Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

28 вересня – Всесвітній день боротьби зі сказом

 

Всесвітній день боротьби зі сказом (World Rabies Day) заснований з ініціативи Всесвітнього альянсу по боротьбі зі сказом і щорічно відзначається 28 вересня і покликаний привернути увагу до проблеми поширення цієї хвороби, а також до її наслідків.

Сказ — це гостре інфекційне захворювання тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи. У разі зволікання з наданням кваліфікованої медичної допомоги смерть неминуча.

У давньогрецькій міфології був навіть бог – цілитель цієї хвороби Арістей, син Аполлона, а Артеміда була наділена даром зцілювати від неї. В «Іліаді» Гомера один із персонажів поеми порівнює троянського героя Гектора зі скаженим собакою. У Талмуді зазначено 5 ознак сказу у собак: рот відкритий, тече слина, вуха звисають, хвіст висить між ногами, гавкіт хрипкий або зовсім нечутний. Рекомендувалося вбити його здалеку стрілою.

У I столітті Авл Корнелій Цельс вперше описав клінічні ознаки хвороби, назвавши її водобоязню (лат. hydrophobia). Подальший пріоритет у розвитку вчення про цю хворобу належить арабським науковцям. Разес (у X столітті) і Ібн-Сіна (в XI столітті) представили серйозні, ґрунтовні з наукової точки зору описи клінічного перебігу гідрофобії у людини і рабієсу у тварин.

1789 року італійський патолог Д. Морганьї висловив думку, що чинник хвороби з рани потрапляє до головного мозку нервовими волокнами. Уперше факт передачі сказу через слину був доведений німецьким науковцем Г. Цинке 1801 року в результаті експериментального зараження дослідних собак слиною, отриманою від хворої тварини.

З українських авторів першу працю про сказ «Нинішній спосіб лікування з настановою як можна простому народу лікуватися від гризні скаженого собаки та від покусання змією»” написав Данило Самойлович.

Зараження людини відбувається через укуси тварини, а також при контакті пошкодженої шкіри (рани, садна) та слизових оболонок з інфікованою слиною. Важливо враховувати, що зараження сказом може статися і від зовні здорової тварини, оскільки вірус з’являється в слині за 8-13 днів до прояву клінічних ознак захворювання.

Джерелом зараження людей найчастіше стають кішки та собаки, а із диких тварин – лисиці, вовки, єнотовидні собаки і різні гризуни. Інкубаційний період сказу у людини триває від 12 до 100 днів, вкрай рідко до 1 року. Тривалість інкубаційного періоду залежить від віку людини, реактивності організму, від стану нервової системи (перевтома, знижене харчування), від локалізації укусу, кількості вірусу, що потрапило в організм.

Заходи профілактики та захисту від сказу:

  • Щорічно вакцинуйте тварин проти сказу!
  • Суворо дотримуйтеся правил утримання домашніх тварин.
  • Уникайте контактів з дикими та безпритульними тваринами.
  • У разі зміни поведінки домашньої тварини необхідно терміново звернутися до ветеринарного лікаря.
  • Не слід позбавлятися від тварини, яка покусала або подряпала людину, за нею має бути встановлено 15-денне спостереження.
  • У разі укусу потрібно відразу ж ретельно промити рану водою з милом, обробити краї рани йодною настойкою, накласти стерильну пов’язку, а потім невідкладно звернутися за допомогою до медичного закладу для розв’язання питання про доцільність призначення курсу щеплень проти сказу. Чим швидше постраждалий звернеться за допомогою до лікаря – тим більше шансів на успішну імунопрофілактику.

До 80-х років XIX століття люди не мали надійного засобу захисту від цієї хвороби. У 1880 році Луї Пастеру після багаторазових (130) пасажів вірусу через мозок кроликів вдалося отримати «фіксований» (тобто зі сталим 7-добовим інкубаційним періодом) вірус сказу, який втратив вірулентність, але зберіг імуногенні властивості.

 На основі цього вірусу науковець створив вакцину проти сказу (антирабічна вакцина — усталений, проте не зовсім коректний термін, логічно вакцина мала б називатися рабічною), яку успішно застосували вперше 6 липня 1885 року.

Тоді завдяки вакцинації був врятований хлопчик Жозеф Мейстер, укушений скаженим псом у 14 місцях свого тіла за 2 дні до появи у Пастера. Внаслідок вакцинації хлопчик не захворів на сказ. З того часу почала працювати перша у світі антирабічна станція, яка потім перетворилася на Інститут Пастера.

Одним із перших вакцинацію зробили Жану-Батісту Жупілю, героїчному хлопцю, сільському пастуху, якій захистив своїх односельців від укусів скаженого пса, вбивши його, але при цьому отримав багато укусів. За виявлену хоробрість французька Академія наук присудила Жупілю премію в 1000 франків. Пастерівська вакцинація врятувала йому життя, а він вправно використав ці гроші, вивчився на лікаря і плідно працював у Інституті Пастера в Парижі.

 Проводячи на собі досліди зі зараження холерним вібріоном, Жюпіль захворів на холеру і помер. На подвір’ї Пастерівського інституту Жану-Батісту Жюпілю встановили пам’ятник.

Луї Пастер та Ілля Мечников серед дітей, яких врятували від сказу завдяки вакцинації

1886 року з ініціативи Іллі Мечникова та Миколи Гамалії відкрито другу в світі, після французької, установу з профілактики сказу в людей — пастерівську станцію в Одесі, де одразу були проведені перші вакцинації.

У 1888 році румунський мікробіолог Віктор Бабеш запровадив метод постконтактної профілактики сказу при тяжких укусах в обличчя та шию — комбіноване застосування рабічної вакцини та антирабічної сироватки.

У 1889 році італійські дослідники А. Ді Вестеа та Г. Загарі довели, що інфікувальний агент потрапляє до ЦНС по нервових волокнах. Вводячи слину скаженого звіра в сідничний нерв піддослідної тварини, і перерізуючи спинний мозок вище місця входження корінців нерва, вони ніколи не спостерігали розвитку хвороби. Під час проведення досліджень зі створення вакцини від сказу Луї Пастер показав, що ампутація вушної раковини кролика навіть через 15 хвилин після введення туди вірусу сказу не рятує від рабієсу в тварини.

У 1903 році французький дослідник П. А. Ремлінже, який працював у Османській імперії, довів вірусну природу хвороби.

 

Матеріал підготувала Олена СІВАШОВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: