7 вересня проводиться День відмови від військової іграшки або Всесвітній день знищення військової іграшки. Ідея 1987 року Всесвітньої Асоціації допомоги сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, відзначається з 1988. Ці вересневі заходи у першій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Можливо, багато хто ніколи не чув про те, що 7 вересня в деяких країнах відзначається Всесвітній день знищення військових іграшок. Проте щорічно, починаючи з 1988 року, цього дня дітям пропонують обміняти іграшкові автомати, пістолети, мечі тощо на настільні ігри, машинки, ляльок і плюшевих ведмедиків.

Іграшкові солдатики, олов’яні солдатики або моделі солдатиків – це мініатюрні фігурки, що зображають солдатів з давніх часів до наших днів. Іграшкові солдатики набули широкого поширення у XVIII столітті, натхненні військовими подвигами Фрідріха Великого. Олов’яні солдатики були першими іграшковими солдатиками, які почали виробляти масово: Йоганн Готфрід Гільперт (1748-1832) і його брат Йоганн Георг Гільперт (1733-1811) 1775 року в Нюрнберзі створили перший складальний конвеєр для виробництва солдатиків та інших фігурок.

Суперечка про те, чи завдає шкоди дитячій психіці і в якій мірі військова іграшка стала цілою темою для дискусій психологів. Кожен пам’ятає, як в дитинстві однією з улюблених хлоп’ячих ігор у дворі була «гра у війну». Хлопчики ділилися на групи і, бігаючи по двору, «стріляли» один в одного, ховалися, придумували різні дитячі військові хитрощі.

При правильному ставленні до гри хлопчик розвиває такі чоловічі якості, як сміливо, любов до Батьківщини, винахідливість, уміння захищати слабкого і т.д. Інша половина однозначно стверджує, що військова іграшка, особливо сучасна, детально копіює справжню зброю здатна викликати у дітей агресію, прищеплювати відношення до смерті і загибелі людей як до чогось буденного. У цій суперечці важко знайти істину, кожна зі сторін висуває свої аргументи, які мають право на існування.

Неоднозначним, правда виглядає і назва всесвітнього дня, що відзначається 7 вересня, в якому присутня фраза «знищення … іграшки». Потрібно розуміти, що велику відповідальність в тому у що грають діти, несуть батьки, суспільство і держава.

Військова естетика займає значне місце в культурі різних народів. Часто каналами, по яких вона проникає у свідомість, стають різні форми розваг, наприклад ігри та іграшки. У солдатиків люблять грати не лише діти, але і дорослі, тому військова іграшка за своєю функціональністю виходить за межі дитячої проблематики.

 Сучасні німецькі батьки намагаються боротися з “іграшковим мілітаризмом”, тому майже зовсім не купують своїм дітям військові іграшки. Винятком є хіба “компромісні” солдатики в мундирах часів наполеонівських воєн або другої половини XIX століття, лицарів із списами і мечами, піратів з кривими шаблями. Ці фігурки виробляють строкатими і барвистими, тож вигляд у них зовсім не загрозливий.

Німеччина ще пам’ятає прусську, нацистську, ГДРівську пропаганду, що робила з дитини об’єкт ідеологічної обробки, виховувала її в мілітаристському дусі, формуючи у неї образ чужого, ворога. Тоталітарна влада виховує не просто солдатів, а солдатів, що не ставлять зайвих запитань. Тому в сучасних німецьких дитячих садочках існує правило: кожна дитина може принести з дому будь-яку улюблену іграшку, окрім пістолетів, шабель чи іншої іграшкової зброї.

 У 1950 році західнонімецькі депутати намагалися викоренити спадщину недавнього нацистського і мілітаристського минулого. Вони прийняли рішення заборонити випуск військових іграшок у ФРН, але це так і залишилося лише наміром. Згодом одна з нюрнберзьких фабрик випустила іграшковий автомобіль – військовий американський джип. Він побив усі рекорди продажів. У Німеччині й сьогодні у невеликих кількостях виробляються іграшкові автомати, танки й пістолети. Тобто індустрія військової іграшки все ж існує, але пацифістські тенденції в німецькому суспільстві дуже сильні.

А от у Франції після Другої світової війни одна з фірм випустила набір солдатиків у формі військ СС, але під впливом громадськості вони були вилучені з магазинів і більше не з’являлися у продажу. На заході індустрія військової іграшки була підпорядкована моді і ринковим інструментам: якщо німецька промисловість випускала набір солдатиків за мотивами виграної німцями франко-прусської війни 1870-1871 рр., то в коробці завжди були солдатики двох армій – німецької і французької. Так само і в інших війнах. Це прагматичний підхід.

В Україні немає навіть спроб відкриття не лише музею української військової іграшки, але навіть тимчасової виставки. Військові іграшки з українською символікою можна зустріти лише в Інтернет-магазинах і часто вони зроблені в Китаї. Тому актуальним для нас є розвиток воєнного міфодизайну, наповненого національними смислами. І в цьому контексті доцільним було б відкриття постійної виставки української військової іграшки у Національному військово-історичному музеї України.

                                                                                 Матеріал підготувала Сівашова О.