських славні діти.
Вбивати ворога нещадно –
Це наших предків заповіти.
За Тебе боремось, Країно!
Тобі нема ціни у світі!
Б’ємось за Крим, Донбас широкий,
За сад вишневий в білім цвіті…
І буде «Слава Україні!»
Лунати в кожному куточку
І знатимуть у всьому світі
Могутньої держави сина й дочку!
З любов’ю до України.

Аліна Войтенко
На моїй землі іде війна…
Горить душа вогнем на полі бою
СКАЖИ, Росіє, ЦЕ ЧИЯ ВИНА??!!
Що наші діти знають присмак болю,
Що наші матері вже котру ніч
В молитві небо криком розривають
Скажи, чому так гірко навсібіч
Сирени щохвили завивають?
Чому мій Київ у метро сидить?
Чому мій Харків впав додолу градом?
Чому швидка з мигалками летить,
Чому весна не прогулялась садом?
Скажи – “вєлікая страна “…
Таким ти бачила “спасєньє”?!
Через кордон в чуже, як сарана
Не потребуємо твоє “асвабажденьє”!!!
Йди геть!
Тонути в морі сліз
Ти будеш вічно “славная дєржава “
Бо хто меча до мене в край приніс,
Той вже ніколи не пізнає слова – слава.
Той вже ніколи в сотні поколінь
Вже не відчує смак благословіння …
А ми всі разом скажемо: “АМІНЬ!!!”
Не ти, а Бог нам дасть своє спасіння!

Тетяна Мунтян

Нас всіх тримає мужній дух
В містах і селах України,
Простори чорних лісосмуг,
Червоні кетяги калини,
Молитви матерів вночі,
І перші крики немовляти,
І мерехтливий світ свічі
В підпіллі бабиної хати.
Нам сили додає солдат,
І його віра в перемогу,
Сьогодні бачимо хто брат,
І хто прийшов на допомогу…
Вже сьомий день гуде земля,
І хоч сирени не вщухають —
Ми переможем ворогів!
Упевнена! Не сумніваюсь! Знаю!

 

 Юрій Лях

ВІЙНА

По кому подзвін?
По кому подзвін? Чия то міна?
Прошелестіла. Розірвалась.
Ні. Не моя. Загусла слина.
Секунда. Друга. Яка тривалість…
У бліндажі, у два «накати», 
Життя рятуєм, така ось штука.
Накрила тілом родюча мати,
Рулетку крутить росія-сука.
Немов востаннє, печеш цигарку…
Поки косою смерть оре небо.
Десь є «прихід»… Казав хтось гадку:
Як чуєш, значить то не по тебе…
Стоїть «опорник», вхопивсь у землю.
Під свист осколків німе чекання…
А там – «слухач», а смертю – стелить.
Лиш не пряме, лиш не влучання…
Черговий «вихід», чекаєм «гостю»,
Прикрий, землице, в себе усотай.
А рація шипить зі злості:
«У нас трьохсотий… У нас двохсотий…»
А ми у відповідь – мовчали,

Казали: зброя в нас – терпіння…
А чайки-матері ячали…
Оглухнуть з того голосіння…
А лихварі складали ціну
І торгували своїм сумлінням.
Ось цей вояк тоді загинув
Від кулі, що вилита за вугілля…
Ми прикурити давали оркам,
Та тільки зрідка, в межах калібру.
А нам – із «градів» сипали гірку – 
Такі гостинці в період миру…
Ми мусим їх перетерпіти,
І орків-москалів захланних,
Й своїх, вгодованих і ситих
Недомесій, аж до останніх.
І в цій війні, що стала вічністю,
Чотириликою й безликою,
Свій Вашингтон утне по-щирості,
Я чесно вірю в це, я справді вірую…

 

Ірина Галишко

 ВДОМА ЧЕКАЮТЬ

Ти не смій не вернутись назад
Ради тих, що там вдома чекають,
Що у Небо за тебе взивають,
Ти живим повертайся, солдат!

Ти не вір, що шепочуть вітри…
Вір, що це лиш часова розлука,
Що обіймуть тебе ніжно руки,
Що тримали й просили: «не йди!…»

Ти у серці печаль не ховай,
Хоч можливо до болю тривожно, —
Мужнім плакати, кажуть, не можна, —
Ти надію міцніше тримай.

Ти лишив за спиною свій дім,
Протиставши навалі ворожій,
І стоятимеш скільки лиш взмозі,
Прикриваючи серцем своїм

Не кордони, не землю — людей:
Рідних, близьких, дітей, сиву маму…
Вони сил додадуть і наснагу,
Їх молитви для серця єлей.

Ради них повернися назад
І прикрий серце вірою в Бога,
А коли буде зовсім незмога,
Бий у Небо щосили в набат.

І не смій не вернутись назад,
Ти молися всім серцем невпинно,
За плечима твоя Україна, —
Ради рідних, ти чуєш, солдат!

А попереду право на волю,
Мирне небо, щасливе життя,
Де надіям не видно кінця.
Хай Господь береже твою долю!

Повертайся скоріше назад!
Тисячі голосів кличуть в Небо,
Від недоброго захист для тебе.
Ти живим повертайся, солдат!

 

Марія Чайківчанка

 Я ВІРЮ — СОЛДАТ ВИСТОЇТЬ В БОЮ

Я вірю, солдат вистоїть в бою!
Захищаючи мати-Україну.
Із землі проженуть хижу орду
З’єднаємось міцніше у родину.

Прийде зісходу блудний син до нас
І попросить прощення в України.
На все потрібно витримка і час
Щоб загоїти рани у калини.

Зрадникам нема місця у владі —
Усіх до криміналу притягне наш суд.
Не раз насниться війна в канонаді
І Миру зрадіє втомлений люд.

Слава Україні! Героям слава!
Їхні діла будуть жити в піснях.

 

Тетяна Власова

«Я не кіборг – я вчитель історії…»
«Я не кіборг – я вчитель історії.
багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто.
І їм Дуже хочеться бути вільними».
«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».
«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».
«Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
Божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
Покалічене тіло друга».
Що нам культи осіб і чужих богів?
Вся країна із дня у день
Щиро молиться не за кіборгів –
За звичайних своїх людей.

 

Дарія Кобзар
Не повернутись ти не маєш права!
Ти ж сина на футбол ще не водив!
А ти з коханою весілля ще не справив!
Й на риболовлю з другом не сходив!
На тебе вдома жде старенька мати!
Будь обережним, в неї ти один!
Ти ж обіцяв, що влітку біля хати
Посадиш грушу й пофарбуєш тин.
А ти ще з донечкою навіть не знайомий,
Лиш фото у кишені – оберіг!
В суботу народилась, в пів на сьому,
Коли в бою ти мало не поліг…
Тебе удома ждуть малі онуки:
«Де наш дідусь? Так довго вже нема…»
Складають у молитві щирій руки,
Щоб закінчилась ця війна-зима…
А ти дізнався вчора, що дружина
Під серцем носить сина-козака!
Женіть поганців з рідної країни!
Й на Перемогу вріжте гопака!
Будуйте дім, де квіти і калина!
Кохайте, мрійте, діточок ростіть!
Синами й доньками гордиться Батьківщина!
ВИ ВЖЕ ГЕРОЇ! ТІЛЬКИ НАМ ЖИВІТЬ!
Чекають вдома діти і дружина,
Сестра і брат, онуки і батьки!
В молитві вся родина-Україна:
«Вертайтеся живі, захисники!!!»

Гарік Бірча

Українцям
Я розумію складно, брате,
Я розумію важко, сестре,
Людські не повернути втрати…
Не стримать сльози, плаче серце…
Коли від вибухів шалених
Не знаєш де себе подіти,
Найжахливіше в цьому пеклі,
Що гинуть наші з вами Діти!
Чернігів, Суми…та всі наші…
Тримають армію ворожу…
Охтирка, Харків…Маріуполь…
Пробачити? Та ні…Не зможу!
Поборемо безбожних спільно,
У нас усіх одна дорога…
Ми – Українці! Вільні й Сильні!
Разом! Вперед! До Перемоги!

 

Ірина Цілик

«Повертайся живим»
Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці.

Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.                                                                                          
Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.

Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди, а
Вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.

Ні, ця війна не потрібна нікому.
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут

Тетяна Аколішнова 

БОЖЕ, ЗБЕРЕЖИ УКРАЇНУ!
“Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?

Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти…”

Їм у голову втілющив казки про нацистів,
З народу власного зкроїв неофашистів!
Схаменіться, схаменіться! Що ж ви наробили?
Немовляток з мамами ви, скоти, убили…

Потрощили вщент міста рідні й села…
Лине пісня над ними сумна-невесела.
Плачуть наші долини, і поля, і кручі,
Стогне матінка-земля, її ворог мучить.

І кривамими слізьми вода в ріки лине…
Боже, рідний, збережи нашу Україну!
Богородиця, зглянися, накрий амофором,
Щоб ворожий супростат не вбив людей мором!

Щоб отрута не лилась в наші серця й душі,
Щоб захищені були з моря ми і з суші!
Перемогу наближайте як можна скоріше,
Всі гармати щоб замовкли й панувала тиша!

Соловейко хай співає і радіють діти,
Що подолані назавжди кляті московити!

Роман Коляда

ВТОРГНЕННЯ

Нервів більше нема,
Наплели маскувальних сіток.
Потойбіччя пролізло у світ 
Пекельними покручами і сиренами.
Все це, Господи, може і смішно, 
Але якось дуже не ок.
Ми осилимо, знаю. 
Нострадамус вже курить бамбук,
Набитий своїми катренами.
Молитов не забракне, 
До сліз додамо пінопласт.
Коктейлю цього запашного,
Здається, весь світ запалити вистачить.
Та не здасться ніхто, 
І нікого нікому не здасть
Бо не вмерла й не вмре,
Бо житиме вічно країна, 
У Бога, у мову, у себе і армію вірячи.
Обійняти б тебе, 
Крізь цю темінь, безвістя, бої.
Понад трассерів розчерки
Й запаху смерті раптової понад.
Дочекались нарешті весни,
Перемогу здобудем самі
І роздивимось добре
Як орди в багатті пекельнім
Безпомічно й тупо тонуть.
Знову ми проростем,
Крізь руїни і кіптяву стін
Крізь пісок блокпостів,
Крізь години нічного жаху. 
Пахне маслом старенький АК,
А Господь вже гойдає дзвін
Поховальний над тими,
Що йшли із мечем
І що йдуть легіонами на…

 

Алла Бійчук

 ДЕВ’ЯТИЙ ДЕНЬ

Йшов дев’ятий день війни…
Ти скажи, мій юродивий брате,
Доки будеш в мене ти стріляти?
Доки Небо буде сльози лити?
Знай: за гріх цей будеш ти платити!

За сирени і безсонні ночі,
За, налиті страхом, діток очі.
За всі вирви, вибухи, завали,
За життя, заховане в підвали.

Тисячі смертей від рук бруднистих,
За зруйноване село і місто,
Кожен кущик, сонечко і хмару –
Ти за все нестимеш Божу кару!

Бо ж чи може брат іти на брата,
Та чи гоже тебе братом звати?
Швидше – нелюдом, фашистом, сатаною,
Супостатом, чорною чумою!

… День десятий… Ось уже й світанок…
Не таким чекаю кожен ранок,
Бо ти знов стріляєш, вражий брате!
А я хочу жити, не вмирати!

Хочу бачить як сміються діти,
Чути як шепоче в полі жито.
Хочу знову мріяти, співати
Й вірші лише радісні писати!

Ти не брат! Ніколи ним не станеш!
І в капкан свій підлий не заманеш!
Ми стояли і стояти будем,
Перемогу з гордістю здобудем!

Бо країна рідна нам, як мати,
Захищали й будем захищати!
Мусиш ти це добре пам’ятати,
Мій ворожий, юродивий брате!

 

Тетяна Семенченко

НАШ ДУХ МІЦНИЙ

За що ти, Каїн, Авеля вбиваєш?
До рук чому узяв ти автомат?
Навіщо мирний люд життя лишаєш?
Який ти нам, до біса, старший брат?

Одвіку завидющі в тебе очі,
Загарбати волів би цілий світ.
Ми ж зроду до чужого не охочі,
Але й чіпати нашого не слід.

Повстанемо пліч-о-пліч, не здамося,
В єднанні — запорука перемог.
Щоб націю здолати не вдалося,
На нашім боці — правда, віра, Бог.

А ти проклятий Каїн, начувайся!
Хай згине твоє військо сатанинське.
Покайся перед Авелем, покайся!
За те, що цілиш в серце українське.

Наш дух міцний не знищити, не вбити.
Підтримку маєм Божого плеча.
Прийшов ти, Каїн, вільний люд бомбити,
Сконаєш сам від судного меча.

 

Лариса Юсковець-Сєрікова

ХТО ТИ?
Хто ти, росіє, мачуха чи мати,
Що породила стільки люті й зла?
Своїх дітей навчила ти вбивати 
Дітей чужих… Бо вбивця ти сама…

Скажи мені, чим ти їх годувала?
Кров’ю людей? Поїла їх слізьми?
А колискові ти які співала?
Про біль і горе? Про війни страхи?

Чи вчила ти, скажи, дітей молитві?
Про Бога вони знають,а? Чи ні?
Чи в вічних змовах, за грошима у гонитві 
Ти забувала про обов‘язки свої.

То нащо ж ти на світ їх породила,
Як виховать — не знаєш як… Скажи,
Чи думала війна є, смерть і сила,
Оце і все, що треба на Землі

Чого ж ти змалку їх не обіймала,
Любить не вчила, правда? Тож скажи —
Пила, гуляла, злочини вчиняла,
Вони ж — як бур’яни собі росли.

Бездушні, безсердечні, Боже милий,
Глухі і підлі… Мов кроти сліпі…
Зі смертю грають в ігри божевільні
З народження… А винна в цьому — ти…

Вони й тепер тобі не треба… Вбиті…
Ти відречешся… Скажеш — не мої…
Ти найжорстокіша «матінка» у світі
Ти — підла зрадниця! Такі й твої сини!

Як жити будеш? Як ти будеш спати,
Не змивши кров із рук дітей своїх?
Чи й далі будеш вчити убивати?
Мовчатимеш… Про кару і про гріх…

Ну, що ж… мовчи… Хай сняться тобі очі
Невинно вбитих і наляканих дітей,
І матерів, що смерті тобі хочуть,
І вирвать тобі серце із грудей.

Якщо ти мати, прошу, схаменися,
Покайся перед світом і дітьми
Проси прощення і сльозьми умийся,
Стань на коліна перед Богом і людьми!

Ані добра тобі не буде аж до скону,
Що сіяла життя… Потім і жни…
Ти втратиш все… Дітей… Землю… Корону…
За біль і сльози ти колись відповіси..

 

Коля Кулініч

 Я не знаю, з чого почати.
Навколо міста стіна.
Місто прокинеться —
Навколо міста війна.
Навколо війни спочивають інші міста.
Є шанс, що місто стоятиме.
Шанс є один зі ста.
Далі. 
До міста повільно пливуть човни.
Далі.
До міста летять хмари із сарани.
Місто стоятиме.
Хай щонайдовше тягнеться мить.
Місто спатиме.
Хай натомлене місто спить.
Ранок завжди приходить,
Як повернення із небуття.
Смерті немає.
Лише є антонім життя.
Птах вилітає з рук сина прямо в долоні отця.
Я не знаю, з чого почати.
Тому починаю з кінця.

Людмила Добровольська

Жовто-блакитний український стяг
Крилом укрив від ворога країну,
А той лютує! Села і міста
Перетворити хоче на руїну.

Не вдався план бліц-кріговський йому:
Не ждав такого спротиву народу!
Хай буде світло! Знищимо пітьму –
Ми  захищаєм  волю і свободу!

Як гордо майорить вкраїнський стяг
Над Києвом справіку і донині!
Звитяга наша житиме в віках!
Ми переможем! Слава Україні!

Сергій Степанюк

Коли закінчиться війна,
Я хочу виплакати сльози,
І наревітися сповна
За тих, хто гине у облозі.
Коли закінчиться війна,
Я хочу друзів обійняти,
Яких розкидала вона
В країнах, де мовчать гармати.
Коли закінчиться війна,
Я хочу виспатись спокійно,
Й не чути, як гуде стіна
Від вибухів, де рвуться міни.
Коли закінчиться війна,
Я вдячним більше бути хочу
За звичні Божії дива:
За мирне небо, сон щоночі,
За ручку доньки у руці,
За зелень трав і спокій вітру,
За сонця теплі промінці,
І неба райдужну палітру.
Коли закінчиться війна…
А поки я благаю Бога:
Нехай зупиниться вона!
Хай прийде з неба допомога!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: