ОДА СОБІ, БІБЛІОТЕКАРЕВІ
Як мене сваволя не косила,
Яка мене недоля не товкла,
А потягу до книги не згасила
І книгарем навіки нарекла.
Так, я книгар. Не лікар, не аптекар,
Не інженер, не вчитель, не банкір…
Я – більше: я Книгар! Бібліотекар!
На заздрість всім, всьому наперекір!
Бо – посудіть: хіба ще є багатство
Таке неоціненне, як моє?
Ніяке товариство, жодне братство
Такого скарбу в банку не зіб`є!
Хіба щось є цінніше ще за книгу?
Хіба щось може з нею в парі йти?..
Такий тягар, таку міцну веригу –
Ані за які гроші не знайти!
Я ж знаю все! Всі оми й аксіоми,
Всі альфи і омеги, всі плюси.
Для мене всі підвласні космодроми,
Екватори, планети, полюси…
Я – мов маяк в розбурханому морі,
Неначе компас в безмірі пустель.
Без мене в цьому людському просторі
Не вийти до наук найвищих стель.
Бо я – книгар. Я – бібліотекар.
Хоч не технар, не вчитель, не банкір.
То все ж усім – як лікар, як аптекар
Потрібен я – всьому наперекір.
Для мене книга – світло дня.
Для мене книга – зорі ночі…
Моя сім’я, моя рідня,
Мій розум, серце моє, очі…
Без книги я не проживу
Вже, як без вирію лелека…
Я і крізь вічність оживу
В отім святім: бібліотека…
Для вас я книгою лишусь,
Словами, строфами, рядками,
У пам’ять віршами впишусь
І прози буйними грядками…
В енциклопедіях знайду
Для вас усі найкращі гасла
І з ними у серця прийду,
Щоб свічка помислу не згасла.
Бо книга – то свято дня,
Бо книга – то і зорі ночі…
Моя сім’я, моя рідня,
Мій розум, серце моє, очі...
/spoiler]
«Нечитабельність»
(нотатки бібліотекаря)
Сходять-сиплються снігом-завіями
З стратосферних друкарських станків
На поблажливих хмарах просіяні
Нечитабельних книг сторінки
Їх графіт не торкався згорьований,
Лиш промінчик, що вмить вицвіта,—
Ось чому заметіль зброшурована
І сприймається як пустота.
Брудом рук їх краї не засалені,
Сяє глянцем обкладинок міць,—
Незачитаність стосами звалена
На зразкових газонах полиць.
Книгопад порожнечею млистою
Забиває і очі, і дух
Навіть тим, хто терпляче пролистує
Свіжі зшивки нудних завірюх.
В тих рядках переможно блищатиме
Зльодянілість неторканих струн.
Їм не стати повік коліщатами,
Що розкручують мозку двигун.
Пишних шуб рукава незасукані,
Вітражі показового скла
Припадуть поступово пилюкою —
Їх чекає лопата й мітла.
Буде друк той даремною працею,
Доки сажею шрифт не просяк:
Блискітками відбиті реляції
На снігу не вчитаєш ніяк.
Земні літери зернами спілими
Хай засяють цілинні листи,
Книги пишуться чорним по білому,—
Саме в цьому секрет чистоти.
У храмі цім, є місце всім –
Хто пише і читає,
Хто не лінується у нім,
Той цілі досягає.
І люди працьовиті, вмілі,
Завжди в підмозі читачам,
Слова – привітні, теплі, милі
Щодня вони дарують нам.
Вони – хранителі талантів,
Книжок, брошур, статей, газет,
Пісень і нот для музикантів
І віршів, що писав поет.
Вітаю з святом, друзі, Вас!
Хай Вас хранить Господь до скону,
А був би з мене богомаз,
Я б написав із Вас ікону.
Ще в сьомому класі Сурмила Миколу
Підбурила дурість покинути школу.
Він взявся кишені чужі обчищати,
Аж поки не втрапив надовго за грати.
В неволі, щоб марно літа не губити,
Сподобився школу-середню скінчити.
Робочу професію там же придбав,
Хоч стати трудягою гадки не мав.
Високим і статним додому вернувся,
Та звичок лихих шалапут не позбувся.
Він знов по злодійській доріжці пішов…
Та тут в ситуацію встряла любов:
Сусідку Галину зустрів у дворі
І ніби уперше побачив її.
Розквітлу красуню він ледве пізнав
І тут же навіки рабом її став.
Зробився, як мовиться, тихше води:
Ласкавим, м’яким, хоч до рани клади.
Галині його походеньки відомі –
Вони ж-бо з дитинства живуть в однім домі.
І Галя, відчувши над ним свою владу,
Рішила безпутству його дати раду.
Дівчині й самій не байдужий бурмило.
Тому вона жваво взялася за діло.
Примусила хлопця піти на роботу,
Відшила від нього всіляку босоту.
У бібліотеку його записала.
До речі, у ту, де сама працювала.
І швидко зуміла упевнить хлопчину,
Що книга і вчить і формує людину.
Спростовувать тезу не взявся,
Бо й сам по науку до книги подався..
Скінчив інститут потім.
Вагомо підвищив загальну культуру.
Ну, словом зробила Миколу кохана
Із злодія – вченого бібліомана.
І в ту благодатну для нього годину
Дозволила взяти себе за дружину.
Спливали роки, мов дніпровська вода,
Професорська в Колі уже борода.
Дітей своїх з книгою теж він зріднив
І вслід за собою в науку повів.
Все менше уваги він Галі вділяє.
Вона вже сама його погляд шукає.
Нерідко самотньо зітхає у спальні,
А вчений штани протирає в читальні.
Та щастя доволі у їхній оселі –
І щебіт онуків, і жарти веселі.
Ще в душах нуртує і радість, і сила,
Бо їх оптимістами книга зробила.
Та й ми всі повинні завдячувать книзі
За очі розумні на власній мамризі.
Хвала тобі, книго, учителько мила!
Будь завжди! Живи! Ти цього заслужила!
Я — бібліотекар
В библиотеке обветшалой,
где вымирает величаво
семейство моли родовитой
и каждый вызубренный том
своих чурается соседей:
забвенье — тем,
а этим — слава,
Итак, библиотека, картотека,
Наброски, сноски, выписки, мечты…
И вдруг ты набредёшь на человека,
Который занят тем же, что и ты.
Откуда он? Как мог он породниться
С мечтой неясной, с замыслом твоим?
И кажется, что светится страница,
В прекрасный час написанная им.
И радуешься ты ему, как брату,
А если он уже землёю взят,
Ты ощутишь как свежую утрату
То, что случилось много лет назад.
Верные слуги и маршалы книжные.
Милые тихоголосые женщины,
В книгах – всеведущи, в жизни – застенчивы.
Душ человеческих добрые лекари,
Чувств и поступков библиотекари.
Кажетесь вы мне красивыми самыми,
Залы читален мне видятся храмами.
Кто мы без вас?
Заплутавшие в замети
Люди без завтра и люди без памяти.
![](http://medlib.bsmu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/ppp-300x188.jpg)
![](http://medlib.bsmu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/9-1-300x300.jpg)
![](http://medlib.bsmu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/byblyoteka-devochka-300x293-300x293.png)
![](http://medlib.bsmu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/Blonde-girl-reading-book-on-sofa_1920x1200-300x188.jpg)
Тебе, библиотекарь!
![](http://medlib.bsmu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/969874-300x200.jpg)
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.