Буковинський Державний Медичний Університет

БІБЛІОТЕКА

Вдосконалюємося для вас!
Вгору

Мелодія рими

 

Ліна Костенко
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає,
а крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
а з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні або з надії,
або з поезії, або з мрії!
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
 
Галина Грицина
У барви росяних заграв,
У трави, що так пахнуть медом,
В кохання кожен мандрував,
Де щастя зорі впали з неба.
Там, де співають солов”ї,
Зозуля щастя там кувала,
Де не торкаючись землі,
Серця до неба мандрували.
Там царство поцілунків-мрій,
Там очі бачать тільки очі,
І кожен з нас там розумів,
Що щастя більшого не хоче.
Життя поставило крапкИ
Комусь одну, комусь багато…
І сниться запах губ п”янких,
Як спомин про кохання-свято.

Ліна Костенко

…А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

 

Світлана Дорош

…А щоб тобі у грязь лицем
Перед людьми не впасти,
Ти самотужки стань борцем
Щоб в світі не пропасти.
Та тільки з вірою вперед
Веди себе ти вперто,
Бо не чекає всюди мед,-
Скажу тобі відверто….

Тарас Шевченко

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
 
Гілочки тоненькі, котики пухнасті,
Хай несуть у хату радість Вам і щастя,
Хай несуть у серце радість Воскресіння,
Хай направлять наші душі до спасіння.
Гілочки тоненькі, котики вербові,
Всіх благословляють, щоб були здорові,
Щоб жили в любові й достаток мали,
Щоб в молитві з Богом, діточки зростали.
Гілочки вербові сонце зігріває,
А душа радіє, а душа співає,
Бо вже близько свято, писанки й паска,
Бо на землю сходить світла Божа ласка.
Бо уже за тиждень буде в нас Великдень.
Игорь Абакумов
 
Как прекрасны души порывы,
когда сердце как птица в груди,
Когда все твои близкие живы,
когда всё ещё впереди!
Мы загадывали желания,
слепо верили в чудеса,
А потом за свои страдания
мы винили во всём небеса...
Міла Калашнікова
В людини праці руки мозолясті
І загоріле од вітрів чоло,
Полями йде і пшениці хвилясті
Їй щедро віддають своє тепло.
І сонце шле їй промені привітні,
І Бог благословляє кожен день
Усе зростає, колотиться, квітне
Там, де Людина праці гордо йде !

Ой, на Івана та й на Купала
Дівка ходила, долю шукала.
Долю шукала, квіти збирала,
Ой, та з тих квітів віночок сплітала.
Віночок сплітала, в річку пускала.
Пливи, віночку та й за водою,
Ой, та чи ж буду, милий, з тобою?
Плив-плив віночок та й зупинився.
Милий-коханий на іншій женився.

Записано у с. Мар’янівка Горохівського району Волинської області.

Наталка Сорока

Такий же, як і сотні інших -ранок…
В світанку неба–сонця жовтий колос…
Акацій білих, ніжний дух медвяний,
Над вітами яких ширяють бджоли…
Пташиний спів розбурхано -веселий
І квітів кольорове розмаїття
І шепіт вітру й тихий листя шелест…
Й високе небо в волошковім цвіті…
І сяйва море розливає сонце
над сонним, ледь прокинувшимся містом…
Такий же як і інших ранків сотні…
Але сьогодні особливий літній !

Наталя Устименко

Світає ранок… Чом не сплять же очі?
Ой очі-очі, карі та дівочі,
Ой думи-думи, сизі голуб’ятка,
Чом не спите ви, любі ластів’ятка?
Чому літаєте висо’ко в небі
І душу підіймаєте до себе,
Летить вона кудись поміж світами,
Ой думи-думи, я ж лечу із вами…

 Станкевич Людмила
 
Наш орієнтир в житті — це наші мрії,
Які так рідко здійснюються в нас.
Коли стоїш, що руки вже німіють,
Чекаєш, щоб прийшов той певний час,
Як вже знайдеш в житті ти власне місце
Без права вибору, на щастя, чи, на жаль,
І все життя старатись гордо йти з цим
І не розбитись як пустий кришталь…

Анна Багряна

Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін…

 Булат Окуджава

В земные страсти вовлеченный,
я знаю, что из тьмы на свет
однажды выйдет ангел черный
и крикнет, что спасенья нет.
Но простодушный и несмелый,
прекрасный, как благая весть,
идущий следом ангел белый
прошепчет, что надежда есть.

Наталка Сорока

 
Щастя складається з різних речей :
З усмішки…настрою… радості
З погляду й блиску коханих очей…
З тихого “ЛЮбая -здрастуй…”
Із, в унісон поруч -серцебиття…
З тіла жаданого трепету…
З пристрасті й вуст, в поцілунку, злиття ,
З ніжності й слів напівшепоту …
Щастя-кохання своє віддавать ,
Все, до краплини останньої
ТОму, хто зможе тебе називати
Обраною і коханою!


Леся Гук.

Спогади дитинства часто оживають,
В батьківську хатину птахою летять,
В росяні світанки влітку повертають,
Мелодійним дзвоном у струмках звучать.
Виграє веселка в спогадах дитинства,
Вибивають танець краплі дощові.
Оповиті духом величі й таїнства
Назавжди у серці спогади живі.

Тамара Франчук- Шандрук

Слова і почуття свій мають час,
Тож говоріть з любов’ю, не тримайте в серці,
У них свій вік, свій час, своє життя,
Їм волю дайте, щоби не померли …
…Бо час спливе – і слово без ваги,
І почуття стають немов буденність,
То ж не мовчіть, чим швидше проявіть
Душі багатство, серця свого щедрість…
Немає кращого й дорожчого в житті,
Як вишита білесенька сорочка
на домотканому тонкому полотні,
Для внуків рідних, сина або дочки.
І вишиванка мамина стає
енергетичним,  панцером у долі,
В ній сподівання з мріями лягли,
Бо шилась вишиваночка поволі …

…Сорочка-вишиванка, як письмо,

Ховала радість й мамину надію…
Що зашивалися в тонесенький стібок,
Аби звершилася її найкраща мрія….

Світлана Дорош

“Ніч,яка місячна,зоряна,ясная”…
Тихо хтось пісню співав.
В білому цвіті вся вишня втопилася,
Хтось на баяні заграв…
Це моя доленька пісню співає,
Згадує юні роки…
Це моє серце у терцію грає,
Мліють душевні думки’…
Чути у звуках акордів баяна
Тихий Світлани мінор…
Галя,Ірина,Марійка,Тетяна
Тягнуть її в До-мажор.
Тихо хлюпочеться хвилями річенька,
Місяць на небі висить…
Тепла із юності зоряна ніченька…
Боже,яка ж гарна мить!

Під зорями весна ще буде спати,
Ще місто мла вкриватиме густа,
А ми до церкви підем привітати
Воскреслого Христа.
А в церкві так велично, світло буде,
Заграють дзвони із церковних веж,
І разом з ними заспівають люди:
Христос воскрес!
У поле, в ліс, де сніг останній тане,
У досвіток покотиться луна
А там зі сну прокинеться і встане
Дзвінка весна!

 ЛінаКостенко

Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

View Fullscreen

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: