21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, який було запроваджено у листопаді 1999 року згідно з тридцятою сесією Генеральної  конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Історія цієї дати, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Тогочасна влада проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято, в країні, де майже винятково розмовляли бенґальською мовою, тому люди і вийшли на демонстрацію, під час якої поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний  результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.

Заснування Міжнародного дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.

         За весь час свого існування українська мова теж зазнавала злети та падіння.

Наша мовна традиція сягає далеких докняжих часів. Учені доводять, що давньоруське письмо зі своєрідною системою позначок існувало ще з II ст. до н.е. А в період Київської Русі наше слово сягнуло державного творення.

Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам’ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці  знамените Остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної та світової культури книги, створене у великокняжому скрипторії при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам’ятку заведено вважати початком книжкової справи в Україні.

Після запровадження християнства при найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки та створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрипторію при соборі Св. Софії вже у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й призначення.

Отже, розвиток і збагачення української мови почалися з давніх-давен.

Сучасна українська літературна мова остаточно склалася на початку XIX ст. Зачинателем її був І. Котляревський, а основоположником — Т. Шевченко. Невмирущий Іван Котляревський в “Енеїді”, “Наталці Полтавці” та комедії “Москаль-чарівник” відкрив усьому світові багатства живої народної мови.

Сьогодні, згідно Зі статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Українська мова є рідною майже для 50 мільйонів осіб.

Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою.

Шануймо рідну мову, піклуймося про неї, захищаймо!

Бережімо її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь!

Інформацію підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська