Основні дати життя і діяльності

1907р. – народився у м.Голованівськ на Одещині.
1920 р. – родина переїхала до Одеси.
1923-1925 рр. – навчався у професійному технікумі «Труд».
1932 р. – закінчив Одеський медичний інститут .
1935-1935 р. – працював на посаді ординатора у одному із сіл Одеської області.
1935 р. – закінчив аспірантуру при кафедрі патологічної анатомії Одеського медичного інституту. Захистив кандидатську дисертацію.
1941 р. – був призваний до лав Радянської армії.
1943 р. – вступив до Комуністичної партії.
1944-1946 рр. – працював на посаді Головного патологоанатома Прикарпатського воєнного округу.
1945 р. – організовує кафедру патологічної анатомії Чернівецького медичного інституту.
1947 р. – присвоєно вчене звання доцента.
1955 р. – захистив докторську дисертацію.
1957 р. – затверджений Вищою Атестаційною Комісією у вченому званні професора кафедри патологічної анатомії.
1968 р. – наказом по медичному інституту ім’я Н.М Шінкермана було занесено на Дошку пошани та внесено до «Книги
Пошани інституту».
1969 р. – за станом здоров’я залишив посаду завідувача кафедри, а потім переїхав до Москви.
25 жовтня 1997 р. – на 91 році професор Шінкерман Наум Мойсейович пішов з життя.

 

Наукова спадщина професора Н.М.Шінкермана

 

Дисертації та автореферати:

1. Шинкерман Н.М. Материалы к патологической и нормальной морфологии щитовидной железы в Буковинском эндемическом очаге зобной болезни: дис. … доктора мед. наук /Шинкерман Наум Моисеевич. – Черновцы: ЧМИ, 1953. – 504 с.

2. Шинкерман Н.М. Материалы к патологической и нормальной морфологии щитовидной железы в Буковинском эндемическом очаге зобной болезни: автореф. дис. на соискание учен. степени доктора мед. наук/ Н.М. Шинкерман – Черновцы: ЧМИ, 1954. – 30 с.

Основні праці та статті:
1. Шинкерман Н.М. Саркома мочевого пузыря/Д.М.Хаютин, Н.М. Шинкерман//Труды Одесской 2-ой клинической больницы. – Т.5. – Одесса, 1947. – С. 160-165.

2. Шинкерман Н.М. Редкий случай тяжелого балантидиоза/Н.М. Шинкерман, А.С. Тарабан, Е.Р. Изитрицкий//Медицинская паразитология и паразитарные болезни. – 1954. – №4. – С. 324-325.

3. Шинкерман Н.М. Злокачественные опухоли щитовидной железы в Буковинском очаге эндемической зобной болезни/Н.М.Шинкерман//Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1956.-вып.5. – С. 62-68.

4. Шинкерман Н.М. К гистологической характеристике щитовидной железы в условиях буковинской местности/Н.М. Шинкерман//Проблемы эндокринологии и гормонотерапии. – 1956. – №4. – С. 46-49.

5. Шинкерман Н.М. К гистологии острой прогрессирующей формы полиомиелита/Н.М. Шинкерман, С.Н. Савенко//Журнал невропатологии и психиатрии им.С.С. Корсакова. – 1956. – №9. – С. 736-739.Б буковинском эндемическом очаге/Н.М. Шинкерман//Педиатрия, акушерство и гинекология. – 1956. – №4. – С. 23-26.

7. Шинкерман Н.М. К патоморфологии щитовидной железы при тиреотоксикозах/Н.М. Шинкерман//Врачебное дело.- 1956. – №5. – С.85-87.

8. Шинкерман, Н.М. К патоморфологической характеристике Буковинской зобной эндемии/Н.М. Шинкерман//Проблемы эндокринологии и гормонотерапии. – 1956. – №6. – С. 66-72.

9. Шинкерман Н.М. Сравнительная гистологическая характеристика щитовидной железы населения Буковины на высоте и в период угасания зобной эндемии/Н.М. Шинкерман//Сборник научных трудов Львовского медицинского института. – Львов, 1958. – Т.17. – С. 223.

10. Шинкерман Н.М. Материалы к нормальной анатомии щитовидной железы/Н.М. Шинкерман//Сборник научных работ ЧМИ, 1959. – вып.9.- С. 237-246.

11. Шинкерман Н.М. Происхождение и причины лимфоидноклеточных инфильтратов щитовидной железы /Н.М.Шинкерман //Сборник научных работ ЧМИ, 1960. – вып. 11. – С. 93-99.

12. Шинкерман Н. М. К патологоанатомической классификации зоба /Н.М. Шинкерман//Проблемы эндокринологии и гормонотерапии. – 1960. – №5. – С. 201-204.

13. Шинкерман Н.М. Применение минимальных доз радиоактивного йода J-131 для гистоавторадиографического исследования узлов и экстранодулярной тиреоидной ткани при эндемическом зобе/Н.М. Шинкерман, А.П.Красовский //Медицинская радиология. – 1963. – №9. – С. 29-34.

14. Шинкерман Н.М. Соответствует ли гормонообразовательная функция тиреоидной паренхимы способности ее поглощать йод? /Н.М. Шинкерман//Кортико-висцеральные взаимоотношения и гормональная регуляция. –Харьков, 1963. – С. 299-303.

15. Шинкерман Н.М. О работе Черновицкого областного общества патологоанатомов за 1963-1964гг./Н.М. Шинкерман, А.А. Дикштейн //Архив патологии. – 1965. – №11. – С. 92-93.

16. Шинкерман Н.М. Содержание нуклеиновых кислот, аминосульфгидрильных и дисульфгидрильных групп в зобноизмененных и нормальных по весу щитовидных железах/ Н.М.Шинкерман, Г.П.Рушковский//Физиология и патология щитовидной железы. – Ташкент, 1966. – С.83-90.

17. Шинкерман Н.М. Современные методы терапии туберкулеза мужских половых органов и особенности их морфологических реакций при лечении стрептомицином/Н.М.Шинкерман, Л.И.Роман//Урология. – 1967. – №2.- С.21-24.

18. Шинкерман Н.М. Сравнительная оценка различных гистохимических методов определения нуклеиновых кислот в нормальных и зобноизмененных щитовидных железах / Н.М. Шинкерман, Г.П.Рушковский //Гистохимия в нормальной и патологической морфологии. – Новосибирск: Наука, Сибирское отделение, 1967. – С. 393-395.

19. Шинкерман Н.М. История кафедры патологической анатомии Черновицкого медицинского института(1944-1969 гг.)/Н.М. Шинкерман. – Черновцы, ЧМИ, 1969. – 39 с.

 

 

Учні професора Н.М.Шінкермана 

 

Колектив кафедри у 1964 році 
1 ряд – Е.М.Александрова,Г.А.Голубь,Н.М.Шінкерман,С.Д.Тащук, М.О.Колачева;
2ряд – В.А.Костилєва, В.Л Фастівський, Н.А.Іпат:єва, Г.Л.Гунько, Н.В.Кирієнко;
3 ряд – І.М.Буланко,В.С.Прокопчук. 

 

 

        Під керівництвом професора Н.М.Шінкермана були підготовлені і захищені    докторські дисертації : 

Роман Л.И. Клинико-экспериментальные данные к проблеме лечения портальной гипертонии оментоорганопексий – 1960г.

Зербино Д.Д. Патологическая анатомия и патогенез некоторых видов недостаточности лимфообращения – 1963г.

Пехович А.М. Морфологические изменения во внутренних органах при повторной гипотермии – 1965 г.

Крыжановская И.В. Судебно-медицинское определение давности ран морфологическими методами – 1969г.

Сынчук А.Н. Функциональное состояние сердечно-сосудистой системы при различных формах коронарной недостаточности – 1969г.

Волощук О.И. Клиническая, функциональная и морфологическая характеристика хронического гепатита – 1969г.

кандидатські дисертації : 

Красовский А.П. Данные о функциональных и патоморфологических изменениях щитовидной железы при узловых формах эндемического зоба – 1961г.

Фастовский В.Л. Тебезиевы сосуды нормального и гипертрофированного сердца (морфологическое и экспериментальное исследование) – 1963г.

Викалюк Ю.Ф. Патологическая анатомия лимфатической системы печени человека при цирозах – 1964г.

Александрова Э.Н. Внутриорганная лимфатическая система щитовидних желез неповышенного веса и зобноизмененных – 1964г.

Рушковский Г.П. Материалы к гистохимическому и люминисцентному анализу зобноизмененных щитовидних желез различной функциональной активности – 1965г.

Прокопчук В.С. Васкуляризация нормальной и зобноизмененных щитовидных желез – 1965г.

Раппопорт Г.А. К морфологической и клинико-функциональной характеристике эндемического зоба в Прикарпатье (по материалам Ивано-Франковской области) – 1965 г.

Канарейцева Т.Д. Морфологическая характеристика щитовидной железы, гипофиза и надпочечников и гистохимическое определение мукополисахаридов в этих железах при экспериментальной гипотермии – 1969г.

С П О Г А Д И    П Р О    В Ч И Т Е Л Я

Людська пам’ять є загадковою річчю – вона утримує величезний обсяг інформації, але іноді при об’єктивній перевірці подій згідно документів дивуєшся, наскільки запам’ятовування подій є вибірковим, що, напевно, пов’язано з емоційною домінантою певної особи щодо конкретного історичного моменту. Ось чому при вивченні біографії історичної постаті, окрім необхідних свідчень очевидців, також важливо дослідити документальні матеріали, які безпри­страсно розкриють такі сторони минулого, які не відомі, або чомусь не закар­бувалися у пам’яті, або ж запам’яталися зовсім по-іншому.
На щастя, про життєвий шлях професора Наума Мойсейовича Шінкермана залишилися документи, які зберігаються в архівах Буковин­ського та Одеського державних медичних універ­ситетів, та у документації організованої ним кафедри, включно також безцінну для всіх нас «Историю кафедры патологической анатомии Черновицкого медицинского института (1944-1969)», яка написана Н.М. Шінкерманом росій­ською мовою на 39 сторінках машинописного тексту вже по залишенні ним кафедри.
З архівних документів Буковинського держа­вного медичного університету (колишнього Черні­вецького медичного інституту) відомо, що Науму Мойсейовичу у 1953 році (рік «справи лікарів») довелося через засідання народного суду 1-ї ділянки доводити, що він – Шінкерман Наум Мойсейович та Шейнкерман Нухим Мошкович, на ім’я якого видано диплом про закінчення Одеського
медичного інституту у 1932 році, є однією і тією ж особою, причому цікаво, що позитивне рішення суд виніс для пред’явлення саме у Чернівецький медичний інститут.
Наразі залишаються нез’ясованими мотиви щодо зміни прізвища, ім’я та по батькові, але здасться, що вагомих причин не було, адже за свідченнями на судовому процесі однокурсниць Н.М. Шінкермана його, Нухима, під час навчання в Одеському медичному інституті також називали і Наумом. Невідомою залишається і точна дата зміни імені, але вже працюючи на кафедрі патологічної анатомії, по документах він – «Наум Мойсейович Шінкерман».
Не викликає сумнівів, що непересічний талант літератора проявився у Н.М. Шінкермана достатньо рано. Чого вартий, зокрема, той факт, що ще до вступу до вищого навчального закладу та потім, як студент медичного інституту, Наум Мойсейович працював коректором (російська мова) в одеській газеті «Заря». І надалі, вже перебуваючи на посаді завідувача кафедри патологічної анатомії Чернівецького медичного інституту, професор Н.М.Шінкерман плідно продовжував свою коректорську діяльність у кількох чернівецьких публічних виданнях. Викладені факти є особливо цікавими, з огляду на те, в яких умовах формувався майбутній професор, адже він не був вихідцем з гуманітарної родини, бо в автобіографії читаємо: батько Мошко Менделевич – годинникових справ майстер, мати Мона Ісааківна – домогосподарка. А ще слід урахувати, що роки, коли здобувалась перша освіта, в Наума Мойсейовича припали на революційні часи, адже народився він у 1907-му році у невеличкому містечку Подільської губернії (нинішня територія Одеської області), у 1920-му році (прямо як у Т.Шевченка: «мені 13-й минало») родина переїхала до Одеси, а те, які були умови для здобування знань на зазначеній території України у період 1914-1925 pp. – достатньо добре відомо. Про труднощі того періоду можна знайти епізод в автобіографії Н.М. Шінкермана про те, що по закінченні профтехнікуму «Труд» (навчання у 1923-1925 pp.) «… из-за крайней трудности устроиться на работу, по молодости и наивности я принял предложение своей тетки, проживавшей в г. Хайфе (Палестина), провел у нее год, после чего вернулся в Одессу, где вскоре стал работать корректором газеты …».
Наскільки ж видатною за талантом і силою волі людиною слід бути, щоб показати той прогрес, який в подальшому спостерігали сучасники в Наума Мойсейовича у різних напрямках його діяльності…
Після закінчення медичного інституту до 1935 р. була робота на посаді ординатора в одному із сіл Одеської області, дворічна служба в якості молодшого лікаря полку в лавах Червоної Армії, а лише потім доля майбутнього професора-патолога назавжди пов’язана з кафедральною стезею, на якій він залишив про себе особливу пам’ять і як педагог, і як лікар, і як науковець. Викладацька робота на посаді асистента, кандидатська дисертація на тему «Первинний рак легенів», посада виконувача обов’язків доцента кафедри патологічної анатомії – такі ключові кар’єрні етапи «одеського періоду» Н.М. Шінкермана. Одночасно Наум Мойсейович виконував роботу прозектора у 2-й клінічній лікарні м. Одеси.
У червні 1941 року, коли II світова війна охопила територію СРСР, Н.М. Шінкерман був призваний до лав Червоної армії, де пройшов шлях від лікаря-спеціаліста (патологоанатома) до Головного патологоанатома 4-го Україн­ського Фронту, який за заслуги був нагороджений медалями, орденами, Чехословацьким військовим Хрестом. Цікаво, що в документах немає жодного пояснення того, чому остання нагорода була отримана у 1939 році – це своєрідна «біла пляма» у біографії відомого патолога. У 1943 році Н.М. Шінкерман вступив до лав компартії. По закінченні війни у військовому званні майора він був призначений на посаду Головного патологоанатома Прикарпатського Військового Округу, на якій Шінкерман Н.М. перебував до липня 1946 року, але одночасно за сумісництвом (з вересня 1945 року) виконував обов’язки завідувача кафедри патологічної анатомії Черні­вецького медичного інституту. ЧМІ був реорганізований з 2-го Київського медичного інституту після звільнення Буковини від фашистської окупації у жовтні 1944 року.
Хоча в архіві обласного патологоанатомічного бюро збереглися протоколи патологоанатомічних розтинів, які датовані ще 1918 роком і пізніше, слід визнати, що у 1945 році патологоанатомічна служба на Буковині практично не функціонувала, а на кафедрі викладали спеціалісти не патологоанатомічного профілю. У зв’язку із цим на плечі Н.М. Шінкермана лягла тяжка ноша створення не тільки повноцінної кафедри патологічної анатомії, але і повторно прозекторської роботи на Буковині у всіх її напрямках. Тому Наума Мойсейовича заслужено можна вважати засновником кафедри патологічної анатомії та всієї патологоанатомічної служби на Буковині.
Значний обсяг організаторської роботи за медичним профілем, який приходилося виконувати професору Н.М. Шінкерману, активна участь у не- медичній публіцистиці, а, можливо, і вимоги того часу (з початку наукової діяльності і на момент захисту докторської дисертації у Наума Мойсейовича опубліковано 24 наукових праці) пояснюють порівняно невелику кількість опублікованих ним особисто чи у співавторстві наукових медичних праць – трохи більше п’ятдесяти. Проте, в активі у Наума Мойсейовича значаться: власна докторська дисертація на тему «Материалы к патологической и нормальной морфологии щитовидной железы в Буковинском эндемическом очаге зобной болезни» (1955р.), монографія, створений музей макро- і мікропрепаратів та плеяда учнів: 8 докторських та 8 кандидатських дисертацій з різних галузей медицини та лікарі. Особливо слід відмітити таких відомих в Україні та за її межами послідовників професора Н.М. Шінкермана, як академіка АМН України, члена-кореспондента НАН України, заслуженого діяча науки і техніки України, професора Д.Д.Зербіно та дійсного члена Міжнародної Академії Патології (Нью-Йорк, США) професора В.С. Прокопчука.
У 1957 р. доктор медичних наук Н.М. Шінкерман затверджений Вищою Атестаційною Комісією (тоді вона відала присвоєнням і вчених звань) у вченому званні професора по кафедрі «патологічна анатомія». Але шлях до цього визнання був нелегким, особливо, якщо проаналізувати те, що можна прочитати в документах, як кажуть, «поміж рядків». У лютому 1953 р. Н.М. Шінкерман пише на ім’я ректора (в оригінальному документі «директора») заяву, в якій вказує, що у зв’язку із серйозними сімейними обставинами, вкрай негативним впливом чернівецького клімату на серцево-судинну систему, просить звільнити його із займаної посади і тим самим дати можливість змінити місце роботи. Тут варто згадати про вищевказану судову справу щодо встановлення особи Н.М. Шінкермана.
Заяву задовільнено, але далі – до квітня 1955 року (захист докторської дисертації”) нічого за документами встановити не вдається, наказ же про затвердження Н.М. Шінкермана на посаді завідувача кафедри датований квітнем 1956 р.
З новою силою продовжується багатогранна діяльність професора Н.М. Шінкермана. Лекції студентам і лікарям, які назавжди закарбовуються в пам’яті, змістовні кафедральні наради, діагностична робота, клініко-патологоанатомічні конференції, розробка нових наукових напрямків, громадська діяльність – на це вказують друковані та рукописні документи, фотографії і спогади очевидців, які і нині працюють на кафедрі та у патологоанатомічному бюро: доценти Е.М. Александрова та І.Ф. Курченко, старший лаборант С.Д. Тащук, а також лікар-патологоанатом М.О. Колачова.
У 1968 р. Н.М.Шінкермана наказом по медичному інституту занесено на Дошку пошани, а у 1969 році ім’я Наума Мойсейовича внесено до «Книги Пошани» інституту одночасно з його виходом на заслужений відпочинок.
Після звільнення з посади завідуючого кафедри Н.М.Шінкерман нетривалий час ще працював прозектором в обласній клінічній лікарні, а потім виїхав на постійне проживання у Москву, де і помер у 1997 році.
Співробітники нинішньої кафедри патологічної анатомії та судової медицини Буковинського державного медичного університету завжди будуть пам’ятати заслуги професора Н.М. Шінкермана як патолога, педагога, видатного організатора, непересічної особи, яка своїм яскравим шляхом буде завжди надихати на творчість, боротьбу та рух уперед.

Огромное желание поделиться впечатлением о нашем Учителе сочетается с необходимостью описания людей, которые составляли коллектив кафедры и широкий круг профессионального общения, постоянно испытующего большую силу влияния к познанию науки, уважению к человеку.
Профессор Н.М. Шинкерман живет в нашей памяти, но хочется надеяться, что ученики сумели сохранить (хотя бы немного) его образ в своих профес­сиональных и моральных качествах.
Следуя за ним и наблюдая со стороны, мы видели, какой он пылкий и быстрый в своих решениях, яркий и очень простой, крепкий современник своей эпохи.
Образ работающего с искренним интересом человека казался непостижимым и недоступным для простого желания описать тайну богатства обыкновенной человеческой души. Тут требуется творческое постижение, даже личное приобщение к влиянию нашего Учителя, в присутствии которого каждый, работающий рядом, требовал от себя максимального вложения собственных сил и стремления к достижению профессионального результата в преподавании, в научной и практической работе, высококультурного и уважительного общения со всеми людьми. Это становилось главной целью и искренним интересом. Если мешали делу чьи-то ошибки или недостатки, об этом узнавал от шефа только виноватый. В наказание – чаще ироническая улыбка, быстрое и краткое исправление действием. Я навсегда запомнила свое опоздание на одну минуту в учебную аудиторию – там уже профессор начал читать лекцию; я так и не услышала замечания от него, но опоздывать мне на занятия стало навсегда трудно и стыдно.
Необходимо отметить завидные отношения с санитарами, которые официально числились в областной больнице. На кафедре и в прозекторском отделении никто и никогда не делил ответственности и возможности помочь и решить рабочие проблемы любого уровня. К Учителю обращались только тогда, когда никто не мог решить это без него.
Старшие санитары, воспитанные Наумом Моисеевичем, всегда умели обеспечить все для выполнения работы в секционном зале на высоком техническом и эстетическом уровне. Чистота, необходимые устройства для удобства демонстрации, качество инструмента, состояние специальной одежды для врача, проводящего вскрытие, подготовка и состояние секционного стола (единственного в своем роде на Украине и России), – все это было всегда выражением достойности функции санитара и возможности для постоянного присутствия на всех вскрытиях студентов, врачей больниц, сотрудников кафедр (всех).
Профессор Н.М. Шинкерман проводил разбор каждого случая в секционном зале, после обсуждения клинических и макроскопических изменений, на которые всегда и в обязательном порядке приходили профессора, доценты, врачи всех соответствующих специальностей.

    Свободные обсуждения случаев, выдвижение гипотез, деликатная дискуссия старших и опытных сотрудников, возможность присутствия на вскрытии, – все это с большой благодарностью оценивалось; давалась высокая оценка опытными клиницистами, которые всегда называли это высокой школой для врача. В свою очередь, хирурги и терапевты, как правило, приглашали Наума Моисеевича для консультации в операционный зал и к постели больного.
Много хорошего запечатлено в памяти его учеников и друзей, передавших это их последователям. Подтверждением большой исторической ценности работы нашего Учителя и воспитанного им круга профессиональных прозекторов – это создание одного из лучших музеев макропатологии, который постоянно поддерживается кафедрой. Также, без повторных напоминаний, кафедра продолжает реставрировать и пополнять большой музей микропрепаратов. Прекрасное его оформление с соответствующей мебелью впервые было осуществлено работающим в тот период доцентом Д.Д.Зербино (ныне академик АМН Украины). Именно эти материальные ценности кафедры спасают от забвения нашего Учителя и его учеников.
Судьба профессора Наума Моисеевича – быть автором многих не написанных им лично книг, но им создано много моделей клинико- анатомических параллелей, внедренных в практическую и научную роботу клиницистами самых различных направлений. Коллектив кафедры отражает в определенной мере профессиональные традиции и основные требования, которые профессор Н.М.Шинкерман ставил, прежде всего, перед собой.
Главным доказательством настоящего чуткого отношения к своим ученикам нам казалась та сложность жизни, которую Учитель прожил до своего окончательного становления. Как сказано у поэта «…Пробыв в отсутствии …» некоторое время за пределами СССР, в своей ранней молодости, он возвращается на родную землю, осваивает язык общения для освоения медицинской профессии, для параллельной работы корреспондентом города Одессы.
В этом городе положено им блестящее начало освоению патологической анатомии на соответствующий кафедре, начало счастливой семейной жизни с незабываемой красоты женщиной и маленькой дочкой.
Война 1941-1945 гг. Начало роботы патологоанатома – на поле боя, закончил же войну в качестве главного патологоанатома одного из фронтов. Потеря семьи … Это никогда не затихающая боль. Жизнь помогла избрать свое новое направление с теми же требованиями к себе: выполнения задач патолого-анато- мической службы даже на передовых этапах медицинской эвакуации.
Профессор Н.М.Шинкерман часто организовывал и проводил клинико-анатомические конференции по изучению патологической анатомии патогенеза огнестрельной травмы.

 

Среди делегатов совещания в четвертом ряду в центре Н.М.ШинкерманКонференции, совещания, встречи с прекрасным патологом профессором Ш.И.Криницким, под руководством которого закончена аспирантура в Ростове на Дону, и с удивительной женщиной и большим настоящим другом Анной Александровной Дикштейн, сумевшей, будучи доцентом, с первых лет совместной роботы с Наумом Моисеевичем в Черновицком медицинском институте на кафедре патоло­гической анатомии, вложить достаточное количество нужных сил в формирование нашей кафедры.
Столкновение различных исторических моментов в жизни Наума Моисеевича убеждает, что для достижения результатов в труде и науке не надо много сил, но надо находить нужные пути, находить новые аспекты, понимать бесспорные истины, находить возможность думать и работать.
Доцент А.А. Дикштейн вынуждена была оставить свой любимый предмет и выбрала наиболее близкую к бывшей кафедре науку – судебную медицину. В итоге кафедра патологической анатомии расширяет свой коллектив для еженедельных обсуждений научных журналов, конференций по текущим биопсиям, проводит научные конференции практических врачей, преподавателей c большим участием студентоз старших курсов, позднее врачей и преподавателей различных клинических кафедр. Заведующая кафедрой судебной медицины Ирина Владимировна Крыжановская, будучи блестящим теоретиком и практическим врачом, глубоко уважаемым человеком защищает докторскую диссертацию и становится профессором при моральной поддержке семьи Шинкерман.
Профессор Н.М.Шинкерман всегда ратовал за совместную работу патологической анатомии с физиологией, биохимией, экспериментальной патологией, стремился использовать при изучении морфологического материала имеющиеся в то время все современные методы исследования, направляя своих учеников и лаборантов на их разработку.
Постоянно совершенствовалась техника приготовления макропрепаратов силами сотрудников кафедры и занимающихся наукой студентов, создавались специальные помещения с соответствующей вентиляцией и сооружениями для обеспечения необходимых санитарных условий, и за этим Наум Моисеевич не забывал следить. Создавал лабораторию для гистохимических исследований » фотолабораторию.
Микрофотографии широко внедрялись в практическую работу (оформ­ление случаев, клинико-анатомические конференции), при оформлении данных научных работ кафедра первой внедрила цветную фотографию.
Профессора Н.М.Шинкермана отмечала глубокая эрудиция, огромные профессиональные знания, тщательность и наблюдательность исследователя, способность делать широкие теоретические обобщения при обсуждении казуистических наблюдений, стремление всегда объяснить патогенез заболе­вания. Все это привлекало к нему внимание широкого круга врачей и научных исследователей. Практически Наум Моисеевич был единственный человек, который мог дать логичные разъяснения трудного случая, построить точный диагноз необычного патологического процесса.
С 1947 года им проводилось изучение морфогенеза буковинского зоба и всех особенностей незобноизмененных щитовидных желез. Работа оформлялась в качестве докторской диссертации, научным консультантом был академик А.И.Абрикосов.
После защиты докторской диссертации в 1953 году Наум Моисеевич продолжал изучение состояния щитовидной железы на Буковине, являясь научным руководителем кандидатских и докторских диссертаций молодых патологоанатомов, хирургов и врачей других специальностей.
Наш Учитель в своей работе придавал большое значение преподава­тельской работе, особенно изложению лекционного материала. Лекции чита­лись профессором в постоянном присутствии преподавателей и врачей, планирование лекций обычно обеспечивало такую возможность.

Усилием Наума Моисеевича и старших преподавателей учебная система на кафедре была удачно скоординирована с демонстрационным курсом, про­водимым во время вскрытия и на вечерних клинико-анатомических демон­страциях, которые два раза в месяц посещались большим количеством студентов третьего курса. Безусловно, нашим Учителем был очень высоко поднят авторитет патологической анатомии как одной из самых важных дисциплин в системе медицинских знаний.
Несмотря на трудности, все же большой интерес к своему делу и умение общаться с людьми, богатство обыкновенной человеческой души позволяло продолжать на кафедре интереснейший научный поиск материала, обрабатываемого ежедневно.
Постоянно возникают новые научные «загадки», требующие уточнения диагноза на биопсиях и на вскрытиях, ежедневная втреча с неожиданностями патологического процесса – все это совместные с клиницистами поиски истины.
Щитовидная железа, особенности её патологии в эндемической Буковинской зоне – главная официальна проблема кафедры. Это объединило исследователей с различных медицинских направлений, особенно множество хирургов.
По инициативе Д.Д.Зербино к научным направлениям кафедры была включена патология лимфатической системы, причем для зоба это оказалась интересной неизученной проблемой, впрочем, так же как изучение лимфообращения в других эндокринных органах. Были изучены морфо- функциональные особенности кровообращение в зобноизмененных щитовид­ных железах и связанные с этим другие проблемы. Продолжалось изучение операционного материала щитовидных желез и т.д.
В указанном направлении защищены кандидатские и докторские диссертации. Изучение в полном объеме щитовидной железы на кафедре шло с 1947 по 1992 год, т.е. и по уходу с кафедры основателя направления, продолжалась тематика, созданная Наумом Моисеевичем.
В последние три десятилетия XX века был проведен клинико-морфо- логический анализ особенностей щитовидной железы на Буковине в том числе учтен и весь полученный операционный материал (1987-1989 годы). Было установлено, что зобная болезнь имеет тенденцию к росту, повышение проли- феративной активности тиреоидного эпителия проявилось в резком увеличении случаев опухолевого роста, отмечалась выраженная сенсибилизация зобно­измененных щитовидных желез, проявляющаяся в обилии лимфоцитарной инфильтрации стромы, вплоть до образования обширных лимфоидных фолликулов. Произошел сдвиг возрастающего пика оперируемых больных с 40 лет на группу 41-50 лет, при этом в пять раз увеличилось число оперируемых в возрасте старше 60 лет. В 1945-1950 г.г. максимум операций приходился на 20-40 лет. Гипертиреоз при зобе вырос с 9,3% до 29,5%.
С 1990 по ноябрь 1992 года проводилось взвешивание щитовидных желез умерших, которым проводилась аутопсия в Черновцах. Сравнительные данные среднего веса незобноизмененных желез этого периода составляли 14,0-16,0 гр., изученного нами материала до 1980 года. Возникло предположение, что это проявление «атрофии от истощения» тиреоцитов, подвергшихся стимуляции.
Так, кафедра долго не расставалась с научной проблемой, которую впервые решал и предложил своим ученикам наш Учитель.
Замечательный человек нас покидает … Or него остаются ученики, дела, воспоминания и документы.
Но как это хорошо, что мы имели счастье пройти свое профессиональное, а значит и душевное воспитание с этим непостижимым и недостижимым, скромным человеком-романтиком.

Наум Мойсейович Шінкерман – доктор медичних наук, професор, засновник кафедри патологічної ана­томії з курсом судової медицини Буковинської державної медичної академії та патологоанатомічної слу­жби у нашому краї.
Професор Н.М.Шінкерман за­кінчив Одеський медичний інститут у 1932 році. З 1935 року його доля назавжди пов’язана з патологічною анатомією. До початку Великої Вітчизняної війни Н.М.Шінкерман працював асистентом кафедри пато­логічної анатомії Одеського медич­ного інституту та одночасно поміч­ником прозектора міської лікарні.
У березні 1940 року Н.М.Шінкерман захищає кандидат­ську дисертацію на тему: «Первин­ний рак легені», виконану під керівництвом професора барона фон М.М. Тізенгаузена.
З червня 1941 по серпень 1946 року Н.М. Шінкерман знаходився у лавах діючих частин Червоної Армії, де пройшов шлях від лікаря-спеціаліста ПАЛ до головного патологоанатома 4-го Українського фронту і головного патологоанатома Прикарпатського військового округу, майора медичної служби. Нагороджений двома орденами Червоної зірки, Чехословацьким Військовим Хрестом, п’ятьма фронтовими медалями.
У вересні 1946 року Н.М.Шінкерман організовує кафедру патологічної анатомії і судової медицини при щойно відкритому на звільненій Північній Буковині Чернівецькому медичному інституті, а також відповідні базові прозектури (патологоанатомічні відділення) у системі практичної охорони здоров’я. У вересні 1947 року йому присвоєно звання доцента.
На посаді завідувача кафедри і обласного патологоанатома проявився весь непересічний талант Наума Мойсейовича як висококваліфікованого фахівця, видатного організатора, вчителя, талановитого лектора, допитливого дослідника.
Висока загальна культура, гострий розум, розвинуте почуття гумору, глибокі знання, чесність, принциповість, людяність і повага до людей зробили Н.М. Шінкермана ядром добра, до якого тягнулись і студенти, і лікарі, і дослідники. В основі всього того, про що думав, мріяв та піклувався професор НМ Шінкерман, завжди були інтереси хворої людини.
Клініко-анатомічна методологія в його діяльності як патологоанатома була вищим принципом, якому він поклонявся.
Професор Н.М.Шінкерман заслужив лаври вчителя, пізнав і радість лікаря-рятівника, і прикрість незаслужених образ, коли у 1953 році в період кампанії гоніння у «справі лікарів» його було звільнено з роботи.
У 1955 році після захисту у Москві докторської дисертації «Матеріали до патологічної та нормальної морфології щитоподібної залози у Буковинському вогнищі ендемії вола» Н.М.Шінкерману було присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук.
Доробок професора Н.М. Шінкермана на терені дослідження проблеми ендемічного зоба не тільки відомий спеціалістам усього світу, а й послужив основою ліквідації тяжкого вогнища ендемічного зоба у Прикарпатті.
Перу Н.М.Шінкермана належать понад 50 оригінальних наукових праць. Він підготував 8 докторів та 8 кандидатів медичних наук, десятки лікарів- патологоанатомів, які працюють у багатьох країнах світу.
Засідання Чернівецького наукового товариства патологоанатомів і судових медиків під головуванням професора Н.М. Шінкермана, наукові звіти, які регулярно друкував «Архів патології», цікавили багатьох лікарів різних професій.
У березні 1968 року професор Н.М.Шінкерман через незадовільний стан здоров’я полишає посаду завідувача кафедри, однак зберігає за собою на декілька років функції прозектора. Незабаром через сімейні обставини він переїздить до Москви.
Помер Н.М.Шінкерман 25 жовтня 1997 року на 91-му році життя.

    Стисло висловлю закарбовану в моїй пам’яті згадку про Навчителя, педагога, лікаря-патологоанатома, завідувача кафедри, професора Шінкермана Наума Мойсейовича, людину, яка заслуговує наслідування.
Перед усім іншим хочу викласти його вміння примусити студента зрозуміти, засвоїти, запам’ятати не тільки коло знань, що стосуються патологічної анатомії. Наум Мойсейович міг вміло заохочувати до пізнання інших медичних знань, прищеплювати любов до медицини взагалі. Він незмінно дотримувався власних поглядів, переконань. До влади, з точки зору студента, Комуністичної партії, адміністрації інституту ставився лояльно.
У вступній лекції, як на той час це було обов’язковим, не прославляв Комуністичну партію і «…лично дорогого учителя товарища Сталина» (як цього дотримувались деякі завідувачі кафедр). В той же час не висловлював своє ставлення до «… реакционной генетической теории Менделя-Моргана и клеточной теории Вирхова», «вірховіанства», але характеризував Вірхова як творця патологічної анатомії, підкреслюючи його внесок в названу галузь, і в найближчі 100 років ніхто не зможе піднести на щабель вище цю галузь медицини.
Лекції, як і усі лектори на той час, він читав російською мовою. А які лекції…!!! Він мав свій, тільки йому притаманний стиль викладання лекційного матеріалу.
Розпочинав лекцію після слів: « На прошлой лекции мы рассматривали…», і коротко підсумовував зміст минулої лекції.
Аналогічно, з високою майстерністю, розпочинав лекції великий майстер слова – завідувач кафедри загальної терапії доцент Калачов О.О. , який, як тільки входив в зал, долонею сильно вдаряв по трибуні, і в залі виникала тиша. Класно!
Особливістю стилю Наума Мойсейовича була чітка, виразна, зрозуміла, логічна, переконлива, нехаотична розповідь при розкритті матеріалу. Інколи при викладі навчального матеріалу дотепно і влучно вставляв крилаті вислови, а латинським і грецьким термінам надавав тлумачення. Ніколи не користувався ненормативною лексикою, сленгом. Не користувався аркушами з рукописним матеріалом. Він щиро любив свій предмет, умів передати знання студентам, яких не тільки навчав, але й повчав. На практичних заняттях коментував методику розтину мертвого тіла людини (розтин здійснював санітар або практикуючий ординатор), а сам віртуозно демонстрував пошаровий розріз мозку (за його словами – книжка Вірхова) Супер!
Наум Мойсейович був строгим, позбавленим поблажливості, сповненим вимогливості в процесі прийому екзаменів, враховував відвідуваність лекцій і практичних занять. Кожна оцінка мотивувалась, а тому не ображались навіть ті студенти, які отримували «незадовільно». Перевірка знань (екзамен) проводилась тільки словесно, технічних засобів тоді не було. Перед занесенням оцінки в матрикул, кожному студенту надавав доброзичливі зауваження і поради з побажанням успіхів на інших екзаменах. Студенти сприймали ці напуття схвально. Це яскравий приклад сущим і прийдешнім педагогам – лекторам вищої школи.
Таким був і залишився відтворений в пам’яті студента (1953-1959 рр.) Навчитель, Людина, Лікар – Наум Мойсейович Шінкерман.

1. Буковинська державна медична академія: становлення, здобутки, перспективи розвитку/[За ред. В.П. Пішака.] -Чернівці: БДМА, 2004. – С.89-91. 2. Історія кафедри патологічної анатомії та судової медицини Буковинської державної медичної академії /Е.М.Александрова, І.С.Давиденко, І.Ф.Курченко, С.Д. Тащук //Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2004. – Т.3,№ 1.- С.73-80. 3. Ляшук П.М. Внесок вчених Буковинської державної медичної академії у вивчення ендокринної патології /П.М. Ляшук, В.П.Пішак//Буковинський медичний вісник. – Чернівці: БДМА, 1998. – Т.2, №2. – С.7-10. 4. Патологоанатомічна діагностика хвороб людини: здобутки, проблеми, перспективи // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю з дня народження професора Н.М.Шінкермана (засновника кафедри та патологоанатомічної служби на Буковині)[за ред. В.П. Пішака]. – Чернівці: Медуніверситет, 2007. – 222 с. 5. Пішак В.П. Професор-патолог Н.М.Шінкерман: історія життя у документах (до 100-річчя з дня народження) / В.П.Пішак, І.С.Давиденко //Патологія. – 2007. – Т.4, №2. – С.95-98. 6. Прокопчук В.С. Професор Наум Мойсейович Шінкерман (4 червня 1907 р. – 25 жовтня 1997 р.) /В.С.Прокопчук// газета «Для вашого здоров’я». – 1997. – №7. – С. 7. 7. Сторінки історії : біографічний довідник завідувачів кафедр та професорів Буковинської державної медичної академії (1944-1998 рр.); [ за ред. В.П. Пішака] – Чернівці: БДМА, 1999.- С.148.

8. Шинкерман Н.М. История кафедры патологической анатомии Черновицкого медицинского института (1944-1969 гг.) / Н.М. Шинкерман – Черновцы: ЧМИ. – 1970. – 39 с.