Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Мелодія рими

 

 Marishka Poetry

Мені болить. Всередині, ось там –
Між ребрами, де сплять, здається, вірші.
Палає наче ядерний вулкан
Ні серце, ні душа, а дещо інше.
І так кричить у грудях, у пітьмі
Якась знайома і близька людина.
Десь глибоко, всередині, на дні
Мені болить, напевно, Україна.
Олександр Олесь
 
З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…
Сергій Губерначук
Героям Крут
 

…Світ єднали ті Крути,
ті звитяжні серця.
Краще – вбитим, ніж бути,
як в отарі вівця!
Бо найкраще багатство –
наша пісня й земля.
І попáдало братство,
там, де ти – там і я!….

Людмила Степанишена
 
Збирайтеся родиною частіше,
Без приводу, так просто, без причини!
Це найдорожче, надважливе, найсвятіше,
Збирайтесь — від старого й до дитини!
Вам знайдеться про що поговорити,
Зустріти рідних завжди будьте раді!
Потрібно взагалі перетворити
Родинні зустрічі у звичай в вашій хаті!
Привид Києва
 
 
-Мамо,сказали,що привид літає.
Він розбомбить нас?-дитина питає.
Я так боюся,очей не стуляю.
Можна я поруч,ось тут погуляю?
-Та ні ж бо,рідненький ,цей привид хороший.
Він ловить у небі усе,що вороже,
Рахунок веде чужакам в піднебессі,
Щоб спали ми мирно в Дніпрі і Одесі,
У Києві,Сумах,у Золотоноші.
В усій Україні.Не бійсь,мій хороший!
Ходім,помахаємо дяді з вікна,
Щоб Бог оберіг від негоди і зла.
Хоч “Привидом Києва “льотчика звуть,
Та знаю,що ангел показує путь.
 
Оксана Козак
 
Принесу я друзям тепла у долонях,
Із серця промінчик сонечка віддам,
Розіллю і радість, і ніжність по скронях,
Привіт найщиріший з душі передам.
Хай тепло зігріє в осінні тумани,
А сонячний промінь торкнеться душі,
У серцях ніколи любов не зів’яне.
На щастя хай ллються осінні дощі.
Доброта і спокій серця заполонять,
Цілунки пошлю й листочки надій.
Хай холодні хмари добро не заслонять
І здійсняться задуми й тисячі мрій!

Ліна Костенко

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ліна Костенко
 
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.
Оксана Осовська
 
…Осінь, можливо, нахабна пора :
Липню і серпню раділося досі,
Раптом побачиш : це – осінь, це осінь
Фарби розводить і літо стира…
…Осінь святкую, а осінь сама
Вгостить вином мене, медом чи зіллям.
Ну, а яке вже настане похмілля
Бачити будем : ще буде зима.
Василь Стус
(6.01.1938 – 4.09.1985)
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
(Художник Олег Шупляк)
Сергій Ущапівський
 
А щастя справді — у дрібницях,
Із них складається життя.
Не треба гнатись за незримим,
Цінуйте те, що є щодня!
Умійте просто далі жити,
Світ пізнавати, що навкруг.
У всій красі його любити,
Яку ми бачимо довкруг!
Ліна Костенко
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає,
а крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
а з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні або з надії,
або з поезії, або з мрії!
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
 
Галина Грицина
У барви росяних заграв,
У трави, що так пахнуть медом,
В кохання кожен мандрував,
Де щастя зорі впали з неба.
Там, де співають солов”ї,
Зозуля щастя там кувала,
Де не торкаючись землі,
Серця до неба мандрували.
Там царство поцілунків-мрій,
Там очі бачать тільки очі,
І кожен з нас там розумів,
Що щастя більшого не хоче.
Життя поставило крапкИ
Комусь одну, комусь багато…
І сниться запах губ п”янких,
Як спомин про кохання-свято.

Ліна Костенко

…А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

 

Світлана Дорош

…А щоб тобі у грязь лицем
Перед людьми не впасти,
Ти самотужки стань борцем
Щоб в світі не пропасти.
Та тільки з вірою вперед
Веди себе ти вперто,
Бо не чекає всюди мед,-
Скажу тобі відверто….

Тарас Шевченко

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
 
Гілочки тоненькі, котики пухнасті,
Хай несуть у хату радість Вам і щастя,
Хай несуть у серце радість Воскресіння,
Хай направлять наші душі до спасіння.
Гілочки тоненькі, котики вербові,
Всіх благословляють, щоб були здорові,
Щоб жили в любові й достаток мали,
Щоб в молитві з Богом, діточки зростали.
Гілочки вербові сонце зігріває,
А душа радіє, а душа співає,
Бо вже близько свято, писанки й паска,
Бо на землю сходить світла Божа ласка.
Бо уже за тиждень буде в нас Великдень.
Игорь Абакумов
 
Как прекрасны души порывы,
когда сердце как птица в груди,
Когда все твои близкие живы,
когда всё ещё впереди!
Мы загадывали желания,
слепо верили в чудеса,
А потом за свои страдания
мы винили во всём небеса...
Ольга Олійник
У нас сьогодні знову була злива.
І барабанив дощ в немиті вікна.
Ти знаєш – я бала щаслива.
Така, як того року в квітні.
Я стільки всього хочу розказати…
Про те, що у кав’ярні поруч з домом
Вже знов почали випікати –
Твоє улюблене – із кардамоном.
Про те, як наш старий вусатий кіт
Щоразу крутиться у ліжку.
Сусід передає тобі привіт
Про те, яку читаю книжку.
Я стільки всього хочу розказати…
Та час не наш – війна його забрала.
Тепер я можу лиш тобі писати.
Усі слова, що досі не сказала.

Василь Головецький

Прилетів журавель – а гнізда вже нема,
І бабусі нема, і хатина – руїна,
І весна витирає сльозу крадькома,
І якась не така, як завжди, Україна.
Причитання сирен, на пожарищах дим,
Вогневиця снарядів, біда безупинна…
І притих журавель на подвір’ї старім,
Зажурився: «Чи ти це, моя Україно?!
Може, краще тікати мені звідсіля
І за море вернутись, допоки не згинув?
Тільки ж як утечеш: превелика земля,
А Вкраїна – одна! Лиш одна Україна!».
Раптом з неба – ячання нового ключа!
Журавель усміхнувсь молодій журавлині
І гніздо на калині мостити почав,
І сказав:
«Я не кину тебе, Україно!».

Я цілую, хлопці, ваші руки!

В цих руках Вкраїна й цілий Світ!
Борони, Господь, від смерті й муки!
І даруй життя на многа літ!

Ганна Верес (Демиденко)

Благословенна батьківська земля,
Де родить хліб, джерела б’ють студені,
Мій рід бере початок звідтіля,
Там люди роботящі і нужденні.
Це там єдиний батьківський поріг,
Що кличе нас, дітей, завжди додому
З усіх далеких і близьких доріг.
Йому несем свою життєву втому.
Благословенні сині небеса,
Що хату отчу нам оберігають,
Не забувають пам’ять колисать,
Хоча літа, немов вода, збігають.
Це там я пізнавала вперше світ,
Дитям до сонця руки простягала
Й дивився вслід калини білий цвіт,
Коли поріг ми отчий залишаєм…..

Не втомлюйтеся робити добро!

Не викинь книгу на смітник!
Її віддай в бібліотеку,
Бо книга – скарб, у ній для тебе
Думок і висловів квітник.
У ній поета віршів море,
Кохання, радість, смуток, біль…
А ще незвідані простори
Письменник відкриває в ній.
Тож дурно книгу не змарнуй –
Бібліотеці подаруй!

  Людмила Степанишена

Коли нема здоров’я — світ немилий,
Тоді не треба ні багатства, ні грошей,
Ні щоб тобі щось дороге купили,
Ні вишуканих страв, а ні речей.
Коли нема здоров’я — що нам треба?
Чи в подорож бажає, може, хто?
Чи, може, часом зірку ясну з неба?
А чи елітне, дороге авто?
У той момент лише одне бажання –
Допоможи нам, Господи, й спаси!
Дай змогу знов прокинутися зрання,
Даруй нам зцілення у ці важкі часи!
Тоді ми розумієм більше всього –
Здоров’я — найцінніше, що в нас є!
В молитві щирій просимо спасіння в Бога,
Даючи тіло, в руки лікарям, своє!

Марія Чайківчанка

Красень Жовтень нам усім сказав ”Прощай”!
Білим птахом у небо відлетів.
О, осене до зими не поспішай!
Усміхнись нам, ще поміж ясенів.
Розпустила коси красуня осінь
І зустрічає в гості листопад.
І в блакиті сонечка тепла просить
По між хмар,ще сонячний променад.
Під музику дощу кружляє листя
То верх, то вниз танцює на вітрах.
І золотий Листопад із захристя
Малює осені казку у піснях .

Ліна Костенко

 

Очей ворожих, суперечок гострих
ніколи не боялась я.
У мене викликає острах
лиш ніжність і печаль твоя.
 
Василь Стус
«Сто років як сконала Січ»
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости і рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
                      
Наталя Королик
Щасливий той, хто має дітвору,
хто може пригорнути їх до серця,
Коли дитя нам щиро так сміється,
і бачиш в оченятках їх іскру.
Щасливий той, у кого є сім’я,
хто бачить листопад й блакитні очі
того, хто обнімає нас щоночі,
і вимовляє з ніжністю ім’я.
Щасливий той, у кого є життя,
хто зустрічає ранки полум’яні,
хто відчуває пахощі духмяні,
і відкриває в вічність вороття.
Щасливий той, хто радість пізнає,
кого не зламує ніяка перешкода,
а труднощі — це тільки насолода,
і з чистим серцем з легкістю жиє.
Щасливий той, хто усмішку дарує,
хто відчуває ранішню росу,
а в шумі вітру музику він чує,
і бачить у простих речах красу.
Міла Калашнікова
В людини праці руки мозолясті
І загоріле од вітрів чоло,
Полями йде і пшениці хвилясті
Їй щедро віддають своє тепло.
І сонце шле їй промені привітні,
І Бог благословляє кожен день
Усе зростає, колотиться, квітне
Там, де Людина праці гордо йде !

Ой, на Івана та й на Купала
Дівка ходила, долю шукала.
Долю шукала, квіти збирала,
Ой, та з тих квітів віночок сплітала.
Віночок сплітала, в річку пускала.
Пливи, віночку та й за водою,
Ой, та чи ж буду, милий, з тобою?
Плив-плив віночок та й зупинився.
Милий-коханий на іншій женився.

Записано у с. Мар’янівка Горохівського району Волинської області.

Наталка Сорока

Такий же, як і сотні інших -ранок…
В світанку неба–сонця жовтий колос…
Акацій білих, ніжний дух медвяний,
Над вітами яких ширяють бджоли…
Пташиний спів розбурхано -веселий
І квітів кольорове розмаїття
І шепіт вітру й тихий листя шелест…
Й високе небо в волошковім цвіті…
І сяйва море розливає сонце
над сонним, ледь прокинувшимся містом…
Такий же як і інших ранків сотні…
Але сьогодні особливий літній !

Наталя Устименко

Світає ранок… Чом не сплять же очі?
Ой очі-очі, карі та дівочі,
Ой думи-думи, сизі голуб’ятка,
Чом не спите ви, любі ластів’ятка?
Чому літаєте висо’ко в небі
І душу підіймаєте до себе,
Летить вона кудись поміж світами,
Ой думи-думи, я ж лечу із вами…

 Станкевич Людмила
 
Наш орієнтир в житті — це наші мрії,
Які так рідко здійснюються в нас.
Коли стоїш, що руки вже німіють,
Чекаєш, щоб прийшов той певний час,
Як вже знайдеш в житті ти власне місце
Без права вибору, на щастя, чи, на жаль,
І все життя старатись гордо йти з цим
І не розбитись як пустий кришталь…

Анна Багряна

Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін…

 Булат Окуджава

В земные страсти вовлеченный,
я знаю, что из тьмы на свет
однажды выйдет ангел черный
и крикнет, что спасенья нет.
Но простодушный и несмелый,
прекрасный, как благая весть,
идущий следом ангел белый
прошепчет, что надежда есть.

 Марія Андрухів

Буває так, що хочеться співати,
Ідеш по вулиці й наспівуєш пісні.
Буває, хочеться читати,
Сідаєш зручно в крісло і гортаєш сторінки,
Цікавого роману чи пригоди,
І це є теж, моментом насолоди.
Буває, хочеться писати, щось незвичне,
Береш у руку ручку й пишеш, пишеш…
Рука виводить букви, речення красиві,
А в тебе від уяви – виростають крила.
І ти летиш туди, куди заносять мрії.
Легкі такі, і в них така надія.
Вони без меж, без критики, вони є вільні.
Бувають кольорові, загадкові, божевільні,
Несуться крізь роки, крізь сльози чи переживання,
Та повертають серце знову у кохання.
І у дитинство, щире і щасливе,
В обійми мами й тиху колискову…
В шкільні роки, у юність, ту, казкову.
Туди… Де ти ногами вже не станеш…
Таке життя… У нього свої плани.
Воно іде, іде і дякувати Богу!
А ти, живи, живи – сміливо в ньому.

Бандура Катерина

….Треба життя так, прожити!
Аби не хотілось щось змінити.
Все не просто у цьому світі,
Треба знайти, заради кого жити.

Наталка Позняк

Зима-фотограф проявляє плівку.
Працює майстер впевнено, уміло.
Ось — чорний птах упав на чорну гілку.
За мить — на білій гілці птаха біла.

Ще мить — і негативи днів минулих
Проявить снігу біле покривало…

Ольга Ванівська

Благаю, Господи, бережи своїх синів,
Що Україну мужньо захищають,
Що залишили теплий рідний дім,
Віддано спокій наш оберігають.
Благаю, Господи, створи невидиму броню,
Щоб зброя вража їх не зачепила,
Щоб повернулись у свою сім’ю,
Щоб Матінка Божа омофором їх накрила.
Благаю, Господи, про мирні дні,
Про ночі, спокоєм укриті,
Щоб монстр кривавий зник з лиця землі,
Щоб радістю й любов’ю були ми оповиті.
24.02.2022

Людмила Степанишена
Ви бачили, як щиро люблять діти?
Не думають про вигоду і користь.
А як вони уміють всі радіти,
Чи співчувать, коли у когось горе?
Бо почуття в дітей і щирі, й справжні,
Завжди прямі вони в своїх розмовах,
Ніколи не сховаєш від них правди…
Хоч і не вчилися ні в яких установах.
А вогники в очах які бувають,
Коли збуваються їх заповітні мрії.
А як образу швидко забувають…
Нам би навчитись в них, й були б святії!

Людмила Степанишена

 
Далеко в лісі, де не ловить інтернет,
Там, де з людей нікого взагалі немає, –
Стоїть із снігу немалесенький намет,
За ним хатинка непримітна виглядає.
І кожен з нас, в житті, хоча би раз,
Потрапити у ту хатинку хоче!
Бо там немає кривди і образ,
Там спокій навкруги стоїть щоночі.
Ніхто там болю й зради не завдасть,
Нікому і ніщо ти там не винен.
Нема ніколи там ні горя, ні нещасть,
Робити там нічого не повинен.
А для душі – це точно справжній рай,
Це підзарядка і енергії, і сили…
Якби мені сказали: ”Хочеш хату цю, то забирай!”, –
Мене б два рази точно не просили!
Ліна Костенко
 
Настане час – і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя – спокута не своїх гріхів.
Життя – це оббирання з реп’яхів,
що пазурами уп’ялися в душу.
Володимир Івасюк
Батьківщино моя, 
Зореносна моя, 
Бачу, правда твоя 
Над віками сія. 
Чую, слава моя, 
Наче сонячний дзвін, 
Крізь сторіччя луна 
У серцях поколінь...
Оксана Сметанюк
А я собі намрію теплу осінь:
Троянду пізню в пишному цвіту
І кришталеві роси на покосах
І квітку дев‘ясилу золоту.
Світанки свіжі, запах винограду
І тупіт яблук в тиші за вікном,
Що котяться стежиною по саду
Й тумани, що проллються молоком.
Пахучу каву у ранковій тиші
І скрип натужний гружених возів,
А ще спокійні, теплі ніжні вірші,
Надії трошки і солодких снів.

Наталка Сорока

Щастя складається з різних речей :
З усмішки…настрою… радості
З погляду й блиску коханих очей…
З тихого “ЛЮбая -здрастуй…”
Із, в унісон поруч -серцебиття…
З тіла жаданого трепету…
З пристрасті й вуст, в поцілунку, злиття ,
З ніжності й слів напівшепоту …
Щастя-кохання своє віддавать ,
Все, до краплини останньої
ТОму, хто зможе тебе називати
Обраною і коханою!


Леся Гук.

Спогади дитинства часто оживають,
В батьківську хатину птахою летять,
В росяні світанки влітку повертають,
Мелодійним дзвоном у струмках звучать.
Виграє веселка в спогадах дитинства,
Вибивають танець краплі дощові.
Оповиті духом величі й таїнства
Назавжди у серці спогади живі.

Тамара Франчук- Шандрук

Слова і почуття свій мають час,
Тож говоріть з любов’ю, не тримайте в серці,
У них свій вік, свій час, своє життя,
Їм волю дайте, щоби не померли …
…Бо час спливе – і слово без ваги,
І почуття стають немов буденність,
То ж не мовчіть, чим швидше проявіть
Душі багатство, серця свого щедрість…
Немає кращого й дорожчого в житті,
Як вишита білесенька сорочка
на домотканому тонкому полотні,
Для внуків рідних, сина або дочки.
І вишиванка мамина стає
енергетичним,  панцером у долі,
В ній сподівання з мріями лягли,
Бо шилась вишиваночка поволі …

…Сорочка-вишиванка, як письмо,

Ховала радість й мамину надію…
Що зашивалися в тонесенький стібок,
Аби звершилася її найкраща мрія….

Світлана Дорош

“Ніч,яка місячна,зоряна,ясная”…
Тихо хтось пісню співав.
В білому цвіті вся вишня втопилася,
Хтось на баяні заграв…
Це моя доленька пісню співає,
Згадує юні роки…
Це моє серце у терцію грає,
Мліють душевні думки’…
Чути у звуках акордів баяна
Тихий Світлани мінор…
Галя,Ірина,Марійка,Тетяна
Тягнуть її в До-мажор.
Тихо хлюпочеться хвилями річенька,
Місяць на небі висить…
Тепла із юності зоряна ніченька…
Боже,яка ж гарна мить!

Під зорями весна ще буде спати,
Ще місто мла вкриватиме густа,
А ми до церкви підем привітати
Воскреслого Христа.
А в церкві так велично, світло буде,
Заграють дзвони із церковних веж,
І разом з ними заспівають люди:
Христос воскрес!
У поле, в ліс, де сніг останній тане,
У досвіток покотиться луна
А там зі сну прокинеться і встане
Дзвінка весна!

 ЛінаКостенко

Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

View Fullscreen

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: