Вгору
|
Людмила Муріна  …Дай миру, Боже, цій святій землі, Верни живим додому дітям тата,
Всім матерям віддай живих синів,
Що зараз обіймають автомата.
Прости нас, милий Боже, за гріхи,
Бо на землі святих давно немає,
Пошли усім, хто сіє — колоски,
Діждатись дай усім, хто десь чекає…
Над людом зглянься, відведи біду,
Дай злагоди і розуму народу,
Дай плоду всім деревам у саду,
Пошли всім — хліб, і сіль, і чисту воду.
Людмила Тютюнник  Опадають на калині пелюстки,
Скапують дощем весняні роси
І природа щедро, залюбки
Трави укладає у покоси.
Квіти стелють гарні килими
І лелеки в небесах кружляють,
І пісні, якім радієм ми,
ПтАхи дружно у гаях співають.
Наливають колоски лани
Щоб порадувать добірним житом.
Подарують урожай сади,
Що весною радували цвітом.
Ваблять зір безкраї небеса,
Ясне сонце нам щоденно сяє.
Людям Богом послана краса
Душу в смутку й горі зігріває.
НАщо нам шукати інший рай,
Задивлятись на чужі країни?
Якщо вдома наймиліший край-
Щедра і квітуча Україна!
 Олена Кравець
 Україно, моя горда жінка!
Молода така, тридцятирічна!
Твоя врода, твій характер вільний
Все в тобі зростало споконвічно!
Розквітала ворогам на заздрість,
Здобуваючи свою свободу
Намагалась голову підняти
Та прийшла біда, звідки й чекали…
Захотілося тому, що братом звався,
Стрічки в твоїх косах заплітати,
Він забув, яка ти стала сильна,
Всі його образи пам’ятаєш!
Ти не скигли й не мовчи, матусю!
Захищай себе, моя рідненька!
Подивись, за тебе твої діти
Руки ворога роз’юшили до крові.
Бо нема для нас більше нікого!
Ти матуся, отже, ти єдина!
Знай, ми поруч. Ми одна родина.
Добрий вечір вам. Ми з України!
Юрій Рибчинський
 Мова, наша мова, мова кольорова,В ній гроза травнева, тиша вечорова. Мова наша, мова — літ минулих повість, Вічно юна мудрість, сива наша совість. Мова, наша мова — мрійнику — жар-птиця, Грішнику — спокута, спраглому — криниця. А для мене, мово, ти — як синє море, У якому тоне і печаль, і горе. Мова наша, мова — пісня стоголоса: Нею мріють весни, нею плаче осінь. Нею марять зими, нею кличе літо, В ній криваві рими, сльози “Заповіту”. Я без тебе, мово, — без зерна полова, Соняшник без сонця, без птахів діброва. Як вогонь, у серці я несу в майбутнє Незгасиму мову, слово незабутнє!  Заходить сонце, зірка сходить,
Свята Вечеря настає.
Сім’я збирається у колі,
В душі всіх свято настає.
Столи накриті пишно в стравах,
Ялинка у кутку стоїть.
Кутю по центру столу ставлять,
Святкова свічка мерехтить.
Уже скінчилась вся робота,
Всі дружно сіли до Вечері.
Спочатку Богу помолились,
Постукав раптом хтось у двері.
Почався спів — колядники!
Почали у дверях співати.
І про народження Христа,
В колядці своїй сповіщати.
І так повсюди, в кожнім домі,
Де Зірка світить всім в вікно.
Бо наступило гарне свято,
Під світлим іменем — РІЗДВО!
Ліна Костенко
Розкажу тобі думку таємну,
Людмила Степанишена Зробила висновок для себе я такий:
Якщо себе самому не любити,
То байдуже, чи рідний, чи чужий, –
Цього за тебе не буде повік робити!
Подобатись собі спочатку варт,
І думати за себе теж самому.
Це правда, і ніякий це не жарт,
Інакше не потрібен ти нікому!
Можливо, й егоїсткою буду,
Чи скаже хтось, що тактика – невірна,
Я ж по життю з такою думкою піду,
Бо я – красива, впевнена в собі і неймовірна!
Marishka Poetry Мені болить. Всередині, ось там –
Між ребрами, де сплять, здається, вірші.
Палає наче ядерний вулкан
Ні серце, ні душа, а дещо інше.
І так кричить у грудях, у пітьмі
Якась знайома і близька людина.
Десь глибоко, всередині, на дні
Мені болить, напевно, Україна.
Олександр Олесь
 З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх. І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня… І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я… Сергій Губерначук
Героям Крут
…Світ єднали ті Крути, Людмила Степанишена
 Збирайтеся родиною частіше,
Без приводу, так просто, без причини!
Це найдорожче, надважливе, найсвятіше,
Збирайтесь — від старого й до дитини!
Вам знайдеться про що поговорити,
Зустріти рідних завжди будьте раді!
Потрібно взагалі перетворити
Родинні зустрічі у звичай в вашій хаті!
Привид Києва
 -Мамо,сказали,що привид літає.
Він розбомбить нас?-дитина питає.
Я так боюся,очей не стуляю.
Можна я поруч,ось тут погуляю?
-Та ні ж бо,рідненький ,цей привид хороший.
Він ловить у небі усе,що вороже,
Рахунок веде чужакам в піднебессі,
Щоб спали ми мирно в Дніпрі і Одесі,
У Києві,Сумах,у Золотоноші.
В усій Україні.Не бійсь,мій хороший!
Ходім,помахаємо дяді з вікна,
Щоб Бог оберіг від негоди і зла.
Хоч “Привидом Києва “льотчика звуть,
Та знаю,що ангел показує путь.
Оксана Козак
 Принесу я друзям тепла у долонях,
Із серця промінчик сонечка віддам,
Розіллю і радість, і ніжність по скронях,
Привіт найщиріший з душі передам.
Хай тепло зігріє в осінні тумани,
А сонячний промінь торкнеться душі,
У серцях ніколи любов не зів’яне.
На щастя хай ллються осінні дощі.
Доброта і спокій серця заполонять,
Цілунки пошлю й листочки надій.
Хай холодні хмари добро не заслонять
І здійсняться задуми й тисячі мрій!
Ліна Костенко
Красива осінь вишиває клени А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Ліна Костенко
 О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.
Оксана Осовська
 …Осінь, можливо, нахабна пора :
Липню і серпню раділося досі,
Раптом побачиш : це – осінь, це осінь
Фарби розводить і літо стира…
…Осінь святкую, а осінь сама
Вгостить вином мене, медом чи зіллям.
Ну, а яке вже настане похмілля
Бачити будем : ще буде зима.
Василь Стус
(6.01.1938 – 4.09.1985)
 Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
(Художник Олег Шупляк)
Сергій Ущапівський
 А щастя справді — у дрібницях,
Із них складається життя.
Не треба гнатись за незримим,
Цінуйте те, що є щодня!
Умійте просто далі жити,
Світ пізнавати, що навкруг.
У всій красі його любити,
Яку ми бачимо довкруг!
Ліна Костенко
 А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає,
а крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
а з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні або з надії,
або з поезії, або з мрії!
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Галина Грицина
 У барви росяних заграв,
У трави, що так пахнуть медом,
В кохання кожен мандрував,
Де щастя зорі впали з неба.
Там, де співають солов”ї,
Зозуля щастя там кувала,
Де не торкаючись землі,
Серця до неба мандрували.
Там царство поцілунків-мрій,
Там очі бачать тільки очі,
І кожен з нас там розумів,
Що щастя більшого не хоче.
Життя поставило крапкИ
Комусь одну, комусь багато…
І сниться запах губ п”янких,
Як спомин про кохання-свято.
Ліна Костенко  …А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Світлана Дорош
…А щоб тобі у грязь лицем
Перед людьми не впасти,
Ти самотужки стань борцем
Щоб в світі не пропасти.
Та тільки з вірою вперед
Веди себе ти вперто,
Бо не чекає всюди мед,-
Скажу тобі відверто….
Тарас Шевченко
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
|
ІШЛО РІЗДВО…В стражденну Україну,
У темні села, стомлені міста…. Ішло через воронки і руїни, Несло їй силу вічного Христа! ІШЛО РІЗДВО… до діточок маленьких, Щоби забрати відчай в них і страх… До юних… і дорослих…і стареньких, Несло їм віру на своїх плечах… ІШЛО РІЗДВО… у бліндажі й окопи, Окутувало воїнів теплом… Ішло між градами, налякане…. в ознобі. Щоб стати від загибелі щитом! ІШЛО РІЗДВО… Крізь снігові замети…, У бомбосховища, в оселі, що в ущент… Під рев шахідів, обстріли ракети Й сирени лячний акомпанемент….. ІШЛО РІЗДВО… І людям говорило: – Христос вже народився! Він гряде! Впускайте Його у серця щосили, Він вам усі тривоги відведе! І українці ДУХОМ ПІДІЙМАЛИСЬ Й молитва їм лягала на вуста! У радості й надії всі єднались І зустрічали з ВІРОЮ ХРИСТА!!!!!
Таня Лесьєва-Лесь
Матінко Божа, врятуй Україну,
Допоможи нам здолати орду.
Ворог прелютий плюндрує країну,
Допоможи пережити біду!
Плачуть міста під бомбами гадів,
Ріками кров безневинна тече.
Стогне земля під розривами градів…
Горе і смерті злий ворог все тче.
Оборони наших славних героїв
У цій святій героїчній борні.
Слава Вкраїні і всім нашим воям !!!!!
Хай згине ворог в огидній війні.
Матінко Божа, врятуй Україну,
І Омофором Святим захисти.
Щоб ми побачили мирную днину,
Щоб ми не знали ніколи війни !!!!
Матінко Божа, врятуй діток наших,
Воїнів Світла й всіх мирних людей.
Хай Святу Правду ніхто не погасить…
Стань в охорону Добра всіх ідей !!!!
Олена Пшенична  Пливуть хати.
Я йду по коліна у спогадах.
Чиїсь діди
Кожну цеглу складали мов золото.
Чиїсь баби
Посадили черешні і айстрики.
Чиїсь тати
Тут ловили на м’якуш карасика.
Чиїсь мами
Закопали під деревом пупчики.
Нявчать коти,
Перелякані лагідні мурчики.
Пливуть качки
І нажахано так озираються.
Собачий слід
Заливає вода, він вгризається.
Пливуть хрести
Мертві пишуть, де будуть ховатися.
Кричать птахи:
Ми не маєм куди повертатися!
Пливуть життя
І впадають у море із відчаю.
Біжить дитя
І волочить дитинство скалічене.
Ми всі кричим
Світ продовжує гратися в хованки.
Пливуть хати,
Виривають з корінням нам спогади.
06.06.2023 Херсон
Л. Маковей (Л. Сахмак)
Ода українській жінці Найкраща в світі жінка – українка! Краса її магічна і глибинна, Вона слабка і сильна одночасно, В її очах – упевненість і гідність, Найкраща в світі жінка – українка! 08. 03. 2016 Картина Василія Веніаминовича Хвостенко (1896-1960) Українка. 1952 Оля Киця
 Стоїть малюк, закривши оченята,На личку рана, куртка вся брудна,
До ротика підносить рученята,
А у кремлі радіє сатана!
Де дівся дім, де іграшки поділись?
Де ліжечко, в якому тихо спав?
Де теплий плед, під ним із татом грілись,
Коли мороз за носика щипав.
Де книжечка із добрими казками?
Машинки, ними грався з дідусем.
А де усе, що так любила мама?
Куди, скажіть, поділося усе?
Стоїть малюк, не може зрозуміти,
Що він зробив поганого комусь.
Чому сидять заплаканії діти,
І стогне чийсь згорьований татусь.
Бабуся в крик і падає на землю,
Благає всіх:”Рятуйте, поможіть!”
Бо десь отам, у цій руїні темній
Її донька з онуками лежить.
Це будуть перші згадки із дитинства:
Руїни, сльози, страх і крик людей.
Навіки закарбується це звірство
У душах всіх скалічених дітей.
Ольга Олійник
 У нас сьогодні знову була злива.
І барабанив дощ в немиті вікна.
Ти знаєш – я бала щаслива.
Така, як того року в квітні.
Я стільки всього хочу розказати…
Про те, що у кав’ярні поруч з домом
Вже знов почали випікати –
Твоє улюблене – із кардамоном.
Про те, як наш старий вусатий кіт
Щоразу крутиться у ліжку.
Сусід передає тобі привіт
Про те, яку читаю книжку.
Я стільки всього хочу розказати…
Та час не наш – війна його забрала.
Тепер я можу лиш тобі писати.
Усі слова, що досі не сказала.
Василь Головецький  Прилетів журавель – а гнізда вже нема,
І бабусі нема, і хатина – руїна,
І весна витирає сльозу крадькома,
І якась не така, як завжди, Україна.
Причитання сирен, на пожарищах дим,
Вогневиця снарядів, біда безупинна…
І притих журавель на подвір’ї старім,
Зажурився: «Чи ти це, моя Україно?!
Може, краще тікати мені звідсіля
І за море вернутись, допоки не згинув?
Тільки ж як утечеш: превелика земля,
А Вкраїна – одна! Лиш одна Україна!».
Раптом з неба – ячання нового ключа!
Журавель усміхнувсь молодій журавлині
І гніздо на калині мостити почав,
І сказав:
«Я не кину тебе, Україно!».
 Я цілую, хлопці, ваші руки! В цих руках Вкраїна й цілий Світ!
Борони, Господь, від смерті й муки!
І даруй життя на многа літ!
 Благословенна батьківська земля,
Де родить хліб, джерела б’ють студені,
Мій рід бере початок звідтіля,
Там люди роботящі і нужденні.
Це там єдиний батьківський поріг,
Що кличе нас, дітей, завжди додому
З усіх далеких і близьких доріг.
Йому несем свою життєву втому.
Благословенні сині небеса,
Що хату отчу нам оберігають,
Не забувають пам’ять колисать,
Хоча літа, немов вода, збігають.
Це там я пізнавала вперше світ,
Дитям до сонця руки простягала
Й дивився вслід калини білий цвіт,
Коли поріг ми отчий залишаєм…..
Не втомлюйтеся робити добро!  Не викинь книгу на смітник!
Її віддай в бібліотеку,
Бо книга – скарб, у ній для тебе
Думок і висловів квітник.
У ній поета віршів море,
Кохання, радість, смуток, біль…
А ще незвідані простори
Письменник відкриває в ній.
Тож дурно книгу не змарнуй –
Бібліотеці подаруй!
Людмила Степанишена Коли нема здоров’я — світ немилий,
Тоді не треба ні багатства, ні грошей,
Ні щоб тобі щось дороге купили,
Ні вишуканих страв, а ні речей.
Коли нема здоров’я — що нам треба?
Чи в подорож бажає, може, хто?
Чи, може, часом зірку ясну з неба?
А чи елітне, дороге авто?
У той момент лише одне бажання –
Допоможи нам, Господи, й спаси!
Дай змогу знов прокинутися зрання,
Даруй нам зцілення у ці важкі часи!
Тоді ми розумієм більше всього –
Здоров’я — найцінніше, що в нас є!
В молитві щирій просимо спасіння в Бога,
Даючи тіло, в руки лікарям, своє!
Марія Чайківчанка  Красень Жовтень нам усім сказав ”Прощай”!
Білим птахом у небо відлетів.
О, осене до зими не поспішай!
Усміхнись нам, ще поміж ясенів.
Розпустила коси красуня осінь
І зустрічає в гості листопад.
І в блакиті сонечка тепла просить
По між хмар,ще сонячний променад.
Під музику дощу кружляє листя
То верх, то вниз танцює на вітрах.
І золотий Листопад із захристя
Малює осені казку у піснях .
Ліна Костенко
Очей ворожих, суперечок гострих
ніколи не боялась я.
У мене викликає острах
лиш ніжність і печаль твоя.
Василь Стус
«Сто років як сконала Січ»
 Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові синів, що за любов тавровані, сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати раби зростають до синів своєї України-матері. Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками. Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі, ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою, йому ж рости і рости, допоки не упадуть тюремні двері. І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці, Тарасові провісні птиці — слова шугають над Дніпром. Наталя Королик
 Щасливий той, хто має дітвору,
хто може пригорнути їх до серця,
Коли дитя нам щиро так сміється,
і бачиш в оченятках їх іскру.
Щасливий той, у кого є сім’я,
хто бачить листопад й блакитні очі
того, хто обнімає нас щоночі,
і вимовляє з ніжністю ім’я.
Щасливий той, у кого є життя,
хто зустрічає ранки полум’яні,
хто відчуває пахощі духмяні,
і відкриває в вічність вороття.
Щасливий той, хто радість пізнає,
кого не зламує ніяка перешкода,
а труднощі — це тільки насолода,
і з чистим серцем з легкістю жиє.
Щасливий той, хто усмішку дарує,
хто відчуває ранішню росу,
а в шумі вітру музику він чує,
і бачить у простих речах красу.
Міла Калашнікова
 В людини праці руки мозолясті
І загоріле од вітрів чоло,
Полями йде і пшениці хвилясті
Їй щедро віддають своє тепло.
І сонце шле їй промені привітні,
І Бог благословляє кожен день
Усе зростає, колотиться, квітне
Там, де Людина праці гордо йде !
Ой, на Івана та й на Купала
Дівка ходила, долю шукала.
Долю шукала, квіти збирала,
Ой, та з тих квітів віночок сплітала.
Віночок сплітала, в річку пускала.
Пливи, віночку та й за водою,
Ой, та чи ж буду, милий, з тобою?
Плив-плив віночок та й зупинився.
Милий-коханий на іншій женився.
Записано у с. Мар’янівка Горохівського району Волинської області.
Наталка Сорока Такий же, як і сотні інших -ранок…
В світанку неба–сонця жовтий колос…
Акацій білих, ніжний дух медвяний,
Над вітами яких ширяють бджоли…
Пташиний спів розбурхано -веселий
І квітів кольорове розмаїття
І шепіт вітру й тихий листя шелест…
Й високе небо в волошковім цвіті…
І сяйва море розливає сонце
над сонним, ледь прокинувшимся містом…
Такий же як і інших ранків сотні…
Але сьогодні особливий літній !
Наталя Устименко  Світає ранок… Чом не сплять же очі?
Ой очі-очі, карі та дівочі,
Ой думи-думи, сизі голуб’ятка,
Чом не спите ви, любі ластів’ятка?
Чому літаєте висо’ко в небі
І душу підіймаєте до себе,
Летить вона кудись поміж світами,
Ой думи-думи, я ж лечу із вами…
Станкевич Людмила
 Наш орієнтир в житті — це наші мрії,
Які так рідко здійснюються в нас.
Коли стоїш, що руки вже німіють,
Чекаєш, щоб прийшов той певний час,
Як вже знайдеш в житті ти власне місце
Без права вибору, на щастя, чи, на жаль,
І все життя старатись гордо йти з цим
І не розбитись як пустий кришталь…
Анна Багряна
Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем, Прип’ята до неба, щоб випити вічність, Щоб вмити від бруду змарніле лице? Регочуть іони малиновим дзвоном, Вбиваючи блиск нерозкритих очей, Ридає вночі божевільна мадонна, Приймаючи з лона холодних дітей В бездонність ночей. Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин І лине горіти туманам на втіху, Малинове лихо, малиновий дзвін, Чорнобильський дзвін…
|
Тетяна Прокоф’єва
 У ваших серцях палає відвага,А в кожного з нас до вас є повага. Ви завжди на захисті народу й країни, Щоб гарно жили всі наші родини. Дух сили, свободи душа ваша має, Боротись весь час вона закликає. Ви — сильні, ви — мужні воїни світла Хай доля до вас буде привітна. Сердечна подяка й низький вам уклін, Ваш подвиг назавжди в серцях поколінь. Лідія Міщенко
 Мені наснилась Перемога.І хоч красива й молода Прийшла уранці до порогу, Але важка її хода. В її волоссі золотому Вплелися пасма сивини. В очах блакитних – стільки втоми. І біль, і гнів, і жах війни. Чоло – глибокі зморшки горя, А серце – рана, що кровить. Пульсує в ній безмежне море Скорботи, суму, що болить. Та усміхнулась, заясніла, Мов тінь зігнала із чола. Зайшла в мою хатину, сіла. Сказала тихо: ,,Я прийшла…” (Автор картини Володимир Козюк)
Галина Момот
… Крізь попіл пробивалися тюльпани…
Так, ніби поруч не було війни…
Так, ніби не було на тілі рани…
Живими ще були усі сини.
Цвіли тюльпани, радість дарували…
Тягли до сонця листя й пелюстки…
Війну прокляту геть ігнорували…
Уваги не звертали на пустки.
Не зазирали в вікна спорожнілі…
Лише здригались від розривів бомб…
Ці вибухи були незрозумілі…
І неочікувані, як у вені тромб.
Цвіли тюльпани, бо вже час для цвіту…
Війна війною, а весні весна…
Ніщо не змінить літер алфавіту…
Як зупинити час ніхто не зна.
Ніхто не знає, та й навіщо знати…
Війна перегримить, немов гроза…
Колись, ми навчимося знов співати…
Коли на оці висохне сльоза.
Насадимо тюльпанів ціле море…
Вберем двори в веселки кольорів…
Через кордон, на схід, піде все горе…
До тих трикольорових прапорів.
Піде до тих, хто горе нам посіяв…
Хто цвіт палив, та випалить не зміг…
Хто вирвати коріння наше мріяв…
Влаштовував скажений свій забіг.
Цвітуть тюльпани серед попелища…
Війна війною, а весні весна…
Із кожним ранком перемога ближча…
Про це, ні в кого сумніву нема.
(10.04.2023.)
Г.Потопляк
 Молюсь за тебе, Україно,
Сьогодні, нині, повсякчас.
За тебе, гаю і калино,
За сонечко, що любить нас.
За кожну грудочку й піщину.
За річку, море, за яри.
Молюсь за рідну Україну,
За вільхи, клени, ясени.
За лан широкий, луки й доли.
За зими й весни біля ніг.
Хай захищають нас янгОли
І рідний батьківський поріг.
Молюсь, молюсь, себе тримаю.
Нема ні злості, ні тривог.
І від Десни аж до Дунаю
Краса земна, а в серці Бог.
І сила є, і прапор миру.
І віра в кожного із нас.
А із героїв, з того виру,
У нас до зір іконостас.
Молюсь за кожен пагін глоду.
І щоб струмок життя бринів.
За правду, щастя, за свободу.
Молюсь за дочок і синів.
.
Оксана Сметанюк
Вогнем палають ягоди калини
І гіркотою в серці знову сум…
Мене тривожить доля України,
Бо вороння взяло її на глум!
Та знову й знов скубе, як сиротину.
Мовляв, жебрачка, гнана усіма…
У рабство мріє підштовхнути в спину.
Гадає, що беззахисна вона.
Це не колись… І нас не подолати!
Бо Україна — гарна і міцна.
І як тобі з народом воювати,
Якого, як ти стверджуєш, нема?
Іде борня — клубками чорне пір‘я…
Світ аплодує, стоячи, й гуде.
Хто йде по шерсть сусіду на подвір‘я, —
Той неодмінно стрижений піде!..
Одного дня прокинемося зранку,
Прокинемось у тиші, без тривог.
І сонця промінь зайде крізь фіранку,
Все буде добре, нам поможе Бог.
В стрічці новин, всього одна новина –
Нема війни! Усе! Перемогли!
І будуть сльози на очах щасливі,
І буде сміх та радість дітвори.
Все буде добре, вернуться герої,
Ми Перемогу будем святкувать.
З сльозами ми обіймем рідних своїх,
Й героям славу будемо співать!
Марія Андрухів Буває так, що хочеться співати,
Ідеш по вулиці й наспівуєш пісні.
Буває, хочеться читати,
Сідаєш зручно в крісло і гортаєш сторінки,
Цікавого роману чи пригоди,
І це є теж, моментом насолоди.
Буває, хочеться писати, щось незвичне,
Береш у руку ручку й пишеш, пишеш…
Рука виводить букви, речення красиві,
А в тебе від уяви – виростають крила.
І ти летиш туди, куди заносять мрії.
Легкі такі, і в них така надія.
Вони без меж, без критики, вони є вільні.
Бувають кольорові, загадкові, божевільні,
Несуться крізь роки, крізь сльози чи переживання,
Та повертають серце знову у кохання.
І у дитинство, щире і щасливе,
В обійми мами й тиху колискову…
В шкільні роки, у юність, ту, казкову.
Туди… Де ти ногами вже не станеш…
Таке життя… У нього свої плани.
Воно іде, іде і дякувати Богу!
А ти, живи, живи – сміливо в ньому.
Бандура Катерина
….Треба життя так, прожити! Наталка Позняк
Зима-фотограф проявляє плівку. Ще мить — і негативи днів минулих
Ольга Ванівська Благаю, Господи, бережи своїх синів,
Що Україну мужньо захищають,
Що залишили теплий рідний дім,
Віддано спокій наш оберігають.
Благаю, Господи, створи невидиму броню,
Щоб зброя вража їх не зачепила,
Щоб повернулись у свою сім’ю,
Щоб Матінка Божа омофором їх накрила.
Благаю, Господи, про мирні дні,
Про ночі, спокоєм укриті,
Щоб монстр кривавий зник з лиця землі,
Щоб радістю й любов’ю були ми оповиті.
24.02.2022
Людмила Степанишена
 Ви бачили, як щиро люблять діти?
Не думають про вигоду і користь.
А як вони уміють всі радіти,
Чи співчувать, коли у когось горе?
Бо почуття в дітей і щирі, й справжні,
Завжди прямі вони в своїх розмовах,
Ніколи не сховаєш від них правди…
Хоч і не вчилися ні в яких установах.
А вогники в очах які бувають,
Коли збуваються їх заповітні мрії.
А як образу швидко забувають…
Нам би навчитись в них, й були б святії!
Людмила Степанишена  Далеко в лісі, де не ловить інтернет,
Там, де з людей нікого взагалі немає, –
Стоїть із снігу немалесенький намет,
За ним хатинка непримітна виглядає.
І кожен з нас, в житті, хоча би раз,
Потрапити у ту хатинку хоче!
Бо там немає кривди і образ,
Там спокій навкруги стоїть щоночі.
Ніхто там болю й зради не завдасть,
Нікому і ніщо ти там не винен.
Нема ніколи там ні горя, ні нещасть,
Робити там нічого не повинен.
А для душі – це точно справжній рай,
Це підзарядка і енергії, і сили…
Якби мені сказали: ”Хочеш хату цю, то забирай!”, –
Мене б два рази точно не просили!
Ліна Костенко
Настане час – і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя – спокута не своїх гріхів.
Життя – це оббирання з реп’яхів,
що пазурами уп’ялися в душу.
Володимир Івасюк
 Батьківщино моя,
Зореносна моя,
Бачу, правда твоя
Над віками сія.
Чую, слава моя,
Наче сонячний дзвін,
Крізь сторіччя луна
У серцях поколінь...
Оксана Сметанюк
 А я собі намрію теплу осінь:
Троянду пізню в пишному цвіту
І кришталеві роси на покосах
І квітку дев‘ясилу золоту.
Світанки свіжі, запах винограду
І тупіт яблук в тиші за вікном,
Що котяться стежиною по саду
Й тумани, що проллються молоком.
Пахучу каву у ранковій тиші
І скрип натужний гружених возів,
А ще спокійні, теплі ніжні вірші,
Надії трошки і солодких снів.
Наталка Сорока  Щастя складається з різних речей :
З усмішки…настрою… радості
З погляду й блиску коханих очей…
З тихого “ЛЮбая -здрастуй…”
Із, в унісон поруч -серцебиття…
З тіла жаданого трепету…
З пристрасті й вуст, в поцілунку, злиття ,
З ніжності й слів напівшепоту …
Щастя-кохання своє віддавать ,
Все, до краплини останньої
ТОму, хто зможе тебе називати
Обраною і коханою!
…Спогади дитинства часто оживають,
В батьківську хатину птахою летять,
В росяні світанки влітку повертають,
Мелодійним дзвоном у струмках звучать.
Виграє веселка в спогадах дитинства,
Вибивають танець краплі дощові.
Оповиті духом величі й таїнства
Назавжди у серці спогади живі.
Тамара Франчук- Шандрук
Слова і почуття свій мають час,
Тож говоріть з любов’ю, не тримайте в серці,
У них свій вік, свій час, своє життя,
Їм волю дайте, щоби не померли …
…Бо час спливе – і слово без ваги,
І почуття стають немов буденність,
То ж не мовчіть, чим швидше проявіть
Душі багатство, серця свого щедрість…
 Немає кращого й дорожчого в житті,Як вишита білесенька сорочка
на домотканому тонкому полотні,
Для внуків рідних, сина або дочки.
І вишиванка мамина стає
енергетичним, панцером у долі,
В ній сподівання з мріями лягли,
Бо шилась вишиваночка поволі …
…Сорочка-вишиванка, як письмо, Ховала радість й мамину надію…
Що зашивалися в тонесенький стібок,
Аби звершилася її найкраща мрія….
Світлана Дорош
“Ніч,яка місячна,зоряна,ясная”…
Тихо хтось пісню співав.
В білому цвіті вся вишня втопилася,
Хтось на баяні заграв…
Це моя доленька пісню співає,
Згадує юні роки…
Це моє серце у терцію грає,
Мліють душевні думки’…
Чути у звуках акордів баяна
Тихий Світлани мінор…
Галя,Ірина,Марійка,Тетяна
Тягнуть її в До-мажор.
Тихо хлюпочеться хвилями річенька,
Місяць на небі висить…
Тепла із юності зоряна ніченька…
Боже,яка ж гарна мить!
Під зорями весна ще буде спати,
ЛінаКостенко
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
 Гілочки тоненькі, котики пухнасті,
Хай несуть у хату радість Вам і щастя,
Хай несуть у серце радість Воскресіння,
Хай направлять наші душі до спасіння.
Гілочки тоненькі, котики вербові,
Всіх благословляють, щоб були здорові,
Щоб жили в любові й достаток мали,
Щоб в молитві з Богом, діточки зростали.
Гілочки вербові сонце зігріває,
А душа радіє, а душа співає,
Бо вже близько свято, писанки й паска,
Бо на землю сходить світла Божа ласка.
Бо уже за тиждень буде в нас Великдень.
|
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
