Вгору
Професор, педагог,
відомий український психіатр,
заслужений діяч науки, кафедри психіатрії ЧМІ та її завідувач
Основні дати життя та діяльності
23 жовтня 1900 р. – народилася в м. Богучар Воронезької області
1909-1917 рр. – навчалася в Валуйській жіночій гімназії
1917 р. – поступила до Харківського медичного інституту
1924 р. – закінчила лікувальний факультет ХМІ
1924-1925 рр. – працювала в якості лікаря-стажиста-психіатра в Чорноморській лікарні м. Новоросійська та психоневрологічній лікарні № 4 ім. Я.М.Свердлова м Харкова (так у той час рішенням Харківського губісполкому № 55 от 30.03.1919 г.була перейменована Сабурова дача)
1925- 1928 рр. – аспірант кафедри психіатрії Харківського медичного інституту
1932–1935 рр. – старший асистент Української психоневрологічної академії
1936р. – рішенням ВАК при Раді Міністрів СРСР була затверджена у вченому ступені кандидата медичних наук без захисту дисертації за сукупністю наукових праць.
1935-1941 рр. – старший науковий співробітник Українського психоневрологічного НДІ, при цьому одночасно була завідувачем психіатричної клініки і консультантом наукової частини цього інституту
1938-1939 рр. – науковий керівник Ігренської психіатричної лікарні
1935-1936, 1941 рр. – тимчасово завідувала кафедрою психіатрії Полтавського медичного інституту
1941-1943рр. – в евакуації (м. Кизил-Орда Казахської РСР) очолювала військово-експертне відділення Республіканської психіатричної лікарні та одночасно була консультантом військового госпіталю
1943-1945 рр. – після звільнення м. Харкова та реевакуації очолювала психіатричну клініку Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту
31 липня – після проведеного конкурсу була призначена на посаду завідуючої
1945р. кафедрою психіатрії Чернівецького державного медичного інституту.
1947 р. – захистила докторську дисертацію
1948 р. – затверджена у вченому званні професора медичних наук
1951-1954рр. – була обрана на посаду завідуючої кафедрою психіатрії Харківського державного медичного інституту і за сумісництвом працювала на посаді заступника директора з наукової частини Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту
1951-1978 рр. – була співробітником Харківського науково-дослідного інституту неврології та психіатрії
25 лютого 1986 р. – Ніна Павлівна Татаренко пішла з життя. Її прах покоїться на одному з кладовищ м. Харкова.
Кроки поступу та наукова діяльність
Ніна Павлівна Татаренко (1900-1986) – відомий український психіатр, представник патофізіологічного напряму в психіатрії, учениця і послідовник академіка АН УРСР В. П. Протопопова, наукові праці якої в області клініки і патофізіології психозів отримали широку популярність в нашій країні і за кордоном.
Н. П. Татаренко народилась 23 жовтня 1900 у м. Богучар Воронезької області в сім’ї службовців, соціальне походження яких, як відзначала сама Ніна Павлівна, було наступне: батько з селян – вчитель гімназії, а мати з міщан – вчитель музики.
У 1917 році Ніна Павлівна з золотою медаллю закінчила Валуйську жіночу гімназію і вступила до Жіночого медичного інституту Харківської медичної спілки, додав при цьому до своїх 17 років ще один. Це було необхідно для вступу до цього вищого медичного закладу.
Навчання в інституті було перервано революційними подіями. Деякий час Н.П. Татаренко працювала сестрою милосердя в шпиталях. У 1921 році її навчання відновилось вже в Харківському медичному інституті.
В той час кафедрою психіатрії (з 1917 по 1922 роки) завідував учень В. М. Бехтерева, професор К. І. Платонов – найбільший фахівець в області неврозів і психотерапії, автор монографії «Слово як фізіологічний та лікувальний фактор», а з 1923 року кафедру очолив відомий вчений, учень В. М. Бехтерева і І.П. Павлова, академік В. П. Протопопов, автор фундаментальних досліджень в галузі фізіології та патофізіології вищої нервової діяльності, патофізіології шизофренії і маніакально-депресивного психозу.
Н.П. Татаренко стала його ученицею і вірним наслідувачем в науці протягом всього свого життя.
Безсумнівно, що ці два вчених-психіатра вплинули на вибір спеціальності Ніни Павлівни.
Одночасно з нею у В.П. Протопопова в інституті та аспірантурі навчався Є.О. Попов, який став згодом відомим психіатром з світовим іменем, професором, академіком. З Євгеном Олексійовичем Ніну Павлівну до самої його смерті в 1961 році зв’язували теплі дружні відносини.
Ніна Павлівна почала трудову діяльність у 1924 році Чорноморській лікарні м. Новоросійська як лікар-стажист в. Після піврічного загального стажу вона повернулась до Харкова і продовжила працювати в якості лікаря-стажиста-психіатра в Радянській психоневрологічній лікарні № 4 ім. Я. М. Свердлова (так у той час за рішенням Харківської губвиконкому № 55 від 30.03.1919 р. була перейменована Сабурова дача).
С 1925 по 1928 г. Ніна Павлівна була аспірантом кафедри психіатрії Харківського медичного інституту, якою завідував академік АН УРСР В. П. Протопопов. Наукові інтереси В. П. Протопопова були зв’язані з дослідженнями в області патогенезу і лікування шизофренії, з вивченням фізіології вищої нервової діяльності в умовах природного експеримент. Одночасно з навчанням в аспірантурі Н.П. Татаренко продовжувала працювати у психіатричній клініці. Вже тоді вона проявила велике прагнення до науково-дослідної діяльності.
Після закінчення аспірантури Ніна Павлівна протягом багатьох років працювала завідуючою гострим прийомним психіатричним відділенням і була асистентом Українського державного інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, який був створений в 1926 році шляхом реорганізації Харківської психіатричної лікарні (Сабуровой дачі) з ініціативи професора В. П. Протопопова
У 1932 році на базі Сабуровой дачі з установ: Українського інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, Українського психоневрологічного інституту та психоневрологічного факультету Харківського медичного інституту була організована Українська психоневрологічна академія. До її складу входило 5 інститутів: клінічної психоневрології, що складається з 10 клінік; експериментальної психоневрології в складі 13 лабораторій; дитячої психоневрології; соціальної психоневрології з самостійним сектором психології в складі відділу загальної та генетичної психології та відділу клінічної психології; інститут психоневрологічних кадрів, що складається з вузу, робітфаку при ньому, технікуму і курсів для санітарів. Крім цього, інститут кадрів керував підготовкою аспірантів і ділом удосконалення лікарів-психоневрологов. Крім цього, до складу Української психоневрологічної академії входила також психіатрична лікарня (12 відділень) з 700-ліжковим фондом і сільськогосподарська лікувально-трудова психіатрична колонія в с. Стрілече Липецького району на 300 ліжок.
В Українській психоневрологічній академії Н.П. Татаренко працювала старшим асистентом (1932-1935), потім старшим науковим співробітником даної академії, а в подальшому, після 1935 року – старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту (1935-1941). При цьому одночасно завідувала клінікою інституту і була консультантом його наукової частини.
У 1935 і 1941 роках Ніна Павлівна тимчасово завідувала кафедрою психіатрії Полтавського медичного інституту, а в 1938-1939 роках була науковим керівником Ігренської психіатричної лікарні.
У 1936 році ВАК при Раді Міністрів СРСР затвердила Н. П. Татаренко у науковому ступені кандидата медичних наук без захисту дисертації за сукупністю наукових робіт. До цього затвердження було опубліковано 13 фундаментальних дослідницьких робіт.
У період Другої світової війни Ніна Павлівна перебувала в евакуації в м. Кизил-Орда (Казахська РСР), де завідувала військово-експертним відділенням Республіканської психіатричної лікарні і була консультантом військового госпіталю.
Після звільнення м. Харкова та реевакуації Н. П. Татаренко завідувала психіатричною клінікою Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту (1943-1945).
У 1945 р. колишньому директору 1-го Харківського медичного інституту Д.С. Ловлі керівництво СРСР доручило створити у Чернівцях медичний інститут. В цей час, після реевакуації у Харків, були об’єднані в один два Харківських медичних інститути, і Дмитро Сергійович запропонував бажаючим викладачам поїхати з ним до Чернівців.
Вирішила поїхати на нове місце і Н.П. Татаренко.
31 липня 1945 Н. П. Татаренко, вже відомий клініцист і патофізіолог, після проведеного конкурсу була призначена на посаду завідуючої кафедрою психіатрії Чернівецького державного медичного інституту. На цій посаді вона
працювала до 1951 року.
Ніна Павлівна за короткий час зуміла організувати навчальну, наукову та лікувальну роботу. Під її керівництвом і за її особистої участі здійснювалося становлення психіатричної допомоги області. Основну увагу вона звертала на підготовку лікарів-психіатрів, удосконалення їх освіти, надання консультативної допомоги душевнохворим. На протязі усієї своєї роботи у Чернівецькому медичному інституті Н.П. Татаренко здійснювала велику практичну допомогу лікарям обласної психіатричної лікуарні, під її керівництвом та при особистій участі йшло становлення психіатричної допомоги населенню Буковини. ЇЇ ім’я добре знали, їй довіряли, до неї постійно зверталися за допомогою та порадою.
У 1947 г. Н. П. Татаренко була висунута у депутати Чернівецької Ради трудящих, а у 1951 г. вона була обрана депутатом Верховної Ради УРСР.
Наукові інтереси Ніни Павлівни були досить широкі і різноманітні. Вона розробляла проблеми шизофренії, фантомних явищ у ампутованих, гострих психічних розладів при судинних захворюваннях, іпохондричних і нав’язливих станів, діенцефальних розладів і т.п. Нею виконана низка робіт, присвячених патофізіологічному аналізу психопатологічних явищ.
Основними науковими напрямками кафедри були дослідження патофізіологічних механізмів розвитку психопатологічних явищ у хворих ендогенними і екзогенними психозами, психозами пізнього віку.
Першими асистентами кафедри психіатрії були кандидати медичних наук Н.М.Зотіна, Є.Г.Дайн, М.Й.Клейман.
У 1947 році М. П. Татаренко захистила докторську дисертацію за темою: «До психопатології фантомних явищ у свіжеампутованих».
У цій праці вперше представлена патофізіологічна теорія фантома, яка розглядала останній як результат інертності гальмівного процесу у відповідних аналізаторах кори головного мозку. Робота мала велике теоретичне і практичне значення, оскільки в післявоєнні роки питання фантомних явищ були однією із актуальних проблем радянської медицини.
У 1948 році Ніна Павлівна була затверджена у вченому званні професора, а в 1951 році була обрана на посаду завідуючої кафедрою психіатрії Харківського державного медичного інституту.
В 1952 році Н.П. Татаренко опублікувала монографію «К психопатологии и патофизиологии фантомных явлений у свежеампутированных ”, в якій дана глибока патофізіологічна трактовка фантома і рекомендовані шляхи терапії.
Після переїзду до Харкова Ніна Павлівна завідувала кафедрою психіатрії медичного інституту і за сумісництвом працювала на посаді заступника директора з наукової частини Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту).
У 1954 р. вона була направлена у відрядження на 6 місяців радником з питань фізіології вищої нервової діяльності в галузі психіатрії в Академію наук Угорської Народної Республіки
Повернувшись з Угорщини (де її заслуги були високо відзначені), Н.П. Татаренко продовжила работу на кафедрі психіатрії ХМІ, якою керувала протягом 19 років.
Протягом 1941-1978 років Н. П. Татаренко була співробітником Харківського науково-дослідного інституту неврології та психіатрії, де вела велику наукову роботу.
У своїй науковій діяльності М. П. Татаренко – завжди залишалася ученицею і послідовником академіка АН УРСР В. П. Протопопова.
Її наукові інтереси були обширні і багатогранні: вона розробляла проблеми шизофренії, фантомних явищ, гострих судинних психозів, іпохондричних і нав’язливих станів, діенцефальних розладів, болю, тощо.
У післявоєнні роки увагу Ніни Павлівни було зосереджено на методах дослідження вищої нервової діяльності в психоневрологічній клініці .
Нею був виконаний цілий ряд робіт, присвячених патофізіологічному аналізу психопатологічних явищ.
Великий внесок вона зробила також в організацію психіатричної допомоги.
Всі наукові роботи, виконані професором Н. П. Татаренко, можуть бути розділені на 3 групи:
1) клініко-експериментальні дослідження;
2) клінічні роботи;
3) роботи, присвячені питанням лікування психозів і організації психоневрологічної допомоги.
Перші клініко-експериментальні дослідження Ніни Павлівни були присвячені питанням умовно-рефлекторних механізмів при шизофренії та старечих психозах. Слід підкреслити, що перша наукова робота Н. П. Татаренко «Рефлекторні механізми у шизофреніків» (1928), присвячена патофізіології вищої нервової діяльності при шизофренії. Ця робота є класичною і відноситься до тих робіт, які закладали основи павловского напрямки в радянській психіатрії. Необхідно пам’ятати, що це було в той час, коли у вітчизняній психіатрії панували ідеалістичні антинаукові напрямки.
У подальшому Ніною Павлівною був запропонований і розроблений новий принцип дослідження, при якому стан і динаміка безумовних рефлексів є показником стану основних нервових процесів в корі головного мозку. Теоретичним підгрунтям для цього принципу дослідження послужило положення І. П. Павлова про високу кортікалізацію орієнтовного рефлексу і про коркову природу його згасання. Це і дозволило використовувати дані про динаміку різних компонентів орієнтовно рефлексу (зрачкового та судинного) для судження про стан обох основних процесів у корі головного мозку.
Перевагою клініко-експериментальних робіт Н. П. Татаренко та її співробітників є комплексність вивчення хворого, яка виражається в одночасному, а в ряді випадків і одномоментному, дослідженні умовних і безумовних рефлексів. Ця комплексність дослідження дозволила, з одного боку, значно розширити «патофизиологическую канву» клініки психопатологічної картини, а з іншого боку озброїла лікаря-психіатра лабораторними методами оцінки стану динаміки хвороби та одужання, і саме це дало можливість коригувати лікувальний процес.
Більшість клінічних робіт Ніни Павлівни присвячені найменш вивченим питанням психіатрії та прикордонних з нею інших нейронаук. У цих роботах представлено не тільки уточнення старих або опис нових клінічних чинників, а й вперше зроблені спроби патофізіологічного трактування цих даних.
Так, в роботах про розлади мовлення у хворих на шизофренію, Н.П. Татаренко вказувала на зв’язок цих розладів зі станом процесів гальмування. У роботі про реактивні психози механізм їх виникнення Ніна Павлівна цілком трактувала на основі вчення про неврози І.П. Павлова. А особливості клінічної картини пов’язувала зі станом процесів гальмування, фазовими явищами, виникненням «великих пунктів» в корі головного мозку та іншими механізмами.
У роботі про онейроїдні стани професор Н.П. Татаренко дала ретельний опис клініки цих станів і провела аналіз клінічної картини з точки зору вчення про гіпнотичні фази. Ряд наукових робіт присвячений іпохондрії, де вказується на роль процесів інертності в механізмі утворення цих станів і їх схожість з нав’язливими явищами і параноєю як клінічними проявами процесів застійності у центральній нервовій системі.
Чимало робіт присвячено питанню вивчення патофізіологічних механізмів окремих симптомів при шизофренії, зокрема різним формам порушення свідомості, що трактується наявністю гіпноїдних фаз.
Подальша науково-дослідна діяльність Н. П. Татаренко відображала її прагнення творчо розвивати вчення І. П. Павлова в області психіатрії, тобто патофізіологічний напрямок.
У докторській дисертації Ніна Павлівна вперше дала достатньо повний клінічний і патофізіологічний аналіз і класифікацію фантомних явищ при болях у свіжеампутованих. Це має велике теоретичне і практичне значення.
У цій праці вперше представлена патофізіологічна теорія фантома, яка розглядає останній як результат інертності гальмівного процесу відповідних аналізаторів кори головного мозку. Також дана грунтовна критика порочних теорій «вчення про схему тіла».
У післявоєнні роки, коли питання фантомних явищ були однією з найактуальніших проблем радянської медицини в частині ліквідації санітарних наслідків війни, Н. П. Татаренко опублікувала монографію «До психопатології і патофізіології фантома свіжеампутованих» (1952), де в розгорнутому вигляді дала патофізіологічне трактування фантому і намітила шляхи терапії.
Особливе значення мають наукові роботи Ніни Павлівни, присвячені питанням лікування психозів і організації психоневрологічної допомоги. Ці роботи стосуються лікування шизофренії та пресенільних психозів тривалим сном; в них поставлено ряд принципових питань, що відносяться до уточнення раціонального патофізіологічного обгрунтування та диференціації цього методу лікування. Ряд робіт складають групу, в якій освячені актуальні питання трудової терапії психозів і питання організації трудових профілакторіїв.
Наукова діяльність професора Н. П. Татаренко була високо оцінена в доповіді на Об’єднаній сесії двох академій А. Г. Івановим-Смоленським, який підкреслив, що «не можна не відзначити виняткову увагу до Павловського вчення стосовно завдань клініки з боку українських психіатрів В.П. Протопопова, К.І. Платонова, Є.А. Попова та Н.П. Татаренко».
Всього перу Ніни Павлівни належать 139 наукових робіт, в тому числі монографії і підручники.
У 1971 р. під її редакцією та при її безпосередній участі був виданий перший підручник українською мовою «Психіатрія».
Н.П. Татаренко – талановитий вихователь лікарських, наукових і педагогічних кадрів. Серед найбільш близьких учнів професора Н.П. Татаренко слід назвати А.Т. Філатова, К. В. Кравченко-Михайлову, Н.І. Стрельцову, Н.К. Липгарт, А. Д. Таранського, І.К. Сосина, П.І. Коваленко, Н.І. Погибко, Н.Е. Телешевську, З.Н. Болотову, А.Г. Петрову, В.І. Долинського, Е.І. Гольберга, О.Ф. Бледнова, Г.Г. Різдвяну, Є.Н. Кабаченко, С.І. Павловського, А.Л. Гусова та інших.
Н. П. Татаренко підготувала 6 докторів і 33 кандидати медичних наук, більше 40 аспірантів та клінічних ординаторів. Її учні очолили кафедри психіатрії та відділи науково-дослідних інститутів у різних містах різних країн, де вони успішно продовжують розвивати ідеї свого вчителя.
Ніна Павлівна завжди вела активну громадську роботу: обиралася депутатом Верховної Ради УРСР та Чернівецького міської Ради (1951-1955 рр.) Вона була також заступником голови правління Харківського товариства невропатологів і психіатрів, членом правління Українського та Всесоюзного товариств невропатологів і психіатрів. Протягом багатьох років Н.П. Татаренко була членом редакційної ради «Журналу невропатології і психіатрії ім. С.С. Корсакова ».
Н.П. Татаренко за багатолітню плідну наукову, педагогічну, лікарську і громадську діяльність у 1962 р. присвоєно звання «Заслужений діяч науки УРСР».
Її заслуги відмічені багатьма урядовими нагородами, у тому числі орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В.І. Леніна», знаком «Відмінник охорони здоров’я» та іншими.
Необхідно відзначити, що Н.П. Татаренко в 1953 році Вченою Радою Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту Ніна Павлівна висувалася кандидатом у члени-кореспонденти АМН СРСР.
Н. П. Татаренко добре знала німецьку та французьку мови. Вільно читала спеціальну літературу англійською мовою.
Н. П. Татаренко надавала велику допомогу лікарям психоневрологічних лікарень України. Під її керівництвом проводилися республіканські наукові конференції, декадники і наради з питань організації психоневрологічної допомоги в Україні.
Будучи блискучим лектором, Ніна Павлівна часто виступала з доповідями і лекціями, популяризувала серед широких лікарських кіл і серед населення фізіологічне вчення І.П. Павлова, яке успішно поєднувалося з сучасними біохімічними напрямками у психіатрії.
Під її керівництвом проводилися республіканські наукові конференції, декадники, наради з питань організації психіатричної допомоги в Україні.
Вона заклала основу павловського напряму в радянській психіатрії, Майже до самої смерті вона продовжувала працювати, консультувати, писати.
Померла Ніна Павлівна Татаренко 25.02.1986 року, її прах покоїться на одному з кладовищ м. Харкова.
Професор Н. П. Татаренко, безсумнівно, внесла великий внесок у розвиток медичної науки України. Її принциповість, цілеспрямованість, широта наукових інтересів і оригінальність мислення, сумлінність, наполегливість у праці є хорошим прикладом для молоді, яка присвятила себе психіатричної науці.
Творча біографія та наукові досягнення Ніни Павлівни мають великий інтерес для історії вітчизняної науки і потребують подальшого дослідження.
Наукова спадщина профессора Н.П. Татаренко
а) дисертації, автореферати
„К психопатологии фантомных явлений у свежеампутированных” – диссертация на соискание ученой степени д-ра медицинских наук – 1947 г.
Монографії, підручники, довідники, навчальні посібники:
1. Психіатрія: Підручник для студентів медінститутів / За заг. ред. Н. П. Татаренко. — Київ: Вища школа, 1971. — 324 с.
2. Татаренко Н. П. К психопатологии и патофизиологии фантома свежеампутированных — К.: Госмедиздат УССР, 1952. — 155 с.
Наукові статті:
Перу професора Н.П.Татаренко належить 139 наукових праць. Н.П.Татаренко – талановитий вихователь молодих лікарських, наукових та
педагогічних кадрів.
1. Татаренко Н.П.. Рефлекторні механізми у шизофреніків – 1928 р.
2. Татаренко Н. П. Про порушення умовно-рефлекторної діяльності у хворих старечим психозом – 1934 р.
3. Татаренко Н. П. Досвід роботи трудового профілакторію Соцстраху для психічно хворих – 1934 р.
4. Татаренко Н. П. До проблеми регуляції вищої моторики у шизофреників – 1934 р.
5. Татаренко Н. П. Роль «ендогенних» чинників в екзогенному психозі – 1935 р.
6. Татаренко Н. П. Афазієподібні порушення мови у шизофреніків – 1938 р.
7. Татаренко Н. П. Досвід аналізу шизоїдних реактивних психозів – 1940 р.
8. Татаренко Н. П. До патофізіології та теорії фантомних явищ у ампутантів – 1945 р.
9. Татаренко Н. П. К психопатологии и теории фантомных явлений у ампутантов/Н.П. Татаренко //Харьковский НИИ неврологии и психиатрии: труды. – 1945. – Т.34. – С. 271 – 281; 380 – 384.
10. Татаренко Н. П. О чистых акрихиновых психозах / Н. П. Татаренко // Врачебное дело. – 1946. – № 5. – C. 231- 234.
11. Татаренко Н. П. До патофізіологічного обгрунтування психопатології шизофренічних станів – 1947 р.
12. Татаренко Н. П. К патофизиологическому обоснованию психопатологии «острых шизофрений» / Н.П.Татаренко // Труды УПНИ. — 1947. — Т. 23. – С. 28 – 32.
13. Татаренко Н. П. О некоторых клинических формах экзогенных психозов (об экзогенном онейроиде) / Н. П. Татаренко // ЧМИ. Ученые записки. – Т.1, вып.2. – Черновцы, 1949. – С. 120-127.
14. Татаренко Н.П. До психопатології синдромів, пов’язаних із станом інертного збудження – 1951 р.
15. Татаренко Н. П. Некоторые вопросы учения И.П. Павлова о патологии высшей нервной деятельности и их применение в медицине/ Н. П. Татаренко // Врачебное дело. – 1951. – № 11. – С. 965 – 970.
16. Татаренко Н. П. К психопатологии синдромов, связанных с явлением инертного возбуждения в коре головного мозга / Н. П. Татаренко // Журнал высшей нервной деятельности. – 1951. – № 4. – С. 603 – 607.
17. Татаренко Н. П. К развитию учения И.П. Павлова в психиатрической клинике / Н.П. Татаренко//Невропатология и психиатрия. – 1952. – №3. – С. 3 – 8.
18. Татаренко Н.П. До теорії та практики лікування тривалим переривчастим сном у психіатричній клініці – 1953 р.
19. Татаренко Н.П. К этиологии шизофрении / Н.П.Татаренко //ЧМИ. Научная сессия, посвященная 10-летию существования института: тезисы докладов. – К.- Черновцы, 1954. – С. 14.
20. Татаренко Н. П. Некоторые вопросы клиники и патофизиологии состояний навяз¬чивости. В сб.: Неврозы. Труды конференции, посвященной проблеме неврозов. Петрозаводск, 1956.
21. Татаренко Н.П. Некоторые клинико-атофизиологические особенности больных с неблагоприятно текущей шизофренией / Н.П. Татаренко, В.М. Милявский // Актуальные вопросы клинической и судебной психиатрии. Л., 1970. – С. 224 – 229.
22. Татаренко Н.П. О влиянии некоторых фармакологических агентов (фенамин, сера) на состояние основных нервных процессов при неблагоприятно текущей шизофрении / Н.П. Татаренко, В.М. Милявский // Невропатология и психиатрия. Вып.1, К., 1971. – С. 161- 165.
23. Татаренко Н. П. Некоторые вопросы патогенеза и клиники неврозов / Н. П. Татаренко//Неврозы. — Харьков, 1974. — С. 104–106.
24. Татаренко Н. П. Клинико-физиологические обоснования психотерапии диэнцефального синдрома / Н. П. Татаренко, Н.К. Липгарт // Врачебное дело. — 1974. — № 7. — С. 103–106.
25. Татаренко Н.П. Начало, формы, типы течения и исход изофрении. /.П. Татаренко, В.М. Милявский // Шизофрения – К., 1975. – С.58 – 90.
26. Татаренко Н. П. Психопатология шизофрении и диагностика некоторых её форм /Т. М. Городкова, А. Н. Корнетов, С. М. Лившиц и др.; под общ. ред. И. А. Полищука. // Шизофрения – — К.: Здоров’я, 1976. — С. 33–55.
27. Татаренко Н. П. Клініко-фізіологічні обгрунтування психотерапії діенцефального синдрому – 1978 р.
28. Татаренко Н.П. Исследование некоторых физиологических механизмов у больных шизофренией при острых состояниях, ремиссиях и рецидивах / Н. П. Татаренко, А. Л. Гусов, С. И. Павловский // Неврология и психиатрия. — К., 1978. — Вып. 7. — С. 70–72.
29. Татаренко Н. П. «Внутренняя картина болезни» при шизофрении и её значение для клиники / Н.П.Татаренко // Медицинские исследования. — 2001. — Т. 1, вып. 1. — С. 140–143.
30. Татаренко Н. П. Клинико-физиологические обоснования психотерапии диэнцефального синдрома / Н.П. Татаренко Н.К. Липгарт // Врачебное дело. — 1974. — № 7. — С. 103–106.
31. Татаренко Н. П. Исследование некоторых физиологических механизмов у больных шизофренией при острых состояниях, ремиссиях и рецидивах /Н.П. Татаренко, А.Л. Гусов, С.И. Павловский //Неврология и психиатрия. — К., 1978. — Вып. 7. — С. 70–72.
Учні професора Н. П. Татаренко
Н. П. Татаренко – талановитий вихователь ліарських, наукових та педагогічних кадрів. Під її керівництвом і за її консультації виконано 33 кандидатських і 6 докторських дисертацій (О. Т. Филатов, К. В. Кравченко-Михайлова, Н. И. Стрельцова, И. К. Липгарт, А. Д. Таранская), більше 40 аспірантів та клінічних ординаторів.
Н. П. Татаренко сама виховала 5 професорів:(О. Т. Філатов, К.В. Кравченко-Михайлова, Н.І. Стрельцова, М.К. Ліпгарт, А. Д. Таранська)
Серед найбільш близьких учнів професора Н.П. Татаренко слід назвати О.Т. Філатова, К.В. Кравченко-Михайлову, Н.І. Стрельцову, М.К. Ліпгарт, А.Д. Таранську, И.К. Сосіна, П.І. Коваленко, М.І. Погибко, М.Е. Телешевську, З.М. Болотову, А.Г. Петрову, В.І. Долинського, Е.І. Гольберга, О.Ф. Блєднову, Г.Г. Рождественську, О.Н. Кабаченко, С.І. Павловського, А.Л. Гусова та інш.
Слово про вчителя
В . Н . Л е с о в о й , Ж . Н . П е р ц е в а
УЧЕНЫЙ ВРАЧ, ПЕДАГОГ
(к 110-летию со дня рождения
Н. П. Татаренко)
Самостоятельная кафедра нервных и душевных болезней в Харьковском университете была организована в 1877 г. Здесь преподавали известные всему врачебному миру психиатры – професора П.И. Ко валевский, Я.А. Анфимов, К.И. Платонов, В.П. Протопопов и др.
Научным изысканиям в области психиатрии, преподаванию этой науки, лечению психически больных людей посвятила свою жизнь и профессор Харьковского медицинского института Нина Павловна Татаренко, 110-летие со дня рождения которой медицинская общественность отмечала осенью 2010 г.
Н. П. Татаренко родилась в самом начале ХХ века – 23 ноября 1900 г. в г. Богучаре Воронежской области в семье служащих. В 1917 г. с золотой медалью окончила Валуйскую женскую гимназию и поступила в Женский медицинский институт Харьковского медицинского общества, прибавив к своим 17 годам еще один, необходимый для поступления в это высшее учебное заведение. Учеба в институте была прервана революционными событиями. Несколько лет Н. П. Татаренко работала сестрой милосердия в госпиталях, деловодом в различных учреждениях.
В 1921 г. ее восстановили студенткой теперь уже Харьковского медицинского института, который она успешно окончила в 1924 г. В годы студенчества ее преподавателями психиатрии и неврологи были замечательные професора С.Н. Давиденков и К.И. Платонов – крупнейшие специалисты в области неврозов и психотерапии, учеба у которых, безусловно, повлияла на ее выбор профессии. Нина Павловна решила стать психиатром, и в этом решении ее утвердил еще один замечательный ученый, в дальнейшем академик – професор В. П. Протопопов, приехавший в Харьков в 1923 году и возглавивший теперь уже самостоятельную, после отделения неврологии, кафедру психиатрии в Харьковском медицинском институте. Н.П. Татаренко стала его ученицей и верным последователем в науке в течение всей своей жизни.
Примечательно, что одновременно с Н.П. Татаренко у В.П. Протопопова в институте и в аспирантуре учился Е. А. Попов, ставший впоследствии известным психиатром с мировым именем, профессором, академиком. С Евге-нием Алексеевичем Нину Павловну до самой его смерти в 1961 году связывали теплые дружеские отношения.
Трудовую деятельность врача-психиатра Н. П. Татаренко начала в 1924 г. стаж-врачом Черноморской больницы Новороссийска. Однако после полугода работы она вернулась в Харьков и продовжила работу стаж-врачом и далее врачом-ординатором 4-й Совбольницы (Советская психоневрологическая больница № 4 им. Я. М. Свердлова). Это была широко известная уже в то время Сабурова дача, или Сабурка, с которой была связана вся дальнейшая жизнь Н.П. Татаренко – аспирантки, ассистента, зав. отделением, научного сотрудника, профессора.
С 1925 по 1928 г. Нина Павловна училась в аспирантуре при кафедре психиатрии ХМИ, которой заведовал В. П. Протопопов, и продолжала работать в психиатрической клинике. Научные интересы В. П. Протопопова были связаны с исследованиями в области патогенеза и лечения шизофрении, с изучением физиологии высшей нервной деятельности в условиях естественного эксперимента.
Теоретические установки В. П. Протопопова в области психиатрии сводились к двум основным положениям: психоз – это патология высшей нервной деятельности, поэтому основным при изучении психозов должно быть исследование патологии головного мозга, одновременно психоз – это заболевание не только мозга, но и всего организма, отсюда необходимость изучения состояния организма в целом, всех его систем, органов и процессов, которые происходят в организме.
Эти положения легли в основу созданного В. П. Протопоповым патофизиологического направления в психиатрии. Они были восприняты Н.П. Татаренко неукоснительно, им она следовала всегда и претворяла в жизнь, передавая в дальнейшем своим ученикам.
Не менее важным было утверждение В. П. Протопопова, что психиатр не может быть только психопатологом и психологом. По мнению профессора, психиатр, прежде всего – врач, который опирается на точные данные современной физиологии, патофизиологии, биохимии и других смежных наук.
Виктор Павлович указывал, что среди других медицинских специальностей работа психиатра наиболее трудная, потому что он должен знать все, что знают другие врачи и, кроме того, быть эрудированным в области психологии и социологии, чтобы уметь анализировать специфические черты, которые отличают психические болезни от всех других. И эти положения были близки и понятны Н. П. Татаренко, которая, восприняв их, впоследствии прививала эти знания своим студентам.
В аспирантуре проявилось стремление Н.П. Татаренко к научно-исследовательской деятельности, что всячески поддерживалось В.П. Прото -поповым. Уже первая ее научная работа «Рефлекторные механизмы у больных шизофренией» основывалась на результатах проведенных ею исследований и представляла большой интерес как подтверждение патофизиологического направления в психиатрии.
20–30-е годы пришлого века – время большой реформаторской деятельности правительства в различных областях жизни общества, в том числе и в сфере научной медицины и высшей медицинской школы.
В 1926 г. по инициативе В.П. Протопопова в Харькове был создан Украинский государственный институт клинической психиатрии и социальной гигиены. Нина Павловна работала здесь ассистентом и заведовала острым приемным психиатрическим отделением. В 1932 г. на базе существовавших на то время в Харькове психоневрологических научных учреждений была организована Украинская психоневрологическая академия. Эта академия была единственная в Украине, в состав которой, кроме пяти институтов, занимавшихся проблемами психоневрологии во всех ее аспектах, входила психиатрическая больница, состоявшая из 12 отделений на 700 коек.
В Академии Н. П. Татаренко работала сначала старшим ассистентом, в 1935 году – старшим научным сотрудником, а после реорганизации академии в Украинский научно-исследовательский психоневрологический институт– старшим научным сотрудником, оставаясь одновременно заведующим институтской клиникой и консультантом научной части института.
В это время имя Н. П. Татаренко в кругах ученых-психиатров было уже довольно известным. Блестящие способности врача-исследователя, интересные научные разработки в области психиатрии, широкий кругозор, знание языков (она владела французским, немецким и английским) позволяли ей следить за новинками в области психиатрии в иностранных изданиях, принимать участие в работе съездов, конференций, симпозиумов, вступать в деловые отношения с отечественными и зарубежными учеными-психиатрами и психоневрологами.
Она становится членом Харьковского медицинского общества. Замечательны ее работы того времени, касающиеся патогенеза психических заболеваний с позиций Павловского невризма.
В дальнейшем ею был разработан и предложен новый принцип исследования, при котором состояние и динамика безусловных рефлексов являются показателем состояния основных нервных процессов в коре головного мозга.
В клинической работе Нина Павловна проявила себя высококвалифицированным специалистом-психиатром. Большинство ее клинических работ посвящено наименее изученным вопросам психиатрии и смежных с нею других нейронаук. В них представлено не только уточнение старых или описание новых клинических факторов, но и впервые сделаны попытки патофизиологической трактовки этих данных.
Н. П. Татаренко была прекрасным организатором научной и общественной работы. Она сплачивала коллектив в единое целое, направляя его деятельность на решение основных проблем. Но самое главное – она была прекрасным врачом-диагностом и учителем. И это сливалось в ее характере и работе в единое целое, ибо, врачуя человеческие души, общаясь с больными на обходах, клинических разборах, где присутствовали студенты и все сотрудники, она учила их внимательному, чуткому, гуманному отношению к больным, умению установить с ними такой необходимый для лечения эмоциональный контакт, чтобы завоевать их доверие.
Не секрет, что впервые отправляясь на занятия в психиатрическую клинику, многие студенты испытывают неуверенность в себе, подсознательный страх перед неизвестными им психическими больными.
Нина Павловна умела снять этот страх, своим примером учила правильному отношению к больным, особому поведению в отделении. Она приводила студентам слова своего учителя – академика В. П. Протопопова об особой, тяжелой участи психически больных людей, тем самым вызывая у студентов сострадание к ним, желание прийти на помощь, облегчить их состояние.
На одной из научных конференций Виктор Павлович Протопопов говорил: «Каждый больной, который болеет тяжелой болезнью – слепота, рак, туберкулез, – вызывает глубокое сочувствие, но еще большего сочувствия и душевного внимания заслуживает человек, который в расцвете сил, с многообещающим будущим неожиданно впадает в тьму слабоумия или мечется в вихре бредовых идей. И не следует думать, что сам психически больной не испытывает страдания от своей болезни. Это ошибочное мнение. Больной страдает и от того ужаса, который охватывает его в потоке бредовых идей и галлюцинаций, а также и от того, что в момент прояснения он понимает, что его болезнь вылечить невозможно. Все это приводит иногда к самоубийству. Многие больные, которые внешне кажутся даже отупевшими, сохраняют исключительную нежность и деликатность в своих чувствах и переживаниях».
О таком сочетании нормы и патологии в личности больного свидетельствовал и факт из практики самой Нины Павловны, когда тяжелый больной с осложненным течением болезни вдруг неожиданно на обходе заботливо сказал ей: «Нина Павловна, как же вы себя не бережете: на улице дождь, а вы без калош. Вы можете простудиться».
Об этом и о многих других случаях из своей практики рассказывала Н. П. Татаренко ученикам. «Чтобы лечить психического больного, – говорила она, – надо его узнать».
Врач начинает обследование с того момента, когда увидел больного (Нина Павловна была прекрасным физиономистом), наблюдает за тем, как он вошел в кабинет, каково его поведение, взгляд, выражение лица. Это начало сбора сведений о больном. Известный русский врач Г. А. Захарьин в свое время говорил, что это «творческая работа врача, являющаяся своеобразным составлением “медицинского портрета”». Психически нездоровый человек всегда несколько возбужден или заторможен, напряжен или насторожен. При таком состоянии каждая «мелочь» в медицинском учреждении воспринимается им и глубоко фиксируется в памяти. Необходимо тщательно контролировать свое поведение, но вести себя спокойно, уверенно, доброжелательно, с уважением к личности больного.
«К больному надо достучаться», – говорила Нина Павловна и учила студентов слушать, расспрашивать, успокаивать, находить контакт. Ведь искусство врачевания, по мнению врачей-психиатров, и заключается в том, чтобы найти «ключ» к «индивидуальному замку» каждого человека. Нина Павловна владела этим искусством в совершенстве и знания свои охотно передавала ученикам. Больные любили ее, верили ей, она же всячески опекала их и в тяжелые 50–60-е годы частенько помогала материально. И если в знак благодарности кто-то из родственников пациентов приносил конфеты или торт, все отправлялось на «беспокойную половину» отделения, где лежали самые тяжелые, возбужденные больные. Она была защитником прав психически больных не на словах, а на деле. Многие больные обращались к ней не только за медицинской помощью, но и в поисках социальной поддержки по различным вопросам, будучи уверенными, что такую поддержку они всегда получат.
В отношениях с учениками Н. П. Татаренко была доброжелательна и тактична, но и взыскательна, особенно если речь шла о служебных делах.
Она приветствовала их желание учиться у других профессоров в отделениях на Сабурке, направляла в другие институты для обмена опытом работы. Прекрасный психолог, она быстро распознавала индивидуальные способности своих учеников и, учитывая их, формировала клинические или исследовательские направления их деятельности.
Так, в студенческом научном кружке получил напутствие в науку Иван Сосин, ныне доктор медицинских наук, профессор, заведующий единственной в Украине кафедрой наркологии Харьковской медицинской академии последипломного образования.
Ученики Нины Павловны выступали с докладами на съездах невропатологов и психиатров УССР и СССР, на международных симпозиумах. Так прививалась любовь к профессии – сложной, трудной, но, повторимся еще раз, высокогуманной.
Огромной популярностью у студентов пользовались лекции Н.П. Та-таренко. По словам профессора И.К. Сосина, это всегда было событием, а профессор Н. И. Стрельцова вспоминает, что их с удовольствием посещали, даже если эту тему уже слышали. О самых сложных вопросах она умела рассказать просто, понятно, прекрасным чистым образным языком, с использованием многих фактов из своей практики и демонстрацией больных. О лекциях Нины Павловны вспоминают ее ученики до сих пор.
В 1971 г. под ее редакцией вышел первый в стране учебник по психиатрии на украинском языке.
Н. П. Татаренко подготовила шесть докторов и 33 кандидата медицинских наук. Темы их работ, тщательно и серьезно подобранные ею в свое время, остаются актуальными и сегодня. Это еще одно свидетельство широты и глубины ее знаний, умения выделить главное и злободневное.
О том, как Нина Павловна работала с диссертантами, вспоминает проф. Н. И. Стрельцова: «Вырабатывалась рабочая гипотеза исследования, подбирались методики, придирчиво и тщательно контролировался подбор материала. Диссертанты систематически отчитывались на заседаниях кафедры о проделанной работе. Строго контролировались сроки выполнения плана. Выполнение диссертационных работ было честью не только для их авторов, но и для всей кафедры. Все сотрудники знали, кто и на какую тему выполняет ту или иную диссертацию. Обсуждение отчетов, чтение отдельных глав диссертаций на заседаниях кафедры превращались в незабываемые и поучительные научные дискуссии, в уроки школы. Выступать должны были все: начиная с самого молодого и неопытного до маститого и умудренного. Заключительные выступления Нины Павловны с поразительным мастерством подводили итог научного заседания».
Многие из учеников Н. П. Татаренко стали известными учеными, научными сотрудниками, возглавили кафедры психиатрии и отделы научно-исследовательских институтов в различных городах разных стран, где продолжали успешно развивать идеи своего учителя.
Духовными внуками академика В. П. Протопопова называла их Нина Павловна, духовными детьми профессора Н. П. Татаренко с полным правом можем назвать их мы.
Гёте сказал в свое время: «Учатся у тех, кого любят». Ученики любили Нину Павловну. Они перенимали у нее стиль одежды, манеру общения, делового и дружеского, она воспитывала их всем своим образом жизни.
Многие вспоминают семейные вечера в ее квартире, хлебосольство ее мамы, чтение ею стихов, собственных и поэтов серебряного века, которых любила Нина Павловна, украинские песни в ее исполнении и игру на фортепиано. Это на всю жизнь осталось в памяти молодых и, безусловно, наложило определенный отпечаток на личность каждого из них. До сих пор с благодарностью и душевным трепетом хранит фотографию своего Учителя профессор кафедры психиатрии, наркологии и медицинской психологии ХНМУ Г. А. Самардакова, где на обороте рукой Нины Павловны написано: «Дорогой ученице Галочке, с которой можно пойти в разведку, от любящей Н. П. 07.10.1968. г. Харьков».
В 1971 г. Н. П. Татаренко вынуждена была оставить кафедру в ХМИ, продолжая работать консультантом поликлиники Харьковского НИИ неврологии и психиатрии. До 1985 г. продолжалась ее врачебная деятельность. Она оказывала большую практическую помощь врачам психоневрологических больниц Украины. Под ее руководством проводились научные конференции, декадники и совещания по вопросам организации психоневрологической помощи в Украине. Блестящий лектор, Нина Павловна часто с успехом выступала с докладами и лекциями, популяризировала среди населения и широких врачебных кругов физиологическое учение И. П. Павлова в сочетании с современными биохимическими направлениями в психиатрии.
Есть одна деталь в биографии Н. П. Татаренко, которая кажется нам интересной и вызывает определенные ассоциации. По воспоминаниям проф. Г. Самардаковой, Нина Павловна любила делать подарки своим ученикам, сотрудникам кафедры, врачам клиники.
Часто женщинам, которых было большинство в ее окружении, она дарила духи «Ландыш серебристый», очень популярные в 50–60-е годы прошлого века.
В пособии Е. И. Лихтенштейна по медицинской деонтологии «Помнить о больном» находим сообщение о том, что в средние века врачи, окончившие университет, на портретах изображались обычно с веточкой ландыша в руке. «Цветок ландыша с его успокаивающим действием, – пишет автор, – служил символом принадлежности к врачебному сословию. Этот символ свидетельствовал о первом долге врача – успокоить больного» . Может быть, врач Н. П. Татаренко, которая, безуcловно, знала о таком воздействии ландыша, своим подарком напоминала окружающим об их долге? Ведь еще Гиппократ в наставлении врачу говорил: «…Надо думать о больном».
Трудно переоценить вклад Н. П. Татаренко в психиатрию, большое воспитательное значение ее личности. Женщина-психиатр, отдавшая врачеванию душевно больных более 60 лет своей жизни, 19 лет возглавлявшая кафедру психиатрии в высшем медицинском учебном заведении, подготовившая армию научных и клинических работников в науке о душе чело-века, достойна уважения, памяти и продолжения творческих традиций, заложенных ею.
К ИСТОРИИ ГОРОДСКОЙ КЛИНИЧЕСКОЙ ПСИХИАТРИЧЕСКОЙ БОЛЬНИЦЫ № 15
Г. ХАРЬКОВА (ИЗ ВОСПОМИНАНИЙ)
Н. И. Стрельцова
Харьков, Украина
Харьковская городская клиническая психиатрическая больница № 15 — одна из старейших в Украине. В 1996 году ей исполняется 200 лет. Со славным юбилеем, тебя, САБУРОВА ДАЧА!
Организовавшись как лечебное учреждение, она в различное время входила в структуру таких известных учреждений, как психоневрологическая Академия, НИИ неврологии и психиатрии, отделилась в самостоятельную психиатрическую больницу № 36, а затем № 15, став городской клинической психиатрической больницей, отделения которой и сейчас являются базовыми для кафедр психиатрии Харьковского государственного медицинского университета, Харьковского института усовершенствований врачей, отделов психиатрии, психофармакологии, наркологии и др. Украинского научно-исследовательского института экспериментальной и клинической неврологии и психиатрии.
Здесь формировалась школа украинских психиатров, основоположником которой был академик В. П. Протопопов. Его достойные ученики и продолжатели, такие как: профессора Е. А. Попов, Н. П. Татаренко и их ученики и сотрудники своими научными достижениями, а главное, повседневной клинической врачебной деятельностью, множили заслуги этой школы.
Мне, пришедшей на кафедру психиатрии Харьковского медицинского института, в 1-ю психиатрическую клинику, тогда возглавляемую профессором Е. А. Поповым, а позже заслуженным деятелем науки профессором Н. П. Татаренко, под руководством которой я проработала 18 незабываемых лет, вспоминаются традиции школы, восхищают приёмы обучения и воспитания «будущей смены», как любила говорить, Н. П. Татаренко.
Не только лекции, практические занятия на кафедре, клинические разборы в 1-ой психиатрической клинике, общебольничные, консультации в диспансерах и др. психиатрических учреждениях, которые никто тогда не пропускал.
А повседневное общение с профессором Н. П. Татаренко, доцентом В. В. Наумовой, ассистентами Г. В. Кобец, В. Е. Литвиновой и др. учили нас и формировали профессионалами. Молодёжь была закреплена за опытными кураторами, которые контролировали, делали замечания, корригировали нашу деятельность. Прививалась любовь к психиатрии, бескорыстное служение такой сложной и в то же время самой гуманной из всех медицинских наук — Психиатрии.
Осуществлялась живая связь между корифеями психиатрии, которых хорошо знала Нина Павловна Татаренко, и нами, которые не могли их знать. Нина Павлова вспоминала и рассказывала нам о психиатрических съездах, конференциях, сессиях НИИ психиатрии, о научных направлениях, тематике, отдельных докладах, высоких личностных достоинствах учёных. Нам казалось, да и сейчас в воспоминаниях создаётся впечатление, что мы знали А. С. Кронфельда, Ю. В. Каннабиха, В. П. Осипова, Т. И. Юдина, М. О. Гуревича, М. Я. Серейского, Е. А. Краснушкина и многих других. С В. П. Протопоповым нас познакомила Н. П. Татаренко на одной из конференций в г. Харькове, с В. А. Гиляровским и О. В. Кербиковым — в г. Москве.
Школа — это традиции, стиль, научное направление, это построение здания, преемственность, где очередное поколение строит этаж или несколько этажей. Мы широко общались с коллективами, руководимыми профессорами В. В. Шостаковичем, Н. И. Погибко, А. И. Плотичером, А. Н. Шогамом, А. И. Вольфовским, И. М. Аптером и др.
Незабываемые заседания научного медицинского общества невропатологов и психиатров под руководством профессоров Г. Д. Лещенко и Н. П. Татаренко. Дискуссии, доказательства, активное участие в них врачей-психиатров и невропатологов, апробации диссертационных работ, новинки психиатрических публикаций и др.
Профессор Н. П. Татаренко была УЧИТЕЛЕМ с большой буквы. Учитывая индивидуальные возможности учеников, она формировала из них клиницистов и исследователей. Под её руководством выполнено 34 кандидатских и 6 докторских диссертаций. Темы диссертаций были актуальны тогда и не потеряли своей актуальности теперь. Учениками профессора Н. П. Татаренко проблема исследовалась одновременно в разных аспектах. Это действительно являлось школой. Рождалась идея, рождались новые методические подходы, разрабатывались новые методики исследования и, конечно же, всё это изучалось на убедительном по достоверности клиническом материале. Организовывались конкурсы на лучшую историю болезни. Во всей деятельности акцент ставился на том, что «ты — врач».
Научные и практические прогнозы Н. П. Татаренко в 60–70 годы подтверждались в последующем и подтверждаются в наши 90 годы. Это касается клинического содержания ремиссий при шизофрении, оценки дефектных состояний, неоднозначности острого манифеста при «свежем» шизофреническом процессе и очередном обострении хронического текущего прогредиентного процесса.
Нельзя не назвать учеников проф. Н. П. Татаренко, обучающихся на кафедре психиатрии ХМИ и в 1-ой психиатрической клинике больницы в разные годы, многие из которых стали докторами наук, профессорами, кандидатами, доцентами, старшими научными сотрудниками: З. Г. Ус, А. Д. Таранская, Н. И. Стрельцова, В. П. Линский, А. Е. Либерман, Б. А. Кувшинов, Н. К. Липгарт, Г. Г. Рождественская, И. К. Сосин, А. Т. Филатов, К. В. Михайлова, В. Л. Гавенко, Г. А. Самардакова, Н. С. Колесниченко-Толстая, О. Ф. Бледнова, Г. Г. Петрова, Е. Н. Кабаченко, В. П. Артамонов, Э. И. Гольберг, Г. С. Ромась, Л. Б. Савицкая, В. А. Стефановский, А. Л. Гусов, С. Л. Рак, Л. А. Доленко, Н. И. Протасевич, Л. И. Ревва и многие другие.
Память обязывает достойно продолжать дело учителей, строить последующие этажи здания психиатрической школы. Уже ученики учеников принимают эстафету Харьковской школы психиатров, умножая её достижения.
Публікації про професора Н.П. Татаренко
1. Бірюкович, П.В. В.П. Протопопов / П. В. Бірюкович. В.П. Протопопов — К. : Здоров’я, 1977.— С. 33.
2. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку ( до 60-ліття від дня заснування) /В.П. Пішак, М.Ю. Коломоєць, І.Й. Сидорчук [та ін.] – Чернівці: БДМА, 2004. – С. 114.
3. Волошин П.В. История Украинского научно-исследовательского института клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии /П.В. Волошин //История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы №15 (Сабуровой дачи); под общ. ред. И.И. Кутько и П.Т. Петрюка. – Харьков, 1994. – Т. 1. – С. 3-7.
4. Волошин П.В. 25-річчя відновлення власних клінік і лабораторної бази Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України / П.В. Волошин, Н.О. Марута // Український вісник психоневрології. — 2004. — Т. 12, вип. 1. — С. 6–9.
5. Гавенко В. Л. Нина Павловна Татаренко — великий Учитель, Учёный, Врач, Человек / В. Л. Гавенко, Г. А. Самардакова, Т.П. Мозговая; под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи; — К.–Харьков, 2010. — Т. 5. — http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper018.htm.
6. Гавенко Л.В. Ніна Павлівна Татаренко / Л.В. Гавенко // Вчені Харківсь- кого державного медичного університету.— Х., 2003.— С. 232–233.
7. Діщук І.П. До історії кафедри психіатрії Чернівецького медичного інституту / І.П. Діщук // История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии Харьковской городской клинической больницы №15. — Т. 1.— Х., 1994.— С. 44–45.
8. Из истории психиатрии на Украине: Полтавская и Харьковская психиатрические больницы /Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка// История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) — Харьков: Б. и., 1994. — Т. 1. — С. 128–130.
9. Крижанівський О.В. Видатний вклад школи академіка В.П.Протопопова в розвиток української психіатрії / О.В. Крижанівський, Л.О. Крижанівська; под общ. ред. И.И. Кутько и П.Т. Петрюка//История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи). – Харьков, 1994. – Т. 1. – С. 13-17.
10. Кузнецов В.Н. Патофизиологическая школа академика В. П. Протопопова в украинской психиатрии /В.Н. Кузнецов // История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической больницы №15.— Т. 1.— Х., 1994.— С. 82–85.
11. Лесовой В.Н. Ученый, врач, педагог (К 110-летию со дня рождения Н.П. Татаренко) / В.Н. Лесовой, Ж.Н. Перцева // Universitates. Наука и просвещение. – Харьков, 2011. – № 1. – С. 82 – 90.
12. Лихтенштейн. Е. И. Помнить о больном /Е.И. Лихтенштейн. — К.: Вища
школа, 1978.— С. 149.
13. Наукові здобутки вчених-психіатрів Буковинського краю / І.П. Дищук, С.М. Русіна, Р.І. Рудницький, В.І. Курик // Буковинський медичний вісник. – 2010. – Т. 14, № 2. – С. 153-155.
14. Некрологи. Нина Павловна Татаренко //Журнал невропатологии и психиатрии имени С. С. Корсакова. – Т. 86. – Вып. 7.— 1986.— С. 1097– 1098.
15. Нина Павловна Татаренко (К 80-летию со дня рождения) // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. – 1981. – Т. 81, № 6. – С. 936-937.
16. Петрюк П.Т. Профессор Нина Павловна Татаренко – известный украинский психиатр, представитель патофизиологического направления в психиатрии (к 105-летию со дня рождения) /П.Т. Петрюк, А.П. Петрюк//Психічне здоров’я. – 2005.— Вип. 4.— С. 84–85.
17. Петрюк П. Т., Петрюк О. П. Академік Віктор Павлович Протопопов — видатний вітчизняний психіатр і фізіолог, відомий засновник патофізіологічного напряму в психіатрії (до 125-річчя з дня народження) / П.Т. Петрюк, А.П. Петрюк // Український вісник психоневрології. — 2005. — Т. 13, вип. 1. — С. 123–127.
18. Роль и место кафедры психиатрии ХМИ в истории развития психиатрии на Украине // История украинской психиатрии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков: Б. и., 1994. – Т. 1. — С. 40–42.
19. Сторінки історії Чернівецького медичного інституту /[за ред. В.П. Пішака.] – Чернівці: ЧМІ, 1994. – С. 34.
20. Сторінки історії: Бібліографічний довідник завідувачів кафедр та професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998) ‘За ред акад. АНВШ України, професора В. П. Пішака. – Чернівці, 1999. – С. 168.
21. Стрельцова Н.И. 100 лет со дня рождения доктора медицинских наук, профессора Татаренко Нины Павловны (из воспоминаний) / Н. И. Стрельцова // Український вісник психоневрології.— Т. 8.— Вип. 3 (25). – 2000. — С. 88–90.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
