Щорічно, починаючи з 2002 р. за ініціативи ВООЗ, 1 березня відзначається Всесвітній день імунітету.

Мета цього дня – залучення суспільства до створення умов для збереження і зміцнення імунітету, насамперед, шляхом корекції способу життя. І, напевно, не випадково він відзначається в перший день весни. Адже саме в цей час, коли людині потрібні сили й енергія, в оpганізмі знижується обмін речовин, виснажується запас вітамінів і мінеральних речовин, зменшується опірність інфекціям. Іншими словами, слабшає імунітет.    

Імунітет (від латів. слова immunitas –звільнення, захист, очищенння) є найважливішим захисним механізмом людини, здатністю імунної системи зберігати цілісність і сталість внутрішнього середовища організму. Імунна система відповідає за два важливі процеси: заміну трансформованих або пошкоджених клітин різних органів тіла і захист від проникнення різного роду чужорідних агентів. Саме завдяки здатності імунітету розпізнавати, руйнувати і виводити чужорідні клітини з організму його ще називають бар’єром захисту.

      Основоположником вчення про імунітет є Е.

Дженнер. Він у 1796 році винайшов спосіб, як запобігти натуральній віспі: для цього він зробив надріз елемента висипу коров’ячої віспи, вийняв її вміст і через надріз ввів хворому восьмирічному Джеймсу Фіппсу. У 1798 році, Дженнер опублікував свої дослідження із профілактики натуральної віспи, і ввів новий термін «вакцинація», що походить від лат. Vacca — корова.

Відкриття Луї Пастера (1880 р.) дало початок імунології як самостійній науці. Пастер виявив, що імунізація курей старою холерною культурою створює у них стійкість до зараження високовірулентним збудником курячої холери і сформулював основний принцип створення вакцин, а також отримав вакцини проти сибірської виразки і сказу.

     Улітку 1882 р. І. Мечников спостерігав життя рухливих клітин -лейкоцитів. Він вирішив з’ясувати, як поводитимуться таємничі блукаючі клітини, коли всередину прозорих личинок ввести сторонній предмет – колючку троянди. На другий день вчений побачив, що рухливі клітини з усіх сторін обліпили колючку. І. Мечников назвав їх пожирачами, тобто фагоцитами. Так було створено відому фагоцитарну теорію захисту організму від сторонніх шкідливих речовин. Він встановив, що фагоцитарну функцію виконують клітини двох категорій: рухливі (лімфоцити, моноцити) і нерухомі клітини, що містяться в лімфатичних вузлах, печінці, кістковому мозку та інших органах. Учений відкрив явище фагоцитозу й поклав початок дослідженню захисної функції крові. У 1883 р. він зробив висновок, що вона забезпечується фагоцитарною активністю лейкоцитів.

     Німецький учений Пауль Ерліх висунув гуморальну теорію імунітету. П. Ерліх, який вважав, що основним захисним механізмом від інфекцій є гуморальні фактори сироватки крові. В 1908 р. Т. І. Мечников і П. Ерліх за розробку вчення про імунітет були удостоєні Нобелівської премії.

З 1898 по 1899 рік бельгійський вчений Жюль Борде вияв утворення антитіл у відповідь на введення чужорідних еритроцитів і сироваткових білків. Дане відкриття поклало початок неінфекційній імунології.

  Із винайденням Левенгуком мікроскопа, завдяки якому людство побачило мікроскопічних організмів, невидимих неозброєним оком. Але все ще не було доведено, що ці мікроорганізми можуть бути причиною захворювання. Так тривало, допоки Луї Пастер не розвинув мікробну теорію захворювання. Також Пастер винайшов спосіб стерилізації, який називають пастеризацією.

      З середини 20-х років почалося самостійний розвиток імунології — науки, що вивчає захисні реакції організму.

Еволюція виробила в людському організмі систему, яка здатна захистити його від впливу генетично чужорідних чинників довкілля (наприклад, бактерій, вірусів, гельмінтів, грибків), а також власних видозмінених клітин. Ця система захисту називається імунною системою.

Її структуру і функції забезпечують чисельні імунокомпетентні клітини, тканини і органи, які діляться на центральні (тимус і кістковий мозок) і периферійні (лімфовузли, мигдалики, селезінка, аденоїди, пеєрові бляшки тощо). Закладка органів, розвиток клітин і молекул імунної системи відбувається у внутрішньоутробному періоді – 8-12 тижнів. Відтак, особливості внутрішньоутробного розвитку імунної системи впливають на стан її функціонування після народження.

    Загалом, система імунітету розділяється на дві великі підсистеми, спільне функціонування яких створює дуже потужний мультифакторний захист – вроджений і набутий імунітети. Відразу після народження дитину захищає вроджений імунітет й антитіла матері, які вона отримує через плаценту. Останні можуть бути присутніми до півторарічного віку і лише частково підтримують імунний захист в перші місяці життя, а згодом руйнуються. Необхідно пам’ятати, що на цьому етапі грудне молоко (містить імунокомпетентні клітини, імуноглобуліни, інтерферони, інтерлейкіни тощо) є важливим фактором адаптації новонародженої дитини до нових умов життя.

Після народження імунітет дитини навчається боротись із чужорідними агентами самостійно, оскільки відбувається запуск набутого імунітету. Коли в організм потрапляє будь-який новий вірус чи бактерія, набутий імунітет вчиться з ним справлятися, потім запам’ятовує його і уже наступного разу має ефективну стратегію для боротьби. Ця функція називається імунною пам’яттю.

Набутий імунітет працює складніше та ефективніше вродженого, однак, дозріває він не одразу після народження дитини, а впродовж 5 критичних періодів. Останній, п’ятий, критичний період – підлітковий (у дівчаток це – 12-14 років, у хлопчиків – 14-15 років). Загалом, імунна система набуває провідних механізмів захисту лише в юнацькому віці. Таким чином, імунна система кожної людини є індивідуальною, досконалою і здатною до саморегуляції.

Поломка в будь-якій ланці імунної системи призводить до імунодефіциту – стану, коли захисні сили організму не справляються зі своїм завданням. В результаті збою роботи імунної системи можуть розвинутися тяжкі захворювання, такі як СНІД, рак, туберкульоз, отруєння, брак вітамінів і мікроелементів.

На жаль, на сьогоднішній день кількість людей з ослабленим імунітетом неухильно зростає. За даними Асоціації клінічних імунологів, у різних країнах світу від 8 до 15% населення мають порушення імунної системи, які можуть частково виявлятися в дитинстві, молодості чи середньому віці. Пов’язано це з поганою екологією, впливом електромагнітного і радіаційного випромінювання, стресів, інфекційних захворювань, порушенням правил прийому лікарських препаратів і способу життя. Імунітет організму також послаблюється стресовими ситуаціями та життям у напрузі. Захисна система тісно пов’язана із нервовою системою. Нервозність порушує їхню співпрацю. Та замість того, щоб думати, який арсенал ліків закупити перед початком сезону простудних епідемій, краще подумати про те, як підвищити опірність організму.

Питання «як підвищити імунітет?» стає особливо актуальним. Є всі підстави вважати, що сон, здорове харчування і фізична активність – це те, чим ми можемо реально допомогти організму. Доросла людина має спати сім-вісім годин на добу. Іноді є люди, яким може знадобитися і дев’ять, це також є нормою. Бажано мати графік, спати в темній і тихій кімнаті.  Частіше бувати на свіжому повітрі, здійснювати прогулянки в лісі або в парку. Стежити за своїм раціоном— свіжі фрукти та овочі, злаки, дієтичне м’ясо (риба, птиця). Води бажано пити побільше, але насильно пити не треба. Каші повинні постійно бути присутніми в меню. Також важливо не переїдати, зменшити кількість жирної, борошняної і смаженої їжі. Точно бажано скоротити вживання цукору, солі, алкоголю та трансжирів.  Приймати їжу слід 3-5 разів на день, невеликими порціями, обов’язково снідаючи. Займатися фізичними навантаженнями.

Так само, як м’язи тренуються від фізичних навантажень, імунітет тренується від контактів з мікроорганізмами. Якщо вас з дитинства будуть кутати, берегти від протягів, тримати в стерильній кімнаті та не дозволятимуть стрибати по калюжах, ваш імунітет стане ледачим і буде давати збій при будь-якій нетиповій ситуації.  

Необхідно намагатися зберігати максимально розитивний настрій, більше думати про хороше, частіше посміхатися. Психологи впевнені, що оптимізм – краща профілактика будь-якого захворювання!   

Вакцинація створює штучний імунітет і залишається одним з надійних заходів профілактики  інфекційних захворювань. Вона допомагає організму, не переносячи важку хворобу, виробити специфічні антитіла. Розроблений чіткий календар профілактичних  щеплень до таких хвороб як кір, дифтерія, гепатит, кашлюк, поліомієліт, туберкульоз та інші. Вакцинація створює «імунну пам’ять».

Щеплені люди іноді теж хворіють, але важких ускладнень від інфекцій імунна система не допустить. В разі важкого перебігу деяких інфекційних хвороб (дифтерія, правець, ботулізм, стафілококова хвороба) людині вводять готові антитіла, отримані від людей, що перенесли вказані хвороби, або від вакцинованих тварин. Кожне антитіло атакує інфекцію і допомагає організму-реципієнту здолати захворювання. У цьому випадку власні антитіла не утворюються, тому такий імунітет називають пасивним.

 

                                    Матеріал  підготувала бібліотекар І кат. Орися Ляшенко

 

 

 

Аббас Абул Основи імунології: функції та розлади імунної системи: посібник / пер. з 6-го англ. вид. Київ: Медицина, 2020. Т. 8. 328 c. : іл.

Активатор імунітету. Фармацевт Практик. 2018. № 9. С. 44-45.

Бойчук А. В., Романенко І. Ю. Деякі показники гуморального імунітету та стан мікробіоценозу репродуктивних шляхів жінок-внутрішньо переміщених осіб із загрозою переривання вагітності.  Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології. 2020. N 2. С. 56-63.

Власова О. В. Показники гуморального імунітету хворих на неонатальний сепсис за різних умов екологічного забруднення місць проживання батьків. Український журнал перинатологія і педіатрія. 2020. № 3. С. 66-69.

Воробйова І. І., Живецька-Денисова А. А., Рудакова Н. В. Особливості місцевого імунітету у жінок з невиношуванням. Перинатология и педиатрия. 2017. № 4. С. 49-53.

Дедишина Л.  Імунітет, агов! Ти як? Фармацевт Практик. 2021. № 1/2. С. 24-26.

Демецька О. Територія імунітету: лікувально-профілактичні сироватки. Фармацевт Практик. 2019. № 3. С. 16-17.

Демецька О. Технології майбутнього: система бактеріального імунітету CRISPR. Фармацевт Практик. 2019. № 6. С. 6-8.

Дронова В. Л., Дронов О. І., Теслюк Р. С. Зміни стану імунітету в пацієнток із гінекологічною, хірургічною та симультанною патологією в перед- та післяопераційному періодах. Перинатология и педиатрия. 2018. № 2. С. 36-40.

Імунітет. “Всі способи профілактики та зміцнення організму”: прогр. та мат. (тези) наук.-практ. конф. (м. Київ, 18-20 лист. 2011 р.) / уклад. Т. Гарник. Київ: МОЗ України, 2011. 80 с.

Інфекції та імунітет: актуальні питання діагностики, лікування та профілактики інфекційних захворювань. Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2020. N 8. С. 16-19

Кіслов Д. Зимові вітаміни: допомагаємо імунітету. Безпека життєдіяльності. 2020. № 2. С. 3-6.

Кузів Г. Температура: тривожний симптом чи ознака імунітету? Фармацевт Практик. 2020. № 3. С. 3.

Макаренко М. В., Говсєєв Д. О., Сокол І. В. Внесок натурального ауто-IgM у вроджений імунітет. Перинатология и педиатрия. 2018. № 2. С. 45-51.

Медична мікробіологія: посібник з мікробних інфекцій: у 2 т. / ред.: Майкл Р. Барер, Вілл Ірвінг, Ендрю Свонн, Нелюн Перера; пер. 19-го англ. вид. Київ: Медицина, 2021. Т. 2. 386 c. : іл.

Мислицький В. Ф., Ткачук С. С., Масікевич Ю. Г. Формування системи імунітету в дітей першого року життя, інфікованих внутрішньоутробно. Клінічна та експериментальна патологія. 2018. Т. 17, № 1. С. 81-86.

Місцевий імунітет травного тракту: навч. посіб. / за ред. А. А. Стасенко ; Акад. мед. наук України, Ін-т хірургії та трансплантології. Київ: Три крапки, 2005. 216 с. : рис., табл.

Нечитайло Ю. М., Безрук В. В. Кров та імунна система дитини: навчальний посібник. Чернівці: БДМУ, 2009. 72 с.

Починок Т. В., Стамболі Л. В., Сліпачук Л. В. Порушення імунітету у дітей підліткового віку, що страждають на часті гострі респіраторні захворювання. Современная педиатрия. 2019. № 1. С. 39-45.

Раус І. В. Імунітет до Haemophilus influenzae типу b та кашлюка у дітей з ВІЛ.інфекцією. Современная педиатрия. 2019. № 3. С. 18-24.

Сорокіна О. Г. Характеристика показників гуморального імунітету у хворих на ВЕБ-інфекцію. Експериментальна і клінічна медицина. 2018. № 2-3. С. 57-60.

Створення онлайн-тесту для виявлення в дітей підозри на вроджені помилки імунітету. Сучасна педіатрія. Україна. 2020. № 8. С. 12-17.

Хоценко Г. О. Особливості імунітету у дітей раннього віку, народжених від матерів, які курять.  Лікарська справа. 2018. № 1-2. С. 24-26.

Щербакова Ю. В. Особливості стану місцевого імунітету пацієнтів з інфекціями, що передаються статевим шляхом. Дерматологія та венерологія. 2017. № 3. С. 118.